Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема З. Ос­но­вні інститути адмі­ні­с­т­ра­ти­в­но­го судочинс­т­ва

Читайте также:
  1. VI. ІНСТИТУТИ БОГОПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ
  2. Інститути авторського, суміжних та патентного прав
  3. Місцеві фінансові інститути та їх характеристика
  4. Небанківські кредитні інститути – кредитні спілки.
  5. Основні інститути далекосхідного права
  6. Основні інститути мусульманського права
  7. Ресурси та інститути.
  8. Система і правові інститути міжнародного економічного права.
  9. Система сучасного міжнародного права, його галузі та інститути. Джерела міжнародного права
  10. СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ: СУСПІЛЬНИЙ ЛАД

 

Отмечая особенности данного субъекта международных отношений, необходимо обратить внимание прежде всего на тот важный фактор, что он обладает «реальной плотью», структурой. Ему присуща явная и несо­мненная целостность, внутренняя Организованность, самостоятельное качество. Как отмечает российский исследователь Н. Косолапов. «единство социально-политической организации слагается из двух неразрывно связанных их частей. С одной стороны, необходим некоторый организа­ционный "стержень", базовый модуль организации, выполняющий аппа­ратные функции, с другой - наличие политической и идеологической платформ, которые поддерживают десятки и сотни тысяч людей». Данное замечание представляется крайне важным, ибо в научной литературе о международных отношениях крайне скудно говорится об этом субъекте. Аналитики, видимо, стесняются признать, что наличие той или иной пар­тии предполагает наличие социальных групп или страт, а значит, и нали­чие идеологии. Российский исследователь В. Беленький отмечает напри­мер, что «правящие круги России терпеть не могут классов и классового подхода (правда, кроме несуществующего среднего класса). Но один класс - такая же бессмыслица, как и стадо коров, состоящее из одной ко­ровы. М. Касьянов как идеологический работник (он о патриотическом воспитании заботится и об учебниках по истории), был удивлен тем, что в этих учебниках о рабочем классе пишут». Классы не исчезают в совре­менном мире, как и не исчезает категория социально-экономической фор­мации. Было бы смешно отрицать это, поскольку в мире существует и еще долго будут существовать неравенство и несправедливость. Но вот в чем вопрос. Является ли внешняя политика сознательной деятельностью того или иного социального слоя и его представителей, направленной на достижение поставленных ими в международной области целей? Каких целей? Главное, наверное, в том, чтобы эти цели не вступали в противо­речия с интересами людей. Никто не может отменить законы социальной борьбы, но задача состоит, видимо, в поиске гармонии цивилизационных и социальных интересов. На это направлены усилия политических партий и движений как субъектов международных отношений. Каждая из поли­тических партий проходит этапы своего становления, развития и упадка и выражает точку зрения определенных социальных групп на международ­ные проблемы. У этих субъектов - от ультралевых до ультраправых - имеется свой взгляд на решение глобальных и конкретных проблем. Одна из главных функций политических партий и движений - это формирова­ние внешнеполитической культуры общества. Некоторые аналитики от­мечают, что, хотя партии и внушают определенное разочарование, вряд ли следует говорить об их окончательном уходе с исторической сцены. Для политических партий есть возможность выступать с альтернативны­ми программами перед избирателями. Эти программы, как известно, строятся на определенных идеологиях. Все идеологии, независимо от их содержания, касаются проблем авторитета, власти, международных от­ношений и т. д. Они основываются на признании определенной модели общества и политической системы, путей и средств практической реали­зации этой модели в мире.

Идеология выполняет одновременно интегративную и разграничитель­ную функции: первую, скажем, для сплачивания членов той или иной партии, а вторую - для отделения этой партии от других партий. Она ори­ентирована на непосредственные реалии и действия, на политический процесс и исходит из соображений привлечения возможно наибольшей поддержки.

Идеология призвана придавать значимость отношениям между людьми, институтами, партиями, сообществами и т. д. как субъектами политики, объяснять, обосновывать, оправдывать или отвергать те или иные поли­тические реальности в конкретных общественно-исторических условиях. Важнейшая ее функция состоит в том, чтобы отделить то или иное сооб­щество или группу от остальных сообществ и групп. Как отмечает гер­манский исследователь О. Ламберг, защитное действие этой функции наиболее эффективно проявляется в тех случаях, когда остальной окру­жающий мир видится как враждебная сила, что и провоцирует инстинкты обороны, страха, агрессивности у членов соответствующей группы. Каж­дая идеологическая конструкция содержит в себе развернутое представ­ление об антиподе, или противнике.

С этой точки зрения международные отношения и внешняя политика представляют собой арену столкновения различных систем, идейно-политических течений и направлений. Например, политические партии и блоки России по-разному относятся к состоянию белорусско-российских отношений. Если КПРФ стремится к некоему воссозданию СССР через возможный союз двух государств, то «Яблоко» относится негативно к нынешнему режиму власти в Беларуси, а ЛДПР мечтает о воссоздании Российской империи. Однако констатация этого положения сама по себе еще мало что объясняет. Необходимо выяснить теоретические аспекты внешнеполитического поведения такого субъекта как партия. Надо, ви­димо, начать со знаменитой формулы «политика есть искусство возмож­ного», которая сохраняет актуальность и в современных условиях. С од­ной стороны, «искусство возможного» ставит определенные пределы идеологизации внешней политики, а с другой — идеология в ответ опре­деляет границы, за которые та или иная партия может выйти без ущерба для себя. Все это имеет самое непосредственное отношение к сфере меж­дународных отношений.

Считая установку современных исследователей от марксистов до эк­зистенциалистов, согласно которой человек есть существо, живущее в необратимом историческом времени, упрощенной, румынский аналитик М. Элиаде утверждает, что человек живет еще и вне исторического вре­мени, а именно в своей мечте, своем воображении и т. д. Иначе говоря, человек, общество, государство и соответственно межгосударственные отношения и мировое сообщество в целом имеют мировоззренческое из­мерение. Именно это измерение и определяет содержание господствую­щей в определенный исторический период парадигмы. Еще известный немецкий философ конца XIX в. Ф. Ницше предупреждал, что XX в. ста­нет веком борьбы различных сил за мировое господство, осуществляемой именем философских принципов. Предупреждение Ницше оказалось пророческим с той лишь разницей, что все многообразие и сложность мировоззренческого начала были заменены идеологическим измерением, его принципы взяли верх над философскими. Наметившееся на рубеже третьего тысячелетия окончание европоцентристского мира совпало с началом разрушения двухполюсного мирового порядка в его военно-политическом и идеолого-политическом измерениях, а также концом це­ментировавшей этот порядок «холодной войны».

На первый взгляд крах СССР и «марксизма-ленинизма» как бы воз­вестили об окончательной смерти всякой идеологии. Под сомнение по­ставлена сама возможность или правомерность каких бы то ни было идеально-программных, политико-идеологических построений в качестве мобилизующих идеалов. Но возникает множество вопросов. Способна ли демократия эффективно ответить на вызовы новых исторических реаль­ностей? Может ли либерализм, консерватизм или какой либо иной «изм» заполнить тот вакуум, который образовался после очевидной несостоя­тельности традиционных идеологических систем? Видимо пытаясь отве­тить на эти и другие вопросы необходимо исходить из признания того, что идеологии, призванные служить в качестве связующих звеньев человеческих обществ, не могут насовсем исчезнуть. В этой связи возникает много проблем такого характера и для Беларуси. Политические партии в стороне ведут споры по таким проблемам, как демократия или авторитаризм, рынок или регулирование, правые или левые, открытость или закрытость Беларуси внешним влияниям, Запад и Восток. При этом отдельные политические партии в своих программах не имеют вообще разделов о внешней политике страны (Белорусская гуманитарная партия, Белорусская партия труда и т. д.). Другие (Белорусская крестьянская партия), имеют в программах несколько общих тезисов сотрудничестве со всеми странами Организации Объединенных Наций I т.д. В программах третьих партий (Белорусская национальная партия, Белорусская республиканская партия и др.) имеются более развернутые разделы, различающиеся по своей векторности. Если Национальная пар­тия исходит из того, что внешняя политика Беларуси должна быть на­правлена на защиту интересов своего народа на международной арене, то республиканцы говорят о «естественных интересах» республики и ее граждан, не раскрывая их содержания. Социалисты упор делают на интегрирующую роль Беларуси в СНГ. Либерал-демократы выступают за воссоздание экономических и политических связей с Россией, против экономического закабаления республики Западом. В небольшом разделе программы Объединенной гражданской партии выделяются принципы внешней политики: отказ от использования силы, безъядерный статус и оптимальная модель нейтралитета. Обширный раздел о внешней полити­ке имеет программа Партии всебелорусского единства и согласия, в кото­ром содержатся основные принципы и векторы внешней политики. Но наиболее убедительные и аргументированные разделы по внешней поли­тике имеют Белорусская социал-демократическая партия. Коммунистиче­ская партия Беларуси и Белорусский народный фронт. Например, в доку­ментах последнего подробно излагаются принципы внешней политики государства, его векторы, где обозначен спорный тезис о том, что «исто­рически Республика Беларусь сформировалась как страна западноевро­пейской культуры».

Документы всех партий свидетельствуют о том, что в республике идет медленный, но неуклонный процесс формирования национального сознания. Но сегодня возникают вопросы фундаментального характера, не ответив на которые можно барахтаться в частных. Сегодня Беларусь остро нуждается в принципиально новой, современной идеологии, идео­логии будущего. Эту проблему в общем виде можно сформулировать так: или страна интегрируется в глобальное сообщество, или нас в него интегрируют помимо нашего желания и на условиях, к выработке которых нас не допустят.

Подводя итог вышеизложенному, необходимо отметить, что в посо­бии получила освещение деятельность не всех субъектов международных отношений. Можно, наверное, дать характеристику и такому субъекту, как Ватикан и др. Но в целом деятельность государств, партий и других субъектов может либо способствовать действию объективных закономер­ностей и ускорять развитие общественных интересов, либо препятство­вать им. Все субъекты международных отношений потенциально могут приобретать эти качества и быть реально ими лишь тогда, когда они на­деляются специальными функциями, определяющими направленность предметно-практической деятельности на объекты, а не просто в силу того, что существуют.

Если на протяжении трех с половиной веков государства были доми­нирующими участниками международных отношений, а мировая полити­ка - политикой великих стран, то в последнее время их теснят трансна­циональные корпорации, международные частные финансовые институ­ты, неправительственные общественные организации, не имеющие опре­деленной национальности, по существу космополитичные. Космополити­зация затронула и организации международного терроризма, преступно­сти, наркомафии. Наконец, все большее число людей, родившихся в од­ной стране, имеющих гражданство другой, живут и работают в третьей. Все это расшатывает краеугольный камень Вестфальской системы - суве­ренитет, право выступать единственным представителем нации в между­народных делах. Процесс добровольной передачи части суверенитета ме­ждународным государственным институтам, особенно в процессе эконо­мической интеграции, дополнился в последнее время стихийным процес­сом его «диффузии» в глобальном масштабе. Совокупность глубинных измерений в экономической, военной и политической областях, серьез­ные структурные изменения мировой политики дают основание для предположения о том, что международные отношения стоят на пороге качественно нового этапа.

 

Тема З. Ос­но­вні інститути адмі­ні­с­т­ра­ти­в­но­го судочинс­т­ва

 

1. Підсудність адміністративних справ.

2. Учасники адміністративного процесу.

3. Стро­ки в адмініс­трати­вно­му су­до­чинс­тві.

4. Су­до­ві ви­трати: поняття та види.

 

Методичні рекомендації:

При розгляді першого питання потрібно наголосити, що під­су­д­ністю називаєть­ся розме­жування компе­те­нції сто­со­вно розгляду справ між суда­ми одні­єї ланки (струк­тури). Як і в інших видах судочинства в адміністративному виділяють предметну, територіальну, інстанційну підсудність та за зв’язком справ, правила яких регулюються ст. 18-21 КАСУ.

Розгляд другого питання передбачає дослідження правового статусу уча­сни­ків адмі­ні­стра­ти­вно­го про­це­су, якими є осо­би, які бе­руть участь у розгляді спра­ви адміні­стра­ти­вним судом. Виділяють дві групи учасників за на­явні­стю заінтересовано­сті у ре­зуль­та­тах ви­рі­шення спра­ви: за­інте­ре­со­ва­них осіб, або осіб, які беруть участь у спра­ві (сто­ро­ни, тре­ті особи, їхні предста­вни­ки); уча­сни­ків, які не ма­ють за­інте­ре­со­ва­но­сті у ви­рі­шенні спра­ви (се­к­ре­тар судо­во­го засі­дання, судовий розпо­рядник, сві­док, експерт, спе­ці­а­ліст, пе­ре­кла­дач). Дане питання потребує також характеристики права та обов’язків вказаних учасників адміністративного процесу.

Аналізуючи третє питання потрібно врахувати, що стро­ки адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства спрямо­ва­ні на як­най­шви­дше здій­снення за­хи­сту прав, сво­бод та інтересів фізи­ч­них і юри­ди­ч­них осіб у сфе­рі публі­ч­но-пра­во­вих відно­син шляхом суво­ро­го їх до­три­мання судом та осо­ба­ми, які бе­руть участь у спра­ві. Процесуальні стро­ки по­ді­ляють на стро­ки судо­чинства та стро­ки вчи­нення певних про­це­суа­ль­них дій. Строки чітко визначені Кодексом адміністративного судочинства.

Розглядаючи четверте питання необхідно визначити правову природу і зміст поняття «судові витрати», їхні ознаки, функції та мету використання в адміністративному судочинстві. Судові витратив в адміністративному судочинстві – це спрямовані на здійснення передбачених КАС України дій грошові затрати компенсаційного характеру учасників адміністративного судочинства, які підлягають стягненню з однієї або обох сторін чи з державного бюджету України (місцевого бюджету) у порядку та спосіб, встановленому законом. Судові витрати забезпечують фінансову та організаційну можливість здійснення судочинства в адміністративних справах, а також відіграють роль обмежувальних заходів щодо безпідставного звернення до суду. Судові витрати поділяються на судовий збір та витрати, пов’язані з розглядом справ.

 


Контрольні питання:

1. Які існують критерії підвідомчості публічно-правових спорів?

2. Що таке «підсудність справ адміністративної юрисдикції»?

3. Які існують проблеми розмежування підсудності справ?

4. Які існують підстави передачі адміністративних справ з одного адміністративного суду до іншого?

5. Які категорії справ, підсудніх Вищому адміністративному суду як суду першої інстанції? Чим це зумовлено?

6. Хто є сторонами в адміністративному процесі?

7. Хто може бути позивачем та відповідачем в адміністративній справі?

8. Що таке неналежна сторона в адміністративному процесі?

9. Чи допускається в адміністративному процесі процесуальне правонаступництво?

10. Які види третіх осіб передбачені КАС України?

11. Яка мета існування інституту третіх осіб в адміністративному процесі?

12. Яким органам публічної адміністрації та посадовим особам надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб?

13. У яких формах прокурор приймає участь в адміністративному процесі?

14. Що таке процесуальне представництво?

15. Яка відмінність процесуального статусу представника в адміністративному процесі від статусу в цивільному процесі?

16. Що таке процесуальні строки в адміністративному судочинстві?

17. Які передбачені наслідки у випадку пропущення строків звернення до адміністративного суду?

18. Які способи визначення строку передбачені КАС України?

19. Що прийнято розуміти під поняттям «судові витрати»?

20. Які існують види судових витрат в адміністративному судочинстві?

21. Які ставки судового збору за подання адміністративного позову?

22. Який порядок сплати судового збору?

23. Які підстави для повернення судового збору?


Задачі:

1. І6-річний Петро Заїка перед тим, як одержувати паспорт, звернувся до міського відділу реєстрації актів цивільного стану із заявою про зміну прізвища із "Заїка" на "Зайка", оскільки дуже комплексував з приводу свого прізвища Відділ реєстрації актів цивільного стану відмовив йому мотивуючи це тим, що П. Заїка не сплатив державного мита і не подав довідки з органів внутрішніх справ про те, що він не перебуває у розшуку і щодо нього не ведеться слідство.

П. Заїка не погодився з такою відмовою і звернувся до адміністративного суду з позовом про зобов'язання відділу реєстрації актів цивільного стану змінити його прізвище. Адміністративний суд повернув позовну заяву у зв'язку з тим, що П.Заїка не має адміністративної процесуальної дієздатності, оскільки не досяг повноліття.

Чи належить справу розглядати за правилами адміністративного судочинства? Чи правильно вчинив суд, повернувши позовну заяву П. Заїки? Порадьте П. Заїці, як йому діяти далі.

 

2. Громадянка Сидоренко С.С., яка тривалий час користувалася земельною ділянкою але документів на землю не мала, звернулася до виконкому міської ради з заявою про надання їй в оренду цієї земельної ділянки. Виконком своїм рішенням відмовив Сидоренко С.С.

Громадянка Сидоренко С.С. вирішила звернутися до адміністративного суду з позовом на рішення виконкому міської ради. Донька Сидоренко навчається на першому курсі юридичного факультету ДПУ і вже має майже вісімнадцять років, тому на сімейній раді було вирішено, що донька представлятиме інтереси мами в суді.

Чи може донька бути представником громадянки Сидоренко С.С. у суді? Чому Ви так вважаєте? Хто взагалі може бути представником сторін у адміністративній справі? Які документи підтверджують повноваження представників? Які повноваження мають представники?

 

3. Голова Сумської обласної державної адміністрації надіслав сільськогосподарським підприємствам області лист, яким зобов’язав їх безкоштовно надати у резерв області по 100 тонн зерна. Фермер Сахно вирішив оскаржити цей лист.

Чи належить справа до компетенції адміністративних судів?

4. Державне територіально-галузеве об’єднання «Південно-Західна залізниця» звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації м Києва про визнання бездіяльності протиправної та стягнення витрат. Суд повернув позовну заяву позивачу.

Чи належить справа до підсудності місцевих загальних судів? Чому Ви так вважаєте? Чи правильні дії судді? Якому суду підсудна наведена у задачі справа?

 

5. До Львівського окружного адміністративного суду 10 вересня 2013 року надійшов адміністративний позов ДПІ у Яворівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області про стягнення з ТОВ «Приватопт» до Державного бюджету України грошових коштів з рахунків у банках та інших фінансових установ, обслуговуючого такого платника. В адміністративному позові позивачем юридичну адресу відповідача зазначено: м. Київ, Святошинський район, вул. Соснівка, 10.

Які дії суддя повинен вчинити після надходження до нього справи? Який вид підсудності порушений? До підсудності якого суду належать дана справа?

Практичне завдання до семінарського заняття:

 

Необхідно підготувати адміністративний позов за наступними фабулами справ кожній із груп.

Для кожної з груп визначена справа.

При підготовці адміністративного позову слід керуватися та дотримуватися положень ст. 104-106 КАС України.

 

 

1. ПВЗм-11.

25 березня 2013 року гр. М. звернувся до Вишгородської міської ради (далі ВМР) із запитом на інформацію на підставі і в порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Цей запит стосувався отримання технічної документації по інвентаризації земельної ділянки рекреаційного призначення площею 35 га парку «Щастячко». Технічна документація була затверджена рішенням Вишгородської міської ради від 25.01.2012 р. № 715-11-08. Гр. М. просив надати йому у письмовому вигляді особисто копію наступних документів, які входять до складу документації по інвентаризації земель рекреаційного призначення площею парку «Щастячко»: план встановлених меж землекористування в масштабах 1:500, 1:2000.

У відповідь ВМР надала гр. М. лист № 05-01/219 від 28 квітня 2013 року. У цьому листі було сказано, що «За інформацією земельного відділу Вишгородської міської ради, документи, які входять до складу документації по інвентаризації земель рекреаційного призначення площею парку «Щастячко», містять відомості, що становлять службову інформацію. Запитуваним документам присвоєно гриф «Для службового користування».

Крім того, у відповіді було зазначено, що «Інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», виключно в інтересах територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні».

Таким чином, у наданні інформації на запит було відмовлено.


Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 18 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2020 год. (0.031 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав