Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Правове регулювання обмеження монополізму та захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції.

Читайте также:
  1. А). політика регулювання економіки державою; Б). світові економічні кризи; В) інтеграція УРСР в ЄЕС.
  2. Агротехнічний метод захисту рослин
  3. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ КРАЇНИ
  4. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
  5. Адміністративно-правове регулювання у галузі освіти і науки.
  6. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ
  7. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання.
  8. В.Г. Афанасьєв називає наступні основні управлінські функції: вироблення і ухвалення управлінського рішення; організація; регулювання і корегування; облік і контроль.
  9. Варіант 8 (Р,С,Т,У) Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Правовий режим іноземного інвестування
  10. Варіант 9 (Ф,Х,Ц,Ч,Ш,) Спеціальні режими господарювання

У звітному періоді підприємство реалізувало продукції на 100 тис. грн. при середньорічному залишку нормованих оборотних засобів 8,34 тис. грн. У плановому періоді обсяг реалізованої продукції зросте на 15%.

Визначити потребу підприємства в оборотних засобах за рахунок прискорення їх оборотності, якщо відомо, що планом передбачено зростання коефіцієнта оборотності на 12%.

Тривалість 1 обороту:

Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів):

 

Тривалість 1 обороту:

Залишок нормованих оборотних коштів у плановому періоді:

Сума вивільнених оборотних ресурсів:

ΔSноз = 9,59 – 8,56 = 1,03 тис.грн.

 

Правове регулювання обмеження монополізму та захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції.

 

Стаття 25 ГК. Конкуренція у сфері господарювання

1. Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

2. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку

3. Уповноважені органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання.

4. Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.

 

Відповідно до ЗУ «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між
суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним
досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання,
внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість
вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт

Стаття 26 ГК. Обмеження конкуренції

1. Рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках:

подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб'єктів господарювання;

подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;

подання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією;

здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.

2. Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюються законом відповідно до цього Кодексу.

Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці

1. Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

2. Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом.

3. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.

4. У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

5. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

ЗУ «Про захист економічної конкуренції» монополізація - досягнення суб'єктом господарювання
монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання
або посилення цього становища; ЗУ «Про природні монополії» природна монополія - стан товарного ринку, при якому
задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови
відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей
виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на
одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари
(послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не
можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у
зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від
зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари
(послуги) (далі - товари);

Стаття 28. Природні монополії

1. Стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), - вважається природною монополією.

2. Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

3. Законом про природні монополії визначаються сфери діяльності суб'єктів природних монополій, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші органи, які регулюють діяльність зазначених суб'єктів, а також інші питання регулювання відносин, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участі суб'єктів природних монополій.

Про захист економічної конкуренції Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання
1. Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. 2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. 3. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
4. Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів
господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку
товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає
конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих,
виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті. 5. Монопольним (домінуючим) вважається також становище
кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання,
яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує
50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання,
яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує
70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються
умови частини четвертої цієї статті. Стаття 13. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку
1. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку2. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку,
зокрема, визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;
5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання. 3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку
забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку

1. Зловживанням монопольним становищем вважаються:

нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання;

встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів;

встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

 

Стаття 30. Неправомірні угоди між суб'єктами господарювання

1. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:

встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації;

усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Стаття 31. Дискримінація суб'єктів господарювання

1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:

заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об'єднання;

прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп підприємців.

2. Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається. Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.

Про захист економічної конкуренції Стаття 18. Обмежувальна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань
1. Суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється схиляти інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень. 2. Суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється примушувати інших суб'єктів господарювання: до антиконкурентних узгоджених дій, визначених статтею 6
цього Закону; до узгоджених дій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 цього Закону; до участі у концентрації суб'єктів господарювання, визначеної статтею 22 цього Закону. Стаття 19. Неправомірне використання суб'єктом господарювання ринкового становища 1. Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії відповідно до частини першої статті 10 цього Закону, суб'єктам господарювання, узгоджені дії яких дозволені згідно із статтями 7, 8 і 9 цього Закону, забороняється встановлювати щодо господарської діяльності суб'єктів господарювання обмеження, які, як правило, не застосовуються до інших суб'єктів господарювання, або застосовувати без об'єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб'єктів господарювання. 2. Суб'єктам господарювання, які відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону отримали дозвіл Кабінету Міністрів України на узгоджені дії незалежно від наявності в них монопольного становища, забороняється вчиняти дії, що вважаються зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, відповідно до статті 13 цього Закону. 3. Суб'єктам господарювання, зазначеним у частині першій цієї статті, забороняється схиляти інших суб'єктів господарювання до надання будь-яким суб'єктам господарювання без об'єктивних причин переважних умов у господарській діяльності. 4. Положення частин першої та третьої цієї статті застосовуються також до суб'єктів господарювання, якщо від них через відсутність альтернативних джерел отримання чи постачання певного виду товарів залежать малі або середні підприємці. Продавець певного виду товарів вважається таким, що залежить від покупця, якщо цей покупець отримує від такого продавця, крім традиційних торговельних знижок чи винагород в іншій формі, особливу винагороду, яку не отримують інші подібні покупці.

Стаття 20. Дискримінація конкурентів суб'єктами господарювання Суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринковий
вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям, зокрема вчинення дій, заборонених згідно з частинами першою та третьою статті 19 цього Закону. Стаття 21. Обмежувальна діяльність об'єднань
1. Не допускається обмежувальна діяльність об'єднань шляхом відмови суб'єктові господарювання у прийнятті до такого об'єднання, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необґрунтованою і невиправданою. 2. Частина перша цієї статті застосовується до об'єднань, якщо стосовно них виконуються такі умови: об'єднання може об'єднати всіх учасників певного ринку чи території;

об'єднання створюється чи діє для досягнення цілей, що не передбачають отримання прибутку; створення та діяльність об'єднання не призводить до
економічної концентрації та антиконкурентних узгоджених дій згідно
з цим Законом. РОЗГЛЯД ЗАЯВ ТА СПРАВ ПРО НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА УЗГОДЖЕНІ ДІЇ, КОНЦЕНТРАЦІЮ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 26. Подання заяви про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання 1. Учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України, звертаються: із заявою про надання дозволу на узгоджені дії - до Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень; із заявою про надання дозволу на концентрацію - до
Антимонопольного комітету України. Учасники узгоджених дій, концентрації, органи влади, органи
місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського
управління та контролю подають спільну заяву. Інформація з обмеженим доступом, необхідна для розгляду заяви, може подаватися до відповідних органів Антимонопольного комітету України цими особами окремо. Зазначені особи можуть визначити особу, яка представляє їх
інтереси та подає заяву. Заява та додані до неї документи мають містити повну та
достовірну інформацію. У разі подання недостовірної інформації заявники несуть
відповідальність згідно із статтею 52 цього Закону. 2. Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня
її надходження, якщо протягом цього часу державний уповноважений
Антимонопольного комітету України, голова його територіального
відділення не повернули заявнику заяву із повідомленням, що вона
та інші документи не відповідають встановленим Антимонопольним
комітетом України вимогам і це перешкоджає її розгляду. У разі, якщо учасник концентрації відмовляє іншому учаснику
концентрації - заявнику у наданні документів та іншої інформації,
необхідної для розгляду Антимонопольним комітетом України чи
адміністративною колегією Антимонопольного комітету України заяви,
державний уповноважений Антимонопольного комітету України на
підставі звернення заявника приймає розпорядження про надання
учасником концентрації такої інформації у визначений строк. Про
прийняте розпорядження повідомляється заявнику. Заява вважається
прийнятою до розгляду після отримання всієї інформації,
передбаченої цим розпорядженням. 3. Якщо дозвіл на узгоджені дії було надано органами
Антимонопольного комітету України на конкретно визначений строк,
суб'єкти господарювання мають право звернутися до органів
Антимонопольного комітету України із заявою про продовження дії
дозволу. Така заява подається за три місяці до закінчення строку
дії дозволу. 4. У разі, якщо узгоджені дії чи концентрація провадяться із
застосуванням конкурсних процедур (торги, аукціони, конкурси,
тендери тощо), заява може подаватись як до початку конкурсної
процедури, так і після, але не пізніше тридцяти днів з дати
оголошення переможця, якщо інше не передбачено законом. 5. Якщо суб'єкт господарювання вчиняє рівноцінні узгоджені
дії з різними суб'єктами господарювання, заява може бути подана
щодо однієї узгодженої дії за умови надання інформації щодо всіх
інших учасників узгоджених дій у порядку, встановленому
Антимонопольним комітетом України. Стаття 27. Розгляд заяви про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання 1. Органи Антимонопольного комітету України розглядають заяву
про надання дозволу на узгоджені дії протягом трьох місяців з дня
прийняття її до розгляду відповідним органом Антимонопольного
комітету України. Заява про зміни в узгоджених діях, на які було отримано
дозвіл органу Антимонопольного комітету України, що не змінюють
кола учасників і не поширюються на інші товарні ринки,
розглядається органами Антимонопольного комітету України протягом
тридцяти днів. Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія
Антимонопольного комітету України розглядають заяву про надання
дозволу на концентрацію протягом тридцяти днів з дня прийняття її
до розгляду відповідним органом Антимонопольного комітету України. 2. Заява залишається без розгляду у випадку надходження від
заявника клопотання про відкликання заяви, про що приймається
розпорядження відповідних органів Антимонопольного комітету
України. 3. Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права
звернутися до Антимонопольного комітету України, його
територіального відділення з повторною заявою. 4. Інформація стосовно заявлених узгоджених дій, а саме щодо: організаційно-правової форми учасників узгоджених дій, їх місцезнаходження та їх представництв, філій, а також виду та змісту узгоджених дій може бути опублікована в друкованих чи електронних засобах масової інформації або оприлюднена Антимонопольним комітетом України чи його територіальним відділенням в інший спосіб. Крім того, може бути оприлюднена й інша інформація стосовно
заявлених узгоджених дій, а також інформація щодо концентрації,
якщо така інформація раніше була публічно оголошена або заявник не
заперечує проти такої публікації. Стаття 28. Прийняття рішень у заявах про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання 1. Якщо протягом строку розгляду заяви, передбаченого
частиною першою статті 27 цього Закону, органи Антимонопольного
комітету України не розпочали розгляду справи про узгоджені дії чи
концентрацію, рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи
концентрацію вважається прийнятим. 2. Днем прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені
дії, концентрацію, відповідно до частини першої цієї статті,
вважається останній день строку розгляду заяви, передбаченого
частиною першою статті 27 цього Закону. Стаття 29. Надання попередніх висновків стосовно узгоджених
дій, концентрації суб'єктів господарювання 1. Органи Антимонопольного комітету України надають суб'єктам
господарювання, органам влади, органам місцевого самоврядування,
органам адміністративно-господарського управління та контролю на
підставі заяви про надання попередніх висновків та доданої до неї
інформації попередні висновки стосовно узгоджених дій;
Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія
Антимонопольного комітету України - щодо концентрації. Строк розгляду заяв про надання попередніх висновків стосовно
узгоджених дій, концентрації становить один місяць. 2. Попередні висновки відповідного органу Антимонопольного
комітету України надаються у формі листа, в якому зазначається
про: можливість надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію; можливість відмови в наданні дозволу на узгоджені дії,
концентрацію; необхідність чи відсутність необхідності одержання дозволу на
узгоджені дії, концентрацію; недостатність інформації для будь-якого висновку. 3. Одержання попередніх висновків стосовно узгоджених дій,
концентрації не звільняє учасників узгоджених дій, учасників концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю від необхідності звернутися до відповідних органів Антимонопольного комітету України із заявою про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію у випадках, передбачених статтями 10 та 24 цього Закону. Стаття 30. Розгляд справи про узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання 1. У разі виявлення підстав для заборони узгоджених дій,
концентрації, а також у разі необхідності проведення складного
поглибленого дослідження чи експертизи відповідні органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про узгоджені дії чи концентрацію, про що приймається розпорядження та письмово повідомляється особа, яка подала заяву. Разом із повідомленням про початок розгляду справи надсилається перелік інформації, яку заявник повинен надати для прийняття органами Антимонопольного комітету України рішення у справі. 2. Органи Антимонопольного комітету України можуть запитувати
у заявника (заявників) та інших осіб додаткову інформацію, якщо її відсутність перешкоджає розгляду справи, а також призначити експертизу в порядку, визначеному статтею 43 цього Закону 3. Строк розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію не
повинен перевищувати трьох місяців. Перебіг строку починається з
дня подання заявником (заявниками) у повному обсязі інформації та отримання висновку експерта згідно з частинами першою та другою цієї статті. Якщо протягом строку розгляду справи органами Антимонопольного комітету України рішення не прийнято, вважається, що на узгоджені дії чи концентрацію надано дозвіл Днем прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії,
концентрацію вважається останній день строку розгляду справи,
передбачений абзацом першим цієї частини. 4. Розгляд справи зупиняється у разі неможливості її розгляду до вирішення органом Антимонопольного комітету України, господарським судом пов'язаної з нею іншої справи або до вирішення державним органом пов'язаного з нею іншого питання та на час проведення експертизи. Про зупинення розгляду справи та його поновлення органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляється заявнику Органи Антимонопольного комітету України поновлюють розгляд
справи після усунення обставин, які зумовили його зупинення.
Перебіг строку розгляду справи зупиняється з дня зупинення
розгляду справи. З дня поновлення розгляду перебіг строку розгляду
справи продовжується. 5. У розгляді заяв, справ можуть брати участь треті особи, якщо рішення органів Антимонопольного комітету України може суттєво зачепити їх права та інтереси, охоронювані цим Законом. Питання про залучення до участі у розгляді справи третіх осіб
вирішується органами Антимонопольного комітету України. Про залучення третьої особи органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі. Стаття 31. Рішення у справах про узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання

1. За результатами розгляду справ про узгоджені дії,
концентрацію приймається рішення: Антимонопольним комітетом України - про надання дозволу на узгоджені дії; заборону узгоджених дій; надання дозволу на концентрацію; погодження установчих документів господарських товариств, об'єднань чи змін до них; заборону концентрації; адміністративною колегією Антимонопольного комітету України -
про надання дозволу на концентрацію; погодження установчих документів господарських товариств, об'єднань чи змін до них; надання дозволу на узгоджені дії, крім дозволів на підставі частини першої статті 10 цього Закону; заборону узгоджених дій; державним уповноваженим Антимонопольного комітету України,
відповідною адміністративною колегією територіального відділення Антимонопольного комітету України - про надання дозволу на узгоджені дії, крім дозволів на підставі частини першої статті 10 цього Закону; заборону узгоджених дій. 2. Рішення органів Антимонопольного комітету України про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію може бути обумовлено виконанням учасниками узгоджених дій, концентрації певних вимог і зобов'язань, які усувають або пом'якшують негативний вплив узгоджених дій, концентрації на конкуренцію. Такі умови і зобов'язання можуть стосуватися, зокрема, обмеження стосовно управління, користування чи розпорядження майном, а також зобов'язання суб'єкта господарювання здійснити відчуження майна. Рішення про надання дозволу на узгоджені дії може бути надано на невизначений або конкретно визначений строк, який, як правило, не повинен перевищувати п'яти років. 3. Узгоджені дії, концентрація мають бути здійснені протягом
року з дня прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, якщо більший строк не визначено у рішенні. Якщо узгоджені дії, концентрація у цей строк не здійснені, учасники узгоджених дій, концентрації мають подати нову заяву про отримання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, концентрацію. 4. Заявнику надсилається рішення, крім інформації з обмеженим
доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб. 5. Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли
рішення, не мають права його скасувати або змінити, крім випадків, передбачених статтею 58 цього Закону. Вони мають право виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз'яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення. 6. Інформація про прийняті рішення за результатами розгляду
заяв, справ про узгоджені дії, концентрацію може бути опублікована в "Офіційному віснику України", інших друкованих чи електронних засобах масової інформації або оприлюднена в інший спосіб. Стаття 32. Підстави закриття розгляду справи про узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання 1. Розгляд справи про узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання підлягає закриттю без прийняття рішення по суті у разі: надходження від заявника клопотання про відкликання заяви або
про закриття розгляду справи; неподання заявником інформації у визначений органами
Антимонопольного комітету України, головою його територіальних відділень строк, якщо відсутність такої інформації перешкоджає розгляду справи; наявності рішення органу Антимонопольного комітету України
про визнання заявлених узгоджених дій, концентрації такими, що здійснені з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції; ліквідації заявника - юридичної особи. 2. Закриття розгляду справи з підстав, передбачених абзацом
другим або третім частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення з новою заявою про надання згоди на узгоджені дії, концентрацію. Стаття 33. Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію 1. У тридцятиденний строк від дня прийняття рішення
Антимонопольним комітетом України про заборону узгоджених дій чи концентрації особи, визначені в частині першій статті 26 цього Закону, можуть звернутися до Кабінету Міністрів України із заявою про надання дозволу на відповідні узгоджені дії чи концентрацію на підставі частини третьої статті 10 або частини другої статті 25 цього Закону. 2. Кабінет Міністрів України приймає мотивоване рішення про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію або про відмову у
наданні такого дозволу. 3. Рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на
узгоджені дії, концентрацію може містити певні вимоги та
зобов'язання до учасників узгоджених дій концентрації, в тому
числі стосовно вчинення ними певних дій. Такі вимоги та зобов'язання не можуть бути спрямовані на здійснення тривалого контролю за діяльністю учасників узгоджених дій, концентрації. 4. Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на
узгоджені дії, концентрацію встановлюється Кабінетом Міністрів України та має, зокрема, передбачати: створення комісії з числа незалежних експертів для оцінки позитивних і негативних наслідків узгоджених дій, концентрації; встановлення порядку здійснення контролю за виконанням рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію. 5. У разі втрати чинності рішенням Кабінету Міністрів України
про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію чи визнання його недійсним в установленому порядку органи Антимонопольного комітету України приймають рішення про вжиття заходів з відновлення початкового становища чи інших заходів, які усувають або пом'якшують негативний вплив узгоджених дій, концентрації на конкуренцію. Стаття 34. Плата для відшкодування витрат, пов'язаних із розглядом заяв 1. За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії,
концентрацію, надання висновків відповідно до статей 14 та 29
цього Закону справляється плата в розмірах, передбачених частиною
другою цієї статті. 2. Плата справляється: із заяв про надання дозволу на концентрацію - у розмірі
300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі сплати
суми збору відповідно до абзацу четвертого цієї частини за надання
попередніх висновків з цих питань - у розмірі 220
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; із заяв про надання дозволу на узгоджені дії - у розмірі
150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі сплати
суми збору відповідно до абзацу четвертого цієї частини за надання
попередніх висновків з цих питань - у розмірі 70 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян; із заяв про надання висновків відповідно до статей 14 та 29
цього Закону - у розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян; за видачу додаткових примірників завірених копій рішень з
питань, передбачених цією частиною, - у розмірі 0,5
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожен примірник. 3. Плата вноситься у гривнях. Суб'єкти господарювання з
місцезнаходженням за межами України можуть вносити плату у євро чи
доларах США за офіційним курсом Національного банку України на
день внесення такої плати. 4. Плата зараховується до спеціального фонду Державного
бюджету України як власні надходження Антимонопольного комітету
України і використовується на потреби Антимонопольного комітету
України та його територіальних відділень, якщо інше прямо не
передбачено законом. 5. Неподання до Антимонопольного комітету України, його
територіального відділення документа, що підтверджує сплату збору,
є підставою для залишення заяви без руху на строк, визначений
органом Антимонопольного комітету України, головою його
територіального відділення. У разі несплати суми збору у строк,
визначений органом Антимонопольного комітету України, головою його
територіального відділення, заява залишається без розгляду, що не
позбавляє заявника права звернутися до цього органу з повторною
заявою.

6. Подання повторної заяви, в якій обставини, що
характеризують узгоджені дії, концентрацію, суттєво не змінилися,
не потребує повторного внесення плати.

Стаття 32. Недобросовісна конкуренція

1. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

2. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.

3. Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії. відповідно до ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції»

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що
суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській
діяльності

Стаття 33. Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання

1. Неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання визнаються: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама.

2. Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, комерційного найменування, торговельної марки, інших позначень, а також належних іншій особі рекламних матеріалів тощо, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання.

3. Використання у комерційному найменуванні власного імені громадянина є правомірним, якщо до власного імені додається будь-який відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання.

4. Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

5. Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання зумовлено виключно їх функціональним застосуванням.

6. Дія частини п'ятої цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності.

7. Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами (роботами, послугами) чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі у випадках, передбачених законом.

Стаття 34. Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції

1. Перешкодами у процесі конкуренції вважаються: дискредитація суб'єкта господарювання, нав'язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання або дискримінації покупця (замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника постачальника або покупця (замовника).

2. Дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

3. Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

4. Схилянням до бойкоту суб'єкта господарювання вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних відносин із цим суб'єктом господарювання.

5. Схилянням постачальника до дискримінації покупця є спонукання, безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця певних переваг без достатніх на це підстав.

6. Схилянням суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом іншого суб'єкта господарювання є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання суб'єкта господарювання - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування суб'єкту господарювання - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

7. Підкуп працівника постачальника - це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).

8. До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

9. Підкуп працівника покупця (замовника) - це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.

10. До працівника покупця (замовника) прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця (замовника) про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

Стаття 35. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції

1. Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням відповідного органу державної влади.

Стаття 36. Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею

1. Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

2. Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

3. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

4. Схилянням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

5. Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю.

6. За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Стаття 37. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію

1. Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність суб'єкта господарювання згідно з цим Кодексом або адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб у випадках, передбачених законом.

Стаття 38. Правила професійної етики у конкуренції

1. Суб'єкти господарювання за сприяння заінтересованих організацій можуть розробляти правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер господарської діяльності, а також для певних галузей економіки. Правила професійної етики у конкуренції погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

2. Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватися при укладанні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.

Стаття 39. Захист прав споживачів

1. Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на:

державний захист своїх прав;

гарантований рівень споживання;

належну якість товарів (робіт, послуг);

безпеку товарів (робіт, послуг);

необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг);

відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами), у випадках, передбачених законом;

звернення до суду та інших уповноважених органів влади за захистом порушених прав або законних інтересів.

З метою захисту своїх прав та законних інтересів громадяни можуть об'єднуватися на добровільній основі у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

2. Держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

3. Права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав та відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками (виконавцями, продавцями) регулюються законом про захист прав споживачів та іншими законодавчими актами.

4. Якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 40. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства

1. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

2. З метою запобігання монопольному становищу окремих суб'єктів господарювання на ринку створення, реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання, придбання їх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств, а також утворення об'єднань підприємств або перетворення органів влади в зазначені об'єднання у випадках, передбачених законодавством, здійснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету України. Підстави для надання згоди на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються законом.

3. У разі якщо суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. Строк виконання такого рішення не може бути меншим шести місяців.

4. Примусовий поділ не застосовується у разі:

неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств або структурних підрозділів;

наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо) становить менше тридцяти відсотків.

5. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.

6. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.

7. Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду. Збитки, завдані незаконними рішеннями Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень, відшкодовуються з Державного бюджету України за позовом заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом.

Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство

1. Законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складається з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів.

2. Положення цієї глави Кодексу не поширюються на відносини, у яких беруть участь суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, якщо результат їх діяльності проявляється лише за межами України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.

3. Законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією та монополізмом на фінансових ринках і ринках цінних паперів.

 




Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 70 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.028 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав