Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Метод адміністративного права

Читайте также:
  1. A. гностическим методам
  2. Amp;Сравнительная характеристика различных методов оценки стоимости
  3. C) Методы стимулирования поведения деятельности
  4. E) мировоззренческая, гносеологическая, методологическая.
  5. I ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ КУРСОВОЙ РАБОТЫ
  6. I. Из истории развития методики развития речи
  7. I. ОБЩИЕ МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ
  8. I. Определение эпидемического процесса и методологическое обоснование разделов учения об эпидемическом процессе.
  9. I. Определение эпидемического процесса и методологическое обоснование разделов учения об эпидемическом процессе.
  10. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ

Поряд з предметом, важлива роль у здійсненні адміністративним правом регулятивної функції належить методу регулювання суспільних відносин або методу адміністративного права. Саме поняття предмета і методу правового регулювання дають повну характеристику будь-якій галузі права, включаючи й адміністративне.

У теорії права під методом правового регулювання розуміють сукупність способів, прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини (метод правового регулювання відповідає на запитання «як відбувається»).

Первинними (загальними) у теорії права є два методи правового регулювання: по-перше, і мперативний (авторитарний, централізований, наказовий), – метод владних приписів, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації та підпорядкування суб’єктів та об’єктів державного управління (в його здійсненні широко застосовуються засоби: заборон, розпорядження, примусу та юридичної відповідальності). Юридична енергія надходить тільки зверху, від компетентних державних органів.; по-друге, диспозитивний (децентралізований, автономний), який ґрунтується на юридичній рівності суб’єктів правовідносин, свободі їх волевиявлення у здійсненні юридичних дій. За такого регулювання джерелом юридичної енергії рівною мірою є будь-які суб'єкти правовідносин. Тому статус суб'єктів характеризується, у першу чергу, рівноправним їх становищем у правовідносинах.

Найбільш реально первинні методи знайшли своє вираження саме в адміністративному праві (імперативний – централізоване регулювання) та цивільному (диспозитивний). Внаслідок цієї обставини зазначені галузі набули значення провідних або профілюючих з юридичного погляду, а за основними методами закріпились назви «адміністративно-правовий метод регулювання суспільних відносин» і «цивільно-правовий» [6].

Регулювання відносин у сфері державного управління здійснюється за допомогою адміністративно-правового методу. Під цим методом слід розуміти сукупність прийомів (способів, засобів), впливу, що містяться в адміністративно-правових нормах, на відносини в сфері державного управління, за допомогою яких встановлюється юридичне владне і юридичне підвладне становище суб'єктів у правовідносинах.

Відносини, які виникають під впливом адміністративно-правого методу регулювання, характеризуються нерівністю сторін і мають назву відносин «влади-підпорядкування».

У юридичному аспекті зміст відносин «влади-підпорядкування» означає, що:

по-перше, одна сторона управлінських відносин юридичне владна (суб’єкт державного управління встановлює обов’язкові для виконання об’єктами управління вимоги);

по-друге, друга сторона таких відносин – юридично підвладна (об’єкт державного управління зобов’язаний виконувати законні вимоги суб’єкта державного управління);

по-третє, ці відносини не передбачають організаційної підпорядкованості між суб’єктами і об’єктами (вони можуть бути абсолютно незалежними один від одного), однак рішення одного з них є обов'язковими для виконання другим, тобто вирішення усіх питань, що виникають між ними, здійснюється на засадах одностороннього волевиявлення суб'єкта, воля якого є похідною від волі держави.

Прикладом таких правовідносин може бути вимога міліціонера патрульної служби міліції (суб’єкта публічного управління) до фізичної особи (об’єкта публічного управління) припинити дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Фізична особа зобов’язана підкоритися законній вимозі працівника міліції, оскільки останній наділений народом України владною компетенцію попереджати правопорушення, а у випадку недієвості переконання застосовувати заходи адміністративного примусу.

Юридична рівність відносин під час застосування адміністративно-правого методу регулювання відсутня. Проте це не означає, що порушується загальноправовий принцип рівності, відображений в ст. 21 Конституції України: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах». У момент протиправної поведінки, коли особа порушує права інших осіб, вона через закон делегує органам виконавчої влади право застосувати щодо неї владу. Але після виконання законних вимог фізичні чи юридичні особи мають право оспорити законність будь-яких дій чи (бездіяльності) суб’єктів державного управління у декількох інстанціях – вищестоящого керівництва суб’єкта державного управління, прокуратурі, адміністративному суді, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейському суді з прав людини. Крім того особа, яка вважає, що її права порушені, може звернутись за правовою допомогою до численних правозахисних громадських організацій та висвітлити питання порушення її прав у засобах масової інформації та ін.

Аналіз прийомів (способів, засобів) впливу, які містить у собі адміністративно-правовий метод регулювання, показує, що їх зміст складається з трьох компонентів: приписів, заборон, дозволів.

Приписи — покладення прямого юридичного зобов'язання чинити ті чи інші дії в умовах, які передбачені нормою.

Так, п. 11 Положення про обласну, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації містить таку норму:

у разі відсутності голови державної адміністрації його обов'язки виконує перший заступник голови державної адміністрації, а у разі відсутності останнього — один із заступників голови.

Стаття 9 Закону "Про надзвичайний стан" припису є: при оголошенні через засоби масової інформації Указу Президента України про введення надзвичайного стану народні депутати України зобов'язані прибути на засідання Верховної Ради України без спеціального виклику і в найкоротший строк. Органи державної влади зобов'язані сприяти негайному прибуттю народних депутатів на засідання Верховної Ради України.

Заборони — це також фактично приписи, але іншого характеру, а саме: покладення прямих юридичних обов'язків не чинити тих чи інших дій в умовах, передбачених правовою нормою.

Так, ст. 8 Закону "Про правовий статус іноземців" визначає, що вони не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.

Дозволи — юридичний дозвіл чинити в умовах, передбачених нормою, ті чи інші дії, або утриматися від їх вчинення за своїм бажанням (в основному сформульовані як перелік).

Так, Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади містить дозвіл міністерствам одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади і самоврядування документи, матеріали, статистичні дані, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Стаття 22 Закону "Про надзвичайний стан" передбачає, що на період надзвичайного стану можуть запроваджуватись такі заходи:

1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де запроваджено надзвичайний стан;

2) обмеження руху транспортних засобів і їх огляд;

3) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

4) заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а також видовищних, спортивних та інших масових заходів;

5) заборона страйків.

Таким чином, адміністративно-правому методу правового регулювання притаманні такі риси:

по-перше односторонність владного виявлення суб’єкта публічного управління щодо об’єкта управління;

по-друге, найбільш характерними є правові засоби розпорядчого типу, тобто приписи. Своє пряме вираження вони знаходять у тому, що одній стороні регульованих відносин надано певний обсяг юридично-владних повноважень відносно другої сторони;

по-третє, між суб’єктом та об’єктом публічного управління, як правило, відсутня організаційна підпорядкованість (крім випадків адміністративного впливу вищих органів на нижчі);

по-четверте, в умовах правової демократичної держави авторитарний (імперативний) спосіб впливу суб’єктів публічного управління на об’єкти урівноважується суворим дотримання першими принципу законності та можливості багатоступеневого оскарження дій суб’єктів публічного управління;

по-п’яте, владність і односторонність, як найбільш суттєві ознаки адміністративно-правового регулювання, не виключають використання в необхідних випадках дозвільних засобів, у результаті яких можуть виникати управлінські відносини рівності. Але використання дозволів також приписується адміністративно-правовим нормам (наприклад, у вигляді відповідних дозволів).

Отже, основним методом адміністративного права є адміністративно-правовий метод правового регулювання суспільних відносин, зміст якого полягає в тому, що суб’єкт публічного управління наділений владною компетенцією, а об’єкт управління зобов’язаний виконувати його законні вимоги. В умовах демократичної правової держави цей метод втратив авторитарні ознаки, бо урівноважується суворим дотриманням суб’єктами державного управління законності та можливістю об’єкта публічного управління оскаржити їх діяння в декількох незалежних інстанціях.

Якщо підсумувати все сказане про метод адміністративного права, то його можна визначити як метод «влади-підпорядкування». Цей метод адміністративного права є пріоритетним, але не єдиним. Не всі відносини у галузі адміністративного права побудовані за схемою «влади-підпорядкування», тобто по вертикалі.

В адміністративному праві існує чимало ситуацій, коли необхідно регулювати так звані горизонтальні суспільні відносини, сторони яких перебувають на одному ієрархічному рівні (наприклад, два міністерства – МНС та МВС). Інший приклад: усі адміністративні послуги, які надаються суб’єктами публічного управління, передбачають не одно­біч­ний вплив уповноваженого суб’єкта державного управління на під­по­ряд­кований об’єкт, а їх двосторонню взаємодію [7]. Ось тоді і виникає потреба в інших засобах адміністративно-правового регулювання, якими є взаємо­дія, узгодження, координація, угода, адміністративний договір тощо.

Переконливою ілюстрацією суттєвої зміни правового становища сторін адміністративно-правових відносин у результаті трансформації методу адміністративного права є модель правового регулювання такого нового виду діяльності суб’єктів державного управління, як надання адміністративних послуг фізичним і юридичним особам. Дефініція «послуги» акцентує увагу на виконанні саме обов'язків держави перед приватними особами, спрямованих на юридичне оформлення умов, необхідних для забезпечення належної реалізації ними своїх прав і охоронюваних законом інтересів. І це цілком закономірно, оскільки сама державна влада – це реалізація не тільки можливостей, що зобо­в’язу­ють громадянина, а й виконання певних обов’язків держави перед невладними особами, за які вона цілком відповідальна перед ним. І таких обов'язків з її боку з’являтиметься дедалі більше в міру подальшої демократизації Української держави.

Отже, в адміністративному праві може застосовуватись не тільки імперативний метод.

Таким чином, суть методів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин може бути зведена до такого:

а) встановлення певного порядку дій — припис до дій за відповідних умов і належним чином, передбаченим даною адміністративно-правовою нормою. Недотримання такого порядку не викликає за собою юридичних наслідків, на досягнення яких орієнтується норма. Так, Кодексом про адміністративні правопорушення встановлено, що адміністративні стягнення можуть бути накладені (мають бути накладені) не пізніше двох місяців з дня скоєння вчинку. Перевищення цього строку не дозволяє притягувати винуватця до адміністративної відповідальності;

б) заборона певних дій під страхом застосування відповідних юридичних засобів впливу (наприклад, дисциплінарної або адміністративної відповідальності). Так, заборонено направлення скарг громадян на розгляд тим посадовим особам, чиї дії є предметом скарги; винні посадові особи несуть за порушення даної заборони дисциплінарну відповідальність;

в) надання можливості вибору одного з варіантів належної поведінки, передбачених адміністративно-правовою нормою. Як правило, даний метод розраховано на регулювання поведінки посадових осіб, причому останні не мають права уникати такого вибору. Це "жорсткий" варіант дозволу, що дає можливість прояву самостійності при вирішенні, наприклад, питання про застосування до особи, яка скоїла адміністративне правопорушення, того чи іншого заходу адміністративного впливу (стягнення), або вивільнення його від відповідальності;

г) надання можливості діяти (або не діяти) за своїм бажанням, тобто чинити або не чинити передбачені адміністративно-правовою нормою дії у визначених нею умовах. Як правило, це має місце при реалізації суб'єктивних прав. Наприклад, громадянин сам вирішує питання, чи варто оскаржити дії посадової особи, які він оцінює як протиправні. Це м'якший варіант дозволу.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 50 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав