Читайте также:
|
Риторика (походить від грец. rhetorike – ораторське мистецтво) – наука красномовства, яка розглядає способи побудови публічних виступів, умови досягнення їх ефективності.Риторика як теорія ораторського мистецтва виникла у Стародавній Греції, звідти поширилася на Стародавній Рим, згодом – на країни Європи.
Спершу красномовство було, в основному, виявом природного обдарування людини, згодом, коли виникла необхідність безпосереднього впливу на розум і волю співгромадян засобами живого слова, воно стало справжнім мистецтвом.
Історія Стародавньої Греції знає імена видатних промовців, що могли своїми виступами впливати на настрої людей чи суспільні процеси, – Перікла (V ст. до н.е.), Сократа (469-399 рр. до н.е.), Платона (427-347 рр. до н.е.), Демосфена (384-322 рр. до н.е.), Арістотеля (384-322 рр. до н.е.) та ін. У працях античних мислителів підкреслювалось, що роль оратора – у розкритті істини, у переконанні слухачів, що ораторське слово має величезне значення у розвитку матеріальної і духовної культури суспільства, у формуванні моральних якостей людини. Було відкрито школу красномовства, написано підручник риторики.
Особливого поширення набули судові промови. З’явилися навіть фахівці з написання текстів промов для необізнаних із красномовством клієнтів – логографи.
Загальну теорію красномовства створив Арістотель, який відстоював думку, що риторика має всеосяжний характер, може використовуватися у будь-якій сфері життя.
Вершиною розвитку ораторського мистецтва була діяльність Марка Туллія Цицерона (106-43 рр. до н.е.), який, крім публічних виступів, продовжив розробку теорії риторики. Продовжувачем і послідовником Цицерона був Квінтіліан (бл. 35-95 рр. н.е.). На його думку, умовою досягнення успіху в ораторському мистецтві є природні якості – увага, пам’ять, здатність імпровізувати, емоційність, широкі знання, постійне вдосконалення умінь, високі моральні якості.
Здавна розвивалося ораторське мистецтво і в нашій країні.
Найбільш відомими ораторами Київської Русі були митрополит Іларіон (XI ст.) та Кирило Туровський (XI ст.). Першому з них належить "Слово про закон і благодать", другому – "Слово в новий тиждень після Пасхи".
Тривалий час центром, в якому розвивалося ораторське мистецтво, була Києво-Могилянська академія, в якій одним із навчальних предметів стала риторика – церковна і світська, в теоретичному і практичному аспектах. Упродовж неповних двох століть (1635-1817) тут було складено 127 підручників риторики (кожен викладач читав курс за власним підручником). Студентів учили створювати судові і панегіричні промови, писати вітальні, поздоровчі та ін. листи.
Знаними теоретиками і практиками красномовства були Іоаникій Галятовський, перу якого належать трактат "Наука, албо Способ зложеня казаня" ("Ключ разуменія") – 1659 р., полемічний твір "Розмова білоцерківська" – 1676 р. та ін., і Феофан Прокопович (1681-1736), автор багатьох трактатів і проповідей, у т.ч. "Риторики", яку він читав у 1708-1709 рр.
На жаль, пізніше розвиток риторики як науки загальмувався. Цьому було дві причини: одна стосувалася тільки України (щораз більші утиски українського слова, витіснення його з навчальних закладів), друга – загальна. У більшості пізніших підручників риторики основна увага зверталась на патетичність викладу, а не на зміст публічних виступів, через що саме слово "риторика" набуло й другого, негативного значення – "зовнішньо ефектне, але малозмістовне висловлювання".
І все ж, незважаючи на звуження сфери вживання української мови, і в XIX ст. ми знаходимо зразки чудових за змістом і формою промов. Прикладом може бути хоча б промова П. Куліша на похороні Т. Шевченка.
Ще менш сприятливими для розвитку риторики були десятиліття більшовицької влади в Україні з повним партійним контролем над будь-якими масовими зібраннями. Справжній спалах ораторського мистецтва спостерігався в останні роки існування Радянського Союзу (1989-1991) з їх масовими мітингами та в перші роки незалежності України (1991-1994). Яскравими ораторами в той час виявили себе, наприклад, Дмитро Павличко, В’ячеслав Чорновіл. Проте подальші події в суспільстві спричинилися до згасання того загального піднесення, до спаду суспільної активності громадян.
Але й сьогодні ми маємо зразки публічних виступів (наприклад, цикл радіопередач Анатолія Погрібного "Якби ми вчились так, як треба" чи авторська програма Володимира Яворівського) на захист нашого народу, нашої мови, української держави.
Особливістю риторики як науки є її комплексний характер, тісний контакт з різними галузями людського пізнання – логікою, психологією, філософією, етикою, естетикою поетикою, лінгвістикою, сценічною майстерністю, матеріали яких знаходять застосування як у підготовці оратора, так і в його ораторській діяльності. Тому оволодіти мистецтвом красномовства нелегко, але дуже бажано, оскільки риторика формує у людини вміння:
- всебічно аналізувати предмет дослідження;
- оцінювати особливості аудитори;
- розробляти програму діяльності;
- працювати з фактами, створюючи атмосферу співтворчості зі слухачами;
- удосконалювати власне мовлення;
- встановлювати контакт з аудиторією;
- аналізувати власні відчуття.
Усі ці уміння дуже важливі для кожної людини, а особливо для тих, хто працює в інтелектуальній сфері. Промова – вияв внутрішнього, духовного життя людини, її світогляду, й розуміння світу. Не випадково письменники, створюючи образи видатних діячів, показуючи їх вплив на поведінку і мислення людей, нерідко наводять їх промови (згадаймо, наприклад, промови Захара Беркута та Спартака з однойменних творів І. Франка та Р. Джованьйолі).
Ось чому сьогодні відроджується увага до риторики у навчальних закладах усіх рівнів. Адже, як сказав Цицерон, ораторами не народжуються – ораторами стають.
Закони риторики:
1. Концептуальний – формує й розвиває в людини уміння всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію).
2. Закони моделювання аудиторії – формує і розвиває в людини уміння вивчати в системі три групи ознак, які визначають "портрет" будь-якої аудиторії:
- соціально-демографічні;
- соціально-психологічні;
- індивідуально-особисті.
3. Стратегічний – форму й розвиває в людини уміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії:
- визначення цільової установки діяльності;
- виявлення та розв’язання суперечностей у досліджуваних проблемах;
- формування тези (головної думки, власної позиції.
4. Тактичний – формує й розвиває в людини уміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовника (аудиторії).
5. Мовленнєвий – формує і розвиває в людини вміння володіти мовленням.
6. Закон ефективної комунікації – формує і розвиває в людини уміння встановлювати, зберігати й закріплювати в людини уміння рефлектувати (виявляти й аналізувати висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід) і оцінювати діяльність інших, тобто визначатися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також як навчитися вбирати в себе цінний досвід іншого.
Виражальні засоби риторики
Передумовою успіху публічного виступу є і мовна майстерність оратора. Його мовлення повинно відповідати усім вимогам мовної культури, відзначатися усіма позитивними комунікативними якостями – правильністю, точністю, логічністю, доказовістю, доцільністю, виразністю, різноманітністю вжитих мовних засобів. Зважаючи на усну форму викладу, окремі з них для оратора особливо важливі.
Правильність визначається дотриманням норм літературної мови, порушення яких сприймаються як вимовні, лексичні, фразеологічні, граматичні помилки і, отже, засвідчують невисокий культурний рівень оратора. Най частіше трапляються помилки у наголошуванні слів, вживанні замість літературного слова діалектизму або слова іншої, в основному російської, мови (елементи т.зв. суржику), наявність слів-"паразитів", жаргонізмів і вульгаризмів.
Точність виявляється у чітких формулюваннях, у вживанні слів у повній відповідності з їхнім значенням.
Логічність вимагає таких мовних конструкцій, які відповідають змістові думки, не допускають двозначного тлумачення.
Доказовість залежить від конкретизації висловлених думок, чіткості сформульованих висновків.
Доцільність досягається тоді, коли промовець враховує рівень підготовленості слухачів, добирає такі мовні засоби, що не спричиняють ніяких труднощів для сприймання змісту.
Виразність є наслідком добору слів і виразів, які найбільш яскраво передають висловлювані думки. Це здебільшого емоційно-експресивні засоби, наприклад, стилістично забарвлені слова, поєднання антонімів в одній фразі, риторичні звертання і питальні речення, попарно з’єднані сполучником однорідні члени речення, лаконічні безсполучникові речення, в т.ч. складі фразеологізмів, засоби суб’єктивної оцінки як вияв особистого ставлення оратора до висловлюваного. У більшості видів публічних виступів, за винятком суто ділових, важлива й образність: абстрактні поняття, закони, висновки, цифровий матеріал в усному висловлюванні сприймається важко. Яскраві порівняння, образи художньої літератури, крилаті вислови сприяють усуненню цієї перешкоди. І навпаки, слід всіляко уникати зайвих слів, штампів, канцеляризмів, які утруднюють сприймання, викликають негативну емоційну реакцію.
В усних висловлюваннях повинні гармонійно поєднуватися елементи розмовної і книжної мови. Цим забезпечується змістовність виступу, його простота і доступність. Ораторові слід мати на увазі, що не завжди те, що добре у писемному мовленні, є прийнятним в усному. Скажімо, багатокомпонентні складні речення сприяють повному вираженню різноманітних зв’язків між фактами і явищами дійсності, але в усному висловлюванні вони недоцільні, бо погано сприймаються на слух. Замість них варто вживати окремі речення простішої будови.
З метою увиразнення публічного висловлювання в ньому можуть знайти застосування усі ті засоби, що вживаються в художніх текстах. Це, зокрема, тропи: порівняння, епітети, метафори, уособлення, гіпербола (перебільшення), літота (применшення), іронія, а також стилістичні фігури – повтор окремих слів чи речень, анафора (однаковий початок кількох фрагментів), епіфора (однаковий кінець), синтаксичний паралелізм (однакова будова двох чи кількох речень), градація (кілька однотипних за семантикою або синтаксичною роллю слів, словосполучень чи частин складного речення, які ніби підсилюють одне одного і сприяють більшій емоційності вислову).
Усний виступ виграє і від доречного використання таких синтаксичних структур, побудованих на основі ритмомелодики фрази, як період чи парцеляція.
Суттєву роль відіграє й інтонація – збільшення чи зменшення сили голосу, підвищення чи пониження його, більші чи менші паузи з метою виділення якоїсь частини висловлювання, зміна темпу залежно від важливості певного елементу змісту.
Як привернути й утримати увагу слухачів:
1. Увагу слухачів можна привернути насамперед розповіддю про щось нове й цікаве, незвичайне, гідне подиву.
2. Виступаючи перед великою кількістю слухачів, інтереси яких не збігаються, намагайтеся говорити на більш загальні теми.
3. Увагу слухачів можна привернути, якщо розповісти щось таке, що невідоме для широкого загалу.
4. Увага слухачів підвищується, якщо в товаристві починається дискусія навколо якоїсь проблеми.
5. Гарний стиль висловлювання у поєднанні з відповідними прикладами також привертає увагу слухачів.
Державна служба України знадзвичайних ситуацій
Дата добавления: 2015-01-07; просмотров: 115 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |