Читайте также:
|
Психологічна корекція - важливий і відповідальний напрям практичній діяльності психолога. Вона припускає обгрунтовану дію на дискретні характеристики внутрішнього світу людини з метою їх зміни.
Психокорекція - це сукупність психологічних прийомів, що використовуваних психологом для виправлення недоліків психічно здорової людини (Р.С. Немов), які не мають органічної основи і що не є такими стійкими якостями, які формуються в ранньому дитинстві і надалі практично не змінюються (А.А. Осипова). Дітям і підліткам з відхиленнями в інтелектуальному розвитку і психопатичним особам протипоказана психотерапія, по відношенню до них використовується психокорекція аномального розвитку. Цей вид психологічної допомоги активізувався з розвитком спеціальної психології, психопатології і корекційної педагогіки. Очевидно, слід диференціювати корекцію нормального і аномального розвитку. Перша здійснюється психологом, а друга - патопсихологом, дефектологом, психоневрологією, психіатром.
Ми розуміємо під психологічною корекцією діяльність психолога з виправлення особливостей психічного розвитку, не відповідних його оптимальній моделі, яка відображає вікову норму і зумовлюється індивідуальними можливостями дитини.
Психокорекційна робота в установі освіти є сукупністю психолого-педагогічних дій, що припускають або виправлення, або профілактику недоліків і відхилень в розвитку дитини. Вона здійснюється в двох взаємозв'язаних формах: симптоматичній, спрямованій на окремі відхилення, і етимологічній, орієнтованій на джерела і причини цих відхилень.
Психолог, що займається корекцією, працює за схемою: що є; що повинне бути; що треба зробити, щоб було належно. Відповісти на ці питання можна визначивши норму психічного розвитку, для чого провести його аналіз в трьох рівнях (Г.С. Абрамова):
· на нейрофізіологічному рівні психолог робить висновок про мозкову організацію досліджуваного явища на основі знань про функціональну організацію мозку, про основні принципи локалізації психічних функцій і локальні ураження мозку;
· загальнопсихологічний аналіз припускає використання даних про основні закономірності і механізми функціонування психіки;
· віково-психологічний рівень дозволяє конкретизувати отримані дані відповідно зросту і індивідуалізувати їх в застосуванні до конкретної особи.
Методологічні підходи до проблеми психокорекції, прийняті за кордоном, можна розділити на дві великі групи - психодинамічні і поведінкові – залежно від орієнтації на ту або іншу парадигму предмету психології – свідомість або поведінку. Вказані підходи зумовлюють цілі, стратегії, тактики і методи психокорекційної роботи з дітьми і підлітками.
В рамках психодинамічного підходу виділяються ігротерапія, арттерапія, а також дитячий психоаналіз. Поведінковий підхід пов'язаний з формуванням у дитини оптимальних моделей адаптивної поведінки і поведінкових навичок шляхом навчання (жетонна програма), розвитку виконавської компетентності (тренінг поведінки), модифікації поведінки через зміну образу думок (когнітивна терапія), розвитку саморегуляції (скілл-терапія).
Діяьнісний підхід, що сформувався переважно у вітчизняній психологічній школі, припускає корекцію за рахунок організації спеціального навчання діяльності, в ході якої людина оволодіває психологічними засобами, що дозволяють на новому рівні здійснювати контроль і управління внутрішньою і зовнішньою активністю (Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьев, А.Р. Лурія, П.Я. Гальперін).
Психологічним механізмом психокорекції є інтеріоризація, тобто перетворення зовнішньої діяльності (копіювання зразків, виконання інструкцій, вказівок і тому подібне), її "врощення" на внутрішню (Л.С. Виготський).
В рамках цього напряму були розроблені методика планомірного формування діяльності, ігрова корекція поведінки і психогімнастика для дітей.
Вибір цілей і спрямованості корекції, тобто стратегія її здійснення, визначається трьома основними принципами: нормативності розвитку, корекції зверху "вниз" і системності розвитку психічної діяльності. Тактика корекційної роботи, тобто вибирання засобів і способів досягнення поставлених цілей, витікає з так званого діяльнісного принципу корекції.
Принцип нормативності заснований на закономірностях психічного розвитку, значенні послідовності його стадій для формування особи дитини. Він постулював існування деякої "вікової норми" розвитку як своєрідного еталону.
Принцип корекції зверху "вниз" ставить в центр уваги створення зони найближчого розвитку особи і діяльності дитини. Втілення даного принципу вимагає обліку двох моментів. По-перше, така корекція повинна будуватися як цілеспрямоване формування психологічних новоутворень, складових сутнісну характеристику віку. По-друге, на відміну від корекції "від низу до верху", що має своїй на меті вправа і зміцнення того, що вже досягнуте дитиною, корекція зверху "вниз" носить випереджаючий характер, активно формує те, що повинне бути досягнуте дитиною в найближчій перспективі.
Принцип системності зумовлює необхідність обліку складного системного характеру психічного розвитку в онтогенезі.
Діяльнісний принцип корекції, по-перше, визначає сам предмет додатку корекційних зусиль і, по-друге, задає способи корекційної роботи через організацію відповідних видів діяльності дитини шляхом формування узагальнених способів орієнтування.
Коректувальна робота повинна будуватися не як просте тренування умінь і навичок, не як окремі вправи по вдосконаленню психічної діяльності, а як цілісна осмислена діяльність дитини, що органічно вписується в систему його повсякденних життєвих відносин (Т.В. Бурменськая, О.А. Карабанова, А.Г. Лідерові).
Оскільки психокорекційні заходи спрямовані на виправлення відхилень в розвитку різної етіології, в практиці роботи використовуються різні моделі, що пояснюють причини труднощів розвитку дитини:
· біологічна модель пов’язує походження відхилень в розвитку із зниженням темпу органічного дозрівання;
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 113 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |