Читайте также:
|
Охорона кожного об'єкта права інтелектуальної власності має свою, інколи досить суттєву, специфіку й особливості. Однак існують певні єдині правила і закономірності їх охорони. Назвемо їх принципами охорони об'єктів права інтелектуальної власності та виділимо основні з них, а саме:
1) принцип охороноздатності;
2) принцип розмежування майнових і немайнових особистих
прав;
3) принцип надання виключних прав;
4)принцип національного режиму охорони;
5)принцип балансування між інтересами правовласника та
інтересами суспільства.
Суть принципу охороноздатності полягає у тому, що створений інтелектуальною працею людини об'єкт для надання йому правової охорони повинен відповідати визначеним законом критеріям (бути новим, оригінальним тощо). Конкретизація таких вимог до об'єктів наводиться у відповідних законах.
Так, якщо стосовно об'єктів авторського права достатньо лише факту створення нового твору (нової форми твору), то для встановлення відповідності вимогам таких об'єктів, як винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, географічне зазначення, сорт рослин, порода тварин, компонування інтегральної мікросхеми проводиться спеціальна державна експертиза. Наприклад, винахід відповідає критеріям патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.
Принцип розподілу прав інтелектуальної власності на майнові та немайнові особисті права дає змогу врахувати інтереси не тільки осіб, яким згідно з законом належать майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності, а й інтереси дійсних розробників та авторів цих об'єктів, за якими безстроково і невід'ємно закріплюються немайнові особисті права. І хоча немайнові особисті права фактично не підлягають прямій комерціалізації, питання їх наявності постає важливим у випадках створення об'єктів права інтелектуальної власності на замовлення чи за рахунок іншої особи.
Принцип надання виключних прав полягає у тому, що усі немайнові особисті права авторів і такі майнові права правовласників, як право володіти і права, похідні від права розпоряджатись (зокрема, це передбачені законодавством України право дозволяти використання і право перешкоджати неправомірному використанню, в тому числі забороняти таке використання) ОПІВ, найчастіше належать виключно одній особі чи групі осіб спільно. У другому випадку жоден із власників цього права не може скористатись ним без згоди співвласників.
Однак між виключними майновими правами й виключними немайновими особистими правами інтелектуальної власності існує суттєва відмінність. Вона проявляється у тому, що виключні майнові права можна передавати (продавати) іншим особам (після чого попередні правовласники самі втрачають ці права), а немайнові особисті права згідно з чинним українським законодавством не підлягають відчуженню.
Суть принципу національного режиму охорони прав інтелектуальної власності полягає у тому, що охорона прав фізичних та юридичних осіб у межах юрисдикції певної держави здійснюється за нормами національного законодавства цієї держави. Відповідно, охоронний документ, виданий компетентним органом певної країни, є чинним лише на території цієї країни. З цього правила, однак, існують винятки, передбачені нормами міжнародних договорів. У будь-якому разі при розгляді суперечки, пов'язаної з порушенням прав інтелектуальної власності, судовим чи адміністративним органом певної держави до уваги братимуться виключно положення міжнародних договорів цієї держави й норми її національного законодавства.
Оскільки надання виключних майнових прав правовласникам є, по суті, встановленням їх монополії на ті чи інші об'єкти права інтелектуальної власності (а монополія, як відомо, є здебільшого явищем негативним для суспільства в цілому), то одним із головних питань права інтелектуальної власності є встановлення розумних меж між інтересами правовласників, з одного боку, та інтересами суспільства, з іншого боку.
Реалізація цього принципу досягається шляхом використання інструментів, передбачених законодавством. Наприклад, встановлення розумного строку дії охоронного документа на ОПІВ дає змогу його правовласнику користуватися перевагами свого монопольного становища на цей об'єкт протягом визначеного періоду, а потім він стає суспільним надбанням. Тобто будь-хто може користуватися цим досягненням без отримання згоди автора чи колишнього правовласника.
На збалансування інтересів правовласника й суспільства спрямовані закладені у законодавство механізми прозорості патентної інформації та надання примусових ліцензій. Прозорість патентної інформації проявляється у можливості будь-якої особи отримати повну інформацію про запатентовані несекретні об'єкти промислової власності, які її цікавлять. Це далеко не завжди відповідає інтересам правовласника, однак перебуває у площині інтересів суспільства в цілому, оскільки в інших творчих особистостей з'являється можливість швидко й оперативно ознайомитись з існуючим доробком у певній технічній сфері і на його основі генерувати нові інноваційні рішення. Таким чином створюються сприятливі умови для науково-технічного розвитку суспільства. Без повного вільного доступу до патентної інформації було б також неможливим проведення якісної Кваліфікаційної експертизи, що здійснюється при реєстрації більшості об’єктів права інтелектуальної власності.
Рішення про надання примусової ліцензії може видаватися судом за зверненням особи, якій власник прав на той чи інший об'єкт права інтелектуальної власності безпідставно відмовляє у наданні ліцензії (дозволу) на користування приналежним останньому об'єктом протягом строку понад 3 роки. Примусові ліцензії передбачені українським законодавством стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, як винахід, корисна модель, промисловий зразок, сорт рослин, порода тварин і компонування інтегральної мікросхеми.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 41 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |