Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Меланома

Меланома – злоякісна пухлина, що розвивається з пігмент-

них клітин – меланоцитів, які продукують пігмент меланін. Харак-

терною ознакою меланоми є скупчення меланіну в клітинах пух-

лини, проте трапляються й безпігментні форми.

Епідеміологія. Щороку в Україні реєструється близько 1800

пацієнтів із меланомою. Це становить 3,8 випадків на 100 тис.

населення. За останні десятиріччя приріст захворюваності на ме-

ланому в 3,6-4,1 раза випереджує аналогічний показник для раку

легень і молочної залози. Більше ніж у половини хворих мелано-

ма виникає на місці пігментних невусів і меланозу Дюбрейля.

Етіологія. До чинників, що сприяють розвитку пухлини, на-

лежать надмірна інсоляція, травмування пігментних невусів та гор-

мональні зрушення, які найчастіше спостерігають у періоди стате-

вого дозрівання, вагітності, клімаксу.

Клініка. Проявляється меланома у вигляді напівсферичної

плоскогорбистої або грибоподібної пухлини різної консистенції

(від м’якої до твердої) й величини (рис.7, див. вкл.). Пігментація

неоднорідна, різної інтенсивності. Поверхня новоутворення часто

вкрита ерозіями. Нерідко біля основного вузла розташовані дрібні

просоподібні вузлики темного кольору (сателіти)(рис.8). Пухли-

на схильна до раннього лімфогенного і гематогенного мета-

стазування.

Діагностика грунтується на клініко-морфологічних зістав-

леннях. Дослідження накопичення радіоактивного фосфору, про-

ста і люмінесцентна дерматоскопія, термографія допомагають уточ-

нити характер процесу (рис.9), (рис. 10, див. вкл.). Проте біопсія

при меланомі є абсолютно неприпустимою, що значно утруд-

нює діагностику. Травмування пухлини при пункційній чи інцизійній

біопсії неодмінно призведе до активного метастазування. Цитологічне

дослідження можливе лише за наявності виразкової поверхні (контактна

цитологія). Вірогідні дані можна одержати при гістологічному

дослідженні пухлини, висіченої електроножем у межах здорових тканин

на відстані не менше 3 см.

Лікування. Вибір методу лікування залежить від ступеня

поширення процесу та його локалізації. Основним методом ліку-

вання є хірургічний. Висічення (електровисічення) пухлини про-

водять у широких межах, відступаючи від її країв на 3-4 см, на

всю товщу шкіри, підшкірної основи і фасції. При підозрі на на-

явність метастазів у регіонарних лімфатичних вузлах або з профі-

лактичною метою водночас з висіченням первинного вогнища про-

водять лімфаденектомію.

Передопераційну променеву терапію застосовують при швид-

кому рості меланоми, появі виразки, запалення, сателітів. Застосу-

вання цитостатиків (дакарбазин, ломустин, кармустин, цисплатин)

як додаткового методу лікування призводить у 15 % випадків до

отримання ремісії.

Імунотерапія інтерфероном у 10-30 % випадків дозволяє ста-

білізувати процес поширення меланоми.

Контрольні обстеження слід проводити кожні 3-6 міс. або

при появі скарг: рентгенографія грудної клітки, УЗД черевної по-

рожнини, при необхідності – комп’ютерна томографія.

Особливості догляду. Під час лімфаденектомії шкірно-жи-

рові клапті відсепаровуються на значній площі. Для ефективної

евакуації ранового ексудату і лімфи та кращої фіксації цих клаптів

до прилеглих тканин застосовують активне дренування рани. Дог-

ляд за раною полягає у своєчасному промиванні резервуара сис-

теми відсмоктування. Для цього необхідно спеціальним затиска-

чем, що входить до набору для дренування, або затискачем Кохера,

перетиснути дренажну трубку поблизу резервуара. Резервуар

від’єднують від системи, звільняють від виділень, промивають роз-

чином антисептиків (фурацилін, хлорамін, пергідроль) і в стиснуто-

му вигляді знов під’єднують до дренажної трубки. Знявши затис-

кач з трубки, слід переконатись у герметичності системи.

Про появу кровотечі з рани свідчать наповнення дренажного

резервуара кров’ю, відсутність фіксації шкірно-жирових клаптів

до підлеглих тканин. Хворі скаржаться на загальну слабість, запа-

морочення.Шкіра бліда, вкрита холодним потом, збільшується час-

тота пульсу і знижується артеріальний тиск. Про кровотечу слід

негайно повідомити лікаря. Пацієнта необхідно покласти в ліжко,

до рани прикласти холод і туго зафіксувати бинтом. Застосування

кровоспинних засобів див. у розділі ІІІ “Тромбози і кровотечі”.