Читайте также:
|
Основні принципи тарифного та нетарифного регулювання в ЄС було визначено нормами Римського договору 1957 р., до яких станом на сьогодні внесено значні зміни. Основною причиною внесення змін було те, що основні завдання Римського договору вже були реалізовані, і нові редакції ряду статей закріплювали здійснені зміни.
Таким чином, згідно з нормами ст. 30(25) ДФЄС між країна-ми-членами забороняються: мита на імпорт та експорт; збори, що мають еквівалентний ефект; митні збори фіскального характеру. Ставки Єдиного митного тарифу встановлюються Радою за поданням Комісії (ст. 31 (26) ДФЄС). ДФЄС (ст. 27 (32) також визначає основні принципи, якими Комісія повинна керуватися при розробці пропозицій щодо заходів митного регулювання. До таких принципів належать:
необхідність просування торгівлі між державами-членами та третіми країнами;
розвиток умов конкуренції всередині ЄС настільки, наскільки це веде до покращення конкурентоспроможності підприємств;
потреби ЄС у постачанні сировини та напівфабрикатів;
необхідність уникнення спотворених умов конкуренції між країнами-членами щодо промислових товарів;
необхідність уникнення серйозного розбалансування в економіках держав-членів та забезпечення раціонального розвитку виробництва та розширення споживання всередині ЄС.
Загальні питання встановлення всіх митних процедур вирішуються Комісією. Крім того, згідно зі ст.ст. 184, 185 МКЄС в системі органів ЄС діє Комітет митного кодексу, який складається з представників всіх держав-членів. Завданням Комітету є надання допомоги Комісії у вирішенні питань, що стосуються митного регулювання.
Повноваження Комітету охоплюють як питання внутрішньої митної політики, так і митних аспектів зовнішньої політики ЄС. Так, на вимогу Комісії, свого голови або представника будь-якої держави-члена Комітет повинен вивчати будь-які питання, що стосуються митного законодавства, зокрема:
—будь-які проблеми щодо застосування митного законодавства;
—будь-яку позицію, якої дотримуватиметься ЄС в комітетахчи робочих групах, створених відповідно до міжнародних угод,що стосуються митного законодавства.
Основні принципи нетарифного регулювання визначені нормами ст.ст. 34 (28) та 35 (29) ДФЄС, які забороняють застосування кількісних обмежень та всіх заходів, що мають еквівалентний ефект відповідно на імпорт та експорт між державами-членами. Разом з тим ст. 36 (ЗО) ДФЄС передбачає, що подібна заборона не стосується обмежень щодо імпорту, експорту чи транзиту, які базуються на міркуваннях суспільної моралі, публічної політики або громадської безпеки, захисту здоров’ята життя людей, тварин чи рослин, захисту національних художніх, історичних або археологічних цінностей, захисту промислової або комерційної власності. Але подібні обмеження не повинні мати дискримінаційного характеру. Заходи нетарифного регулювання щодо товарів походженням з третіх країн встановлюються відповідно до процедур Комісії.
Необхідно відзначити величезне значення в процесі розбудови митного союзу практики Суду ЄС, який своїми рішеннями значною мірою конкретизував положення відповідних норм установчих договорів та зобов’язав окремих держав-членів скасувати ті або інші заходи обмеження торгівлі, які суперечили цим нормам.
Також важливим елементом функціонування митного союзу ЄС стала гармонізація непрямого оподаткування. До непрямих податків належать податки на продаж та споживання, насамперед, акцизи та ПДВ, які також стягуються з товарів, що ввозяться на митну територію. Різниця в непрямому оподаткування створювала істотні перешкоди щодо вільного руху товарів. Крім того, інституції ЄС були зацікавлені у встановленні стандартів у цій сфері, адже, наприклад, відсотки від зібраного державами-членами ПДВ були джерелом формування бюджету Співтовариства.
Необхідно зазначити, що між країнами — членами ЄС в межах митного союзу були ліквідовані лише мита та кількісні обмеження. Водночас митні кордони між країнами фактично продовжували існувати. На них здійснювався митний контроль та митне оформлення товарів, з товарів стягувалися акцизні збори та ПДВ. Лише після 31 грудня 1992 р. зазначені процедури були значно спрощені та гармонізовані. Причому в стягненні акцизів та ПДВ діють 2 основні принципи: щодо товарів ЄС —
це принцип «країни призначення», щодо імпортних товарів — це принцип «країни імпорту».
Безпосередньо заборона створення додаткових торговельних бар’єрів за рахунок внутрішнього оподаткування діє в рамках ЄС з 1 січня 1962 р. Згідно з нормами ст. 110 (90) ДФЄС жодна держава-член не буде обкладати прямо чи опосередковано продукцію Інших держав-членів внутрішніми податками будь-якого характеру в розмірах, що перевищують пряме чи опосередковане оподаткування, якому підлягає аналогічна національна продукція. Крім того, жодна держава-член не буде обкладати продукцію інших держав-членів з метою опосередкованого захисту національної продукції.
Єдиний митний тариф ЄС є основою митного регулювання переміщення товарів та транспортних засобів через митні кордони ЄС. Так, згідно зі ст. 33 МКЄС імпортні та експортні мита повинні базуватися на Єдиному митному тарифі, а інші заходи відповідно до положень ЄС, у певних сферах торгівлі товарами за необхідності застосовуються відповідно до тарифної класифікації цих товарів. Таким чином, тарифна класифікація, що міститься в Єдиному митному тарифі ЄС, використовується для застосування заходів як тарифного, так і нетарифного регулювання.
Єдиний митний тариф складається з Комбінованої номенклатури товарів 1987 р. та інших номенклатур, встановлених ЄС з метою застосування тарифних заходів регулювання торгівлі товарами. Чинний Єдиний митний тариф ЄС було прийнято регламентом Ради 23 липня 1987 р., а чинності він набрав з 1 січня 1988 р. Прийняття цього тарифу було обумовлено змінами у міжнародно-правовому регулювання класифікації товарів в митних тарифах. Попередній Єдиний митний тариф ЄС було засновано на так званій Брюссельській номенклатурі, а новий — на Гармонізованій системі опису і кодування товарів.
Структура Єдиного митного тарифу ЄС визначається МКЄС. Єдиний митний тариф ЄС складається з 7 елементів, які позначені літерами (a—g). Перші 2 елементи становлять вищезгадані товарні номенклатури, що застосовуються в ЄС, а саме: а) Ком біновану номенклатуру товарів та б) «інші номенклатури, встановлені ЄС», в даному випадку мається на увазі інтегрована товарна номенклатура ТАРІК (TARIC) — TarifintegredesCommunautesEuropeennes. Інші 5 елементів — різні види ставок мита, а також звільнень від ставок мита, які відповідають певним товарним позиціям товарної номенклатури.
Комбінована номенклатура ЄС побудована на основі Конвенції про гармонізовану систему опису і кодування товарів 1988 p., прийнятої в рамках ВМО. Номенклатура складається з 21 розділу, 99 глав, 1244 груп та 5225 підгруп. Призначення розділів полягає у забезпеченні зручності користування номенклатурою. Основними критеріями класифікації товарів по розділах, главах та групах є матеріал або функції,*що їх виконують товари. Як додатковий критерій використовується ступінь обробки товарів. Код номенклатури складається з 8 цифр.
Згідно з регламентом Ради 2658/87 Комісія зобов’язана на базі номенклатури складати Інтегрований тариф ТАРІК. Даний тариф не має юридичної сили для осіб, що переміщують товари через митні кордони ЄС, але використовується Комісією та компетентними органами держав-членів для реалізації заходів Співтовариства щодо імпорту, а також необхідною мірою експорту та торгівлі між державами-членами. Код ТАРІК налічує 11 цифр. Додаткові цифри (після восьмого знаку) призначені для позначення особливих торговельних засобів у вигляді тарифних пільг і преференцій, антидемпінгових, компенсаційних та захисних мит, особливих умов для нових членів ЄС, кількісних обмежень ТОЩО.
Основними цілями використання номенклатури та ТАРІК є:
стягнення мит;
позначення товарів, які підлягають обкладенню акцизами;
позначення товарів, які обкладаються ПДВ за зниженими ставками;
застосування імпортних та експортних нетарифних обмежень;
ведення зовнішньоторговельної статистики.
ТАРІК публікується щороку в Офіційному журналі ЄС, а також є доступним в електронному вигляді. Номенклатура та ТАРІК видаються мовами всіх країн-членів ЄС, але контрольними вважаються англійський та французький варіанти.
Класифікація мит Єдиного митного тарифу ЄС можлива за 2 підставами: за способом нарахування та безпосередньо за видом мита.
У світовій практиці вже давно сформувалися 3 види мит за способом нарахування:
адвалерні, які є найбільш поширеними в митних тарифах більшості країн — членів COT, ставка яких визначається у відсотках до митної вартості товару, що обкладається митом;
специфічні, ставка яких визначається у твердій грошовій сумі за одиницю товару, що обкладається митом;
комбіновані, які поєднують обидва види ставок, причому при митному оформленні виконується розрахунок і ставки у відсотках, і специфічної ставки, та застосовується та, яка є більшою.
Залежно від застосування ставок мит до імпорту або експорту виділяють відповідно ввізні та вивізні мита, причому необхідно зазначити, що практика застосування вивізних мит сьогодні є мало поширеною.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 262 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |