Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Класифікація управлінських рішень. За сферою охоплення: загальні рішення — стосуються всієї організації; часткові рішення — стосуються конкретних підрозділів

За сферою охоплення:

1. загальні рішення — стосуються всієї організації;
2. часткові рішення — стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем тощо.

За тривалістю дії:

1. перспективні рішення — реалізуються протягом тривалого терміну (понад 1 рік);
2. поточні рішення — реалізуються у короткотерміновому періоді для забезпечення поточної роботи організації.

За рівнем прийняття:

1. рішення на вищому (інституційному) рівні управління;
2. рішення на середньому (управлінському) рівні управління;
3. рішення на нижчому (технічному) рівні управління.

За способом обґрунтування:

1. інтуїтивні рішення — ґрунтуються на відчуттях менеджера у правильності вибору; їх обґрунтованість, оптимальність залежить від особистих якостей менеджера;
2. рішення, які ґрунтуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках); їх передумовою є знання, досвід, стаж, кваліфікація; формуються швидко, але часто не беруть до уваги нових альтернатив;
3. раціональні рішення — мають у своїй основі науково обґрунтовані аналітичні процеси; здебільшого бувають найоб'єктивнішими.

За способом прийняття:

1. одноособові рішення;

2. колегіальні рішення — готуються групою фахівців, а приймає їх відповідна група менеджерів;

3. колективні рішення — приймаються загальними зборами, відповідним колективом.

За функціональним призначенням:

1. планові - стосуються планування діяльності організації та її підрозділів;
2. організаційні - структурують відносини в організації; визначають повноваження та відповідальність працівників, їх обов'язки; використовують для розподілу завдань;
3. регулюючі - регулюють перебіг процесів в організації, усувають відхилення від запланованого;
4. активізуючі - спрямовані на активацію певних дій персоналу, заохочують до кращого виконання роботи;
5. контрольні - стосуються вибору засобів і методів контролю за перебігом процесів.

За змістом:

1. економічні - спрямовані на вибір ефективних методів управління економічними процесами в організації (встановлення ціни, визначення форм і систем оплати праці, використання прибутку тощо);
2. соціальні - зорієнтовані на вибір ефективних методів управління соціальними процесами (управління конфліктами, розвиток персоналу, поліпшення умов праці тощо);
3. технічні - пов'язані з функціонуванням технічної складової (вибір технологій, налагодження, регулювання, вдосконалення техпроцесів тощо);
4. наукові - стосуються вибору напряму науково-дослідних робіт, впровадження інновацій.

За характером дій:

1. директивні — потребують обов'язкового виконання;
2. нормативні — служать орієнтиром, стандартом при прийнятті інших рішень у даній сфері;
3. методичні — у них дається детальний опис дій, які необхідно виконати у певній ситуації;
4. рекомендаційні — рекомендують, як краще вчинити в певній ситуації, але залишають право вибору іншого рішення;
5. дозвільні — дозволяють певні дії.

За методами підготовки:

1. креативні — використовують творчий підхід для генерування ідей щодо знаходження способів розв'язання проблеми;
2. евристичні — прийняття рішення через «осяяння»;
3. репродуктивні — використовують відомі й раніше вживані способи розв'язання проблеми (відтворюються раніше прийняті рішення).

У процесі розробки й прийняття управлінських рішень вико­ристовують різні наукові методи, здебільшого це:

• методи моделювання;

• методи експертних оцінок.

Основою процесу моделювання є поняття моделі. Модель — це уявлення об'єкта системи чи ідеї в певній формі, яка є відмін­ною від самої цілісності, тобто це спрощене зображення певної життєвої або управлінської ситуації. Моделювання — це поки що єдиний систематизований спосіб побачити варіанти майбутнього і визначити потенційні наслідки альтернативних рішень, що дасть змогу об'єктивно їх порівняти.

Основними моделями в процесі прийняття управлінських рі­шень є:

1. Модель теорії ігор — метод моделювання оцінки впливу прийнятого рішення на конкурентів.

2. Модель теорії черг, або модель оптимального обслугову­вання, використовується для визначення оптимального числа ка­налів обслуговування з огляду на потреби в них.

3. Моделі управління запасами — використовують для ви­значення часу розміщення замовлень на ресурси та їх кількість, а також маси готової продукції на складах.

4. Модель лінійного програмування — застосовують для визначення оптимального способу розподілу дефіцитних ресур­сів за наявності конкуруючих потреб.

5. Імітаційне моделювання — використовують у ситуаціях, занадто складних для математичних методів, на зразок лінійного програмування. Це може бути пов'язано з надмірно великим чис­лом змінних, труднощами математичного аналізу визначених за­лежностей між змінними або високим рівнем невизначеності.

6. Економічний аналіз — охоплює майже всі методи оціню­вання витрат і економічних вигід, а також відносної рентабельно­сті діяльності підприємства. Типова «економічна» модель ґрун­тується на аналізі беззбитковості, методі прийняття рішень з визначенням точки, у якій загальний дохід дорівнює сумарним витратам, тобто точки, у якій підприємство стає прибутковим.

7. Дерево рішень —_вце схематичне подання проблеми прийн­яття рішень. Воно дає керівникові можливість урахувати різні напрями дій, співвіднести їх до фінансових результатів, скоригу-вати їх відповідно до приписаної їм імовірності, а потім порівня­ти альтернативи. Концепція очікуваного значення є невід'ємною частиною методу дерева рішень.

8. Прогнозування — це метод, у якому використовуються як накопичений досвід, так І поточні допущення щодо майбутнього з метою його визначення.

Методи експертних оцінок (використовують у питаннях, що не підлягають кількісному аналізу) полягають в отриманні відпо­відей спеціалістів на поставлені питання.

Процес підготовки екс­пертного оцінювання включає:

• постановку проблеми, цілей і завдань;

• розробку процедури експертного оцінювання;

• перевірку компетентності експертів;

• проведення опитування експертів;

• обробку даних.