Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Підходи до вивчення мотиву у сучасному літературознавстві

Читайте также:
  1. ATL та BTL на сучасному ринку маркетингових комунікацій
  2. II. ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ, ВИВЧЕННЯ НОВОГО
  3. IV. Вивчення нового матеріалу.
  4. VI. Вивчення нового матеріалу.
  5. Вивчення літературних джерел та оформлення списку використаних джерел
  6. Вивчення нового матеріалу
  7. Вивчення нового матеріалу
  8. Вивчення патології рухів
  9. Вивчення показників роботи і організації бухгалтерського обліку підприємства
  10. Вивчення потреб і поведінки споживачів

Визначення поняття «мотив» є дискусійним, серед науковців нема одностайності щодо походження цього терміну. Його виводять від фр. motif – мелодія, італ. motivo – привид, спонукання, лат motus – рух, нім. motive, лат. moveo – рухаю. Термін «мотив» прийшов до літературознавства з музичної культури.

Мотив як проста розповідна одиниця був теоретично обгрунтований в "Поетиці сюжетів"(1897-1906) А. Н. Вєсєловського, який цікавився переважно повторюваністю його в розповідних жанрах різних народів як основи «оповісток», «поетичної мови», успадкованої з минулого.

Провідний мотив в одному або у багатьох творах письменника може визначатися як лейтмотив. І мотив, і лейтмотив мають особливу роль в організації підтексту.

За Б. М. Гаспаровим, «мотив – це будь-яка дія, тобто потенційно кожне дієслово»[6:9-20] Основні рисі, що визначають мотив – це, по-перше, його репродукція в тексті, по-друге, повторюваність. Проте для виділення структури мотиву необхідно, щоб він був строго впорядкованим в тексті, оскільки в іншому випадку він непізнанний.

Деякі дослідники визначають мотив як другорядну, додаткову тему твору(своєрідну мікротему), завдання якої доповнити або підкреслити основну[2:348].

В даній роботі ми грунтувалися на дефініцію поняття «мотив», І. В Сілантьєва. Він розподіляє напрямки трактовки мотиву на декілька підходів:

1. Семантичний (А. Н. Вєсєловський, О. М. Фрейденберг А. Л. Бем,)

2. Морфологічний (В. Я. Пропп та Б. И. Ярхо)

3. Тематичний (Б. В. Томашевський, Б. В. Шкловський,)

4. Системний (І. Мандельштам, А. П. Скафтимов)

5. Дихотомічний (А.І. Бєлєцький, А. Дандес та ін.)

У рамках семантичного підходу розглядається основна якість мотиву – його семантична цілісність, подібна до семантичної цілісності слова, яке неможливо розкласти на складові не втративши при цьому його змісту. Проте семантична цілісність не заважає аналізу його складових частин, що базується на визначенні фабульних варіантів мотиву та подальшому їх порівнянні, в результаті якого виявляється інваріант мотиву. Наслідуючи ідеї О. М. Фрейденберг щодо кореляції мотиву з персонажем, І. В. Сілантьєв стверджує, що мотиви не є абстрактними за своєю сутністю, а нерозривно зв’язані з поняттям персонажу. О. М. Фрейденберг пише: «В сутності, говорячи про персонаж, тим самим доводиться говорити і про мотиви, які отримали у ньому свою стабілізацію; вся морфологія персонажу являє собою морфологію сюжетних мотивів» [40:51].

В. Я. Пропп як представник наступного, морфологічного підходу відходить від трактовки мотиву, А. Н. Вєсєловського та його послідовників. Якщо для А. Н. Вєсєловського критерієм семантичної неподільності мотиву виступає його «образний одночленний механізм», то для В. Я Проппа таким критерієм виступає логічне відношення. Полемізуючи з А. Н. Вєсєловським, науковець пише: «було б гарно, якщо б мотиви дійсно були нерозкладними. Це дало би можливість скласти словник мотивів… проте всупереч Вєсєловському ми повинні стверджувати, що мотив не є однозначним або нерозкладним» [28:22].

У роботі «Морфології казки» В. Я. Пропп зовсім відмовляється від поняття мотив і замінює його поняттям «функції дійових осіб». Проте, як ми бачимо з подальшого розвитку теорії мотиву, введення поняття «функція дійових осіб» значно поглибило саме значення мотивної теорії. В цілому, поняття «функція дійових осіб» є лише одною зі складових частин поняття мотив.

Цілком слушною є думка Б. І. Ярхо, який, в свою чергу, каже, що мотив не має ні статусу оповідної одиниці, ні семантичного статусу, а отже являє собою не більше, ніж понятійний конструкт, який допомагає літературознавцям знаходити відповідності між різними сюжетами. До такого ж висновку приходить А. Бем, послідовник семантичної традиції.

Б. В. Томашевський, представник тематичного підходу, виводить дефініцію мотиву через категорію теми. «Тема нерозкладної частини твору називається мотивом. В сутності – кожне речення має свій мотив» [39:137]. Таким чином, поняття мотив є для Томашевського лише похідним і виконує здебільшого допоміжну функцію. Науковець не аналізує цілісність мотиву, тому, що така трактовка мотиву виходить за межі фабульно-тематичної обмеженості та сюжетної завершеності твору.

Не зважаючи на те, що і Б. В. Томашевський, і В. Б. Школовський були послідовниками одного підходу до визначення поняття «мотив», їх трактовки поняття мотив дещо відрізнялись. Погляди дослідників сходяться щодо розуміння тематичності мотиву, і в той же час протилежні у питанні співвіднесення мотиву із фабулою та сюжетом.

Б. В. Томашевський вважає, що мотив як елементарна тема є тематичною межею і тематичним "атомом" фабули твору. У свою чергу, для В. Б. Шкловського мотив – це тематичний підсумок фабули або її цілісної частини, і в цьому плані мотив стає вже над фабулою – як смисловий "атом" сюжету твору. Тому, для В. Б. Шкловського мотив має значення лише як найменша одиниця, яка допомагає при аналізі сюжетних особливостей літературної епохи в цілому.

А. П. Скафтимов акцентує увагу на тому, що мотиви набувають свого значення лише у зв’язку з іншими мотивами. Літературознавець вважає, що навіть тотожні мотиви можуть виражати різне значення в різних творах. Цей принцип підтримувала у своїх працях також О. М. Фрейденберг. У своїй статті «Система літературного сюжету» вона відзначає, що: «Випадкових, не зв’язаних з основою сюжету мотивів немає» [40:222].

У рамках дихотомічної теорії мотиву можна виділити 2 різновиди, які спираються на дві споріднені лінгвістичні моделі.

Модель «інваріант мотиву/варіант мотиву» розроблена в працях А. І. Бєлєцького та його послідовників. Вона орієнтована на генеральну дихотомію структурної лінгвістики (зіставлення мови і мовлення). Таким чином в рамках мотиву виділяють інваріант і варіанти, які його реалізують.

Інша модель «мотифема/аломотив/мотив» розробляється такими науковцями, як Л. Парпулова та Н. Г. Черняєва. Дана модель поряд з генеральною дихотомією включає також внутрішньомовну дихотомію парадигматичних і синтагматичних відношень мовних одиниць У рамках даної моделі мотифема відповідає парадигматичному рівні, аломотив – синтагматичному, тоді як мотив відповідає другому члену генеральної дихотомії – мовленню, а отже співпадає з поняттям варіанта мотиву, який розглядався у першому різновиді дихотомічного підходу до вивчення мотиву.

В цілому, дихотомічна концепція у розгляді мотивної теорії стала одною з найбільш ґрунтовних серед сучасних літературознавчих теорій.

Також слід відзначити позицію російського дослідника Б. Н. Путилова, який говорить про функції мотиву: конструктивну, динамічну, семантичну та продукуючу – тобто мотив є організованим елементом руху сюжету, несе нові значення та відтінки значень, завдяки закладеній в ньому здатності до варіювання та трансформації.

Отже, мотив є найменшим семантично цілісним і значущим елементом твору, для якого характерна повторюваність і який вносить нові значення й відтінки значень у художню канву твору.

Поняття мотив характеризується є такими рисами як:

1. Семантична цілісність

2. Варіативність

3. Тематичність

4. Повторюваність

Мотиви охоплюють всі плани побутування тексту, вони приймають участь у формуванні інтертекстуальних зв’язків, зв’язків між різними частинами власне тексту. Сюжет певним чином віддзеркалюється у мотиві твору, тому ця категорія є значущою для аналізу.

Щодо теорії мотиву, не дивлячись на те, що не всі дослідники погоджуються з значущістю цієї категорії, її важливість для розуміння тексту є очевидною, тому, що мотив формує зв’язки між частинами тексту а також сприяє виникненню паралелей між різними текстами.

 


[1] Reitano, Natalie. The good wound: memory and community in The UnconsoledTexas Studies in Literature and Language - 2007




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 133 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав