Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сутність власного капіталу комерційного банку

Кожен субʼєкт господарювання, з метою ефективного ведення господарської діяльності повинен аналізувати матеріальну та фінансову частину господарства. Ефективність використання оборотного капіталу визначає динаміку функціонування інших сфер господарства.

Враховуючи реальний стан проблеми аналізу оборотного капіталу і оборотних коштів вітчизняними вченими розроблено багато моделей, з допомогою яких можна оцінити стан використання оборотних активів, одна з яких представлена на рис.1.3.[8*]

З допомогою моделі, преставленої вище можна зробити висновок, що на ефективнісь використання оборотного капіталу впливають особливості функціонування кожної окремої складової оборотних активів підприємства та обгрунтованість прийняття управлінських рішень на основі аналітичних даних функціонування підприємства.

Узагальнено можна зазначити, що ефективність використання оборотних коштів на підприємстві характеризується швидкістю їх обороту (оборотністю). Чим менше оборотні кошти затримуються на окремих стадіях, тим швидше завершується їх кругообіг. Таким чином, показники, що характеризують швидкість оборотності оборотних коштів, і є показниками ефективності їх використання.[1*]

Ефективне використання оборотних коштів характеризується такими показниками:

1) Коефіцієнт забезпечення підприємства власним капіталом визначається як відношення не залучених в необоротних активах власних засобів до оборотного капіталу. Він показує частку власних засобів в оборотному капіталі, тобто не вкладених в необоротні активи, а також можливість перетворення активів у ліквідні кошти. Для нормально функціонуючого підприємства даний показник знаходиться в межах від 0,1 до 0,5:

К. заб.вл.об.кап. = (1.4)

2) Коефіцієнт оборотності обігових коштів визначається як частка виручки в обігових коштах підприємства. Він відображає кількість оборотів обігових коштів за період. Рекомендовано, щоб даний показник був додатній та зростав у кожному наступному періоді:

К об.об.к. ; (1.5)

3) Період оборотності оборотних коштів показує середній період від вкладення коштів на виробництво продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію. Відповідно рекомендованим є зменшення даного показника у кожному наступному періоді:

П об.об.к.= ; (1.6)

4) Коефіцієнт закріплення обігових коштів має ідентичну динаміку до періодичності обороту оборотних коштів та відображає частку обігових коштів у виручці від реалізації продукції:

Кзакр.об.к.= 1/ Коб.об.к. (1.7)

5) Коефіцієнт вивільнення засобів з обороту визначається як відношення вивільнених коштів з обороту до середньої величини обігових коштів. Ключовими для показника є значення коефіцієнта закріплення обігових коштів. Базовим вважається перший рік, звітним - рік, що розглядається. Даний показник відображає частку вивільнених з обороту (якщо значення показника від'ємне - залучених в оборот) коштів в середній вартості обігових коштів. Зростання показника свідчить про зростання ефективності використання обігових коштів. Відповідно рекомендованим є зростання даного коефіцієнта:

К в.зас. з об. (1.8)

6) Частка оборотних виробничих засобів в обігових коштах, яка визначається як частка обігових коштів у виробничій сфері. Нормальним є зростання даного показника протягом часу діяльності підприємства для більшості галузей:

К об.вир.зас.об.кошт.= (1.9)

Показники оборотності оборотних коштів можуть розраховуватись по всіх оборотних коштах, що беруть участь в обізі, та за окремими їх елементами.[13*, с. 221-223]

Зміну оборотності оборотних коштів виявляють через порівняння фактичних показників з плановими або показниками за попередній період. Порівнюючи показники оборотності оборотних коштів, виявляють прискорення її чи сповільнення.

Прискорення оборотності оборотних коштів дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва та реалізації продукції без додаткових фінансових ресурсів.

Отже, аналіз ефективності використання оборотного капіталу дає змогу виявити ті складові оборотних активів, які використовуються неефективно, а відповідно сформулювати комплекс заходів задля оптимізації структури та оборотності оборотних активів на підприємствах.

Сутність власного капіталу комерційного банку

Поняття «власний банківський капітал» вживається в економічній літературі й на практиці досить часто, і залежно від контексту в цей термін вкладається різний зміст (табл. 1.1). Банківський капітал ототожнюється з такими термінами, як «власний капітал», «власні кошти», «банківські ресурси» тощо. Враховуючи аналіз усіх точок зору на поняття «власний банківський капітал», зупиняємося на такому, яке, на на нашу думку, найкраще відбиває його суттєві риси: власний капітал - це грошові кошти та виражена у грошовій формі частка матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, що належать банку та перебувають у його розпорядженні і використовуються ним для здійснення операцій з розміщення коштів та надання послуг з метою одержання прибутку.

Таблиця 1.1.

Трактування терміну «власний капітал банку» різними вченими

Продовження таблиці 1.1

Глибшому розумінню поняття «власного капіталу банку» сприяє його поділ на окремі складові з подальшим групуванням їх за однорідними ознаками, тобто класифікація видів банківського капіталу. Залежно від мети та завдань, які ставляться під час класифікації, використовуються різні її критерії. Однак при цьому слід враховувати, що, мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку та передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки завжди керуються головною метою своєї діяльності - одержання прибутку.

Не вдаючись до аналізу всіх критеріїв класифікації банківського капіталу, ми зупинимось на одному з них. Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелом його утворення. Розрізняють залучений, позичений та власний банківський капітал. Залучений капітал - це грошові кошти юридичних та фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції, пов’язані з залученням коштів на вклади, мають назву депозитних, а таке залучення - депозитним. Запозичення коштів на міжбанківському ринку, у центральному банку, або через продаж власних боргових зобо­в’язань на грошовому ринку має назву недепозитного, а отриманий у такий спосіб банківський капітал - позиченим. Спільним для залученого та позиченого банківського капіталу є те, що це чужі для банку кошти, його зобов’язання перед вкладниками і кредиторами.

Власний капітал банку являє собою грошові кошти та виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку має незначну питому вагу у сукупному банківському капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим їх розміщенням серед юридичних та фізичних осіб. Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення, аніж в інших сферах підприємництва. Це чітко простежується через функції, які виконує власний капітал банку (рис.1.1).

Сутність захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, яке захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку у випадку виникнення збитків від його поточної діяльності.

Рис. 1.1. Функції власного капіталу банку

Зазначені збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо їх для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, то використовується частка власного капіталу. Тому, коли банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважатися надійним та платоспроможним навіть за наявності збитків від поточної діяльності. Використання залученого та позиченого капіталу для покриття поточних збитків з економічного погляду неприпустимо, оскільки вони самі є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Роль захисної функції власного капіталу банку змінюється під дією низки факторів: загальноекономічного та фінансового стану країни, а також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні; стратегії і тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності та фінансової стійкості. Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів та здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може перебувати в обороті банку. Однак надмірне «захоплення» ліквідними та безризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку, втрати його позицій нагрошовому ринку та ринку банківських операцій і послуг.

Наступна функція власного капіталу - забезпечення оперативної діяльності банку. Порівняно з іншими сферами підприєм­ницької діяльності зазначена функція в банківській діяльності є другорядною (порівняно із захисною функцією) для власного капіталу банку. Однак недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших кроках створення та діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура та розгортається банківська діяльність. Відчутна роль цієї функції власного капіталу у процесі подальшого розширення та структурного розвитку банку, розроблення і впровадження нових банківських технологій та продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає втому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) має на меті недопустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків та підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Одна його частина, призначена для забезпечення банківської діяльності, є найбільш постійною і виступає у формі статутного капіталу, частково резервного та субординованого капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів, фондів розвитку банку і матеріального заохочення його працівників. Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків. Ця частина більш рухома й виступає частково у формі резервного капіталу, резервів для покриття імовір­них збитків від активних операцій. Третя частина призначена для регулювання розміру власного капіталу, однак може використовуватися також для забезпечення банківської діяльності і для страхових потреб банку. Тому розмір цієї частини власного капіталу найбільш рухомий, може змінюватися залежно від зміни стратегічних і тактичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулювальних та наглядових органів. Зазначена частина власного капіталу виступає у формі нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть залучатись кошти на умовах субординованого боргу.

Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає змогу його класифікація за різними ознаками (рис. 1.2) [ ].

Рис. 1.2. Класифікація видів власного капіталу комерційного банку

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється на акціонерний і пайовий. Акціонерний власний капітал формується початково від випуску та розміщення акцій. Уразі продажу акцій за ціною вищою, ніж номінальна вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як зарахунок капіталізації частки прибутку й деяких інших коштів, так і через додаткову емісію акцій. Зауважимо, що іноді акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а значить, і його акціонерам. Іноді акціонерний капітал в економічній літературі розглядається у вузькому значенні - як мобілізований шляхом емісії акцій.

Пайовий власний капітал початково формується за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організовуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю і кооперативних банків, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску.

У разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

За формою інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті (для заснов­ників чи учасників банків-нерезидентів). Грошова форма найбільш поширена, універсальна і ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал у матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо. Власний капітал у формі фінансових активів складається з акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу банків за рахунок фінансових активів не здійснюється.

Залежно від форми власності розрізняють такі види власного капіталу банку:приватний, заснований на власності фізичної особи;колективний - заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств та підприємств;державний, який на правах власності належить державі.

За ознакою резидентності розрізняють власний капітал національний, що сформований та належить за правом власності юридичним та фізичним особам-резидентам України; та іноземний, який сформований та належить на правах власності юридичним та фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний капітал, що нагромаджується, та власний капітал, що споживається. Перший використовується для виробничих потреб, тобто для здійснення банківських операцій та надання послуг, а другий - споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання та соціальний розвиток колективу банку.

Залежно від характеру використання в банківській діяльності власний капітал банку поділяється на робочий та неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, а неробочим - капітал, вкладений в активи, які не тільки не приносять банкові доходів, а іноді й спричинюють збитки.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий та регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобо­в’язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків та деяких інших потреб. Обчислення регулятивного власного капіталу проводиться за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні статті балансу, що характеризують банківські ризики.

Виходячи з порядку і джерела формування розрізняють: статутний капітал; резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви; нерозподілений прибуток; субординований капітал.

Отже, власний капітал банку являє собою грошові кошти і виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банківської установи, що використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку має незначну питому вагу в сукупному банківському капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим розміщенням їх серед юридичних і фізичних осіб.

Вважаємо, власний капітал банку має наступні позитивні риси:

- відносна простота залучення коштів, оскільки прийняття власниками і менеджерами банку рішення про формування власного банківського капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел) не потребує одержання згоди інших суб’єктів господарювання;

- більш висока властивість приносити прибуток у всіх сферах діяльності банку, оскільки при його використанні немає необхідності у сплаті процента; можливість забезпечити фінансову основу подальшого розвитку, платоспроможність і фінансову стійкість банківської установи на перспективу;

- власний капітал є фінансовою основою банку;

- незалежність від кон’юнктури грошового ринку (за умови формування власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел);

- підвищення довіри вкладників, кредиторів і регулювальних органів;

- практично безмежна можливість залучення індивідуальних капіталів від окремих вкладників і формування такої складової власного капіталу, як статутний капітал;

- відсутність загрози втрати контролю над банком з боку власників (особливо у разі формування власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел).

Одночасно власний капітал банку має певні недоліки:

- повне оподаткування, оскільки на формування власного капіталу спрямовується прибуток після оподаткування;

- виникнення проблеми зменшення розміру дивідендів, отримуваних акціонерами та іншими власниками банку;

- повільне нарощування банківського капіталу;

- обмеженість обсягу залучення коштів, а отже, й можливостей суттєвого розвитку і розширення банківської діяльності, особливо у періоди сприятливої кон’юнктури розвитку економіки;

- висока вартість порівняно з альтернативними позичковими джерелами формування банківського капіталу;

- використовувана можливість збільшення рентабельності власного капіталу за рахунок залучених (позикових) коштів;

-ускладнення управління власним капіталом.

1.2. Структура власного капіталу комерційного банку

Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох чинників, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо забезпечення приросту капітальної бази тощо.

Частка власного капіталу комерційного банку у сукупних ресурсах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного і позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу, для комерційного банку ж достатнім вважається 8%. Це зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує здебільшого захисну функцію. Функція ж забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва постає головною, для власного банківського капіталу є другорядною. Однак роль власного капіталу комерційного банку як джерела забезпечення його оперативної діяльності на перших порах після його утворення є досить відчутною. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп’ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, упровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв’язку.

Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р.[] капітал банку включає основний капітал і додатковий капітал. Основний капітал складається зі сплаченого і зареєстрованого статутного капіталу і розкритих резервів, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загального фонду покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати таким критеріям:

· відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання;

· фонди і рух коштівдо них та з них повинні окремо розкриватись в опублікованих звітах банку;

· фонди мають бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;

· збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.

За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати:

· нерозкриті резерви (такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, однак вони повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);

· резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);

· гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям:

· мають бути незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

· не можуть бути погашені з ініціативи власника;

· можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги про припинення торговельних операцій;

· дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дає змоги здійснити такі виплати;

· субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше, ніж через п’ять років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів). При цьому сума таких коштів, уключених у капітал, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості протягом п’яти останніх років угоди.

Національний банк України має право визначати постановою інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення. Додатковий капітал не може бути більшим 100% основного капіталу.[]

Основним видом банківського капіталу є статутний капітал. На момент реєстрації комерційного банку статутний капітал не може бути меншим від суми в гривнях, еквівалентній:

· для місцевих кооперативних банків - 1 млн євро;

· для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 млн євро;

· для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 млн євро.[]

Перерахування суми статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, визначеним НБУ на день укладення установчого договору про створення банку.

За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов’язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, установленої НБУ.

НБУ має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче мінімального розміру.

Мінімальний розмір статутного капіталу банку, створеного з участю іноземного капіталу, має бути не меншим за суму, еквівалентну 8 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ, за умови, що частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить до 50%.[]

Якщо частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентної 15 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ.[]

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства відкритого типу, то статутний фонд формується відкритою передплатою на акції, а якщо у формі товариства закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.

При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов’язаннями у межах своєї частки.

Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників або акціонерів банку. Його формування за допомогою банківських кредитів не допускається. Статутний фонд комерційного банку не може формуватися за рахунок коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, фонди та ін.). Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення.

Статутний фонд комерційного банку у формі акціонерного товариства створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій - звичайних та привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь період функціонування комерційного банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення числа учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).

Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від одержаного банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації комерційного банку та розподілу його майна мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком.

З розширенням кола операцій комерційних банків, а також у зв’язку з необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду у комерційного банку з’являється потреба в збільшенні розмірів цього фонду. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати насамперед привілейовані акції, з тим щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

Перший випуск акцій банку має складатися тільки зі звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування податком на операції з цінними паперами.

Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого акціонерного товариства, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури - підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов’язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями.

Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники виконали свої зобов’язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено.

Банк не має права без згоди Національного Банку України зменшувати розмір загального капіталу нижче мінімально встановленого рівня. Капітал банку не може бути меншим статутного капіталу, необхідного для заснування банку.

Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. Проспект емісії готується засновниками банку (при першій емісії) та правлінням банку (при наступних емісіях). У проспекті емісії повідомляється про банк, його фінансове становище, вміщуються відомості про майбутній випуск цінних паперів. Проспект емісії має бути засвідченим незалежною аудиторською фірмою.

Емісія акцій як форма створення та наповнення статутного фонду комерційного банку регулюється законами України: «Про господарські товариства»[] та «Про цінні папери та фондову біржу»[] з урахуванням певних особливостей.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися тільки через грошові внески, які здійснюються резидентами України у гривнях, а нерезидентами — в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Статутний капітал банку не може формуватися з непідтверджених джерел.

Банкам забороняється випуск акцій на пред’явника. Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Банки мають право придбавати власні акції або паї з наступним письмовим повідомленням Національного Банку України про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом п’яти робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень.

Про намір банку придбати загальну кількість власних акцій або паїв у розмірі 10% і більше від загальної емісії банк письмово повідомляє Національний Банк України за 15 календарних днів до укладення угод. Національний Банк України має право заборонити банку купівлю власних акцій або паїв у разі, якщо це може призвести до погіршення фінансового стану банку[].

Банк-емітент продає свої акції на первинному ринку безпосередньо або через андеррайтерів. Банку дозволяється бути посередником для купівлі-продажу власних акцій або паїв.

Законом України «Про банки і банківську діяльність»[] дозволяється володіння істотною частиною статутного капіталу банку юридичною чи фізичною особою. Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити її у такий спосіб, щоб мати можливість прямо чи опосередковано володіти чи контролювати 10%, 25, 50 та 75% статутного капіталу банку чи мати право голосу відповідно до придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов’язана отримати письмовий дозвіл Національного Банку України. Для цього необхідно надати інформацію, передбачену нормативно-правовими актами Національного Банку України, щодо фінансового стану та ділової репутації майбутнього власника істотної участі банку.[]

НБУ приймає рішення про задоволення чи відмову в задоволенні прохання про надання дозволу на придбання чи збільшення істотної участі у банку в місячний строк з дня отримання всієї необхідної інформації. НБУ не дає дозволу на придбання чи збільшення істотної участі у банку, якщо:

· особа, яка придбаває істотну участь, не має бездоганної ділової репутації;

· відсутні власні кошти у розмірі, достатньому для здійснення заявленого внеску;

· придбання чи збільшення істотної участі загрожуватиме інтересам вкладників та інших кредиторів банку або розвитку конкурентного середовища у банківській системі.

У разі встановлення заборони користуватися правом голосу відповідно до придбаних акцій (паїв) право брати участь у голосуванні передається довіреній особі, яка призначається Національним Банком України за поданням банку. Довірена особа зобов’язана при голосуванні діяти кваліфіковано та зважено в інтересах банку. Рішення загальних зборів учасників, прийняті з використанням права голосу придбаних акцій (паїв), щодо якого встановлена тимчасова заборона його використання, не мають юридичної сили.

Комерційні банки повинні дотримуватися нормативу регулятивного капіталу (адекватності капіталу). Від банків вимагається підтримувати їх регулятивний капітал (капітал, зважений на ризики) на рівні, що становить не менше 8% зважених до ризику активів і позабалансових зобов’язань. Для банку, що розпочинає операційну діяльність, цей норматив протягом перших 12-ти місяців має становити не менше 15%, протягом наступних 12-ти місяців - не менше 12%. НБУ може встановлювати мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів.[]

Якщо рівень регулятивного капіталу банку буде нижчим від встановленого НБУ, комерційний банк зобов’язаний протягом одного місяця, починаючи з дня встановлення факту зменшення цього рівня, подати на розгляд НБУ план заходів щодо порядку і строків відновлення рівня регулятивного капіталу банку.

Комерційному банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл спричинить порушення нормативу адекватності капіталу.

У разі, якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50% від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.[]

Комерційні банки зобов’язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов’язаннями.

Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5% від прибутку банку до досягнення ним 25% розміру регулятивного капіталу банку.[]

У разі, коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, Національний Банк України має право вимагати від нього збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного форду. Банки зобов’язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів Національного Банку України.

Як правило, у перші роки після створення комерційні банки прагнуть відраховувати в резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний фонд досяг установленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку для його формування відновлюються.

Крім резервного фонду, у комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний на поповнення статутного фонду банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів.

Банківський власний капітал поділяється на капітал-брутто та капітал-нетто. Власний капітал–брутто - це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нетто - це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій акціонерного товариства, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто - це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників. До них належать:

· рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі;

· специфіка клієнтури. При значній кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;

· характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

Зростання ризикованості банківської діяльності України в умовах трансформації економіки, зростання її обсягів та поява різноманітних форм зумовлюють необхідність пошуку джерел формування власного капіталу українських банків задля збільшення обсягу його ресурсної бази. З урахуванням вимог регулюючих органів, для розширення можливостей здійснення активних операцій більшість банків України прагне до нарощення обсягу власного капіталу.

Процес здійснення аналізу структури власного капіталу банку передбачає деталізацію його окремих складових з подальшою їх характеристикою. Розмір власного капіталу і надалі продовжує бути меншим за статутний капітал, що пояснюється значними збитками банківської системи України. Поряд з цим розмір регулятивного капіталу перевищує значення статутного капіталу на 3,8% (6,6 млрд. грн.) в 2012 році. Характеристика окремих складових власного капіталу українських банків наведено в табл. 1.2 [ ].

Таблиця 1.2.

Динаміка власного капіталу банківської системи України за 2007-2012 рр.

млн. грн.

Накопичений збиток минулих років становить 43,8 млрд. грн., або 21,1% власного капіталу без урахування збитків. Протягом останніх трьох років досліджуваного періоду збитки поточного року в цілому по системі мали тенденцію до зменшення і склали 7708 млн. грн. Резерви переоцінки цінних паперів в 2011 році зросли на 1793 млн. грн. порівняно з 2010 роком і становили 13895 млн. грн. [5, с. 119].

Аналіз капіталу банків у розрізі груп банків за класифікацією НБУ наведено на табл. 1. 2. Дані таблиці свідчать, що зростання розмірів власного капіталу за 3 квартали 2012 року відбулось по всіх групах банків. Однак при цьому лише серед банків першої та четвертої груп його розмір перевищував розмір статутного капіталу. По решті груп статутний капітал перевищував розмір власного капіталу.

Таблиця 1. 2.

Власний капітал банківської системи України у розрізі груп банків

млн. грн.

Протягом ІІІ кварталу 2012 р. 17 банків збільшили статутний капітал на загальну суму 1,026 млрд. грн.: з першої групи – 3 банки на суму 421,4 млн. грн. (41,1% від загальної величини, на яку збільшили статутний капітал українські банки), з другої групи – 2 банки на 14,6 млн. грн. (1,4%), з третьої групи – 2 банки на 140,0 млн. грн. (13,6%) та з четвертої групи – 10 банків на 450,3 млн. грн. (43,9%). Нарощення статутного капіталу банками перших трьох груп здійснено з метою розширення масштабів діяльності. Банки четвертої групи здебільшого нарощували статутний капітал з метою виконання законодавчо встановлених вимог щодо мінімального розміру статутного та регулятивних капіталів.

Нарощування статутного капіталу банків України забезпечувалось за рахунок інвестицій вітчизняних та зарубіжних інвесторів. На позитивну оцінку заслуговує факт збереження у ІІІ кварталі 2012 р. тенденції до збільшення власного капіталу банків за рахунок коштів вітчизняних інвесторів (особливо це стосується малих банків, які належать до четвертої групи), адже в цьому випадку підвищення рівня капіталізації може посилити зацікавленість інвесторів у ефективному використанні ресурсів банківських установ, зміцненні їх фінансового стану і якості активів та дасть можливість розширити обсяги кредитування вітчизняної економіки.

Протягом останніх років значне місце у структурі власного капіталу зайняв субординований борг, позитивну роль якого відзначають більшість фахівців. Законодавство України визначає субординований борг як звичайні незабезпечені банком боргові капітальні інструменти, які за умовою договору не можуть бути забрані з банку раніше, ніж через 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів [6, с.78-79].

За економічною сутністю субординований борг повинен належати до зобов’язань банків. Однак, оскільки зазначені зобов’язання мають характер підпорядкованих, тобто зобов’язань другої черги, банки можуть використовувати їх для поповнення власного капіталу. Саме тому закон України “Про банки і банківську діяльність” []трактує субординований борг як гібридні капітальні інструменти, яким характерні ознаки і власного капіталу, і зобов’язань.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу може відбуватися у вигляді як позик, кредитів, депозитів юридичних осіб, тобто шляхом укладення прямих договорів між банком та інвестором, так і шляхом випуску банком облігацій. Мінімальна сума залучених коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій для врахування цих коштів до капіталу банку становить 100 тис. грн. На суму понад 2 млн. грн. кошти залучаються шляхом укладання прямих договорів.

Відповідно до законодавства сума субординованого боргу, що включається у власний капітал банку, не може перевищувати 50% від основного капіталу із щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості. Проте законом України “Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи” від 23 червня 2009 р. визначено, що на період із 1.11.2009 до 1.01.2012 гранична сума коштів, залучених на умовах субординованого боргу, підвищується до 100% від основного капіталу банку. Кошти, залучені у цей період на умовах субординованого боргу, зараховуються до капіталу банку у повному обсязі без урахування обмежень, встановлених до додаткового капіталу.

Запровадження цієї норми активізувало процес капіталізації банків. Проте в умовах недостатніх обсягів економічної діяльності в Україні та посилення загрози розгортання другої хвилі глобальної економічної кризи забезпечити необхідну капіталізацію банків до кінця 2011 р. було неможливо. Тому наприкінці 2011 р. Комітетом з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики Верховної Ради України було запропоновано продовжити до 1.01.2014 термін дії вищезгаданого закону з метою недопущення процесу декапіталізації банків [6, с. 81].

Внесення таких коректив дасть змогу банкам виконати вимоги щодо нарощення капіталу та сприятиме ефективному розвитку банківської системи в посткризовий період. Динаміка зміни обсягу субординованого боргу українських банків за останні роки наведено на рис. 1.3.[]

Починаючи з 2009 р., тобто з моменту прийняття закону, спостерігається стрімке збільшення обсягу субординованого боргу українських банків – більш ніж на 12 млрд. грн. порівняно з 2008 р. В наступні роки тенденція до нарощення обсягу субординованого боргу українськими банками зберігається, досягнувши показника 34602 млн. грн. на початок 2012 р.

Залучення субординованого боргу для українських банків є виправданим з таких міркувань:

- по-перше, відбувається збільшення капітальної бази банку без збільшення кількості його власників;

Рис. 1.3. Динаміка обсягу субординованого боргу українських банків за 2007–2012 рр., млн. грн.

- по-друге, субординовані зобов'язання є дешевшим джерелом формування власного капіталу порівняно з емісією акцій і відповідно менш ризиковим;

- відсотки за субординованим боргом сплачуються за рахунок збільшення валових витрат;

- інвестиційні ризики суб'єктівринку обмежені у часі, оскільки кошти субординованого боргу залучаються на довгостроковій основі [3, с. 18].

Водночас варто врахувати й недоліки, які притаманні цьому джерелу нарощення власного капіталу банку. В результаті амортизації субординованого боргу погіршується співвідношення між власним капіталом і зобов'язаннями банку, а це знижує його надійність і обмежує можливості збільшення доходів та прибутку.

Залучення коштів субординованого боргу у формі облігацій залежить від кон'юнктури ринку, курсу цінних паперів. До того ж банк несе додаткові витрати з організації, розміщення й реєстрації випуску субординованих облігацій згідно з вимогами нормативно-правових актів НБУ та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Також необхідно звернути увагу на те, що збільшення власного капіталу за рахунок субординованого боргу є лише тимчасовим вирішенням проблеми капіталізації банківської системи, оскільки сума таких зобов'язань зараховується до складу додаткового власного капіталу банку тільки протягом п'яти років із щорічною їх амортизацією [4, с.17].

Таким чином, внаслідок здійснення аналізу власного капіталу українських банків свідчать про нарощення обсягу власного капіталу насамперед за рахунок статутного капіталу та субординованого боргу, незважаючи на ряд недоліків, які йому притаманні. Також в роботі подано структуру власного капіталу в розрізі окремих груп банків і з’ясовано, що збільшення обсягу статутного капіталу банками перших трьох груп здійснено з метою розширення масштабів діяльності, а банки четвертої групи нарощували статутний капітал з метою виконання законодавчо встановлених вимог щодо мінімального розміру статутного та регулятивних капіталів.

1.3. Законодавче регламентування власного капіталу банку

Фундаментом фінансового законодавства України служить Конституція України.[] Засадиправового забезпечення механізму формування власного капіталу банку закладенів Законах України «Про банки та банківську діяльність» (2000 р.)[] та «Про Національний банк України» (1999 р.).[] Процес формування капіталу банку регламентується численними правовими нормами: «Інструкцією про порядокрегулювання діяльності банків в Україні»,[] «Положенням про порядок формування та використання банками резервного фонду»,[]«Методикою розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні».[] Інструкції та положення єдоповненням до відповідних законів, оскільки вони більш детально регламентують різні аспекти діяльності банку. Крім цього, кожен банк у процесі діяльності керується внутрішньобанківськими методичними рекомендаціями та інструктивними вказівками, що стосуються питань формування власного капіталу банку.

На данному етапі в банківській системі України однією з ключових є проблема належного рівня капіталізації сучасної банківської системи. Проблема недостатньої капіталізації зумовлює і неефективність функціонування багатьох банків, які не мають можливостей залучати значні ресурси і проводити масштабні активні операції.

Рівень капіталізації – один із визначальних факторів, що впливає на фінансовий стан комерційних банків та перспективи їхнього розвитку.

Центральні банки завжди здійснюють регулятивний вплив на рівень капіталізації банківської системи з урахуванням кон'юнктур на ринках фінансових послуг та на фондових ринках.

Мінімальний розмір капіталу пов'язаний із величиною ризиків, якібанк приймає, а тому обсяг цього капіталу має бути своєрідним резервом для покриття можливих збитків за рахунок власних коштів (капіталу та резервів).

Разом із тим, банки повинні покривати очікувані збитки за рахунок коштів спеціально створених резервних фондів.

Порядок розрахунку регулятивного капіталу для українських банків визначено "Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні".[] Відповідно до цієї інструкції, регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) і додаткового (2-го рівня) капіталу. Основний вважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, розподілу, перерозподілу, а тому має повністю покривати поточні збитки банківської установи.

Додатковий капітал має менш постійний характер, а його розмір може змінюватися залежно від результатів діяльності та ризиків, які банк бере на себе.

Порядок розрахунку регулятивного капіталу та економічних нормативів наведені в Постанові Правління НБУ "Про схвалення Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні".[]

Розглянемо елементи основного капіталу в трактуванні зазначеної Інструкції.

Основний капітал складається з таких елементів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

б)розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності): дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу, емісійні різниці, резервні фонди, що створюються згідно із законами України, загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму: недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями; нематеріальних активів за мінусом суми зносу; капітальних вкладень у нематеріальні активи; збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; збитків поточного року.

Додатковий капітал складається з таких елементів:

а) резерви під стандартну заборгованість інших банків;

б) резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків (окрім резервів за виданими банком зобов'язаннями);

в) підтверджена аудитором (аудиторською фірмою) за результатами звітного фінансового року відповідно до ст. 69 Закону України "Про банки і банківську діяльність"[] сума збільшення (за результатами переоцінки) вартості основних засобів, які є власністю банку і належать до нерухомого майна(нежитлові будівлі, приміщення), що забезпечує технологічне здійснення банківських функцій (тобто використовується для здійснення операцій, визначених ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність").[] У розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (H2) до часу підтвердження аудиторською фірмою результатупереоцінки основних засобів сума збільшення вартості основних засобів не враховується;

г) результат поточного року (прибуток), що зменшений на суму доходів, не отриманих понад 30 днів з дати їх нарахування (окрім доходів за державними цінними паперами та цінними паперами, емітованими Національним банком). У цьому разі сума не отриманих нарахованих доходів, що приймається до коригування, зменшується на суму сформованого резерву за простроченими і сумнівними до отримання нарахованими доходами. Якщо прибуток поточного року менший від загальної суми коригування, то на суму такої різниці зменшується розмір основного капіталубанку;

ґ) субординований борг, що враховується до капіталу;

д) нерозподілений прибуток минулих років;

ж) прибуток звітного року, що очікує затвердження.

Сума субординованого боргу щорічно зменшується на 20 % її первинного розміру протягом п'яти останніх років дії договору. Під час розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більшим 100 % основного капіталу. Регулятивний капітал стабільно працюючого банку має значно перевищувати статутний капітал. У період докризової ситуації, що почалася у 2008 р., українські банки дійсно не мали такої проблеми, як перевищення статутного капіталу над регулятивним.

Разом із тим, зважаючи на збиткову діяльність багатьох банків через необхідність формування значних сум резервів під можливі збитки за кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються та інші коригування в бік зменшення, власний капітал банківської системи, починаючи за результатами 2009 р., став значно меншим від їх статутного капіталу, а регулятивний – неістотно перевищує його.

Оскільки регулятивний капітал є одним із найважливіших показниківдіяльності банків, їх фінансової стало й стабільної діяльності, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, Національним банком України було 19.05.2011 р. внесено відповідні зміни в Закон України "Про банки і банківську діяльність". Зазначеними змінами передбачено, що "Регулятивний капітал банку не може бути меншим за статутний капітал. Ця вимога не поширюється на новостворений банк протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії".

Зважаючи на зазначені вимоги Національного банку України, вітчизняні банки впродовж 2011-2012 рр. постійно працюють над питанням виконання вимог ст. 32 Закону. Якщо проаналізувати чинне законодавство з цього питання та всі можливі шляхи, виконання яких забезпечило б дотримання цієї вимоги, дійдемо висновку, що найбільш прийнятними (чого, власне, і добивається НБУ) є вирівнювання диспропорції завдяки підвищенню прибуткової діяльності банків, зокрема збільшенню та покращенню якості активів. Істотний вплив на підвищення прибуткової діяльності має, як відомо, покращення якості активів, та відповідно розформування резервів. Разом із тим, за умов, коли банківська система України, як і економіка, не відновила докризових темпів росту, такий шлях є доволі проблематичним.

Досить швидко можна вирівняти ситуацію і за рахунок залучення коштів на умовах субординованого боргу. Однак що під час розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більший ніж 100 % основного капіталу, а сума субординованого боргу, включеного до капіталу, щорічно зменшується на 20 % її первинного розміру протягом п'яти останніх років дії договору. Отже, більшість банків, особливо з іноземним капіталом, давно використали зазначену можливість збільшення розрахункової суми регулятивного капіталу і, таким чином, не можуть забезпечити виконання норми Закону.

Розглянемо інші, передбачені чинним законодавством, шляхи приведення розміру регулятивного капіталу до розміру, що не менший статутного.

Один із варіантів дій Банку – це ініційоване банком зменшення статутногокапіталу до рівня регулятивного капіталу. Чинним законодавством передбачено такі шляхи зменшення статутного капіталу акціонерного товариства(відповідно до п. 2 Глави ІІІ Порядку збільшення (зменшення) статутного капіталу публічного або приватного акціонерного товариства, затвердженого рішенням ДКЦПФР №1181 від 30.08.2011 р.)[]:

1. Зменшення номінальної вартості акцій товариства

2. Анулювання викуплених у акціонерів акцій шляхом: викупу за ініціативою акціонерного товариства; обов'язкового викупу.

Розглянемо наведені вище варіанти більш детально.

Перший шлях – зменшення номінальної вартості акцій товариства – є можливим лише для банків, номінальна вартість акцій яких є більшою, ніж одна копійка. Це обумовлено таким:

- частина 4 ст. 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок"[] передбачає, що мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж одна копійка;

- п. 6 глави ІІІ Порядку збільшення (зменшення) статутного капіталу публічного або приватного акціонерного товариства визначає, що номінальна вартість акції після завершення процедури зменшення статутного капіталу повинна мати ціле значення з урахуванням вимоги щодо мінімальної номінальної вартості акції.

Для банків, номінальна вартість акцій яких є більшою, ніж одна копійка, можна запропонувати застосування такого способу, як консолідація акцій з наступним зменшенням номінальної вартості. Це означає збільшення номінальної вартості акцій при одночасному зменшенні їх кількості – коли дві та більше акцій обмінюються на одну акцію більшої номінальної вартості.

Таким чином, номінальна вартість акції становитиме більше 1 копійки, що дасть змогу зменшити номінальну вартість акції.

Але і цей шлях для окремих банків є неможливим, оскільки: відповідно до п. 5 Глави І Порядку здійснення консолідації та дроблення акцій акціонерного товариства, затвердженого рішенням НКЦПФР № 371 від 06.03.2012 р., "обов'язковою умовою консолідації є обмін акцій старої номінальної вартості на цілу кількість акцій нової номінальної вартості для кожного з акціонерів".

Таким чином, якщо акціонерам банку належать різні кількості акцій, що на практиці так і є, то визначити для всіх один коефіцієнт деномінації є проблематичним або неможливим, особливо якщо серед акціонерів є такі, що володіють лише однією акцією.

Розглянемо можливість врегулювання порушеного питання шляхом анулювання викуплених у акціонерів акцій. Закон України "Про акціонерні товариства", (Розділ ХІІ) розрізняє 2 види викупу акцій в акціонерів[]: