Читайте также:
|
Структурний підрозділ апарату управління підприємства – це адміністративно відособлена його частина, що виконує одну чи кілька функцій управління. Структура апарату управління характеризує склад і взає
мозв’язок його підрозділів і окремих посадових осіб.
До ланок управління відносяться структурні підрозділи й окремі фахівці, які виконують відповідні функ- ції управління. Ступені управління характеризують послідовність підпорядкування одних ланок управління іншим з низу до верху. На основі інформації, що надходить, менеджерами на кожному ступені приймаються рішення, що конкретизуються і доводяться до нижчих ланок.
Формування структури підрозділів апарату управління полягає в угрупованні управлінського персоналу по відділах, секторах, групах, які потім поєднуються в більш великі структурні одиниці.
Добитися того, щоб управлінська організаційна структура була максимально ефективною, керівництво організації може тільки у випадку неухильного дотримання таких принципів:
– охоплення структурою всієї управлінської діяльності організації;
– оперативна реакція на зміни ситуації;
– мінімальна кількість рівнів і ланок управління;
– мінімальні витрати на прийняття рішень і доведення їх до виконавців;
– оптимальне сполучення централізації і децентралізації управлінських функцій;
– оптимальна чисельність, керованість і час виконання управлінських функцій;
– оптимальне співвідношення чисельності керівників, фахівців і технічних працівників;
– рівномірне завантаження всіх ланок і рівнів управління.
Важко однозначно відповісти на питання, яку кількість підлеглих у керівника можна вважати оптималь- ною. Звичайно враховують такий фактор, як діапазон контролю, або норма керованості, під якими розумієть- ся кількість безпосередньо підлеглих одному керівнику працівників.
Менеджер витрачає досить багато часу на координацію і контроль діяльності підлеглих. На визначення діапазону контролю впливає не просто кількість підлеглих і виконуваних ними робіт, а кількість контрольованих відносин.
Французький дослідник В.Грайкунас запропонував формулу для визначення числа всіх можливих взаємозв’язків керівника в робочій групі:
К = n (2 n –1 + n –1),
де n – кількість підлеглих.
Реальна кількість взаємозв’язків у підрозділі в ході трудового процесу значно менше теоретично можли- вої. Однак варто пам’ятати, що навантаження менеджера росте в геометричній прогресії по мірі зростання не залежних один від одного підлеглих.
При визначенні реальної кількості взаємозв’язків керівника варто враховувати особливості його взаємодії з підлеглими, які полягають у тому, що:
– перехресні відносини між працівниками іноді можуть потребувати участі керівника як посередника;
– якщо робота підлеглих не взаємозалежна, то перехресні і групові відносини не беруться в розрахунок.
Успішному використанню цих особливостей сприяє врахування трьох різних видів відносин, що звичайно складаються при виконанні взаємозалежних робіт:
– прямі відносини підпорядкування, число яких дорівнює числу підлеглих;
– перехресні відносини (взаємне консультування), що виникають між підлеглими одного керівника;
– прямі групові відносини, що виникають між менеджером і кожною можливою комбінацією відносин між підлеглими.
Фахівці називають різні норми керованості. Досвід показує, що людина працює в оптимальному режимі,
коли взаємодіє з 3-7 людьми. На практиці один керівник звичайно очолює від 3 до 15 працівників (іноді буває 25-30 підлеглих, як правило, рядових працівників). Якщо підлеглих більше, то відбуваються збої, несвоєчасне проходження і виконання розпоряджень, зниження якості управління.
Я.Гамільтон, ґрунтуючись на військовому досвіді, дійшов висновку, що кількість підлеглих може бути більшою на нижніх рівнях організації і меншою на вищих: “Чим ближче ми підходимо до вищого керівництва організації, тим частіше змушені працювати з групами з трьох чоловік”.
Норму керованості звичайно збільшують шляхом мінімізації контролю, що дозволяє заощаджувати час
менеджера. Домогтися цього можна наступним:
– навчанням підлеглих, підготовкою їх до самостійного прийняття рішень і, отже, зменшенням числа контактів з керівником;
– заохоченням співробітництва між членами трудового колективу, самостійного врегулювання розбіж-
ностей і взаємної консультації;
– спрощенням прийняття рішень у стандартних ситуаціях шляхом встановлення детальних правил
(алгоритмів) прийняття рішень для можливих виробничих ситуацій.
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 149 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |