Читайте также:
|
Наявні відхилення у розвитку дітей, шкільна неуспішність, негативні зміни у поведінці можуть бути пов’язані з тяжкими психічними переживаннями дитини. Звичайно, далеко не кожне з них призводить до порушення нормального розвитку. Тут багато залежить від вагомості та гостроти тієї ситуації, яка може спричинити вплив, який травмує психіку дитини, тривалості такого впливу, загального стану здоров’я дитини, її віку, індивідуальних особливостей.
Якщо ж ті або інші несприятливі ситуації, які дитина важко переживає, викликають у неї тимчасові нервово-психічні розлади, які не пов’язані з органічними або функціональними порушеннями центральної нервової системи, то такі розлади визначаються як реактивні стани (В.М. Синьов, Г.М. Коберник, 1994).
Ці стани виникають як невротичні реакції на надсильні для психіки подразники та виявляються по-різному: у вигляді загальної депресії – пригніченого стану, при якому все уявляється в похмурих кольорах; у психомоторному збудженні, коли дитина стає розгальмованою, метушливою, робить безцільні рухи, здійснює невмотивовані вчинки; у розладах свідомості за типом сутінкових станів, що проявляється у раптовому, несподіваному більш чи менш тривалому запамороченні свідомості та веде до порушення орієнтування в оточенні, здійсненні дій та вчинків, яких дитина не усвідомлює й згодом не може про них згадати. З реактивними станами пов’язане також виникнення заїкання.
Реактивні стани можуть бути спричинені різними обставинами. До причин, що травмують психіку дитини, належать енурез (неутримання сечі), який виникає у фізично ослаблених та нервових дітей внаслідок зворушення, переляку, тривалої психічної напруженості або соматичного захворювання, яке виснажує організм.
Інші дефекти – фізичні (косоокість, кульгавість, горбатість та ін.) або нервові (заїкання) – можуть вкрай негативно відбитися на характері та поведінці дитини.
Порушення психічного розвитку у дітей можуть бути пов’язані також із внутрішніми тяжкими конфліктними переживаннями, коли у свідомості дитини виникає і гостро відчувається суперечливе ставлення до близьких людей або до ситуацій, що мають для неї велике особисте значення.
Виникнення тяжких конфліктних переживань у дітей найчастіше пов’язане з несприятливою атмосферою в сім’ї (гострі та постійні конфлікти між батьками, розпад сім’ї, поява мачухи чи вітчима). Нерідко причиною таких переживань є зловживання батьків алкоголем та пов’язане з цим вкрай несприятливе для виховання суперечливе ставлення до дитини.
Корекційна робота, яка спрямована на виведення дитини з конфліктної ситуації та подолання недоліків її поведінки та характеру, що були зумовлені нею, передбачає глибоке вивчення справжніх причин відхилень у поведінці, встановлення з дитиною тісного емоційного контакту, усунення чи максимальне послаблення дії факторів, що травмують психіку, залучення дитини до дитячого колективу, цікавої діяльності, яка сприяла б розширенню та збагаченню її інтересів.
Серед типів порушень поведінки, які спостерігаються у підлітків-олігофренів, найбільше значення мають психопатоподібні розлади, які перешкоджають успішній соціальній адаптації, а нерідко сприяють формуванню асоціальної поведінки аж до правопорушень і злочинів.
Психопатією називають патологію психічної діяльності, що характеризуєтьсяпередусім дисгармонією в емоційно-вольовій сфері та в сфері почуттів (В.М. Синьов, Г.М. Коберник, 1994):
– органічна психопатія – в основі лежить органічне ураження підкіркових мозкових систем, недорозвиненість особистості, порушення емоційно-вольової сфери, які проявляються у вадах характеру та поведінці;
– конституційна психопатія зумовлена патологічною спадковістю. Можуть проявлятися риси епілептоїдної психопатії – тривала підвищена роздратованість, шизоїдна психопатія – знижена потреба у спілкуванні, уникнення контактів з оточуючими.
Підлітковий вік, особливо в період статевого дозрівання з його складною перебудовою всього організму, є найбільш уразливим як в біологічному, так і в соціальному плані для різних несприятливих дій.
Значна роль у порушеннях поведінки підлітків-олігофренів належить психотравмуючим чинникам, зокрема переживанням, пов’язаним з безуспішним перебуванням в масовій школі, зневажливим відношенням однолітків та дорослих, образливим прізвиськом і т.ін.
Клініко-психологічна структура цих порушень поведінки може бути розділена на два психопатологічні варіанти (К.С. Лебединська, 1976):
– психічна декомпенсація невротичного типу;
– психічна декомпенсація психопатоподібного типу з:
а) переважанням емоційно-вольової нестійкості;
б) переважанням афективної збудливості;
в) переважанням патології захоплень.
Психічна декомпенсація невротичного типу пов’язана в основному з хворобливим переживанням відчуття своєї інтелектуальної неповноцінності. У підлітків наголошується важка психічна ранимість, невіра в свої можливості, страх перед майбутнім, перебільшене переживання невдач. Значно знижується продуктивність навчальної діяльності. Відчуття неповноцінності сприяє появі у деякої частини підлітків аутистичних схильностей.
Разом з цим у підлітків педагоги відзначають і ряд позитивних особистісних властивостей: доброзичливість, прихильність до батьків, вчителів. Вони охоче виконують доступну для них роботу по дому, інтернату.
Психічна декомпенсація психопатоподібного типу виявляється в різних варіантах: емоційно-вольової нестійкості, афективної збудливості і рухової розгальмованості, патології захоплень.
Крім порушень шкільної дисципліни (невсидливості, дратівливості, схильності до невмотивованих конфліктів з вчителями та товаришами по навчанню, агресії, систематичним прогулам) у цієї частини підлітків спостерігається асоціальна поведінка (рання алкоголізація, крадіжка, схильність до нарко- і токсикоманії, сексуальні ексцеси). Для них характерна абсолютна відсутність інтересу до шкільних занять. Як правило, це саме та частина підлітків, яка перебуває на обліку в комісії у справах неповнолітніх.
Основний рушійний мотив поведінки цих підлітків – задоволення. Від завдань, які вимагають навіть незначних зусиль, вони відмовляються. На уроках балакучі, розгальмовані. У будь-якому вигляді діяльності імпульсні, нетерплячі. Через підвищену навіюваність часто залучаються до конфліктів або стають знаряддям здійснення правопорушень або злочинів (деякі усвідомлюють це самі). Незрілі форми самоствердження виявляються в хвастощах, примітивних вигадках.
Переважання афектної збудливості і рухового розгальмування виявляється у більшості з цих підлітків у надзвичайній дратівливості, схильності до агресивних розрядів. З незначного приводу вони можуть кинути у вчителі книгу або зошит, розірвати підручник, почати бійку, нецензурно сваритися.
У підлітків цієї групи можуть спостерігатися і невмотивовані коливання настрою у вигляді дисфорії із злісністю, похмурістю, підозрілістю.
Патологія захоплень у розумово відсталих підлітків, на відміну від розглянутих вище видів поведінки, які відхиляються, носить незборимий характер, що визначає весь спосіб їх життя і нерідко перешкоджає самому перебуванню в школі (інтернаті). У дівчаток цієї категорії основне місце займає підвищена сексуальність. Деякі з них самі розцінюють це ваблення як шкідливе, хворобливе, вважають себе „нещасними”. Але проте підпорядковують йому весь спосіб життя. Багато хто примикає до антисоціальних компаній, швидко засвоюючи вдачі і звичаї цього середовища.
У порушеннях поведінки цієї категорії підлітків відображається і їх інтелектуальна недостатність: під час втеч, довіряючи будь-яким обіцянкам, вони виїжджають в інші міста з першими стрічними; вкрадене продають за безцінь або обмінюють на солодощі; не враховуючи ситуацію, швидко попадаються на крадіжках.
У хлопчиків, разом із сексуальністю, на першому місці виступає схильність до бродяжництва, крадіжок, алкоголізму. Втечі приймають незборимий і безцільний характер, нерідко виникають в період дисфорії. Крадіжка також відрізняється наявністю елементу незборимості – підліток може зробити дрібну крадіжку, не враховуючи ситуації, буквально на очах у оточуючих. У схильності до алкоголізму також присутній компонент незборимості – часта і значна потреба у вині, швидке звикання. У антисоціальних групах вживання алкоголю може поєднуватися з вживанням наркотиків. Неможливість в даний момент задовольнити ваблення за допомогою алкоголю та наркотиків штовхає цих підлітків на вживання медикаментозних або хімічних речовин, які їх замінюють, що веде до токсикоманії. Природно, що поєднання алкоголізму, наркоманії і токсикоманії з інтелектуальною неповноцінністю цих підлітків призводить їх до групи ризику у соціальному плані, а нерідко і до злочинів, особливо у тих випадках, коли патологічне захоплення набуває характеру агресивності, жорстокості, садизму.
У спеціальних навчальних закладах ці підлітки потребують підвищеної уваги з боку педагогів і вихователів, а в періоди загострення – в госпіталізації до психоневрологічних стаціонарів або дитячих відділень при психоневрологічних лікарнях.
Корекційна робота з підлітками, у яких наявні розглянуті вище форми поведінки базується на збережених сторонах особистості дитини – нормальному інтелекті, наявності тих чи інших здібностей, для виявлення яких треба створювати дитині спеціальні умови, прагнення до самоствердження. Таким шляхом можна дати певний позитивний вихід егоцентричним установкам таких дітей і на цій основі коригувати їхню поведінку та характер.
| Питання та завдання для контролю |
1. Охарактеризуйте основні клінічні прояви синдрому РДА.
2. Сформулюйте сучасні уявлення про основний дефект при РДА.
3. Дайте психолого-педагогічну характеристику дітей з РДА.
4. Обґрунтуйте необхідність створення спеціальних умов для навчання і виховання дітей з РДА.
5. Визначте особливості розвитку дітей з реактивними станами і конфліктними переживаннями? Назвіть причини.
6. Дайте визначення психопатії, назвіть її основні ознаки.
7. В чому полягають основні особливості психопатичних форм поведінки у дітей?
8. Охарактеризуйте особливості поведінки дітей при різних проявах психопатій та обґрунтуйте специфіку індивідуального корекційно-виховного підходу в окремих випадках.
9. Наведіть приклади ситуацій із шкільного життя дитини, які можуть травмувати її психіку.
10.Визначте напрями корекційно-розвиваючої роботи з дітьми, які мають порушення поведінки.
| Література |
1. Дробинская А.О. Школьные трудности „нестандартных детей”. – М.: Школа-Пресс, 1999. – 144 с.
2. Кузьмина В.К. Дети с расстройствами поведения. – К.: Радянська школа, 1981. – 148 с.
3. Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологии. – М.: Просвещение, 1991. – 143 с.
4. Максимова Н.Ю., Милютина Е.Л. Основи детской патопсихологии. – К., 1999. – 152 с.
5. Мастюкова Е.М. Ребёнок с отклонениями в развитии. – М.: Просвещение, 1992. – 95 с.
6. Мастюкова Е.М., Московкина А.Г. Семейное воспитание детей с отклонениями в развитии: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. Заведений / Под ред. В.И. Селиверстова. – М.: ВЛАДОС, 2003. – 408 с.
7. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: Навч. посібник для студ. пед. ін-тів. – К.: Вища школа, 1994. – 143 с.
8. Специальная педагогика. – Под ред. Н.М.Назаровой. – М., 2003. – 352 с.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 575 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |