Читайте также:
|
Основні правила формулювання відповідей
Інтенсивні процеси логізації, інформатизації та кібернетизації наукового пізнання стали особливо характерними для сучасного етапу розвитку науки. Вони знаходять яскравий вираз у наростаючій тенденції до формалізації наукових теорій. Еталоном у цьому відношенні виступає сучасна логіка. Безумовно, формалізація як метод не є якимось вираженням скрупульозних амбіцій точної думки. Вона просто виступає відображенням необхідної об’єктивної потреби іманентної логіки розвитку наукового пізнання. Потреба ця має свої визначені підстави – як предметно-онтологічні, так і філософсько-гносеологічні, як формально-логічні, так і змістовно-семантичні, як інформаційно-комунікативні, так і власне соціологічні. Ось чому безперечність факту тотальності логізації водночас стає явним показником комплексного характеру проблематики, пов'язаної з формалізацією наукових знань.
А розвиток науковий знань, як ми вже знаємо з попередніх розділів, відбувається діалектичним шляхом, тобто переходом від сутності першого порядку до сутності другого порядку. І на кожному етапі наші знання ставали все багатшими й глибшими, проникаючи в сутність об'єктивної дійсності. Для кожного етапу характерні свої особливості. Це насамперед:
- формулювання запитання;
- пошук нової інформації для простору поставленого запитання та його розв’язання;
- пошук найбільш ефективної, оптимальної за формою і змістом відповіді на це запитання.
Таким чином, необхідною ланкою в мисленні, у пізнанні дійсності виступає питально-відповідальний комплекс. У логіці він називається еротетичним (грецьк. erotetika - у формі питання) або інтеррогативним (лат. interrogativus - питальний). Питально-відповідальний комплекс відображає собою єдність двох протилежностей однієї сутності. Адже запитання в цьому комплексі виступає звертанням, яке вимагає відповіді, тоді як відповідь являє собою судження, обумовлене конкретним запитанням. Еротетичний комплекс виконує такі головні функції:
- по-перше, в ньому фіксується визначений сутнісний обсяг інформації про навколишній матеріальний і духовний світ (пізнавальна функція);
- по-друге, за допомогою цього логічного комплексу ми здійснюємо передачу визначених знань та уявлень від однієї людини до іншої (комунікативна функція).
Питання і його структура
Запитання являє собою висловлення, в якому фіксується прагнення людини до усунення певного сумніву чи невизначеності в наявному знанні і непевності в методах одержання нового знання, а також прагнення до більш виразного розуміння думки співрозмовника в процесі діалогічного спілкування. Іншими словами, запитання – це думка, категорична настійна вимога або просто прохання уточнити, доповнити, формалізувати наявну інформацію з метою ліквідації чи зменшення ентропії, тобто усунення міри невизначеності конкретної ситуації та її відображення у свідомості людини.
Якщо те чи інше висловлення або ім'я фіксує досягнутий результат у пізнанні, то запитання зосереджує увагу на суперечностях, що виникають у процесі пізнання і спілкування. Запитання найчастіше представлене питальною пропозицією. Однак не всяка питальна пропозиція являє собою запитання.
Так, риторична питальна пропозиція хоч і має (за формою) ознаки запитання, але за змістом не є такою. Наприклад, у риторичних питальних пропозиціях типу "Який він хімік?", "Який він чоловік?", "Яке це золото?" містяться твердження, що він взагалі і не хімік; що він не є справжнім чоловіком, а тільки є таким за формою; що золото тільки за блиском нагадує золото, але таким не є, і т.д. Подібні риторичні питальні пропозиції не стимулюють людину до пошуку об'єкта, тому що в них одномоментно стверджується та чи інша ознака предмета наукового пошуку чи просто спілкування.
Поряд з цим існують і такі питальні речення, де в лапідарній формі висловлюється деяке прохання чи конкретна пропозиція. Наприклад, викладач звертається до студентів в аудиторії: "Що за галас?", він, природно, не вимагає відповіді про походження і характер галасу, а закликає до порядку. Є й такі короткі за формою питальні речення, на які, як правило, (відповідно до світського етикету) не потрібно докладної розгорнутої, аргументованої відповіді. Згодом вони поступово перетворюються просто у своєрідну форму вітання.
Наприклад, коли ми запитуємо у товариша: "Як твої справи?", "Що в тебе нового?", "Як твоє здоров'я?", ми найчастіше не чекаємо ґрунтовної відповіді, та й той, хто відповідає на це запитання, не прагне до цього, знаючи, що це просто продовження вітання. Тому яке запитання, така й відповідь — "добре", "нічого", "нормально" і т.д. Чи от ще один варіант питального речення, коли студент звертається до студента в комп'ютерному класі: "Петренко, може ти поступишся мені місцем за комп'ютером?" Це явне прохання, але воно виражене у формі питального речення, і нічого спільного за змістом не має з логікою запитання.
Слід відзначити і те, що запитання (у його логічній сутності) може бути сформульоване не тільки питальним реченням. Це характерно для різних психологічних тестів. Наприклад, викладач читає студентам лекцію. Студент В. Бондаренко знаходиться в аудиторії серед своїх товаришів. Дається просторова схема аудиторії. Пропонується Бондаренку позначити хрестиком своє місце в просторі аудиторії.
У соціологічних дослідженнях часто використовується такий прийом, як незакінчене речення чи всілякі таблиці з "порожніми” місцями, які за умовою потрібно заповнити і т.д. Наприклад, "У селі, яке розташоване, між Харковом і Золочевом, жив і був похований відомий просвітитель-гуманіст, філософ і поет. Освіту він здобув у Києво-Могилянській академії. Його прізвище..." та ін.
Логічну структуру запитання можна представити в такий спосіб:
1) у ньому насамперед представлене шукане;
2) у ньому позначена в загальних контурах інформація;
3) і нарешті, запитання – це вимога переходу від відносного, неповного знання, до знання повного (рис. 9.1).
 |
Рис. 9.1 − Логічна структура запитання
Наприклад, ми порушуємо конкретне запитання: "Хто був першим лауреатом Нобелівської премії?" Тобто ми порушуємо запитання з метою з’ясувати поки що невідоме нам ім'я людини, якій вперше було присуджено Нобелівську премію.
Що є характерним для цього конкретного запитання? Тут у вигляді незавершеного знання фіксується факт про те, що така премія існує, а от хто і за які заслуги її отримав першим, про це нам потрібна додаткова інформація. Отже ми спрямовуємо пошук таким чином, що він поки обмежується іменами людей, на що і вказує питальний займенник "хто". Або "Кому, як виняток, Нобелівську премію було присуджено двічі?"
Займенник "який" у запитанні позначає особливість, властивість чи стан; прислівники "коли", "де", "скільки", "навіщо" і "чому" позначають відповідно місце, час, простір, кількість, цілепокладання, причину. Якщо в запитанні дотримується точна категоріальність, тобто вказується на конкретну, а не на абстрактну ситуацію, вказується конкретна множина, до якої відноситься предмет нашого пошуку тощо, то це є ознакою достатньої еротетичної культури людини.
У кожному запитанні міститься певна вихідна інформація. Запитання, як каже народна мудрість, на порожньому місці не виникає і ледачих не відвідує. Якщо людина прагне до знання, у неї виникає цілий каскад запитань; як тільки у неї пропадає це прагнення щось взнати додатково, пропадає й необхідність у постановці запитань. У такому разі вона вже перестає просто бути людиною мислячою, творчою, романтичною і т.д.
Повертаючись до запитання: "Кому, як виняток, Нобелівську премію було присуджено двічі?", ми не тільки щось запитуємо, але й водночас інформуємо про те, що була людина, яку нагородили Нобелівською премією двічі. Більше того, стверджується й те, що цією премією люди нагороджуються тільки один раз у своєму житті.
Отже вихідне знання, що міститься в постановці запитання, є його логічною передумовою. В останній зосереджена інформація, необхідна і відносно достатня для формулювання запитання, проте вона не є достатньою у повному обсязі, щоб розв'язати це запитання. Тому передумова виконує своєрідну стратегічну лінію ефективного пошуку відповіді й оформляє, а вірніше, коригує її смисловий зміст.
Таким чином, елементарне запитання складається з двох частин: суб'єкта і передумови (рис. 9.2). Суб'єкт надає множину альтернатив, а передумова визначає, яку кількість справжніх альтернатив бажано мати у відповіді та якого роду вимоги мають бути поставлені до їх повноти і розрізнення. Справа в тому, що безліч прямих відповідей може бути отримано з припустимих комбінацій альтернатив, складених відповідно до умов, що містилися в передумові. Саме передумова задає напрямок пошуку відповіді і визначає її сутнісне значення.
Рис. 9.2 − Загальна структура елементарного запитання
Так, якщо ми порушимо запитання: "Яке натуральне число є найменшим непарним простим?", то ми цим самим задаємо собі нескінченну безліч альтернатив шляхом відсилання до наступної матриці: х— найменше непарне просте число, і до наступної категоріальної умови: х - натуральне число. І якщо ми підставимо в матрицю числа на місце змінної х, то це і породжує альтернативу.
Належить еротетичній логіці розрізняти реальні й номінальні альтернативи, особливо в тих випадках, коли численність об'єктів категорії є настільки великою, що може не вистачити імен; наприклад, категорії дійсних чисел, нескінченність, форми буття, різноманіття форм життя і т.п.
Тому в передумові явно висуваються такі три компоненти, або три обов'язкових вимоги:
Перша вимога – це вибір числа, тобто квантора, що має вказувати на кількість запитуваних дійсних альтернатив; наприклад, усіх відомих на сьогоднішній день альтернатив тільки деякі – основні атрибутивні; вони можуть бути виражені у відсотковому відношенні х 7%, 35% або зазначені деякі альтернативи, але у вузькій галузі (фізиці, хімії і т.д.) знання.
Друга вимога – повнота інформації. Вона вказує на достатність чи дефіцит інформації відповідно до першого компонента передумови. Простіше кажучи, чи вдоволений запитувач кількістю інформації і чи відповідає вона першій вимозі передумови.
Третій компонент передумови – вимога розрізнення чи розмежування. Вона націлює на те, щоб у відповіді було чітко зазначено, чи є альтернативи реально або номінально різними. Безумовно, що не всі типи запитань мають одночасно всі три компоненти – вимоги передумови, але до цього ідеалу необхідно прагнути, опановуючи культуру еротетичної логіки. Бо, як зазначав свого часу Конфуцій, знати, що ми знаємо те, що ми знаємо, і що ми не знаємо того, чого ми не знаємо, – це і є справжнє знання.
А шлях у пошуку справжнього знання починається з правильно поставленого запитання. Саме воно свідчить про рівень культури людини, про її мудрість, про її інтелектуальний потенціал. Уміло поставлене запитання в науці, сфері соціальної комунікації — це значною мірою розв'язання проблеми, що виникла. На це звертав увагу І. Кант ще у 18 ст., стверджуючи, що вміння ставити розумні запитання вже є важливою й необхідною ознакою розуму і проникливості. Якщо запитання саме по собі безглузде і вимагає марних відповідей, то крім сорому для того, хто запитує, воно має іноді недолік, що спонукає необережного слухача до безглуздих відповідей і створює сміховинне видовище: один (за висловленням древніх) цапа доїть, а інший тримає під ним решето,
Отже, запитання складається із суб'єкта і передумови. Ще раз нагадаємо про те, які висуваються вимоги до передумови запитання:
По-перше, в передумові повинна бути ясна, конкретна визначеність квантора, тобто чітка визначеність кількості дійсних альтернатив, запитуваних для відповіді. Це може бути нескінченна множина або обмежена їх кількість (деякі з цієї множини), а може бути і вказівка на конкретне число або на відсоток від можливого.
По-друге, передумові повинна бути притаманна повнота інформації, тобто відповідність чи невідповідність її вимог першій вимозі передумови.
По-третє, в передумові повинно бути чітке розрізнення чи розмежування реальних і номінальних альтернатив за своїм походженням.
Запитання фіксується у формі питального рішення. Однак це не означає, що кожне таке рішення є запитанням у строгому логічному розумінні. Запитання лише тоді виступає з іманентно йому властивою якістю, коли в ньому є в наявності три компоненти-вимоги, а також, коли воно виконує, принаймні, дві функції:
а) пізнавальну, тобто детермінує пошук нової інформації, іншими словами, сприяє, стимулює процес пізнання об'єктивної дійсності;
б) комунікативну, тобто звертає увагу на окремі аспекти невирішених проблем, цілеспрямовано передає інформацію від однієї людини до іншої (рис.9.3).
 |
Рис. 9.3 − Функції, які має виконувати запитання
Відсутність цих функцій також виступає свідченням безпредметності або безглуздості запитання.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 149 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |