Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Історія розвитку медичної інформатики. Завдання дисципліни

Порядок розгляду заяв і справ органами Антимонопольного комітету визначений Законом “Про захист економічної конкуренції” та іншим законодавством. Органи Антимонопольного комітету розглядають такі заяви і справи:

· заяви про надання дозволу на узгоджені дії;

· заяви про надання дозволу на економічну концентрацію;

· справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом, звертаються:

· із заявою про надання дозволу на узгоджені дії - до Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень;

· із заявою про надання дозволу на концентрацію - до Антимонопольного комітету України.

Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження, якщо протягом цього часу відповідний орган Антимонопольного комітету не повернув заявнику заяву із повідомленням, що вона та інші документи не відповідають встановленим Антимонопольним комітетом України вимогам, і це перешкоджає її розгляду.

Органи Антимонопольного комітету України розглядають заяву про надання дозволу:

· на узгоджені дії протягом трьох місяців з дня прийняття її до розгляду,

· на концентрацію протягом тридцяти днів з дня прийняття її до розгляду.

Якщо протягом строку розгляду заяви органи Антимонопольного комітету не розпочали розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію, рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію вважається прийнятим.

Органи Антимонопольного комітету надають суб’єктам господарювання, органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю на підставі відповідної заяви та доданої до неї інформації попередні висновки стосовно узгоджених дій чи концентрації. Строк розгляду заяв про надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації становить один місяць.

У разі виявлення підстав для заборони узгоджених дій, концентрації, а також у разі необхідності проведення складного поглибленого дослідження чи експертизи відповідні органи Антимонопольного комітету розпочинають розгляд справи про узгоджені дії чи концентрацію, про що приймається розпорядження та письмово повідомляється особа, яка подала заяву. Разом із повідомленням надсилається перелік інформації, яку заявник повинен надати для прийняття рішення у справі. При цьому строк розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію не повинен перевищувати трьох місяців.

Розгляд справи зупиняється у разі неможливості її розгляду до вирішення органом Антимонопольного комітету чи судом пов’язаної з нею іншої справи або до вирішення державним органом пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення органами Антимонопольного комітету приймається розпорядження, про що повідомляється заявнику.

У розгляді заяв, справ можуть брати участь треті особи, якщо рішення органів Антимонопольного комітету може суттєво зачепити їх права та інтереси.

За результатами розгляду справ про узгоджені дії, концентрацію приймається рішення:

· Антимонопольним комітетом України - про надання дозволу на узгоджені дії; заборону узгоджених дій; надання дозволу на концентрацію; погодження установчих документів господарських товариств, об’єднань чи змін до них; заборону концентрації;

· адміністративною колегією Антимонопольного комітету України - про надання дозволу на концентрацію; погодження установчих документів господарських товариств, об’єднань чи змін до них; надання дозволу на узгоджені дії відповідно до Закону; заборону узгоджених дій;

· державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, відповідною адміністративною колегією територіального відділення Антимонопольного комітету - про надання дозволу на узгоджені дії відповідно до Закону; заборону узгоджених дій.

Рішення органів Антимонопольного комітету може бути обумовлено виконанням учасниками узгоджених дій, концентрації певних вимог і зобов’язань, які усувають або пом’якшують їх негативний вплив на конкуренцію (зокрема, обмеження стосовно управління, користування чи розпорядження майном, зобов’язання суб’єкта господарювання здійснити відчуження майна).

Рішення про надання дозволу на узгоджені дії може бути надано на невизначений або конкретно визначений строк, який, як правило, не повинен перевищувати п’яти років.

За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надання висновків справляється плата в розмірах, передбачених Законом.

Порядок розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції регулюється також Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженими розпорядженням Антимонопольного Комітету в редакції від 29 червня 1998 р. № 169-р (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 липня 1998 р. за № 471/2911 з наступними змінами).

Справи у межах відповідної компетенції розглядаються такими органами чи посадовими особами:

· Антимонопольним комітетом України;

· Постійно діючою адміністративною колегією Комітету;

· тимчасовою адміністративною колегією Комітету;

· державним уповноваженим Комітету;

· адміністративною колегією територіального відділення Комітету.

Розгляд справ про порушення законодавства починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи органи Антимонопольного комітету збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі.

Підставами для початку розгляду справи є:

· заяви суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

· подання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства;

· власна ініціатива органів Антимонопольного комітету.

Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, їх представники. Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпочато за відповідною заявою). Вказані особи мають право:

· ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим доступом та інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи);

· наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення (заперечення);

· одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інформації з обмеженим доступом та іншої зазначеної вище);

· оскаржувати рішення в порядку, визначеному законом.

Доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом, його територіальними відділеннями незалежно від місцезнаходження доказів.

Органи Антимонопольного комітету мають право надавати рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням стосовно припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено, - щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень. Рекомендації підлягають обов’язковому розгляду органами чи особами, яким вони надані.

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету за поданою суб’єктом заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків порушення законодавства можуть прийняти попереднє рішення про:

· заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів;

· обов’язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне їх вчинення є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету приймають відповідне рішення, в тому числі про припинення порушення законодавства, про зобов’язання органу влади, органу місцевого самоврядування скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями, про примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне становище на ринку, про накладення штрафу, про блокування цінних паперів або інше. У разі невиявлення ознак порушення у діях чи бездіяльності суб‘єкта-відповідача приймається рішення про закриття провадження у справі.

Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Історія розвитку медичної інформатики. Завдання дисципліни

Термін "інформатика" в нашій країні "прижився" не відра­зу. Спочатку дослідження, пов'язані з використанням інфор­мації в автоматичних системах управління, назвали кіберне­тикою, і цей термін став надалі синонімом інформатики.

Кібернетика виникла в кінці 40-х років XX століття, коли Норберт Вінер вперше висловив припущення, що системи уп­равління в живих, неживих і штучних системах володіють ба­гатьма загальними рисами. Початком народження кібернети­ки можна вважати час виходу в світ книги "Кібернетика", опублікованої в 1948 році Н. Вінером. Сам Н. Вінер у цій книзі вказував на попереднє авторство ідей нової науки, що припису­валися відомим фізикам: "Навіть до Ньютона подібні пробле­ми стояли перед фізикою, особливо в роботах Пьєра Ферма, Хрістіана Гюйгенса та Готфріда Вільгельма Лейбніца... Цей термін (кібернетика) вже використаний раніше Андре Ампе­ром".

Ідеї кібернетики спрямовані на побудову нової "загальної теорії управління", результати якої могли б використовувати­ся н іііііірізноманітніших системах, зокрема в біології та меди­цині. І Іроцгсп автоматизації різних систем (суть кібернетики) превалиіііа.ми над інформаційними, тоді як останні набували самостійнішого характеру.

З позиції кібернетики медицину загалом можна схаракте­ризувати як науку, що вивчає методи штучного управління хворим організмом з метою повернення його до норми.

Стрімкий розвиток та поширення обчислювальної техніки послужили передумовами до появи нового розділу науки про автоматичну обробку наукової інформації, названого інформа­тикою (від фр. Іпіогтаіііоп — інформація, аиіотаї^ие — авто­матика). Термін "інформатика" з'явився в 1966 році у Франції: Французька академія прийняла його замість терміну "обробка інформації". З того часу він став широко використовуватися в Європі. І лише в США для позначення цієї сфери діяльності ви­користовується термін "computer science".

Поступово кібернетика як наука про управління різними системами відокремилася як цілком незалежний науковий на­прям, проте саме вона є прародителькою інформатики і зокре­ма медичної інформатики. Паралельно з медичною інформати­кою виникла і кібернетична медицина — новий напрям у ме­дичній науці, що вирішує питання медичної робототехніки, протезування та інші завдання, засновані на законах управлін­ня та зворотного зв'язку. Кібернетична медицина і нині тісно переплітається з медичною інформатикою: один і той самий об'єкт може розглядатися з різних точок зору — з кібернетич­ної та медичної.

Інформатика впроваджувалася в медицину на фоні розвит­ку засобів обчислювальної техніки, яка має чітко виражені пе­ріоди:

ÿ 40—50-і роки — створення першої електронно-обчис­лювальної машини (ЕОМ) на базі електронних ламп;

ÿ 60-і роки — створення транзистора та ЕОМ на базі інтег­ральних і надінтегральних схем;

ÿ 70-і роки — створення мікропроцесора, перших ком­п'ютерів з одним користувачем, перших операційних систем (ОС);

ÿ 80-і роки — створення першого персонального ком­п'ютера (ПК) для масового використання — компактного та доступного програмного забезпечення з графічним інтерфей­сом;

ÿ 90- і роки — створення Мережі Інтернет, ОС Windows, мультимедійних програм.

Треба зазначити, що першість у формуванні нової науки — медичної інформатики — належить одночасно багатьом за­рубіжним та вітчизняним першовідкривачам. Ентузіасти від науки були завжди, і історія медичної інформатики налічує їх численну кількість серед лікарів, інженерів, математиків, фа­хівців з обчислювальної техніки, керівників медичних закла­дів, які самостійно втілювали нові комп'ютерні технології. Не секрет, що безперечне лідерство в розвитку обчислювальної техніки та застосуванні її в медицині належало США і Японії.

Варто врахувати і той факт, що кібернетика на початку її становлення розцінювалася на території колишнього Радянсь­кого Союзу як псевдонаука, що є однією з причин істотного від­ставання в розвитку вітчизняної медінформатики (кібернети­ки) порівняно з технічно розвинутими країнами.

Початок розвитку вітчизняної медінформатики можна від­нести до кінця 50-х — початку 60-х років XX століття. У той період кількість ЕОМ (високовартісні та громіздкі машини) в країні була надзвичайно обмеженою і жоден медичний заклад їх не мав у своєму розпорядженні. Проте деякі медичні завдан­ня розв'язувалися на крупних обчислювальних центрах, у яких медичні заклади орендували машинний час. Перші ра­дянські лабораторії у деяких інститутах Академії Наук СРСР за допомогою ЕОМ займалися питаннями медичної кібернети­ки, статистичною обробкою медичних даних та їх аналізом. Реалізовувалися ідеї стикування медичної апаратури з ЕОМ, створення моніторингових систем у космічній медицині. Пер­ші кроки в галузі дистанційної діагностики на базі космонав­тики привели до появи перших діагностичних програм. Поча­ли успішно проводитися роботи з автоматичного аналізу кри­вих біологічних параметрів людини (електрокардіографія (ЕКГ), електроенцефалографія (ЕЕГ) тощо). У 1956 році було створено першу модель діагностичної ЕОМ, у 1957 році на Всес­вітній виставці в Брюсселі демонструвалась модель людської руки, яка управлялась головним мозком, створена групою мос­ковських інженерів. Піонерами розвитку медичної кібернети­ки в СРСР стали кардіохірурги, які зіткнулися з труднощами діагностики та хірургічного лікування вад серця. Багато кібер­нетичних методик розробив вітчизняний лікар М. М. Амосов, який застосував обчислювальну техніку під час проведення об­стежень та операцій.

У 70—80-хрокахз'являються перші моніторно-комп'ютерні системи для стеження за станом хворих та автоматизована сис­тема забезпечення ухвалення рішень (прообраз експертної сис­теми).

У другій половині 80-х років з появою ПК завдяки їх ком­пактності та доступності процес інформатизації медицини на­був лавиноподібного характеру. ПК з'явилися практично в усіх медичних науково-дослідних інститутах і крупних ліку­вально-профілактичних закладах (ЛПЗ). Значно поширюють­ся різноманітні комп'ютерні системи для функціональних до­сліджень. Починають розробляти та впроваджувати в прак­тичну охорону здоров'я медичні інформаційні системи (МІС).

Наприкінці 70-х — на початку 80-х років у розвитку світо­вої медицини відбувається якісно новий стрибок — створюють­ся обчислювальні візуальні комплекси, за допомогою яких стає можливим досліджувати внутрішні органи людини в реаль­ному часі. їх практичне застосування вже нікого не залишає байдужим. Медична комп'ютерна техніка поступово витісняє інвазивні методи дослідження. Томографи, електронні термо­графи, ультразвукові луна-камери, системи моделювання — ці винаходи дають поштовх подальшому вдосконаленню та про­гресу. Комп'ютерну техніку широко впроваджують у медици­ну й успішно вирішують багато завдань.

Створення програмного забезпечення в галузі статистичної обробки даних та оснащення цими модулями популярних елек­тронних таблиць (Excel, SuperCalc, Lotus-1, -2, -3 та ін.) від­крили нові можливості для проведення різних досліджень в галузі доказової медицини. Лікарі почали користуватися гото­вими пакетами програм, минаючи обтяжливі обчислення вруч­ну.

На початку 90-х років з народженням мережі Інтернет від­булася фактична стандартизація засобів обчислювальної тех­ніки в системі охорони здоров'я. Основним типом ЕОМ став ПК, сумісний з ІВМ РС. До сьогодні відбулася зміна поколінь ПК з переважанням ПК типу Реntium, тобто "комп'ютерів з платформою WIntel (поєднання апаратного забезпечення — процесорів фірми Intel та "програмної начинки" ОС Windows).

Таким чином, завершився перехід до ОС Windows та орієнтова­них на неї пропонованих на медичному ринку інформаційних систем.

Глобальні телеметричні та локальні мережі з можливостя­ми WWW спілкування та ПК з мультимедійними середовища­ми з максимально "доброзичливими" інтерфейсами, призначе­ними для користувача, аж до віртуальних систем візуалізації та синтезу, також стали значною мірою єдиним уніфікованим засобом. З появою глобальної мережі виникають та реалізу­ються ідеї передачі та обміну медданими, тобто зароджується могутній напрям медінформатики — телематика. Одним із розділів нового напряму є телемедицина.

Таким чином, медична інформатика, що сформувалася як науково-практичний напрям у результаті впровадження ін­формаційних технологій в одну з найважливіших галузей люд­ської діяльності, сьогодні стає ключовим напрямом інтелекту­ального виходу медицини на нові рубежі.

Медична інформатика — це прикладна медико-технічна наука, що є результатом синтезу медицини та інформатики. Завдання предмета наближені до проблем системи охорони здоров'я. їх вирішення сприяє підвищенню рівня підготовки фахівців та зростанню ефективності медичних послуг.

До основних завдань медичної інформатики належать:

Ø інформатизація медичної діяльності;

Ø освоєння медичними працівниками інформаційного простору;

Ø освоєння та впровадження в практику ЛПЗ єдиних стандартів медичних даних для їх передачі та обміну ними.