Читайте также:
|
На сучасному етапі розвитку суспільства, на фоні процесів глобалізації світової економіки, інтеграції виробничих можливостей різних держав відбувається процес інтеграції правових систем країн світу. Не в останню чергу це стосується і права інтелектуальної власності. Україна є учасником багатьох міжнародних угод щодо охорони прав інтелектуальної власності, покликаних стати основою для уніфікації національного законодавства в цій сфері.
Проблеми кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності на міжнародно-правовому рівні регулює Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS) – один з основних документів Світової організації торгівлі (СОТ), членом якої нещодавно стала наша держава. Для країн-учасників СОТ вимоги щодо кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності є обов’язковим мінімумом.
Безпосередньо проблемам кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності присвячено стаття 61 даної угоди. Дану статтю розміщено секції 5 “Кримінальні процедури” Частини ІІІ “Забезпечення захисту прав інтелектуальної власності”. Відповідно до норм цієї статті вимагається, щоб країни учасники впроваджували кримінальні процедури та покарання спрямовані принаймні на випадки цілеспрямованого контрафактного використання торгових марок або піратського порушення авторського права, вчиненого з комерційною метою. Подібні заходи мають включати ув’язнення та (чи) грошове стягнення, яке має повною мірою відповідати тяжкості даних порушень[73]. Важливість виконання вимог даної угоди для України в аспекті її євроінтеграції не викликає сумнівів – адже необхідність виконання таких вимог є одним з питань Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС[74]. Останнім часом ЄС посилив свою активність в галузі боротьби з піратською та контрафактною продукцією на спільному ринку[75]. Це не може лишати осторонь і Україну, яка є одним з найбільших виробників контрафактної продукції в світі.
Як стверджує Ю.В. Трунцевський, норми угоди TRIPS фактично закладають основи кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності – адже вони встановлюють лише мінімальні вимоги до такої охорони[76]. Згадані права інтелектуальної власності з одного боку, є найбільш часто порушуваними, а з іншого – такими, порушення яких часто є латентним. Країни – учасниці вправі запроваджувати більш жорсткі форми кримінально-правової охорони, ніж це передбачено даною угодою. Таким чином, ми можемо зробити таке припущення – рівень кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності в країнах-членах Світової організації торгівлі і є учасниками угоди TRIPS, має бути більш високим, ніж в країнах, що такого статусу не мають. Подібне припущення має бути перевірене шляхом зіставлення відповідних норм кримінальних кодексів різних держав світу (порівняльно-правовий метод). Складність подібного дослідження проявляється в тому, що переважна більшість держав в сучасному світі (а з нещодавнього часу і Україна) є членами даної організації. Інші держави прагнуть до інтеграції з СОТ і є спостерігачами в цій організації, одночасно реформуючи свою правову систему до її вимог. Не в останню чергу це стосується і правової охорони прав інтелектуальної власності.
Окрім Угоди TRIPS, певні вимоги до кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності містять також деякі інші міжнародні нормативні акти. Так, Рада Європи, прийнявши Конвенцію про кіберзлочинність (дана Конвенція ратифікована Україною із застереженнями Законом №2824-ІV від 07.09.2005) не обійшла увагою і питання порушення прав інтелектуальної власності в комп’ютерних мережах. Стаття 10 даної Конвенції зобов’язує держави-учасниці вживати такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за порушення авторських прав (ч. 1 даної статті) та суміжних прав (ч. 2 даної статті), за винятком будь-яких моральних прав, у випадку, коли такі дії вчинені свідомо, у комерційних розмірах і за допомогою комп’ютерних систем. Для визначенні авторських прав рекомендується посилатися на Бернську конвенцію про захист літературних і художніх творів (в редакції Паризького акту 1971 р.), Угоду TRIPS та Угоду ВОІВ про авторське право, а для суміжних – на Міжнародну Конвенцію про захист виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (Римську конвенцію), Угоду TRIPS та Угоду ВОІВ про виконання і фонограми.
Проте в згаданій Конвенції вимоги щодо охорони прав інтелектуальної власності мають також і певні застереження – згідно ч. 3 ст. 10 кожна зі Сторін залишає за собою право не встановлювати кримінальну відповідальність згідно ч.ч. 1, 2 даної статті за умови існування інших засобів впливу, і за умови того, що таке застереження не порушує міжнародних зобов’язань Сторони за вищезгаданими міжнародним конвенціями про авторське право і суміжні права. Отже, Конвенція надає країнам-учасникам можливість діяти таким способом, який відповідає правовим традиціям та реаліям тієї чи іншої країни. Так, в кримінальних кодексах Швейцарії і Австрії взагалі відсутні норми про кримінально-правову охорону прав інтелектуальної власності, і, як стверджує М.І. Хавронюк, подібні порушення в разі необхідності кваліфікуються, як злочини проти власності[77]. Проте нами вважається більш правильною позиція М.В. Вощинського, який, аналізуючи кримінально-правові норми, що здійснюють охорону авторського права та суміжних прав, стверджує, що охоронювані об’єкти (як і всі інші об’єкти інтелектуальної власності) не відносяться до речових прав, тому незаконні дії з ними мають відображатися в спеціальній нормі[78].
Також доцільним було б зазначити те, що Сторони, згідно з ч. 1 ст. 12 Конвенції, мають вжити всіх необхідних заходів для забезпечення відповідальності юридичних осіб за злочини, вчинені на її користь будь-якою фізичною особою, як індивідуально, так і в якості частини органу такої юридичної особи. Така фізична особа має займати керівну посаду в рамках юридичної особи в силу:
1) повноважень представляти юридичну особу;
2) повноважень приймати рішення від імені цієї юридичної особи;
3) повноважень здійснювати контроль в рамках цієї юридичної особи;
Таким чином, за злочини, передбачені згаданою Конвенцією (в т.ч. і злочини проти авторського прав і суміжних прав), мають відповідати і юридичні особи, на користь яких було вчинено даний злочин. Відповідно до ч. 3 ст. 12, така відповідальність може бути кримінальною, цивільною або адміністративною. Така відповідальність, згідно ч. 4 ст. 12, не впливає на кримінальну відповідальність фізичних осіб, які вчинили правопорушення[79].
Отже, аналізуючи норми міжнародно-правових актів з питань кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності, можна вказати на наступні проблеми, що мають бути розв’язані в законодавстві, а також юридичній науці та практиці. До цих проблем належать:
1) проблема визначення, в яких розділах кримінальних кодексів мають бути розташовані норми, що встановлюють кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності;
2) визначення того, які саме об’єкти інтелектуальної власності мають охоронятися нормами кримінального права.
3) проблема визначення понять "комерційна мета" (згідно з угодою TRIPS) та "комерційні розміри" (згідно з Конвенцію про кіберзлочинність).
4) проблема визначення виду відповідальності юридичних осіб за злочини проти прав інтелектуальної власності, якщо такі злочини вчиняються службовою особою даної юридичної особи на її користь.
Перша з-поміж згаданих проблем вирішується у зарубіжних країнах різним чином. В деяких країнах норми про кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності встановлюються в спеціальних нормативно-правових актах. Так, в США норми щодо кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав містяться в різних нормативних актах. Таким актом є, наприклад Розд. 17 Зводу законів США, що має назву "Авторське право"[80]. Для американської системи охорони авторських і суміжних прав характерним є те, що кримінальна відповідальність не відмежовується від цивільної, а настає одночасно з нею. Так, § 501 даного нормативного акту має назву "Порушення авторського права". Згадана норма є банкетною, адже для визначення такої категорії, як ексклюзивні права, використовується посилання на §§ 106-118 даного нормативного акту. Отже, норми § 501 закладають основу доля реалізації як цивільно-правової, так і кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав. Далі ці норми деталізуються в наступних параграфах.
§ 506 "Порушення авторського права, що мають кримінальний характер" визначає, які саме діяння є злочинами. Згідно п. "а" даного параграфу особа, яка вперше навмисно порушує авторське право з метою одержання прибутків, підлягає штрафу в розмірі до 10 тис. доларів, або позбавленню волі на строк до одного року або одночасно і штрафу, і позбавленню волі, а якщо таке порушення стосується звукозаписів або кінострічок – штрафу в розмірі 25 тисяч доларів або позбавленню волі на строк до одного року, або одночасно і штрафу, і позбавленню волі. Така посилена охорона аудіовізуальних творів, на нашу думку, пояснюється тим, що дана категорія творів найбільш легко відтворюється з використанням сучасної цифрової техніки і, таким чином, є найбільш вразливою для піратського відтворення. Повторне вчинення згаданих злочинів тягне покарання у вигляді штрафу в розмірі до 50 тис. доларів, або позбавлення волі на строк до двох років. Окрім цього, згідно п. "b" даного параграфу суд має додатково до призначеного покарання винести рішення про конфіскацію і знищення виготовлених з порушенням авторського права та інших ексклюзивних прав копій творів, а також пристроїв, приладів і обладнання, що використовувалося для їх виготовлення.
Згідно п. "с" даного параграфу, злочином також є розміщення на примірниках аудіовізуальних творів недостовірного маркування про те, що згаданий твір перебуває під захистом авторського права в випадку, якщо винний знав про недостовірність такого маркування. Покаранням за цей злочин є штраф у розмірі 2,5 тис. доларів. Таке ж покарання згідно п. "d" має призначатися особі, винній у знищенні маркування про те, що твір перебуває під захистом авторського права.
Також злочином є умисне подання неправильних даних про твір (наприклад, подання перекладу, як оригінального твору). Покаранням за цей злочин є, згідно п "е" § 506 штраф в розмірі 2,5 тис. доларів.
В главі 113 "Викрадене майно" розділу 18 Зводу Законів США містяться наступні норми: § 2318- передбачає відповідальність за торгівлю підробними (контрафактними) ярликами (назвами); § 2319 – відповідальність за торгівлю музичними записами "живих" концертів; §2320 –відповідальність за торгівлю під пробними (контрафактними) товарами і послугами[81].Підробка торгових марок у галузі індіанського мистецтва та ремесел карається відповідно до норм § 1158, що організаційно розміщений у гл. 53 "Індіанці" ч. 1 "Злочини" розділу 18 Зводу законів США[82]. Схожі норми містяться і у законодавстві окремих штатів.
Розміщення в спеціальному законодавчому акті статей, на підставі яких здійснюється кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності має як певні переваги, так і недоліки. До переваг можна віднести те, що для визначення злочинних діянь не потрібно звертатися до інших правових актів. Серйозним недоліком є те, що загальні норми про кримінальну відповідальність і норми, які встановлюють кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності фактично розміщені в різних законах.
В переважній більшості держав світу норми щодо кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності містяться в главах (розділах) Особливої частини КК. За особливістю кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності у різних державах слід виділити дві групи.
До першої належать країни, в кримінальних кодексах яких існує спеціальна глава (розділ, відділення тощо), присвячені кримінально-правовій охороні прав інтелектуальної власності. Так, в КК Іспанії від 24 листопада 1995 р. питанням кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності присвячено гл. 11 "Про злочини, пов’язані з інтелектуальною і промисловою власністю, з ринком та споживачами". Дана глава розташована в Розд. ХІІІ "Злочини проти власності та соціально-економічного ладу" Книги ІІ "Злочини і покарання". Вищезгадана глава складається з чотирьох відділів, два з яких присвячені охороні прав інтелектуальної власності..
У відділі 1 "Про злочини, пов’язані з інтелектуальною власністю" (ст. 270-272 КК Іспанії) розташовані норми, що здійснюють кримінально-правову охорону авторського права та суміжних прав. У відділі 2 "про злочини пов’язані з промисловою власністю" (ст. 273-276 КК) цієї ж глави охороняється порядок суспільних відносин в сфері використання об’єктів прав промислової власності (зокрема винаходів)[83].
У чинному КК Республіки Болгарії даним діянням присвячено Розділ ІV "Злочини проти інтелектуальної власності", що розміщений в главі ІІІ "Злочини проти прав громадян"[84]. Болгарія – член СОТ з 1 грудня 1996 р., і при цьому злочини в сфері інтелектуальної власності в цій державі належать перш за все до злочинів проти прав громадян, а не проти власності, як наприклад, в Іспанії.
У Кримінальному кодексі Литовської республіки, затвердженому 26 вересня 2000 р. кримінально-правовій охороні прав інтелектуальної власності присвячено окрему главу – Гл. ХХІХ КК " Злочини проти інтелектуальної і промислової власності". Дана глава складається з п’яти статей, чотири з яких здійснюють охорону авторського права і суміжних прав і лише одна (ст. 195) – охорону прав промислової власності[85].
Пенітенціарний кодекс Естонії був прийнятий 06 червня 2001 р. і набув чинності 01 вересня 2002 р. Охороні прав інтелектуальної власності в цьому нормативно-правовому акті присвячено норми гл.14, що має назву “Винні діяння проти інтелектуальної власності” (ст.ст. 219-230). Такий суттєвий обсяг кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності пов’язаний перш за все з тим, що ПК Естонії чітко класифікує об’єкти кримінально-правової охорони – права інтелектуальної власності, а також способи їх порушення[86].
Створення окремого розділу КК України, що об’єднав би норми, на підставі яких здійснюється охорона прав інтелектуальної власності, вже досить давно обговорюється в науці. Проте слід зазначити, що саме по собі об’єднання вже існуючих норм КК в межах одного розділу не вирішить проблем, що постали в даній сфері. Вважаємо, що в цьому аспекті доцільним є запозичення законодавчого досвіду Іспанії та Естонії.
Другу групу складають країни, в кримінальних кодексах яких норми щодо кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності розташовані в різних главах (розділах). Так, в Кримінальному кодексі Республіки Сан-Марино норми, на підставі яких здійснюється охорона прав інтелектуальної власності, розміщені у Главі 4 Розділу І Книги другої, норми якого здійснюють охорону таємниць (ст. 192, 193, на підставі яких здійснюється охорона комерційних таємниць), а також у Главі 5 Розділу І Книги другої (ст. 202, яка охороняє авторське право та права на об’єкти промислової власності)[87]. Також до цих країн належить перш за все Україна і більшість країн СНД, в законодавстві яких злочини проти прав інтелектуальної власності здебільшого відносяться до злочинів проти прав громадян (в даному випадку це злочини проти авторського права і суміжних прав, прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки тощо), а також до злочинів в сфері господарської діяльності (тут йдеться про злочини проти прав інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг, а також про злочини проти прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю). Таким чином, законодавці даних країн підтверджують викладену на початку даного дослідження думку про поділ об’єктів прав інтелектуальної власності дві групи.
Зокрема, в КК України охороні прав інтелектуальної власності присвячено ст.ст. 176, 177 (Розділ. V "Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина"), а також ст.ст. 229, 231, 232 (Розділ VII "Злочини у сфері господарської діяльності"). Хоча деякі автори до злочинів у сфері інтелектуальної власності відносять також випуск або реалізацію недоброякісної продукції, передбачену ст. 227 КК[88].
У КК Латвії кримінально-правову охорону прав інтелектуальної власності здійснюють норми ст. 147 “Порушення винахідницьких прав”, ст. 148 “Порушення авторського права та суміжних прав” та ст. 149 “Незаконні дії з об’єктами авторського права та суміжних прав” (гл. XIV "Злочинні діяння проти основних прав і свобод особи"), а також ст. 200 "Недозволене отримання та розповсюдження відомостей, що становлять службову або комерційну таємницю" та ст. 206 "Недозволене використання та підробка чужого товарного знаку"(гл. XIX "Злочинні діяння в народному господарстві")[89].
У КК РФ ст. 146 "Порушення авторських та суміжних прав" та ст. 147 "Порушення винахідницьких та патентних прав" розміщено в гл. 19 "Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина" Розділу VII "Злочини проти особи". Ст.ст. 180 "Незаконне використання товарного знаку" та 183 "Незаконне отримання та розголошення відомостей, що становлять комерційну, податкову або банківську таємницю" розміщені в гл. 22 "Злочини в сфері економічної діяльності" Розділу VIIІ "Злочини в сфері економіки"[90].
У КК Вірменії від 18 квітня 2003 р. ст. 158 "Порушення авторського права і суміжних прав" та ст. 159 "Порушення патентного права" знаходяться в гл. 19 "Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина" розділу 7 "Злочини проти людини". В гл. 22 "Злочини проти економічної діяльності" розд. 8 "Злочини проти власності, економіки і економічної діяльності" розміщено ст. 197 "Незаконне використання товарного знаку" та ст. 199 "Незаконне збирання і розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю"[91].
На фоні цих кодексів окремо стоїть КК Республіки Казахстан. Ст. 184 "Порушення прав інтелектуальної власності" розташована в гл. 6 "Злочини проти власності", а ст. 199 "Незаконне використання товарного знаку" та ст. 200 "Незаконне отримання та розголошення відомостей, що складають комерційну або банківську таємницю" – в гл. 7 "Злочини в сфері економічної діяльності". Таким чином, КК Казахстану у злочинах проти прав інтелектуальної власності виділяє перш за все їх економічний, господарський сегмент[92].
Шляхи розв’язання проблеми розташування норм, на підставі яких здійснюється охорона прав інтелектуальної власності, можуть бути різноманітним. На даний час в українській науці домінує позиція щодо необхідності об’єднання згаданих норм в одному розділі. У той же час такому поєднанню має передувати ґрунтовна переробка як самих кримінально-правових норм, так і законодавства, до якого відсилають їх диспозиції.
Ще однією проблемою є визначення того, які саме об’єкти прав інтелектуальної власності мають стати під охорону Кримінальним кодексом.
В усіх розглядуваних кодексах здійснюється кримінально-правова охорона авторського права і суміжних прав. У КК Іспанії така охорона здійснюється нормами відділу 1 "Про злочини, пов’язані з інтелектуальною власністю" (ст. 270-272 КК Іспанії). У КК Литви кримінально-правова охорона цих об’єктів здійснюється на підставі чотирьох статей – ст. 191 (“Присвоєння авторства”), ст. 192 ("Незаконне відтворення творів літератури, науки, мистецтва, розповсюдження, перевезення копій"), ст. 193 (“Знищення або зміна відомостей про авторські права або про володіння суміжними правами”, ст. 194 (“Незаконне усунення технічних засобів охорони авторських чи суміжних прав”). Відповідні норми ПК Естонії містяться в 7 статтях – ст. 219 “Порушення особистих прав автора твору, винаходу, промислового зразка або топології інтелектуальної мікросхеми, а також особистих прав виконавця твору”, ст. 220 “Порушення майнових прав автора твору, винаходу, промислового зразка та топології інтегральних мікросхем, а також власника суміжних прав” та ст. 221 “Ухилення від виплати винагороди, передбаченої Законом про авторське право”, ст. 222 “Виготовлення піратської копії”, ст. 223 “Публічне виконання твору з використанням піратської копії”, ст. 224 “Торгівля піратськими копіями”, ст. 225 “Обіг технічних засобів, призначених для видалення засобів захисту від порушення авторських та суміжних прав”.
Ст. 202 Кримінального кодексу Республіки Сан-Марино здійснює охорону прав інтелектуальної власності як на об’єкти авторського прав та суміжних прав, так і на більшість об’єктів промислової власності. Відповідно до норм цієї статті, будь-яка особа, що шляхом публікації, використання власного імені або в будь-який інший спосіб присвоює собі авторство літературного, художнього або наукового твору, винаходу, виробу декоративно-прикладного мистецтва або промислового зразка без згоди автора, карається тюремним ув’язненням та подобовим штрафом (тобто штрафом, для якого встановлюється не стійкий розмір, а кількість штрафних діб) другого ступеня (від десяти до сорока штрафних діб) [93].
У КК Латвії відповідних статей дві - ст. 148 “Порушення авторського права та суміжних прав” та ст. 149 “Незаконні дії з об’єктами авторського права та суміжних прав”. В переважній же більшості кримінальних кодексів країн СНД таку охорону здійснює одна стаття. Іноді і авторське право, і суміжні прав, і права на винахід, корисну модель охороняються лише однією статтею. Такою є, наприклад ст. 201 КК Республіки Білорусь "Порушення авторських, суміжних, винахідницьких і патентних прав". Об’єктами кримінально-правової охорони за цією статтею є всі групи прав інтелектуальної власності, за винятком прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю[94]. Злочин, передбачений ст. 184 КК Казахстану "Порушення прав інтелектуальної власності" посягає на такі об’єкти прав інтелектуальної власності: об’єкти авторського права, суміжних прав, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки.
Норми ст. 61 Угоди TRIPS вимагають також надавати кримінально-правову охорону правам на торговельну марку. Проте, торговельна марка має досить багато ознак, однорідних з кваліфікованим зазначенням походження товару та комерційним (фірмовим) найменуванням, що об’єднує їх в групу засобів індивідуалізації учасників цивільного (господарського) обороту, товарів і послуг.
Так, ст. 274 КК Іспанії здійснює кримінально-правову охорону прав інтелектуальної власності на торговельні марки, а ст. 275 додає до переліку предметів даного злочину також і права інтелектуальної власності на джерело або географічне зазначення що захищається законом. Суспільно небезпечне діяння полягає в відтворенні, підробці, зміні або використанні будь-яким іншим способом торговельних марок або географічних найменувань ідентичних або схожих з зареєстрованими, для таких же товарів чи послуг.
В Естонії загальні норми, що здійснюють кримінально-правову охорону прав промислової власності, здійснюються ст. 226 ПК "Порушення виключного права власника патенту, корисної моделі, товарного знака, топографії інтегральної мікросхеми". Об’єктивна сторона злочину, передбаченого даною статтею виявляється в діях, спрямованих на завідоме порушення прав на дані об’єкти прав промислової власності. Дану статтю доповнює ст. 227 “Торгівля фальсифікованими товарами”. Згідно з нею до кримінальної відповідальності мають притягатися особи, винні в торгівлі товарами, позначеними товарним знаком, тотожним чи схожим з таким, що має правову охорону. Останнім з об’єктів кримінально-правової охорони з-поміж прав інтелектуальної власності є географічні зазначення. Ст. 230 ПК Естонії передбачає відповідальність фізичних та юридичних осіб за незаконне використання належним чином зареєстрованого географічного зазначення.
У країнах-членах СНД охорона прав на засоби індивідуалізації учасників господарського обороту здійснюється, як правило, однією статтею. Найчастіше ця стаття знаходиться в розділі (главі) присвяченій злочинам в сфері економічної діяльності. Так, об’єктом злочину, передбаченого ст. 180 КК РФ "Незаконне використання товарного знаку", є порядок суспільних відносин в сфері використання товарних знаків, знаків обслуговування, найменування місця походження товару. Основний склад злочину, передбаченого ч. 1 даної статті близький до складу злочину за ч. 1 ст. 229 КК України – об’єктивну сторону діяння складають такі ж самі дії, що об’єднуються під загальним розуміння "незаконне використання" згаданих об’єктів або схожих з ними означень. Ч. 2 даної статті передбачає привілейований склад злочину. Об’єктивна сторона даного діяння полягає в нанесенні попереджувального маркування по відношенню не зареєстрованого в РФ товарного знака чи географічного найменування. Така норма покликана протидіяти нанесенню попередженого маркування без достатніх правових підстав (реєстрації знака, визнання його добре відомими тощо).
Ст. 197 КК Вірменії "Незаконне використання товарного знаку" складається з однієї частини, тобто даний злочин має лише основний склад злочину. На нашу думку, це не зовсім відповідає сучасним тенденціям – адже при такому підході нівелюється рівень суспільної небезпеки злочину, як фактор, який визначає тяжкість покарання.
Предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК Казахстану "Незаконне використання товарного знаку" є права інтелектуальної власності на товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, найменування місця походження товару. Об’єктивна сторона злочинного діяння, згідно п. 1 даної статті, полягає в незаконному використанні даних об’єктів, або схожих з ними позначень для однорідних товарів чи послуг, якщо це діяння вчинене неодноразово і спричинило значну шкоду. В даній нормі прямо вказується на злочинність використання товарного знаку, що має певний рівень схожості з офіційно зареєстрованим, в той час, як наприклад в ст. 229 КК України використання подібних зазначень прямо не вказується – воно витікає з більшості тлумачень поняття "незаконне використання"[95]. В той же час вважаємо, що пряма вказівка на кримінальну відповідальність за використання засобів індивідуалізації, схожих з зареєстрованими, може призвести до численних проблем у кваліфікації злочину – адже рівень схожості є відносним, на відміну від абсолютної тотожності. Також, на нашу думку, недоцільною є вказівка на неодноразовість діяння, як на обов’язкову ознаку злочину.
Привілейованим складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 199 КК Казахстану, є діяння, об’єктивна сторона якого є схожою з привілейованим складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 180 КК РФ.
Винаходи, корисні моделі та промислові зразки також отримують кримінально-правову охорону в переважній більшості країн. Проте звичайно норми, що здійснюють таку охорону, містяться в одній статті. До таких належить, наприклад, ст. 195 КК Литви “Порушення прав промислової власності). Серед безпосередніх предметів злочину даною статтею КК передбачені лише права на патенти, промислові дизайни (зразки), та виключні права на назву фірми (фірмове найменування). Поза межами кримінально-правової охорони залишаються такі об’єкти права промислової власності, як сорти рослин, знаки для товарів і послуг, кваліфіковані зазначення походження товару.
Предметом злочину, передбаченого ст. 273 КК Іспанії є права на винаходи, що захищені патентом та корисні моделі. Об’єктивна сторона даного злочину полягає в таких діяннях: 1) виробництво, ввезення, використання, пропозиція або введення в обіг даних об’єктів; 2) пропозиція використання певного способу (процесу), що є об’єктом патенту, чи володіння, пропозиція або введення в обіг або використання продукту, отриманого запатентованим способом. Згідно ч. 3 даної статті об’єктами кримінально-правової охорони є також права інтелектуальної власності на художні моделі, креслення а також топографії напівпровідників (інтегральних мікросхем).
Специфічною нормою КК Іспанії є норма ст. 277 про охорону винаходів, що є об’єктами секретного патенту. Особа, винна в розголошенні такого винаходу в випадку, якщо цими діями буде завдана шкода національній обороні, підлягає кримінальній відповідальності у вигляді штрафу від 6 до 24 МЗП, або позбавленню волі на строк від 6 місяців до 2 років. Зазвичай дії, що наносять шкоду національній обороні незалежно від їх характеру відносяться до військових або державних злочинів. Проте ст. 277 КК Іспанії становить виняток з цього правила.
В ПК Естонії охорона винаходів здійснюється цілим рядом статей. Перш за все це уже згадані ст. 219 ПК “Порушення особистих прав автора твору, винаходу, промислового зразка або топології інтелектуальної мікросхеми, а також особистих прав виконавця твору” та ст. ст. 220 “Порушення майнових прав автора твору, винаходу, промислового зразка та топології інтегральних мікросхем, а також володільця суміжних прав”. Перша з них здійснює охорону порядку суспільних відносин, пов’язаних з реалізацією особистих немайнових прав суб’єктів авторського права і суміжних прав, а також прав промислової власності. Друга передбачає відповідальність за порушення майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти, вказані в диспозиції даної статті. Враховуючи те, що подібне порушення може виявлятись в досить великій кількості різноманітних форм, далі ці норми деталізуються в наступних статтях.
Кримінально-правову охорону таких об’єктів, як винаходи, корисні моделі, товарні знаки промислової зразки, топографії інтегральних мікросхем здійснює ст. 226 ПК Естонії. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого даною статтею виявляється в діях, спрямованих на завідоме порушення прав на дані об’єкти прав промислової власності. Поєднання в нормах однієї статі охорони таких різних за своєю правовою природою об’єктів прав промислової власності, як товарні знаки, з одного боку, та результати науково-технічної творчості людини (винаходи, промислові зразки тощо), вважаємо недоцільним.
Ст. 228 ПК Естонії "Опублікування винаходу та промислового зразка" встановлює відповідальність за опублікування без згоди особи, що має право на патент, корисну модель чи промисловий зразок та до обнародування чи опублікування цією особою винаходу чи промислового зразка у встановленому законом порядку. Ст. 229 ПК "Порушення прав, що витікають з правової охорони сортів" має специфічний предмет злочинного посягання – сорти рослин. Отже, КК Естонії максимально деталізує питання охорони окремих об’єктів праві промислової власності в окремих статтях.
Ще однією важливою проблемою, що виникає під час дослідження згаданих міжнародно-правових актів, є проблема розуміння понять "комерційна мета" (Угода TRIPS) та "комерційний розмір" (Конвенція про кіберзлочинність). Важливість цієї проблеми, на нашу думку, полягає в тому, що законодавчо потрібно визначити, які правопорушення в сфері інтелектуальної власності підлягають кримінальній відповідальності, а для яких достатньо накладення цивільних та адміністративних санкцій. На нашу думку, недоцільною є криміналізації дрібних порушень прав інтелектуальної власності, що вчинюються без мети серійного виробництва чи обігу товарів чи послуг. В цьому випадку доцільно дослідити, яким чином регулюється питання злочинних наслідків в кримінальних кодексах та інших джерелах кримінального права зарубіжних країн.
Так, вже згадана ст. 501 Розділу 17 Зводу законів США встановлює кримінальну відповідальність за злочини проти авторського права та суміжних прав лише в випадку, коли подібні діяння вчинені з метою одержання прибутку. До таких діянь належать передбачені п. "а" даної статті порушення авторського права, та передбачені п. "с" незаконне розміщення на касеті, аудіо- та відеозаписі маркування, яке свідчить про охорону даного об’єкта авторським правом. Тобто кримінальна відповідальність за цими нормами настає лише в випадку, коли підтверджується наявність в особи спеціальної мети – одержання прибутку.
Норми Ст. 194 КК Литви “Незаконне усунення технічних засобів охорони авторських чи суміжних прав” дуже перекликається з нормами американського законодавства. Предметом злочину, передбаченого даною статтею КК, є технічні засоби, що охороняють авторські або суміжні права – голограми, коди тощо. Об’єктивна сторона діяння полягає в усуненні таких технічних засобів, а також у діях з виробництва, ввозу та вивезенні, зберіганні та перевезенні або розповсюдженні приладів, що дозволяють усунути ці засоби. Фактично це є порушенням встановлених державою правил по виробництву, обігу, експорту та імпорту та використання подібного обладнання. Також слід зважити на комерційну мету діянь, пов’язаних з операціями щодо такого обладнання. Відповідно, такі ж операції без комерційної мети не є кримінально-караними. На нашу думку, таке формулювання є не зовсім коректним – обладнання, за допомогою якого можуть усуватися захисні коди, може використовуватися виключно з комерційною метою. Адже якщо особа знищує технічні засоби, що свідчать про авторське право та суміжні права, то звичайно вона має на меті виробництво чи (та) збут продукції, виробленої з порушенням таких прав.
З одного боку, вказівка на обов’язковість дослідження мети правопорушення для кваліфікації діяння, як злочину, потрібна для більш ефективного дослідження механізму настання злочинного наслідку. Таке дослідження має значення для правильного встановлення вини особи, особливо, коли злочин вчинено у співучасті. З іншого – мета злочину є факультативною ознакою суб’єктивної сторони складу злочину і встановлювати залежність кваліфікації злочину від неї не зовсім доцільно. Проте в ряді кримінальних кодексів замість вказівки на обов’язковість комерційної мети (чи паралельно з нею) існує вказівка на майнову шкоду – невизначену, або визначену, якою є шкода, розмір якої визначено в грошових одиницях, або в певних сталих грошових вимірах (мінімальний розмір оплати праці, неоподатковуваний мінімум доходів громадян тощо).
Так, у ст. 146 КК РФ "Порушення авторських і суміжних прав". Згідно примітки до цієї статті, великим розміром шкоди визнається розмір, що перевищує 50 тисяч рублів. В ст.ст. 147, 180 КК РФ така примітка відсутня, проте, в даних статтях також застосовується термін "велика шкода". Тому, на нашу думку, під час кваліфікації злочинів, передбачених даними статтями, також доцільно застосовувати зазначений вище розмір майнової шкоди. Складніше складаються справи з правильною кваліфікацією злочину, передбаченого ст. 183 КК РФ "Незаконне отримання і розповсюдження відомостей, що становлять комерційну, податкову або банківську таємницю". Для кваліфікації даного діяння, як злочинного, матеріальна шкода не є обов’язковою – вона є обставиною, що обтяжує відповідальність і є підставою для визнання діяння кваліфікованим складом злочину згідно ч. 3 даної статті. Поряд з великою шкодою такою обставиною є вчинення злочину з корисливої зацікавленості, тобто наявною є вказівка на комерційну мету злочину. Ч. 4 даної статті є досить унікальною – в ній передбачено вчинення злочину отримання і розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю, що призвело до тяжких наслідків. Мірою покарання за даною нормою є позбавлення волі на строк до десяти років. Така унікальна з-посеред усіх досліджуваних кодексів норма, на нашу думку, є не зовсім доцільною, адже злочини проти встановленого порядку господарської діяльності мають не настільки високий рівень суспільної небезпеки, щоб мірою покарання за ці злочини було настільки важким.
Визначено розмір майнової шкоди також у злочині, передбаченому ст. 158 КК Вірменії "Порушення авторського і суміжних прав". Розмір майнової шкоди повинен бути не меншим, ніж п’ятсот мінімальних розмірів заробітної плати, встановленої на момент вчинення злочину. Це, на нашу думку дуже велика сума, тому встановлення подібного розміру майнової шкоди є, на нашу думку, недоцільним і призведе до розвитку латентності форм злочинності, пов’язаних з порушенням авторського прав і суміжних прав. В інших статтях КК Вірменії, що здійснюють охорону прав інтелектуальної власності – ст. 159 "Порушення патентних прав", ст. 197 "Незаконне використання товарного знака" відсутнє посилання на майнову шкоду, як обов’язкову умову для кваліфікація діяння в якості злочинного. Лише в ст. 199 "Незаконне збирання і розголошення відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю" існує вказівка на майнову шкоду, як кваліфікуючу обставину.
У багатьох інших країнах майнова шкода є обставиною, що обтяжує відповідальність винної особи. Як правило, в цих країнах, наявність великої майнової шкоди, завданою злочином проти прав інтелектуальної власності веде до кваліфікації діяння за тією частиною статті, що передбачає більш тяжке покарання. Так, згідно п. 1 ст. 276 КК Іспанії, особа, що вчинила злочини, передбачені ст. 274 (порушення прав на товарний знак) або ст. 275 (порушення прав на географічне найменування) несе посилену відповідальність в випадку особливої тяжкості злочину. За вчинення основного складу злочину особа підлягає позбавленню волі на строк від шести місяців до двох років та штрафу від 6 до 24 місячних заробітних плат (МЗП), а при кваліфікованому складі строк позбавлення волі – від 2 до 4 років, а штраф – від 8 до 24 МЗП. Окрім того, особа позбавляється спеціального права на строк від 2 до 5 років[96].
Ст. 189 КК Грузії "Посягання на інтелектуальну власність" складається з трьох частин. Перша з них, що передбачає основний склад злочину, не містить вказівки на майнову шкоду або комерційну мету. Кваліфікований склад злочину згідно ч. 2 даної статті полягає у протиправному використанні даних об’єктів з комерційною метою, а особливо кваліфікований, згідно ч. 3 – у діях, передбачених двома попередніми статтями, що були вчинені неодноразово або нанесли велику шкоду[97].
Отже, комерційна мета або певний рівень майнової шкоди, є в злочинах проти прав інтелектуальної власності ознакою, обов’язковою для правильної кваліфікації діяння, як злочинного, або обставиною, що обтяжує відповідальність. Цікава позиція естонського законодавця щодо окремої статті для охорони немайнових прав інтелектуальної власності (ст. 219 ПК Естонії).
Ще однією, досить важливою проблемою, що постає при аналізі норм міжнародного законодавства, є проблема відповідальності юридичних осіб за злочини проти прав інтелектуальної власності. В країнах англосаксонської системи права, як вказує А.С. Нікіфоров, така відповідальність є досить розвиненою – прикладом є ст. 101(1) британського Закону про торговельні марки (Trade marks Act) 1994 р.[98] На даний момент кримінальна відповідальність юридичних осіб поширюється і на країни континентальної системи права.
Так, ч. 2 ст. 271 та ч.2 ст. 276 КК Іспанії передбачають можливість судді санкціонувати тимчасове (строком до 5 років) або остаточне закриття виробництва. До цієї ж відповідальності належить, на нашу думку і знищення продукції, виробленої з порушенням авторського права і суміжних прав, або прав промислової власності, передбачене § 509 Розділу 17 Зводу законів США. В той же час ст. 2.07 Примірного КК США передбачає кримінальну відповідальність юридичної особи у випадку, якщо:
1) передбачений злочин визначається не кодексом, а спеціальним статутом (що, власне стосується і Розділу 17 Зводу законів США);
2) злочин було вчинено шляхом невиконання покладеного на корпорацію спеціального обов’язку або дозволено, було вчинено згідно наказу, виконано або допущено радою директорів або агентом-керуючим високого рангу[99].
У деяких європейських кримінальних кодексах передбачена відповідальність юридичних осіб (наприклад ст.ст. 192-195 КК Литви). Мжна зробити висновок, що кримінальна відповідальність юридичних осіб досі залишається проблемним питанням. Ч.ч. 2 кожної з вищезгаданих статей містить лише з формулювання "За діяння, передбачене даною статтею, відповідальність несе і юридична особа".
Ст.ст. 219-227, 230 ПК Естонії містять в собі ч. 2 (в ст. 226 – ч. 3), що містять норми про відповідальність за злочини проти прав інтелектуальної власності, вчинені юридичною особою. Основною можливою мірою покарання для юридичної особи є грошове стягнення. Передбачені ч.ч. 3 ст.ст. 222-224 (конфіскація піратських копій), ч. 3. ст. 225 (конфіскація технічних засобів, призначених для видалення засобів захисту від порушення авторських прав), ч. 3 ст. 227 (конфіскація фальсифікованих товарів), є додатковим покаранням.
Питання про введення кримінальної відповідальності юридичних осіб набуває все більше прихильників в державах СНД. О.С. Сапова пропонує ввести кримінальну відповідальність юридичних осіб, для чого внести в КК РФ ст. 19.1, щодо загальних засад відповідальності юридичних осіб[100].
І.В. Сітковський пропонує ввести кримінальну відповідальність за рядом статей КК РФ, в тому числі і за ті, якими передбачені злочини проти прав інтелектуальної власності (ст.ст. 146, 147, 180, ч. 3, 4 ст.183)[101].
Б.В. Волженкін, аналізуючи законодавчі акти різних країн, наводить ряд аргументів на користь як прихильників, так і для противників такого виду відповідальності. Також він зазначає про те, що треба виділити умови, за яких юридична особа буде нести відповідальність за злочин, вчинений фізичною особою. В той же час він зазначає, що в більшості випадків на корпорацію має бути накладена цивільна відповідальність, а на службовця, що прийняв злочинне рішення – кримінальна[102]. Вважаємо таку позицію щодо злочинів проти прав інтелектуальної власності, найбільш відповідною сучасним реаліям.
Можна зробити наступний висновок – міжнародно-правові норми, що закладають основи сучасного стану кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності, поки що не створюють спеціальну систему, на відміну, наприклад, від норм, які регулюють інші питання правової охорони прав інтелектуальної власності (питання колективного управління авторськими та суміжними правами, питання реєстрації торговельних марок, винаходів, корисних моделей тощо).
Міжнародні стандарти в галузі кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності, безумовно є дуже важливими для розвитку національного законодавства країн світу (в т.ч. і України). Проте фактично міжнародне законодавство надає досить широкі можливості для національного кримінального права, визначаючи лише основоположні принципи кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності. В цьому аспекті для України є необхідним вивчення і врахування законодавчого досвіду інших країн світу.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 84 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |