Читайте также:
|
Підкреслюючи специфіку психокорекційної дії, фахівці схильні відмежовувати її від розвиваючого і психотерапевтичного процесів. Основну відмінність психокорекцій них дій вони схильні бачити в тому, що психокорекція має справу з вже сформованими рисами і спрямована на їх виправлення. Основне завдання розвитку полягає в тому, щоб сформувати у людини відсутні або недостатньо розвинені психологічні якості (А.А. Осипова). Психокорекцію від психотерапії відрізняють суб'єкт, предмет і засоби дії. Суб'єкт психотерапії – лікар, предмет – психосоматичні захворювання і психічні розлади, використовувані засоби – медико-психологічні (Р.С. Немов). Суб'єкт психокорекції – психолог. Він використовує психологічні засоби, допомагаючи клієнтові справитися з труднощами психологічного характеру. Проте в реальному процесі психологічної допомоги обидва види дії тісно переплітаються між собою. Більш того, в сучасному розумінні психотерапія більше орієнтована саме на психологічні засоби дії на клієнта, при використанні яких він залишається активною стороною, що приймає на себе рівну частку відповідальності за результати психокорекційного процесу.
Виділяють наступні специфічні рисипсихокорекційного процесу:
· він орієнтований на клінічно здорову особу, що має в повсякденному житті психологічні труднощі, проблеми, скарги;
· акцентує здорові сторони особи;
· націлений на сьогодення і майбутнє клієнтів;
· припускає надання середньострокової допомоги;
· заснований на ненав'язливому ціннісному внеску психолога;
· направлений на зміну поведінки і розвиток особи клієнта.
На думку А.С. Співаковської, головним в психокорекції є створення умов для розвитку тих або інших психологічних якостей кожного учасника психокорекції, тобто реалізація індивідуального підходу. Здійснення індивідуального підходу тісно пов'язане з уявленням про "особисте досягнення", тобто визнанні права самого пацієнта узяти з психокорекцій них можливостей те, що він захоче узяти. Непланованість особистісного зростання при визнанні нескінченності і необмеженості цього процесу - одна з головних специфічних рис психокорекції.
Тому психокорекційні прийоми повинні використовувати природні рушійні сили психічного і особового розвитку. Такими силами є діяльність людини і система її відносин, які значущі для неї, яскраво індивідуально забарвлені, насичені гострими емоційними переживаннями.
Особливе значення має поняття психокорекційного контакту з учасниками психокорекції, заснованого на суб’єкт-суб’єктних, діалогових відносинах. Необхідно досягти якомога повнішого ухвалення індивідуальної зовнішності і особи пацієнта у всьому складному переплетенні сильних і слабких сторін людської душі.
В процесі психокорекції відношення між учасниками корекції і фахівцем будуються за принципом партнерства, коли взаємно признається право кожного на відповідальність, керівництво, пошук, особове зростання, психологічну незалежність. Саме така позиція психолога запускає в дію корекційні механізми психологічних методів, які він використовує, створює якнайкращі умови для реалізації всіх важелів психокорекційної дії.
Особлива динаміка психокорекційного процесу може бути описана не прямою, а ламаною лінією. Це означає, що вона має свої зльоти і падіння, прискорення руху і уповільнення. Це відбувається за рахунок того, що головними в психокорекції є емоційні переживання, а емоції - це вельми рухомі і динамічні психологічні утворення.
Психокорекцій ний процес може бути метафорично описаний як особливі “мигтіння”, згустки переживань. Яскраві, емоційно забарвлені переживання і створюють можливість нового бачення старих проблем, нового погляду на життєву ситуацію, на близьких людей, на систему своїх відносин, на свою діяльність. В результаті відбувається перебудова елементів свідомості і самосвідомості.
Перебудову структур свідомості слід розглядати як творчий процес. На операційному рівні вона може бути описана як перехід від операції закритими формулами до використання відкритих формул. Термін "відкриті формули" означає використання таких систем усвідомлення, які розкривають в людині всі сильні сторони його душі і виводять на шлях все великих особових досягнень.
В процесі психокорекції необхідно використовувати доступний, зрозумілий, переконливий, такий, що вселяє, впливає, викликає емоційний відгук мова. У кожен момент психокорекції психолог повинен бути гранично щирим в своїх емоційних переживаннях, щоб його вербальна і невербальна мови відповідали один одному. Мова психокорекції - це також мова конкретних реальних дій. Всі ситуації повинні бути не тільки зрозумілі і доступні учасникам, але і корисними, емоційно значущими. Необхідно відзначити, що загальне між учасниками психокорекції може бути описано як реалізація вищих форм гуманних відносин між людьми.
На ефективність психокорекційного процесу впливає безліч чинників: очікування клієнта, важливість для нього вирішуваних завдань, характер проблем, готовність клієнта до співпраці, очікування самого психолога, його професійний і особовий досвід, тривалість і інтенсивність процесу і ін.
Професійна готовність психолога до корекційної дії включає три компоненти (А.А. Осипова):
· теоретичний - знання теоретичних основ психокорекційної роботи, її способів і методів;
· практичний - володіння конкретними методами і методиками психокорекційної роботи;
· особистісний - психологічна опрацьованість у фахівця власних проблем в тих сферах, які він припускає коректувати у клієнта.
Психокорекційний процес, як правило, здійснюється на основі програми, вирішальної завдання різного рівня:
· корекційного - виправлення відхилень і порушень розвитку, дозвіл труднощів розвитку;
· профілактичного - попередження відхилень і труднощів в розвитку;
· розвиваючого - оптимізація, стимулювання і збагачення змісту розвитку.
При складанні психокорекційних програм необхідно спиратися на наступні принципи: єдність корекції і діагностики; пріоритетності корекції каузального типу; обліку вікових і індивідуально-типологічних особливостей особи; комплексності методів; активного залучення найближчого оточення; опори на різні рівні організації психічних процесів; поступового зростання складності; збільшення рівня суб’єктности дитини.
Алгоритм складання психокорекційної програми:
· чітке формулювання мети коректувальної роботи;
· визначення круга вирішуваних завдань;
· визначення методології і змісту програми;
· вибір стратегії і тактики проведення психокорекційної роботи;
· визначення форми роботи (групова, індивідуальна або змішана);
· відбір методик і техніки для роботи з клієнтом;
· визначення загального часу і графіка зустрічей;
· підготовка устаткування;
· визначення критеріїв ефективності психокорекційних заходів.
Ефективність психокорекційної роботи може бути визначена в параметрах задоволеності клієнта, замовника і самого психолога і позитивних змін в предметі корекції. Перший параметр виявляється в позитивних відгуках, оцінках і відносинах. Другою можна з'ясувати за допомогою контрольного психодіагностичного експерименту, спостереження за поведінкою клієнта поза коректувальною ситуацією, думками експертів.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 61 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |