Читайте также:
|
Запитання можна класифікувати за різними підставами або класифікаційними ознаками. Тому в сучасній еротетиці не існує єдиної системи, єдиної підстави розподілу запитань. Усе залежить від мети, місця, часу і правильності постановки запитання. У даному випадку ми подамо загальну характеристику різних видів запитань, що найчастіше зустрічаються в процесі пізнання, а також у діалогічному спілкуванні. Її структуру можна наочно подати у вигляді рис. 9.4.
 |
Рис. 9.4 − Класифікація запитань
Щодо пізнання об'єктивної дійсності чи просто з'ясування якоїсь складної проблеми запитання поділяються на основні й неосновні, іноді їх називають вузловими й навідними.
Запитання є основним, якщо правильна відповідь на нього дає реальну можливість розкрити сутність явища. А якщо бути ще більш точним, то основне запитання і правильна відповідь на нього перетворюють можливість у реальну дійсність, відносне знання в абсолютне. Наприклад, основне запитання для фізики і хімії на початку XX ст. полягало в тому, що ж є періодичністю зміни властивостей елементів – атомна вага чи атомний номер (Z) елемента? Згодом, у результаті наукових досліджень було визначено нижню межу Періодичної системи елементів (водень як елемент із мінімальним Z= 1); точно оцінене число елементів між воднем і ураном; установлено, що "прогалини" у Періодичній системі елементів відповідають невідомим елементам з Z = 43, 61, 72, 75, 85, 87. Отже правильно, коректно поставлене запитання обумовило і правильну відповідь на нього. Було науково встановлено, що періодичність зміни властивостей хімічних елементів залежить від атомного номера, а не від атомної ваги.
Запитання є не основним у тому випадку, якщо відповідь на нього, по суті, є вірною, але вона неповна за глибиною і масштабністю розкриття проблеми. Таке запитання виступає в ролі підготовчого, практичного прийому до вирішення основного запитання проблеми. Безумовно, неможливо встановити чітку межу між основним запитанням і неосновним (воно завжди одне, тому що тільки від вирішення його залежить базисне розв’язання основного протиріччя проблеми, тобто виявлення атрибутивного джерела розвитку будь-якого явища). У одному й тому самому випадку те саме запитання може одночасно виступати й основним і неосновним. Усе залежить від мети запитання і системи знань, в якій воно виконує конкретну функцію. Візьмемо для прикладу запитання: "Що є основною властивістю води?". Як бачимо, за формою і змістом воно є явно абстрактним. Уточнимо, що ж є основною властивістю води для фізика? Для хіміка? і т.д. Й одразу все стає на свої місця, тому що для хіміка важливі одні властивості (на молекулярному рівні), для фізика – інші (на атомарному рівні).
Тому за ступенем виразності прийнято розрізняти явні й неявні (приховані) запитання.
Явне запитання подається в мовній формі цілком, разом з усіма передумовами та їхніми неодмінними компонентами-вимогами з єдиною метою – встановити щось конкретно невідоме людині, яка це запитання ставить. Те ж, наприклад, запитання стосовно води, якщо ми хочемо довідатися про воду як особливе явище, то, природно, повинні й запитання поставити так, щоб до його складу ввійшли всі передумови. Квантор запитання в такому випадку має об'єднати по можливості всі відомі властивості води й націлити на пошук невідомого про воду. Якщо ж ми ставимо за мету осягти фізичні властивості води, то в передумові запитання обов'язково має бути вказано саме на фізичне дослідження такого явища, як вода.
Неявне (приховане) запитання виражається лише своїми передумовами. Це означає, що вимога встановити невідоме відновлюється тільки після осмислення передумов запитання. Наприклад, у судженні: "Алюміній може бути тривалентним і одновалентним" ми не виявляємо явно сформульованих запитань. Однак уважний студент неодмінно скористається з нагоди, щоб запитати у викладача: "Скажіть, будь ласка, чому це явище багатовалентності є характерним тільки для алюмінію? У чому причина такого незвичайного явища?" Відповідь буде лапідарною. Алюміній у звичайних умовах у сполуках є тривалентним, а при високій температурі може бути одновалентним, утворюючи так звані субсполуки. Субгалогеніди алюмінію AlF і AlCl, стійкі лише в газоподібному стані у вакуумі або в інертній атмосфері, при зниженні температури розпадаються (диспропорціонують) на чистий алюміній і AlF3 чи AlCl3, тому можуть бути використані для одержання надчистого алюмінію. Потрібно зазначити, що спочатку, коли мова йшла про тривалентний і одновалентний алюміній, було потенційне запитання, воно мало прихований характер. У такому випадку кажуть шукайте запитання в контексті.
За способом запитування невідомого розрізняють уточнювальні й поповнювальні запитання.
Уточнювальні запитання (їх називають ще "чи-запитаннями"} виконують функцію виявлення істинності вираженого в них судження. У всіх цих запитаннях присутня частка "чи". Суб'єкт кожного чи-запитання надає або задає безліч альтернатив, з яких той, хто відповідає, має зробити вибір так само, як і з множини цікавих книг у бібліотеці він вибирає собі одну. Наприклад, ми можемо думати, що запитання "Чи є мідь рідиною при температурі 11830C?" є таким, якому його суб'єкт надає дві альтернативи: мідь є рідиною при температурі 11830C і мідь не є рідиною при температурі 11830C.
Аналогічно суб'єкт запитання "Чого у дзвоновій бронзі більше – міді чи олова?" також задаємо дві альтернативи: "У бронзі більше міді, ніж олова." і "У бронзі більше олова, ніж міді". Можна навести ще один приклад, де буде кілька альтернатив за формою, але за змістом всього дві. Так, у запитанні: "Паління тютюну – це вада, шкідлива звичка, чванливість чи панацея від усіх негод?" Суб'єкт цього запитання складається з чотирьох альтернатив, перші три – паління тютюну – вада і паління тютюну – чеснота. Таким чином, в уточнювальному запитанні невідомим, тобто шуканим є приналежність до предмета однієї із зазначених властивостей.
Буває й так, що один з учасників діалогу чи дискусії не досить точно сформулював свою думку. У такому разі необхідно конкретизувати зміст сказаного за допомогою певного його перефразування, тобто поставити уточнювальне запитання. Наприклад: "Чи правильно я вас зрозумів, що гарматна бронза містить 10 % олова?".
На відміну від уточнювальних запитань, де присутня частка "чи" включена до складу словосполучення "чи вірно", "чи потрібно", "чи дійсно", "чи правда", "чи згідно" і т.ін., поповнювальні запитання спрямовані на пошук нової інформації про властивості досліджуваних явищ. Наприклад: "Хто з всесвітньо відомих учених написав книгу "Алгоритм здоров'я?", "Якою є температура плавлення олова?", "Коли було засноване місто Київ?", "Коли Харків був столицею України?" і т.ін.
Ознакою поповнювальних запитань є такі питальні слова, як: Хто? Який? Коли? Як? Що? та ін. Саме ці слова визначають характер, мету та істину запитання. А вона є в пошуку нової додаткової інформації, необхідної для поглибленого дослідження конкретного об'єкта. Іноді поповнювальне запитання називають також "Що-запитанням".
У вищенаведених прикладах ми маємо потребу в додатковій інформації. Відомо, що книга написана всесвітньо відомим ученим, знаємо і її назву, але ми не знаємо, хто саме написав її. Знаємо, що олово плавиться, але не знаємо константи, тобто тієї вузлової точки, коли олово переходить із одного агрегатного стану в інший. Природно, ми знаємо, що Київ – одне з найстаріших міст Європи, а от коли його було засновано, не знаємо. Знаємо, що Харків був столицею України, однак коли саме він був столицею України, не знаємо. От у таких та подібних випадках і ставляться поповнювальні запитання. Це неодмінна вимога як у наукових дослідженнях, так і в повсякденній сфері спілкування.
За кількістю можливих відповідей на них запитання поділяються на відкриті й закриті.
Відкриті запитання – це запитання, на які існує необмежена кількість відповідей, тобто вони не зв'язують того, хто відповідає, строгими рамками, регламентом; простір запитання не обмежує того, хто відповідає, ні кількісною інформацією, ні її якістю. Такі запитання дозволяють у вільній, невимушеній формі викладати матеріал, що прямо чи непрямо стосується досліджуваного об'єкта. Безумовно, вони мають неоднозначний зміст, найчастіше порушують закон тотожності, відрізняються невизначеністю у своїх вимогах до структури і змісту відповідей. Іноді такі запитання ми зустрічаємо в екзаменаційних білетах. Вони надають широкі можливості студентам у маніпулюванні своїми знаннями, але викладачі мають ще більший шанс маніпулювати знаннями студентів, поставивши таке запитання в екзаменаційному білеті. Наприклад: "Що є найбільш характерним для сучасних філософських течій Заходу?", "Яку роль у виробництві скла відіграють такі елементи, як марганець, кобальт, хром, нікель, сполуки церія, неодиму, празеодиму, миш'яку, сурми, фтору, фосфору, олова, цирконію; хлориду натрію, сульфату і нітрату амонію та інші?" Скільки ж часу необхідно для відповіді на подібне запитання? Але ж можна це запитання спростити. Наприклад, "Які елементи використовуються при варінні скла у якості барвників?", або "Які елементи використовуються як освітлювачі?", чи "Які елементи застосовуються при варінні скла як глушителі?" і т.п. І все ж відкриті запитання мають цінність у тому, що вони дозволяють учаснику діалогу або дискусії повніше розкрити свій інтелектуальний потенціал, як кажуть, з несподіваного, непрогнозованого боку.
На відміну від безмірної численності відповідей, що задають відкриті запитання, закриті - це типи запитань, що регламентують визначену кількість відповідей, тобто вони лімітують того, хто відповідає, ставлять його у тверді рамки конкретних умов. Вони категорично вимагають відповіді у вигляді одного-єдиного розповідного речення. У таких запитаннях чітко й однозначно вказується на категорію, до якої належить шукана відповідь. А якщо так, то той, хто відповідає, "вводиться" у простір запитання і тому знає, що від нього вимагається при постановці закритого запитання. Інформаційний простір такого запитання дуже обмежує можливість здійснити "Одіссею" у підборі різноманітних відповідей. Наприклад: "До складних чи простих природних окислів відносяться куприт (Сu2О) і корунд (Al2O3)?". "Оккам Вільям (англ. філософ, логік) був номіналістом чи реалістом?" Або таке запитання, пов'язане із знаменитими словами, що дійшли до нас з дохристиянської епохи. Слова "Платон мені друг, але істина дорожче" були сказані Аристотелем з приводу діалогів Платона "Тімей" та "Крітій", де йдеться про Атлантиду як достовірний факт. Аристотель категорично заперечував існування Атлантиди. Поставимо і ми (земляни XXI сторіччя) закрите запитання: "Чи існувала Атлантида?" Статус закритого запитання, як нам відомо, є категорично імперативним, отже треба відповісти однозначно, або "так", або "ні".
Позначимо, як то кажуть, в дужках, що текст розповіді Платона склав ледь 25 сторінок, а бібліографія атлантології нині складає 25 000 томів. Але 2500 років і 25 000 книг не принесли досі документального підтвердження вірогідності розповіді Платона про Атлантиду. Не більш вірогідним, однак, є і твердження Аристотеля. Тому закрите запитання про Атлантиду не втратило актуальності й у сучасну епоху.
За своєю структурою запитання бувають прості й складні.
Просте запитання структурно припускає лише одне судження, тобто воно не містить у собі інших запитань як складових частин, тому просте запитання не може бути розчленоване на елементарні запитання. Наприклад, "Що таке каталізатор?", "Який атомний номер (Z) свинцю (Pb)?"
Складне запитання, на відміну від простого, включає як складові частини інші запитання, що поєднуються логічними зв'язками "і", "чи", "якщо..., то" та інші. Саме від типу зв'язки складові запитання здобувають або єднальний (кон'юнктивний) або розділовий (диз'юнктивний) характер. Бувають випадки, коли складне запитання має і диз'юнктивно-кон'юнктивний характер.
Слід зазначити, що логічні зв'язки, виражені сполучниками "і", "чи" та ін. нетотожні змісту відповідних сполучників у логіці висловів. Нагадаємо, в логіці висловів сполучники (зв'язки) виконують роль об'єднання складних істинних чи помилкових висловлювань. Складне запитання утворюється з простих за допомогою зв'язкових сполучників, але вони не поєднують правдиві чи помилкові запитання, тому що за своєю природою, запитання не бувають правдивими чи помилковими. Вони можуть бути за своєю структурою правильними чи неправильними.
Розділове запитання являє собою два і більше простих питань, пов'язаних між собою сполучником (логічною зв'язкою) "чи". Наприклад: "У міру збільшення атомного радіуса, хімічна активність галогенів падає чи піднімається?", "Талант фізика – явище вроджене чи соціально набуте?".
Сполучне запитання являє собою два і більше простих запитань, об'єднаних між собою логічною зв'язкою (сполучником) "і". Наприклад: "Де і коли було вперше випробувано водневу бомбу?", "Хто і за які заслуги був нагороджений вперше орденом "Герой України"?", "Яким є необхідний відсоток берилію і чому він необхідний для безолов'янистої бронзи?" і т.п.
Змішане запитання - поєднує в собі як єднальні, так і розділові запитання в єдиний логічний комплекс. Наприклад: "Ким був M. Амосов – хірургом і вченим чи письменником?" "Латунь - це сплав міді і цинку; чи в її склад входять інші хімічні елементи; якщо входять, то які властивості в результаті набуває латунь?"
9.3. Логічно коректні й логічно некоректні запитання
За правильністю постановки запитання поділяються на коректні і некоректні. Запитання називається логічно коректним (лат. correctus - ввічливий, тактовний, чемний), якщо його передумова представляє дійсне і несуперечливе знання, тобто передумова створює можливість дати конкретну відповідь і цим знизити невизначеність і пізнавальну ентропію. Коректне запитання повинне відповідати всім встановленим структурно-функціональним канонам. А це значить, що у ньому мають бути чітко представлені суб'єкт і передумова. Остання конкретно вказує на квантор альтернатив і розмежовує їх на номінальні й реальні, а також на максимально можливу повноту очікуваної інформації.
Коректне запитання має виконувати принаймні дві функції: пізнавальну і комунікативну.
Некоректне запитання ґрунтується на передумові помилкового чи суперечливого знання, зміст якого не визначений. Дати чіткі, ясні, визначені відповіді на такі запитання неможливо. Розрізняють кілька типів логічно некоректних питань (рис. 9.5).
 |
Рис. 9.5 − Види логічно некоректних питань
Недовизначені запитання. У формулюванні запитання містяться нечіткі, логічно аморфні висловлення, більше того, останні припускають можливість кількох варіантів інтерпретації (тлумачень). Контекст не дозволяє знайти їхнє однакове за змістом значення. Наприклад: "Ви - "за" чи "проти" розвитку досліджень в галузі стовбурних клітин?" Навіть для вузькопрофесійної аудиторії слухачів це запитання виявляється поставленим некоректно.
По-перше, не ясно, що собою являють за своєю природою стовбурні клітини і чим вони принципово відрізняються від звичайних клітин, властивих кожному організму.
По-друге, чи є в наявності стовбурні клітини в організмі дорослої людини?
По-третє, чи є в природі такі живі організми, в яких стовбурні клітини постійно функціонують, тобто регенерують утрачені з тієї чи іншої причини окремі частини тіла?
По-четверте, чим відрізняється принципово регенерація від клонування?
Можна було б поставити ще кілька запитань, але не в цьому суть. Справа в тому, що некоректно поставлене запитання може, у свою чергу, викликати ще цілу низку запитань. Як можна відповісти на таке закрите запитання, що неодмінно вимагає відповіді "так" чи "ні"?
У процесі ділового чи повсякденно-побутового міжособистісного спілкування часто виникають такі ситуації, коли за своєю формою запитання ставиться коректно, проте викликає непорозуміння, а подекуди й нерозуміння змісту запитання. Відбувається це тому, що не кожне запитання є зрозумілим для одного і так само зрозумілим для іншого. Запитання може бути зрозумілим для однієї аудиторії і цілком незрозумілим для іншої. Щоб запитання було зрозумілим для співрозмовників, необхідно перш за все розкрити значення термінів та висловлювань; що входять до його складу. При можливості можна замінити невідомі терміни відомими. Отже, перш ніж ставити запитання, необхідно з'ясувати інтелектуальний, культурний, професійний рівень співрозмовника і конкретної аудиторії.
Проте це зовсім ніяк не означає, що педагог чи просто співрозмовник повинен опуститися до рівня аудиторії або співрозмовника. Адже мета діалогічного спілкування, насамперед, педагогічного спілкування, полягає, зокрема, і в тому, щоб учасники його отримували змогу підніматися на вищі сходинки в пізнанні дійсності. У подібних випадках співрозмовники повинні час від часу по ходу діалогу, з'ясовувати зміст обговорюваної проблеми і ставити запитання. Наприклад: "Уточніть, будь ласка, який зміст Ви вкладаєте в поняття: "терасування" чи "Що значить термін "терми?" "Ви маєте на увазі термальні води чи енергетичні (квантові) рівні, на яких можуть знаходитися атоми (молекули?)" і т.п. Таким чином, недовизначені запитання варто завжди враховувати в комунікативних зв'язках і неодмінно доводити їх до рівня досконалості коректних, пам'ятаючи про те, що той, хто запитує, той і керує розмовою, дискусією тощо.
Безглузді запитання. В етимології цього слова (безглуздий) уже все сказано – позбавлений будь-якого змісту чи смислу, нерозумний. Подібне зустрічається у процесі спілкування тоді, коли один з учасників бесіди, бажаючи показати свою "вченість", використовує цілий каскад слів (найчастіше іноземного походження), які повною мірою і йому самому незрозумілі. Наприклад: "Чи є органічні речовини сцинтиляторами, як результат впливу на них іонізуючого випромінення при температурі 1000C?"
Безглуздим запитання вважається і тоді, коли за формою воно є коректним, однак слова, що входять до його структури, неузгоджені між собою. Найчастіше такі запитання є результатом непродуманості й квапливості при їхньому формулюванні, а іноді вони обумовлені низьким рівнем загальної і мовленнєвої, зокрема, еротетичної культури людини. Крім того, в усному спілкуванні важко відразу усвідомити мету і глибинний зміст запитання, особливо якщо такого змісту воно не має. Так один словоблуд запитав у поважної публіки: "Що ви можете сказати про характерні ерратичні властивості?" В аудиторії знайшлася людина, яка дала коротку, ясну, вичерпну відповідь. Але той, хто задав запитання, був шокований такою відповіддю, тому що він зовсім не це мав на увазі. А відповідь була така: “Ерратичність (від лат. erraticus – мандрівний; той, хто блукає) сама є властивістю валунів”. Дійсно, цей термін стосується валунів та іншого значення не має. Ерратичні валуни – це валуни, перенесені льодовиком на великі відстані. Вони складаються звичайно з порід, відсутніх у місцях їхнього відкладення.
Або можлива ще одна, справді комедійна ситуація. Покупець звертається до жінки-продавця: "Можна мені філіжанку кави?" Вона мовчить. Він запитує ще раз. Вона мовчить. І тільки після третього разу вона йому спересердя відповідає: "Звідки мені відомо, чи можна вам кави, чи ні. Принесіть, будь ласка, довідку від лікаря, і я скажу, чи можна вам пити каву".
Провокаційні запитання ґрунтуються на помилковому знанні, тобто передумову запитання побудовано на хитросплетених словах так, що на нього не можна дати зрозумілу відповідь. Наприклад: "Чи перестали фізики займатися антропософією?" Передумова цього запитання орієнтує нас на те, що фізики раніше займалися антропософією. А от у даний час нам не відомо, займаються вони цією галуззю знання, чи ні. У подібній ситуації неможливо дати коректну відповідь, оскільки тільки деякі з фізиків цікавляться антропософією.
Ще одне запитання провокаційного характеру може бути таким: "Коли і кому з фізиків було присуджено Нобелівську премію посмертно?" Таке запитання ставить у скрутне становище логічно непідготовлену людину. Адже треба дати позитивну відповідь на запитання "коли?", тобто вказати історичний час вручення Нобелівської премії. Друга частина запитання запитує інформацію "кому?" конкретно було вручено премію. Психологічно людина налаштовується на пошук запитуваної інформації. Часто називає можливий час, а також імена вчених. Для ерудованої людини ця ситуація, як наголошував Кант, створює сміховинне видовище, бо відбувається пошук того, чого насправді в природі не існує. Нобелівські премії, відповідно до заповіту самого Нобеля, посмертно не присуджуються.
Тавтологічні запитання формуються таким чином, що дати зрозумілу відповідь на них неможливо, оскільки запитувана інформація виражається їхньою ж логічною формою. Можна ще так сказати: предмет, що потребує визначення (відсутня інформація), визначається через самого себе, наприклад: "Чи дійсно радіокомпаратор є компаратором?" Що ж можна з'ясувати постановкою такого запитання? Яка додаткова інформація запитується для усунення невизначеності? Адже і так ясно, що радіокомпаратор і компаратор - це прилади, принцип дії яких заснований на порівнянні вимірюваної величини з еталонною. Очевидно, треба було запитати: "У чому специфічна відмінність радіокомпаратора від інших видів компараторів?" У такому випадку була б визначеною і відповідь: радіокомпаратор – це прилад для вимірювання напруженості електричного поля передавальних радіостанцій; компаратор - прилад для вимірювання напруженості металу, застосовується в машинобудуванні. Компаратори застосовуються в астрономії, геодезії і т.д. Головна відмінність всіх цих приладів полягає у використанні принципу порівняння отриманих даних з еталонними величинами.
Отже тавтологічне запитання відсутню інформацію запитує всіма іменами, включеними в його формулювання. Приклад: "Нейтронографія – це метод вивчення структури речовини за розсіянням у ньому нейтронів?" чи "Урбоекологія - це сполучення урбаністичних та екологічних принципів дослідження дійсності?" і т.ін.
Іноді запитання класифікують за основою (підставою) їхньої приналежності до обговорюваної теми або за тим, чи мають вони будь-яке відношення до неї. Вони так і називаються: запитання по суті і запитання не по суті теми. Запитання по суті теми прямо чи побічно виконують функцію уточнення або доповнення наявної змістовної інформації з метою подальшого поглиблення сутнісної сторони досліджуваної проблеми.
Запитання не по суті теми за формою створюють ілюзію прямого чи непрямого відношення до обговорюваної теми. Однак не тільки за змістом (що є головним), а власне і за своєю сутністю такі запитання не мають відношення до обговорюваної конкретної проблеми. Такі запитання звичайно ставлять у "гарячих дискусіях", коли хочуть збити ритм обговорення конкретної теми і цим самим одержати перевагу перед опонентом. Наприклад: "Ваше відношення до дефектології?" А тим часом дискусія була присвячена дефектоскопії і, природно, вона ніякого відношення не має до дефектології. Остання вивчає закономірності й особливості розвитку дітей з фізичними і психічними недоліками і запитання організації їхнього навчання і виховання. У той же час дефектоскопія являє собою сукупність методів (магнітний, рентгенівський, ультразвуковий і т.д.), застосовуваних для виявлення невидимих оком дефектів у матеріалах, виробах; вона здійснюється за допомогою спеціальних приладів – дефектоскопів.
Деякі логіки пропонують поділяти запитання за основою: важкі й легкі. З цим можна погодитися, однак будь-яке запитання залежно від мети, структури, функції, контексту, а також від складу аудиторії може бути елементарно простим і надмірно складним. Тому виникає слушне запитання: "Чи варто так жорстко класифікувати їх на важкі й легкі?"
Логіка завжди прагне створити такі формальні структури, які могли б бути придатними для практичних цілей. У даному разі ми розглядали докладно класифікацію питань з єдиною метою – щоб усі запитання, які нами формалізуються, були максимально зрозумілими. Тому що немає ніякого сенсу створювати якусь формальну систему, якщо на її виході виявляється певна нісенітниця.
Потрібно сказати, що проблемні й незрозумілі, малозмістовні запитання важко піддаються розподілу. Тому виникає запитання, а чи треба їх узагалі класифікувати? Адже вони за своєю сутністю є одиничними, отже й не мають типової підстави. Тому такі на вигляд прості запитання як "Що таке глобалізація?'' не піддаються здебільшого формалізації. Це запитання зовні нагадує інформаційно-пошуковий вид, але міркування над ним призводить до висновку, що тут дуже складно заздалегідь передбачати, який тип відповіді задовольнив би запитувача: чи хоче він лише довідатися про екологічну ситуацію, чи він бажає одержати відповідь у формі дескрипції, тобто опису основного змісту такого явища як глобалізація.
Якщо відповідь очікується у формі дескрипції, то чи потрібно, щоб вона містила в собі інформацію про політичний, етнографічний, демографічний, економічний та інші аспекти глобалізації? Скоріш за все той, хто задає це запитання, сам не знає, про що він хотів би довідатися, але після нашої відповіді він може сказати, чи задовольнила його ця відповідь, а можливо, поставить інше, більш точно сформульоване запитання. Як бачимо, відповідь цілком обумовлюється запитанням.
Основна функція відповіді полягає в тому, щоб зменшити ту чи іншу запитувану запитанням невизначеність і водночас уточнити або вказати, дотримуючись правил світського етикету, на некоректно поставлене запитання. Таким чином, пізнавальна функція запитання досягає своєї мети лише за умови одержання запитуваної інформації, тобто відповіді.
Відповідь, що не може бути висловлена, говорить про те, що запитання не було коректно поставлене, або запитувач узагалі не знав, про що він хотів довідатися. У такому разі говорять: "Він не дозрів до рівня запитання", чи навпаки: "Вона відмінно володіє запитанням". Тому якщо запитання поставлене коректно (а воно ставиться тоді, коли людина володіє певною системою знань у визначеному просторі конкретно обговорюваної теми), то на нього можна так само коректно і відповісти.
Виходячи зі сказаного, можна вважати, що скептицизм не є не незаперечним, але, очевидно, безглуздим, тому що він хоче сумніватися там, де не можна сформулювати запитання, тобто запитувати. Сумнів же може існувати тільки там, де існує запитання. А існування запитання завжди обумовлено конкретною відповіддю, однак і відповідь може існувати тільки там, де що-небудь може бути сказане з обговорюваної проблеми. Отже скептицизм як філософський напрямок, що піддає сумніву можливість пізнання об'єктивної дійсності, не є переконливим.
Слід зазначити, що одне й те саме запитання може мати безліч різних відповідей, часом навіть альтернативних. А оскільки ці відповіді не є рівнозначними за своїми логіко-інформаційними характеристиками, то виникає необхідність їхньої класифікації. Насамперед слід встановити релевантність (англ. relevant - істотний) відповіді, тобто встановити смислову відповідність між інформаційним запитом і отриманим повідомленням. Іншими словами, необхідно встановити істинність відповіді. А це значить, що за своїм змістом, формою і структурою відповідь має відповідати поставленому запитанню. Відповідь повинна функціонально виконувати і вимогу запитання – розширювати, чи уточнювати зовсім нову інформацію.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 226 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |