Читайте также:
|
ПОЗИТИВІЗМ ТА ЙОГО ІСТОРИЧНІ ФОРМИ.
Історія позитивізму має три періоди розвитку.
Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер. Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:
пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;
вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);
у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.
Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії»; Г. Спенсером в 10-томнику «Синтетична філософія».
Другий позитивізм виріс з першого. Його відомими представниками були: австрійський фізик Е. Мах, німецький філософ Р. Авенаріус, французький математик Ж. А. Пуанкаре.
Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об'єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.
Третя форма позитивізму – неопозитивізм, який має два різновиди: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий період логічного позитивізму – це розвиток семантики. Цей напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Всі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер, Л. Вітченштейн та ін.
Розділ І. Позитивізм ХІХ ст. Вчення про науку у філософії О.Конта
Позитивізм сприяв поширенню матеріалістичною світогляду і, серед іншого, деформації поняття "гуманізм”, яке стало популярним у ХІХ ст.
Позитивізм (від лат. Posіtіvus - позитивний) - філософський напрямок, що оформився в 30- х роках ХІХ сторіччя й існує до наших днів. Термін "позитивізм" уведений засновником цього напрямку, французьким філософом О. Контом. Позитивізм у процесі своєї еволюції пройшов три основні стадії:
· перша, початкова пов'язана з іменами О. Конта, Г. Спенсера й ін.;
· друга, емпіріокритицизм, або махізм, (Е. Мах, Р. Авенаріус і ін.) - кінець 19 поч. 20 століття;
· третя стадія - неопозитивізм, або логічний позитивізм.
З розвитком у першій половині 19 століття математики, фізики, хімії, виникає мікробіологія. Знання, з'єднане із практикою, представляється всемогутнім. Довіра до філософії - "цариці наук" - змінилося скептичним до неї відношенням. Незважаючи на різні форми позитивізму, різний час і місце їхнього формування, всі три етапи мають загальні особливості. Претензії традиційної філософії з його пошуком "початків і причин" зізнається безпідставним. Вивченню піддається тільки мир явищ. Філософія як метафізика повинна бути скасована, або вона стане наукою в якості узагальнюючих наукових знань. Позитивізм - філософський напрямок, що затверджує, що джерелом справжнього, "позитивного" знання можуть бути лише окремі конкретні (емпіричні) науки і їхні синтетичні об'єднання, а філософія як особлива наука не може претендувати на самостійне дослідження реальності.
В якості знання сприймали тільки такі його форми, які давали можливість використовувати їх у прямій практичній взаємодії людей з реальною дійсністю. Саме цим і було обумовлене прагнення позитивістів додати науковим знанням вид "безпосередньо даного", "практично корисного".
Основні ідеї першої форми позитивізму:
1.відмова від пошуку сутності речей і установка на опис явищ (феноменалізм)
2.із принципу індуктивізму випливає свідомо прийнята заборона на пошук абсолютів.
3.ідеалізм у розумінні природи й суспільства, відомість складних процесів розвитку до простого сполучення інтеграції й диференціації
4.негативне відношення до соціальних революцій, і орієнтація на методи соціальної інженерії.
Ідеологічне кредо першої форми позитивізму - прогрес і порядок[3, c. 269-271].
Друга стадія позитивізму - так званий емпіріокритицизм пов'язаний з іменами Е.Маху, австрійського фізика й філософа й швейцарського філософа Р. Авенаріуса (1843-1896). Відмінність даної стадії від попередньої - основне завдання філософії не в побудові всеосяжної системи наукового знання, а в створенні теорії наукового знання.
Основоположники "другого позитивізму" розділяють ідею про скасування старої метафізики, про зміну положення філософії в культурі. Однак на відміну від позитивістів "першої хвилі", які вважали, що філософія повинна займатися створенням єдиної картини миру й класифікацією наук, емпіріокритики бачили завдання філософії у встановленні принципів впорядкування явищ у свідомості дослідника.
О.Конт – франц. філософ, родоначальник позитивізму. Наука відповідає на запитання "як", а не "чому". Єдине джерело знання - досвід.
Всю людську історію й, відповідно й філософію розділив на три стадії (у т.ч. стадії розумового дозрівання). "Закон трьох".
На першій, теологічній стадії всі явища розглядалися як об'єкти впливу надприродних сил. До 1300 року - ділиться на три етапи: фетишизм, політеїз і монотеїзм.
На другій, метафізичній стадії все у світі пояснювалося дією якихось абстрактних, відвернених початків. Охоплює період від 1300 до 1800 року і є перехідний - тут відбувається розкладання традиційних вірувань і громадського порядку в результаті філософської критики (Реформація, Освіта, Революція).
На третьої, позитивної ("правильної", на базі природничих наук) стадії людини вже не цікавить походження й долі миру, вона будує свої міркування тільки на спостереженні. Початок 19 століття - поступове народження "промислової " ("позитивної") стадії - результат поширення ідей альтруїзму, соціальності, "позитивної" філософії. Ознакою, по якому можна судити про настання позитивної стадії, є домінування у свідомості закону постійного підпорядкування уяви спостереженню. Відповідно до даного закону, наука займається тільки тим, що доступно спостереженню, а завданням науки є не пояснення, а тільки опис фактів.
Третій етап еволюції позитивізму - неопозитивізм, або логічний позитивізм. Логічний позитивізм проголосив основний своїм завданням боротьбу з метафізикою, традиційно розуміючи під нею філософію в цілому, прагнучи поставити себе над боротьбою з матеріалізмом і ідеалізмом. Теоретичним джерелом його послужив реальний розвиток фізики, логіки, математики, мовознавства. Наука зводиться до фіксації, а потім упорядкуванню фактів у рамках умовно прийнятої системи мови. У такому випадку завдання науки обмежується опис її мови.
Специфіка логічного позитивізму полягає в тому, що як метод філософствування виступає сучасна формальна математична логіка. "
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 133 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |