Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

РОЗДІЛ 3. Управлінський облік - це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації

Читайте также:
  1. IV. РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ ЗА РОЗДІЛАМИ, ТЕМАМИ ТА ВИДАМИ НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ
  2. IV. РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ ЗА РОЗДІЛАМИ, ТЕМАМИ ТА ВИДАМИ НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ.
  3. Б) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину — роздільне співавторство.
  4. Бойові завдання і бойові порядок механізованих підрозділів у наступі.
  5. Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами
  6. Взаємозв'язки структури (банку) з іншими організаційними підрозділами
  7. ВИРОБНИЧИЙ ПІДРОЗДІЛ З ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННЦТВА
  8. Висновки до 2 розділу
  9. Висновки до другого розділу
  10. Висновки до першого розділу

Управлінський облік - це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки і контролю всередині організації та для забезпечення відповідного підзвітного використання ресурсів.

Основними нормативними документами на яких базується управлінський облік є:

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Наказ «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства» (Додаток Б),

Статут державного підприємства (Додаток А),

Для керування підприємством необхідна детальна інформація, що враховує технологію й організацію саме цього підприємства. Тому інформація управлінського обліку формується і надається з урахуванням потреб керівників конкретного підприємства. Кінцевою метою управлінського обліку є допомога керівництву в досягненні стратегічної мети підприємства.

Управлінський облік суттєво відрізняється від традиційного бухгалтерського обліку, зорієнтованого на складання фінансової звітності. На відміну від фінансового обліку, що ведеться з дотриманням визначених офіційних регламентів (інструкцій, стандартів і т.д.) встановлених державними органами або професійними організаціями, управлінський облік не обмежений у виборі методів і правил. Його форми і методи розробляються самим підприємством з урахуванням різних параметрів, приймаючи до уваги при підготовці варіантів управлінських рішень не тільки регламентні кількісні, але і якісні показники.

Інформація, що надається управлінським обліком, орієнтована на
задоволення потреб як стратегічного, так і поточного керування, оптимізацію
використання ресурсів, забезпечення об'єктивної оцінки діяльності підрозділів і окремих менеджерів.

Отже, управлінський облік на ДП «ВВК №86» є складником процесу
управління та надає інформацію, важливу для: визначення стратегії та планування майбутньої діяльності, організації; контролювання її поточної діяльності; оптимізація використання ресурсів; оцінки ефективності діяльності; зниження рівня суб'єктивності в процесі прийняття рішень. Управлінський облік призначений для розв’язання таких основних задач:

1. забезпечення керівництва підприємства інформацією про те, якими будуть консолідавані результати бізнесу (включаючи безліч юридичних осіб і структурних підрозділів);

2. відображення результатів роботи окремих напрямків (ними можуть бути види діяльності, групи товарів або інші елементи залежно від специфіки бізнесу) незалежно від того, як ці напрямки розподілені між юридичними особами, що входять у бізнес;

3. відображення результатів роботи структурних підрозділів, якими можуть бути відділи, цехи, юридичні особи;

4. здійснення контролю за витратами шляхом їх обліку по видах і центрах витрат;

5. нагромадження статистики про доходи і витрати підприємства у визначеному розрізі та виявлення загальних тенденцій;

6. здійснення планування і контролю виконання бюджету як окремими центрами витрат, так і бізнесом у цілому, включаючи сукупність юридичних осіб;

7. ведення оперативного обліку розрахунків з окремими контрагентами, взаєморозрахунків між власними юридичними особами

Предметом управлінського обліку виступає сукупність об'єктів в процесі всього циклу управління підприємством.

Об'єктами обліку виступають виробничі ресурси (запаси, обладнання, трудові ресурси) та господарські процеси.

Методом управлінського обліку виступає сукупність різних прийомів і способів, за допомогою яких відображаються об'єкти управлінського обліку в інформаційній системі підприємства.

Метою управлінського обліку на ДП «ВВК №86» є оптимізація витрат об'єктів в обліку підприємства і отримання максимального рівня рентабельності або норми прибутку.

Ефективна система управлінського обліку базується на принципах:

1.Безперервності;

2.Єдиних планово-облікових одиниць виміру;

3.Оцінки результатів діяльності центрів відповідальності;

4.Спадкоємності та багаторазового використання інформації;

5.Бюджетного (кошторисного) методу управління;

6.Повноти та аналітичності інформації;

7.Періодичності.

Кінцевою метою управлінського обліку є допомога керівництву у досягненні стратегічної мети підприємства.

Тому управлінський облік є необхідним для функціонування системи управлінського контролю.

Управлінський контроль - це процес впливу керівництва на членів організації з метою здійснення її стратегії.

Проектування системи управлінського контролю охоплює:

- визначення загальної мети підприємства та проміжних цілей;

- визначення центрів відповідальності;

- розробку показників діяльності для мотивації й узгодження мети;

- вимірювання фактичних показників діяльності й складання звітності.

Це означає, що проектування управлінського обліку слід здійснювати у комплексі з розробленням стратегії, організаційної структури та всіх функцій управління підприємством.

Головним об'єктом аналізу в процесі управління є витрати. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти. Згідно з наведеним раніше визначенням виробничого обліку можна вирізнити три напрями класифікації витрат:

1. Оцінка запасів та визначення фінансового результату:

- вичерпані та невичерпані.

Вичерпані (спожиті) витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Витрати періоду - це витрати, що не включають у собівартість запасів і розглядають як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

- прямі та непрямі.

Прямі витрати - це витрати, які можна віднести безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Непрямі витрати - це витрати, що не можна віднести безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом;

- основні та накладні.

Основні витрати - це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. У практиці основні витрати поділяють на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Виробничі накладні витрати - це витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можна віднести до певних виробів економічно доцільним шляхом. В Україні такі витрати називають загально виробничими.

2. Прийняття рішень:

Релевантні та нерелевантні. Релевантні - це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, а нерелевантні - це витрати, що не залежать від прийняття рішення;

Постійні та змінні. Постійні - це витрати, що залишаються не змінними в різі зміни обсягу діяльності. Змінні - це витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності;

Маржинальні - це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції. Середні - це середньозважені витрати на виробництво одиниці продукції;

Дійсні та альтернативні. Розглядаючи варіанти рішень, слід зважати не лише на дійсні (реальні), а й на альтернативні витрати. Дійсні витрати - це витрати, що потребують сплати грошей або витрачання інших активів. Альтернативні витрати -це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення;

3. Контроль виконання:

Контрольовані та неконтрольовані. Контрольовані витрати - це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або справляти на них значний вплив. Відповідно, неконтрольовані витрати - це витрати, які менеджер не може контролювати або не може на них впливати. Практичний розподіл витрат на контрольовані та не контрольовані залежить від сфери повноважень менеджера.

П БО 3 визначає три види доходів:

- продаж готової продукції (або куплених товарів);

- надання послуг (виконання робіт);

- проценти, роялті, дивіденди та інші види доходу.

В міжнародній практиці ці доходи характеризуються за такими типами діяльності: звичайні від поточної основної діяльності, яка визначена статутом або неосновної (іншої) діяльності, інвестиційної або фінансової діяльності (дивіденди, проценти тощо); надзвичайні (стягнені сплачені штрафи, мені, неустойки, пожежа, повінь тощо).

Доходи від кожної операційної діяльності, аналогічно затратам поділяють за такими функціями:

- виробництво, в т.ч. виробництво продукції, виробництво послуг, купівля та продаж товару;

- управління (адміністративні);

- збут (продаж).

Діюча в Україні класифікація доходів тісно пов'язана з класифікацією затрат.

Доходи, перш за все, поділяють за видами діяльності, внаслідок якої вони виникають, від звичайної та надзвичайної діяльності (події).

Як було визначено, під звичайною діяльністю розуміють будь-яку
діяльність підприємства (або операції, які її забезпечують або виникають
внаслідок здійснення такої діяльності). Прикладом звичайної діяльності може
бути виробництво та реалізація продукції, розрахунки із постачальниками,
замовниками, працівниками, банківськими установами, податковими органами тощо.,

До звичайної діяльності як операції, які її супроводжують, відносяться списання знецінених запасів, курсові різниці, економічні санкції за господарськими договорами, за порушенням податкового законодавства та інші операції.

Звичайна діяльність поділяється на операційну та неопераційну (фінансову та інвестиційну, іншу).

Операційна діяльність - це основна статутна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Основна діяльність - це діяльність операції, пов'язаної з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), що є визначальною метою створення підприємства та забезпечують основну частку його доходу. Для комерційного торговельного підприємства такими будуть операції з придбання товарів, для виробничого - придбання матеріалів і сировини, виготовлення продукції та її реалізації, для інвестиційної компанії - формування портфелю інвестицій тощо.

Інвестиційна діяльність - це придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів.

Фінансову діяльність визначає діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

До надзвичайних подій відносять операції такого типу: стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії тощо. Покриття за рахунок страхового відшкодування та інших джерел враховуються під час розрахунку фінансових результатів від надзвичайної події як доходи.

Під методом обліку затрат у широкому значенні розуміють сукупність способів відображення, групування та систематизації даних про затрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання.

Розглядаючи облік затрат і калькулювання як єдиний процес, останній складається з двох взаємопов'язаних етапів: перший етап - облік затрат і розподілу затрат на виробництво продукції між об'єктами обліку; другий етап калькулювання собівартості, що включає операції з визначення собівартості виробів та одиниць продукції.

З цієї точки зору методи калькулювання можна розглядати як спеціальні методи обліку затрат, що застосовуються для розрахунку собівартості визначених видів, груп продукції (робіт, послуг). Таким чином, під методом калькулювання розуміють сукупність прийомів розподілу затрат підприємства калькуляційними статтями та віднесення їх до об'єкту калькулювання. Правильний вибір методів обліку затрат визначається особливостями технологічних процесів залежить від керівництва і бухгалтерів самого підприємства. Сутність методу обліку фактичних затрат полягає у послідовному накопиченні даних про їх величину за діючими нормами. Цей метод, як правило, є традиційним і найбільш поширеним на підприємстві ДП «ВВК №86». Облік фактичних затрат на виробництво будується на наступних принципах: повне та документальне оформлення відображення прямих затрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерського обліку; облікова реєстрація їх у період виникнення в процесі виробництва; локалізація затрат за видами виробництва, характером затрат, місцями виникнення, об'єктами обліку та носіями затрат; віднесення фактичних виробничих затрат на об'єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими.(дод. С) Своєчасний вплив на рівень виробничих затрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації обліку, за якої причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів та коштів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й проведенню в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації та поточних облікових записів.

На ДП «ВВК №86» для обліку витрат та калькулювання собівартості продукції використовується метод обліку фактичних витрат. На підприємстві функціонує планово-економічний відділ, який займається плануванням витрат на виробництво продукції, а виробничий відділ бухгалтерії обліковує понесенні фактичні витрати та співставляє їх з плановими показниками та проводить розрахунок і коригування собівартості виробленої продукції.

Залежно від характеру участі у процесі виробництва продукції (надання послуг) витрати розподіляються на основні (прямі) та накладні (непрямі). Основні витрати пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції (робіт, послуг), а накладні - з управлінням та обслуговуванням діяльності підрозділу (бригади, цеху тощо), галузі чи господарства загалом. Прямі затрати - це затрати ресурсів (капіталу, робочої сили, матеріалів) або діяльності (наприклад, з транспортування), які придбаваються для конкретного об'єкта затрат або використовуються (споживаються) цим об'єктом. Наприклад, якщо об'єктом віднесення затрат є послуга з перевезення, то одним із видів прямих затрат вважатиметься вартість бензину, що використовується для здійснення цього перевезення. А якщо найняти менеджера, який керуватиме виключно наданням послуг з перевезень вантажів, то його заробітна плата враховуватиметься як прямі витрати на оплату праці щодо такого об'єкта калькулювання, як перевезення вантажу. Прямі витрати означають, що ресурс, який створив ці витрати (пальне), був придбаний для єдиного об'єкта віднесення затрат - доставки вантажу (для виконання конкретного замовлення клієнта). До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з випуском (наданням) одночасно кількох або всіх видів продукції (послуг) одного і того ж суб'єкта господарювання.

Прямі витрати - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. Непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. Це означає, що при вирішенні питання про віднесення витрат до певного об'єкта слід керуватися принципом співвідношення витрат і вигод. Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат.

Отже, одні й ті самі витрати можуть бути одночасно прямими і непрямими щодо різних об'єктів. На ДП «ВВК №86» витрати на продукцію називаються виробничими витратами, а витрати періоду - невиробничими витратами. Виробничі витрати поділяють на три групи:

1. Прямі матеріальні витрати - це вартість витрачених матеріалів, які стають часткою готової продукції і можуть бути віднесені допевного виробу економічно можливим шляхом.

2. Прямі витрати на оплату праці - з/п робітників, яка може бути включена у собівартість певних виробів економічно можливим шляхом. Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу і з/п робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію, розглядають як непряму з/п і включають до складу виробничих накладних витрат.

3. Інші прямі витрати - всі інші прямі витрати, крім прямих матеріальних витрат та прямих витрат на оплату праці.

4. Виробничі накладні витрати - це витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені до певних виробів економічно можливим шляхом. Прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витрати в сумі складають конверсійні витрати. Це витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт.

До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, вони включають до собівартості шляхом розподілення пропорційно відповідній базі. Параметри розподілу визначають у галузевих рекомендаціях, інструкціях. Ними можуть бути: маса сировини або матеріалів, сума затрат за якоюсь ознакою (оплата праці, технологічна собівартість). Непрямі витрати називають також накладними, до них включають оренду приміщень і обладнання, витрати на електроенергію і опалення,виплату зарплати персоналу, безпосередньо незайнятому у виробництві продукції, витрати на утримання офісу (плата за телефон, поштові послуги, канцелярське обладнання), затрати на реалізацію продукції, відсоткові ставки по кредитам. Розподіл затрат на прямі і непрямі дозволяє управляти собівартістю продукції. Знизити собівартість можна як за рахунок зниження непрямих затрат, так і за рахунок збільшення обігу виробництва і реалізації продукції.

Згідно Наказу «Про облікову політику»(Додаток Б), на ДП «ВВК №86» прямі витрати завжди змінні і обліковуються на рахунку 23 «Виробництво», а до їх складу включаються:

- матеріальні витрати, вартість сировини, основних і допоміжних матеріалів, купівельних напівфабрикатів, поворотних відходів (вираховуються).Основна і додаткова зарплата робітників виробництва

- відрахування на соціальні заходи від зарплати робітників безпосередньо зайнятих виробництвом продукції.

- інші (витрати від браку та ін.).

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень видатків витрати поділяються на змінні і постійні.

Змінні витрати - це ті види витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням.

До змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату роботи працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг) з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші види витрат. У собівартості одиниці продукції вони залишаються незмінними (при постійних нормах витрат сировини, матеріалів, палива, окремих видів енергії і незмінних цінах). Ці витрати можуть бути розраховані на кожний вид продукції, виходячи з норм витрат і ціни одиниці ресурсу.

Постійні - це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням операцій та управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Якщо внаслідок вивчення ринків збуту продукції з'являється можливість значного збільшення обсягу виробництва до рівня, який значно перевищує існуючі виробничі потужності, це можна вважати розширенням виробництва і може бути реалізовано тільки за умов збільшення постійних витрат. Крім того, постійні витрати можуть збільшитися (зменшитися) внаслідок якогось управлінського рішення (наприклад, кошти можуть бути використані, щоб збільшити або зменшити охорону тощо). У собівартості одиниці продукції постійні витрати змінюються обернено пропорційно зміні обсягу виробництва. Загальна сума постійних витрат розраховується в цілому по підприємству і його структурних підрозділах, потім залежно від технологічних умов виробництва по кожній статті витрат у калькуляції собівартості визначається їх частка, що припадає на окремі види продукції. Ставка постійних витрат на кожному підприємстві визначається після детального аналізу витрат з урахуванням технічних і організаційних умов його роботи.

Сума змінних і постійних витрат утворює собівартість продукції (робіт, послуг). Калькуляція - це поданий у табличній формі розрахунок витрат на виробництво і збут одиниці продукції (виробів, робіт, послуг) або групи однорідних видів продукції.

Система обліку і калькулювання повних витрат на ДП «ВВК №86» передбачає включення у собівартість продукції усіх виробничих витрат на її виготовлення - прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих виробничих витрат, загальновиробничих (непрямих постійних і змінних) витрат. Прямі витрати належать до окремих об'єктів калькулювання на підставі первинних документів. Непрямі (накладні) витрати розподіляють за конкретними об'єктами витрат (виробами, процесами, підрозділами тощо) пропорційно до певної бази розподілу (машино/год., люд.-год., прямої заробітної платні, матеріальних витрат тощо). Ділячи суму накладних витрат на загальну величину бази, розраховують ставку розподілу накладних витрат. Ставка розподілу накладних витрат може бути єдиною для всіх підрозділів підприємства чи встановлюється індивідуально для кожного підрозділу.

Калькулювання змінних витрат - метод калькулювання, що передбачає включення до собівартості продукції лише змінних виробничих витрат.

 

 

Рис.3.5.1 Схема обліку витрат і калькулювання за повними витратами

 

У системі калькулювання змінних витрат не тільки операційні витрати (на управління, збут та ін.), а й постійні виробничі витрати розглядають як витрати періоду і списують за рахунок прибутку. До собівартості незавершеного виробництва і готової продукції включають лише змінні виробничі витрати.

Система калькулювання змінних витрат дає змогу визначити маржинальний дохід, широко застосовуваний для аналізу прибутковості і прийняття управлінських рішень.

Отже, принципова відмінність системи калькулювання змінних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат.

Відповідно до Наказу №52 на підприємстві «ВВК №86» до виробничої собівартості включають:

- прямі витрати, загально виробничі витрати. До складу загально- виробничих витрат включаються загально-цехові витрати в розрізі:

- витрати на обслуговування устаткування загально-цехового призначення;

- витрати на утримання загально цехового персоналу.

Загально-цехові витрати повністю входять до складу собівартості готової продукції і списуються на рахунок 23 «Основне виробництво».(Додаток К)

Витрати обслуговуючих служб та підрозділів підприємства обліковуються на рахунку 91. Умовно-змінні витрати розподіляються на рахунок 23 «Виробництво», а постійні списуються на рахунок 90 «Собівартість готової продукції». Облік витрат по підприємству ведеться в розрізі підрозділів, в первинних документах обов'язково вказувати назву, код, прізвище, ім'я та по-батькові матеріально-відповідальних осіб підрозділу, на який віднесено витрати.

Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних нормативну базу, що містить норми затрат і нормативні ціни, їх слід регулярно переглядати. Оцінка матеріалів за нормативною собівартістю здійснюється за умови стабільності цін на матеріали.

Нормативний метод обліку затрат широко застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), які здійснюють масово та серійне виробництво різноманітної й складної продукції з великою кількістю деталей та вузлів, а саме на ДП «ВВК №86» Нормативний облік використовується також у дрібносерійному та одиничному виробництвах, проте не отримав широкого застосування.

Метод нормативних затрат сприяє також використанню досягнень науково-технічного прогресу, впровадженню прогресивних норм затрат, здійсненню діючого контролю за рівнем затрату процесі виробництва, виявленню резервів скорочення собівартості продукції, оперативному керівництву виробництвом.

Нормативний облік затрат і калькулювання собівартості продукції передбачає управління господарськими процесами через відхилення, наявність яких є свідченням того, що в системі управління відбуваються небажані явища або розроблені норми не є обґрунтованими.

Вважається, що система калькуляції собівартості за нормативними затратами доцільна для технологічних процесів, які складаються з великої кількості операцій, що постійно повторюються. За таких умов вона є найбільш ефективною.

Причиною широкого використання системи калькуляції собівартості за нормативними затратами є формування на її основі інформації, корисної для досягнення багатьох цілей. Наприклад, для складання кошторисів, спрощення оцінки матеріально-виробничих запасів, прогнозування затрат майбутніх періодів, прийняття рішень, а також для контролю за ефективним використанням усіх видів ресурсів і оцінки ефективності діяльності підприємств у цілому.

Облікова інформація, що використовується для прийняття управлінських рішень на ДП «ВВК №86», мусить бути релевантною, своєчасною, достовірною.

Релевантність означає, що дані обліку мають задовольняти конкретні інформаційні потреби користувачів. У системі бухгалтерського обліку накопичується багато інформації, але це не означає, що вся ця інформація буде корисною для менеджера. Релевантною є тільки та інформація, що може бути оперативно передана менеджерові, оскільки з часом вона втрачає свою цінність. Нарешті, дані обліку не мають містити помилок або упереджених оцінок. Таким чином, роль бухгалтера в процесі підготовки рішення полягає в своєчасному забезпечені менеджера достовірною та релевантною інформацією. Різні типи управлінських рішень потребують різних даних. Наприклад, для визначення тарифної політики слід зібрати інформацію про страхові тарифи конкурентів, попит на ці страхові послуги, витрати на ведення страхової справи.

Оскільки значна частина рішень на ДП «ВВК №86» пов’язана з аналізом витрат і доходів, йдеться, насамперед, про релевантні витрати і доходи. Релевантними є витрати і доходи, які можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення. Але розв’язання будь якої проблеми стосується лише майбутніх витрат и доходів.

Витрати й доходи, що становлять різницю між альтернативними рішеннями, називають диференціальними витратами та доходами відповідно.

При аналізі релевантної інформації для прийняття управлінських рішень слід враховувати не лише дійсні (реальні), а й альтернативні витрати.

Дійсні витрати - витрати, потребують сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських реєстрах мірою їх виникнення.

Мета діяльності підприємства та шляхи її досягнення визначаються у процесі стратегічного планування, для цього використовують систему бюджетування.

Бюджетування – це процес планування майбутніх операцій підприємства та оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів. На підставі бюджетів підрозділів готують зведений бюджет, який включає дві групи бюджетів – операційний та фінансовий.

Операційний бюджет – це сукупність бюджетів витрат і доходів, що забезпечують складання бюджетного звіту про фінансові результати діяльності.

Рис. 3.3 Схема операційного бюджетування

Фінансовий бюджет – це сукупність бюджетів, що відображають запланований рух коштів та очікуваний фінансовий стан підприємства.

Схема фінансового бюджету зображена на рис. 3.4

Рис. 3.4 Схема фінансового бюджетування

 

Бюджет інвестиційного проекту — це оперативний план, що відображає витрати й надходження інвестиційних коштів у процесі здійснення реального інвестування. Бюджет інвестиційного проекту розробляється на короткостроковий період по видах робіт, відбитих у календарному плані реалізації інвестиційного проекту.

Розрізняють такі види бюджетів:

- функціональний бюджет, що розробляється по одній статті витрат, наприклад, бюджет оплати праці персоналу;

- комплексний бюджет, що розробляється по широкій номенклатурі статей витрат.

- капітальний бюджет являє собою форму доведення до конкретних виконавців результатів поточного плану капітальних вкладень. Він розробляється на етапі здійснення нового будівництва, реконструкції та модернізації головних фондів, придбання нових видів обладнання і нематеріальних активів тощо.

Він складається із двох розділів: 1) капітальні витрати (витрати на придбання позаоборотних активів); 2) джерела надходження коштів (інвестиційних ресурсів). Загальна форма капітального бюджету містить показники, що відповідають його призначенню і пов'язані з капітальними

витратами та джерелами надходження коштів.

Бюджети за сферами діяльності й за змістом показників відображають особливості регулювання результативності діяльності ДП «ВВК №86» за сферами діяльності та центрами відповідальності різних типів.

У невеликих підприємствах один керівник здійснює все управління, прикладом такого підприємства є ДП «ВВК №86», але при зростанні обсягів бізнесу і ускладненні його структури виникає необхідність розподіляти обов’язки з управління між різними його рівнями для цього використовують центри відповідальності, підрозділи, які очолює керівник, що несе особисту відповідальність за результати його роботи. Розрізняють чотири центри відповідальності.

Центр доходу – це підрозділ, керівник якого контролює доходи, але не контролює витрати на інвестиції.

Для оцінки діяльності центру доходу необхідно порівняти фактичну суму одержаного доходу з бюджетною, визначити відхилення та проаналізувати причини їх виникнення.

Центром витрат вважають такий підрозділ, керівник якого контролює лише витрати на його діяльність і не може контролювати доходи. Оцінка діяльності центрів витрат здійснюється на підставі звітів про виконання бюджетів шляхом аналізу відхилень від стандартних витрат або за методом «тариф – година – машина».

Центр прибутку – це такий підрозділ, керівник якого контролює витрати і доходи підрозділу, але не має права розподілу та контролю використання прибутку. Оцінку діяльності центрів прибутку здійснюють на підставі звітів про прибутки і збитки, які включають не лише загальні показники доходів та витрат, а й їх деталізацію за підрозділами та відхиленнями від нормативів.

Центром інвестицій називають такий підрозділ, керівник якого контролює як витрати та доходи, так і розподіл та використання прибутку. Оцінку діяльності таких підрозділів здійснюють головним чином за показниками прибутковості інвестицій.

Отже, можна зробити висновок, що на ДП «ВВК №86» не ведеться управлінський облік, але в багатьох облікових процесах використовуються елементи управлінського обліку такі як калькулювання собівартості продукції, розрахунки прямих та непрямих витрат.

У зв’язку з тим, що дане підприємство є невеликим на ДП «ВВК №86» відсутні дані про інформацію для прийняття управлінських рішень у процесі постачання, виробництва та реалізації, а також складання операційних, фінансових та інвестиційних бюджетів. Також можна сказати, що по цій причині на підприємстві немає центрів відповідальності, усе контролює один керівник.

У майбутньому, якщо підприємство буде розвиватись на ДП «ВВК №86» потрібно буде вести управлінський облік.

Отже, в даному розділі нами розглянуто два методи включення витрат до собівартості продукції: за повним витратами та за змінними витратами. Тому можна зробити висновки, що калькулювання за повними витратами дає можливість приймати стратегічні рішення (на майбутній розвиток) щодо розвитку діяльності підприємства, а за змінними - лише дозволяє приймати управлінські рішення щодо ефективності діяльності ДП «ВВК № 86» сьогодні.

Однією із найбільш важливих інформаційних служб, що забезпечує систему управління інформацією на сучасному етапі є бухгалтерія, яка формує інформацію про фактичну наявність, використання майна і ресурсів орга-нізації, про господарські процеси і результати діяльності, про позикові кошти, розрахунки, претензії й ін.Варто зазначити, що традиційно облік визначали як одну із функцій управління зі своїми характерними цілями, принципами, завданнями. Управління підприємством вважали самостійною сферою спеціальних знань, тому тільки управлінню підприємством відводилась провідна роль у розробці можливих варіантів та вибору оптимальних рішень.

Отже, важливою проблемою на сучасному етапі є становлення ролі та місця управлінського обліку в системі управління.

РОЗДІЛ 3




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 27 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.025 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав