Читайте также:
|
Межі, в яких ви намагаєтеся вдовольнити інтереси інших
Сутність стратегій, їхню доцільність та специфіку вияву в поведінці подамо схематично.
У педагогічній діяльності, де головною метою вчителя є розвиток учня, вибір таких стратегій, як конкуренція (коли один, тобто вчитель, виграє, а інший — учень програє), уникнення, пристосування чи компроміс має відбуватися залежно від ситуації. Головною стратегією, що забезпечить соціальний розвиток особистості учня, має бути стратегія співробітництва, адже саме вона забезпечує результат у взаємодії «виграти/виграти». Навіть якщо не вдається досягти цілковитого задоволення потреб обох сторін, ми (і вчитель, і учень) все ж навчимося вести спільний пошук взаємовигідних рішень, цінувати потреби одне одного. Саме тому стратегію «виграти/виграти» називають стратегією успіху.
Перевірмо себе, чи готові ми до співробітництва:
—чи починаємо розмову з приводу складної ситуації фразами на зразок: «Я прийшла, щоб вирішити нашу проблему» або — «Я хочу справедливо вирішити проблему щодо нас обох»;
Стратегії спілкування, їх характеристики
Стратегії спілкування, їх характеристики
| Стратегія спілкування | Сутність стратегій, реакції вчителя | Реакція опонента (учня, колеги) | В яких ситуаціях стратегії ефективні |
| 1. Конкуренція | Прагнення вирішити проблему у власних інтересах (виграти/програти). Намагання висловити і довести свою думку за рахунок іншого. Емоції негативні, міміка й жести агресивні, репресивність вимог | Агресивність, захисні реакції, невдоволення | 1. Наявність достатньої влади, прийняття нестандартного рішення за умови успіху в майбутньому. 2. Негайне прийняття рішення в критичній ситуації завдяки своєму авторитету |
| 2. Уникнення | Намагання ухилитися від розмови, змінити тему. Інтонації байдужості, міміка й жести відсутні, немає загострення | Опонент може намагатися щось робити, проте ухилення співрозмовника заспокоює його, але зрештою залишається почуття невдоволеності й невирішеності проблеми | 1. Немає бажання марнувати час І сили, якщо проблема недостатньо важлива. 2. Володіння недостатньою інформацією, неправильна позиція. 3. Прагнення відтягнути вирішення проблеми на певний час. 4. Поява неконтрольованих емоцій. 5. Дрібні незначні інциденти |
| 3. Пристосування | Згода з позицією іншого. Інтонація Й жести свідчать про готовність відступити І підкоритися, готовність поступитися цілковито або частково власними Інтересами, намагання вислухати | Відчуває повагу до опонента, силу своєї позиції. Задоволення і спокій, немає напруження | 1. Можливість поступитися, коли справа надзвичайно важлива для іншого. 2. Становище залежить від влади іншого. 3. Внесок є невеликим і не має вирішального значення. 4. Бажання пом'якшити ситуацію |
| 4. Компроміс | Намагання владнати проблему шляхом часткового задоволення потреб. Жести і міміка спонукають до взаєморозуміння | Відчуття партнерства, намагання частково задовольнити бажання іншого, нейтралізувати конфлікт | 1. Поверхове вирішення проблеми шляхом взаємного задоволення бажань, обміну поступками. 2. Брак часу, а рішення потрібне миттєве. 3. Збереження стосунків |
| 5. Співробітництво | Намагання знайти шлях до задоволення глибинних потреб і прагнень обох сторін (виграти/виграти). Позитивна налаштованість, бажання вислухати і зрозуміти, доброзичливість | Рівноправні стосунки з іншими, відверте спілкування, виявлення прихованих потреб та бажань | 1. Найефективніший спосіб вирішення проблеми і найкращий засіб запобігти загостренню ситуації в майбутньому. 2. Можливість знайти максимально вигідне для обох рішення проблеми у спільному пошуку. 3. Тривалі зв'язки. 4. Позитивна налаштованість та рівноправність |
- чи ставимо ми питання перед співрозмовником: «Чому саме це здається вам найкращим рішенням?» або — «Чим це викликано?», «Що для вас важливо у цій ситуації?»;
— чи прагнемо ми вдосконалити себе замість того, щоб принизити роль співрозмовника?
Ефективність кожної стратегії доцільно перевірити, відповівши на питання: Чи добре ви себе почуваєте, вдаючись до такої стратегії? Чи задовольняє вас ваше рішення? Чи задовольняє вас реакція співрозмовника?
Спілкування — складна форма людської діяльності. Щоб педагогічний вплив не зашкодив дитині, а сприяв її розвиткові, вчитель, організовуючи його, мусить бути і психологом, і психотерапевтом.
Стратегія взаємодії педагога зумовлена тим, яку парадигму виховання він обирає: примусу чи ненасилля. Примус виявляється в формулі: «Роби так, інакше будеш покараний». Якою може бути реакція на таку орієнтацію педагога? Негативне ставлення до діяльності через прагнення уникнути можливих покарань.
Інша парадигма виховання — педагогіка ненасилля. її формула: «Ти можеш і не робити того, чого я хочу, ти вільний у своєму рішенні, я не маю наміру карати тебе за невиконання, але ти матимеш нагороду за виконання». При невиконанні завдання вчитель стриманий, але не байдужий, щоб учень сам переконався у доцільності запропонованих дій і сам виправив поведінку. Педагогіка ненасилля орієнтована на «вирощування» його власних думок, а не на насаджування уявлень учителя.
Результат педагогіки ненасилля: поведінка учнів набуває властивостей вільної, а не вимушеної дії, перетворюючись на засіб самореалізації, посилюється позитивна мотивація, виникає позитивне ставлення до вчителя (повага, вдячність), дитина не потребує жорсткого нагляду з боку дорослого, не боїться висловити власну думку, виявити творчість.
Педагогіка ненасилля — відносно нове і незвичне поняття. Однак у теорії і практиці педагогіки ідеї відходу від примусу завжди були актуальними (концепції Ж.-Ж. Руссо, Л. Толстого, К. Ушинського, В. Сухомлинського). Цей напрям у вихованні завжди обстоювався всупереч авторитарній, імперативній педагогіці примусу.
Представники гуманістичної педагогіки і психології стверджують, що особистість як система, що саморегулюється, не може піддаватися жорсткому керуванню, завжди за наявності таких обставин вона використовує захисні механізми протидії насильству, оскільки воно не відповідає ЇЇ природній потребі.
Вирішальними у розвитку особистості стають не зовнішні, а внутрішні детермінанти, процеси саморегуляції. Тому зусилля вчителя доцільно спрямувати на організацію діалогу з учнями, на стимулювання самоорганізації й самовиховання. Якщо педагог розуміє, що головна рушійна сила у вихованні не він, а діяльність учня, яку цей педагог організовує як цікаву й потрібну для дитини, то, потрапляючи у конфліктну ситуацію, він шукатиме шляхів її спрямування до конструктивного вирішення, перетворення на ситуацію, в якій учень був би включений у діяльність, що дає можливість усвідомити закони соціального співжиття. Педагогіка не-насилля не означає невтручання педагога, потурання дитині в будь-чому, використання лише схвалення. Залишається в силі принцип, проголошений А. Макаренком: якомога більше вимогливості до особистості і водночас якомога більше поваги до неї. Виявляти повагу легше, ніж висувати вимоги. Володіння гуманістичними технологіями дає вчителеві змогу усувати захисні реакції учня і забезпечувати прийняття вимог.
Педагогіка ненасилля використовує способи ефективного впливу: не нав'язувати власну думку у міжособистісному спілкуванні з учнями, а висловлювати свою незгоду, вживаючи звороти: «Мені здається...», «Мені близька інша думка...», «Якщо я не помиляюсь...» тощо. Представлення конфлікту в гумористичній інтерпретації може пом'якшити напруження і підказати гідний вихід із складного становища. Увага до внутрішнього світу кожного учня, розуміння перебігу його думки, стану, почуттів і дає можливість перейти від установки «Роби так!», «Я розповім і проконтролюю!» до «Давайте з'ясуємо...», «Я допоможу зрозуміти, проаналізувати, щоб ви виконали самостійно...».
Сучасна школа, декларуючи необхідність демократизації й гуманізації, повільно і важко переходить на гуманістичні принципи організації навчально-виховного процесу, ненасильницьке подолання міжособистісних суперечностей у стосунках «вчитель — учень». Не завжди легко відмовитися від використання традиційної системи педагогічних санкцій у ситуаціях неслухняності, непокори, протистояння, опору, а подеколи й протиборства учнів. Однак виявлення гуманістичного потенціалу дитини, виховання її відповідно до принципів загальнолюдської моралі передбачає неухильне подолання психологічного насилля, якого все ще зазнають більшою мірою важкі, непокірні, несхильні до компромісу, а меншою — слухняні, благополучні, старанні школярі.
У вихованні й навчанні неможливо обійтися без авторитету, тобто влади педагога як вияву його відповідальності за долю дитини. Проте це має бути не руйнівна, а життєдайна сила, яка мобілізує потенціал дитини. «Декларація принципів толерантності», прийнята на сесії ООН в 1995 р., спрямовує педагогів на протидію негативним впливам, які породжують страх та відособлюють одних людей від інших. Виховання повинно розвивати в молоді здатність до незалежного мислення, критичної оцінки та формувати високі моральні критерії.
РОЗДІЛ VІІІ. ПСИОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКАДІТЕЙ
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 112 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |