Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття про контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів та його функції

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів — складова частина навчального процесу. Про необхідність його свід­чить такий факт: А.І. Липкіна і Л.Я. Рибак у книзі «Критичность и самооценка в учебной деятельности» описують експеримент: 106 чоловік розв'язували тест на складаняя. Одна частина дітей про­тягом роботи одержувала схвалення, друга — догану, третя — ніяк не оцінювалась. Результати показали: покращання роботи було пов'язано з постійним заохоченням з боку екзаменатора. Найгір­ший результат вийшов у тих, які ніяк не оцінювались.

Такого висновку дійшов у результаті спеціального дослідження Б.Г. Ананьєв¹. Він зазначає, що для формування особистості шко­ляра суттєвим чинником є оцінка вчителем засвоєних ним знань.

Ананьєв Б.Г. О проблемах современного человекознания. — М., 1977. — С. 219—220.

Розділ 2. Дидактика

Отже, контроль сприяє:

— виявленню навчальних досягнень учнів, учня;

— розкриттю причин слабкого засвоєння учнями змісту освіти і вживанню раціональних заходів для ліквідації виявлених у ре­зультаті перевірки знань школярів недоліків як у роботі учнів, так і у вчителів.

Таким чином, систематичний контроль — це умова руху впе­ред, тому що учень може мати уявлення про те, що він знає, що ним досягнуто, на що варто звернути увагу в подальшій роботі.

Шкільний бал є також певним регулятором соціальних відно­син у житті дитини, тому що формує відносини у класному колек­тиві, з учителем, з батьками, риси учня як особистості¹.

Які ж компоненти контролю?

Контроль за результатами навчально-пізнавальної діяльності учнів включає в себе: перевірку, тобто виявлення знань, умінь і навичок; оцінку — вимірювання знань, умінь, навичок, погляд на їх рівень; облік — фіксацію результатів оцінювання у вигляді балів.

Покажемо це графічно.

| контроль і

|""гтеревірка" І| оцінка ~]Г облік |

У спеціальній педагогічній літературі, в окремих навчальних посібниках з педагогіки ще до кінця не розкриті поняття: конт­роль, перевірка, оцінка, відмітка, бал. Часто «оцінка», «відмітка» й «бал» вживаються як рівнозначні поняття. Можна погодитися з Ш.О. Амонашвілі, що уподібнення понять «оцінка» й «відмітка» рівносильне ототожненню процесу розв'язання задачі з його ре­зультатом. Оцінка не завжди знаходить своє відбиття у відмітці або балі. Так, вона може виявитися у похвалі словом, жесті, міміці вчителя, короткому судженні, догані, оціночному вислові. В істо­рії освіти найдавнішого є словесна оцінка. У Київській духовній академії першої половини XVII століття використовувалися такі оцінки: навчання добре, надійно бадьоре, охоче, ретельне, всена-дійне, навчання підле, прекепське, малонадійне.

А в Києво-Могилянській академії була така система оцінки на­вчальної діяльності та здібностей учнів: «весьма прилежен», «весьма понятен и надежньїй», «добронадежньїй», «хорош», «зело доброго ученія», «оченьдобр», «добр, рачителен», «весьма средствен», «ниже

¹ Амонашвшш Ш.А. Воспитательная и образовательная функция оценки учення школьников. — М, 1984. — С. 22—43.

2. 7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів 363

средствен», «ниже средствен, плох», «весьма умеренного успеха», «малого успеха», «понятен, но неприлежен», «понятен, но ленив», «прилежен, но широкого понятия», «понятен, но весьма нерадив», «не совсем туп», «туп и непонятен», «туп», «очень туп»¹.

Цифрова система оцінювання пов'язана з єзуїтськими школами, в яких учні поділялись на розряди залежно від їхньої успішності, ста­ранності і поведінки. Звіт починався з першого розряду, куди входи­ли кращі учні. І сьогодні у школах Угорщини, Німеччини зберігається при оцінюванні відрахування балів від одиниці — вищого бала.

У школах дореволюційної Росії в основному існувала п'ятибаль­на система оцінювання. Але у кадетських корпусах, окремих жіночих гімназіях застосувалась 12-бальна система оцінювання («12» — від­мінно, «11» — вельми добре, «10» — дуже добре, «9» і «8» — добре, «7» — досить добре, «6» — задовільно, «5—1» — погано). Тому поняття «оцінка» більш широке, ніж поняття «відмітка» як кількісне відображення оцінки. Отже, «під перевіркою і оцін­кою знань, умінь і навичок учнів треба розуміти виявлення і порів­няння на тому чи іншому етапі навчання результатів навчальної діяльності з вимогами, заданими програмою»².

Функції контролю чітко визначені в «Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів»:

1. Контролююча. Для здійснення цілеспрямованого керування процесом навчання необхідний оперативний зворотний зв'язок. Перевірка знань дає учителю інформацію про хід пізнавальної діяль­ності учнів, про те, як іде засвоєння для визначення можливостей подальшого просування в оволодінні змістом освіти. Перевірка од­ночасно є засобом виявлення ефективності методів і прийомів на­вчання, що застосовуються самим учителем. Учитель запитує себе, при негативних результатах навчання учнів, які причини, у чому винен сам, які треба зробити висновки для подальшої педагогічної праці. Інформацію про свої успіхи чи неуспіхи одержує й сам учень.

2. Навчальна. Перевірка сприяє більш глибокому засвоєнню про­грамового матеріалу, тобто в процесі слухання відповідей товаришів, доповнень учителя здійснюється систематизація знань, їх закріплен­ня. Учень учиться критично аналізувати відповіді однокласників.

3. Діагностико-керуюча, що допомагає виявити причини труд­нощів, які виникають в учня у навчанні, прогалини у знаннях і вміннях, і визначити конкретні шляхи усунення недоліків.

4. Стимулюючо-мотиваційна. Оцінювання навчальних досягнень повинно стимулювати бажання учнів поліпшувати свої результа­ти, самореалізовуватися в навчанні.

Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. — К., 1994. — С. 212. Амонашвили Ш.А. Воспитание и образовательная функция оценки учення школь-ников. - М, 1984. - С. 12.

Розділ 2. Дидактика

5. Розвивальна, як вимагає спрямування оцінювання на фор­
мування самостійного творчого мислення учнів, умінь робити ви­
сновки, узагальнювати, застосовувати знання у змінених або но­
вих ситуаціях, визначати головне та ін.

Для цього необхідно враховувати наявний рівень розвитку школяра. Якщо вчитель ставить надто високі вимоги, то це галь­мує розвиток. Знижені вимоги також гальмують розвиток, тому що вони не активізують їхньої розумової діяльності. Щоб успішно стимулювати розвиток школярів у ході контролю, необхідно: а) щоб учень зрозумів, що від нього вимагають; б) щоб учень не мав сум­нівів у необхідності знань; в) щоб учень був упевнений, що може осягнути необхідне, що бажаний рівень знань залежить лише від нього самого, його старанності.

6. Виховна. Контроль привчає школярів до систематичної ро­
боти, дисципліни, сприяє формуванню відповідальності, актив­
ності, самостійності, допомагає розібратись у собі. Разом з тим,
як зазначає Ш.О. Амонашвілі, контроль сприяє розвиткові й не­
гативних рис особистості (догоджування, лицемірство, брехливість,
пристосовництво). Тому контроль потребує розумного педагогіч­
ного керівництва, певної майстерності, такту.

В.О. Сухомлинський в «100 порадах учителю» підкреслював, що оцінка — це один з найбільш тонких інструментів виховання. В залежності від того, як ставиться учень до оцінки, можна роби­ти висновок про його довіру і повагу до вчителя. Тому в своїй практичній діяльності В.О. Сухомлинський ніколи не ставив незадовільної оцінки, якщо учень не міг з тих чи інших умов до­сконально оволодіти знаннями, бо ніщо так не пригнічує дитину, як усвідомлення безперспективності, думка про те, що він ні на що не здатний. «Лише світле почуття оптимізму є цілющим стру­мочком, який живить річку думок», — пише педагог¹. Великий практик закликає вчителів не поспішати ставити учню незадовільну оцінку, щоб не виснажувати його внутрішню силу і зберегти на­дію на радість успіху.

Відсутність постійного невдоволення, гніву, роздратування, бай­дужості з боку вчителів та батьків, створення умов для того, щоб учні бачили «завтрашню радість», відчували доброзичливе ставлення вчи­теля, сприяють життєрадісній атмосфері середовища дитини.

Педагогічно обґрунтована організація контролю має великий вплив на формування моральних якостей учнів, бо стимулює роз­виток самостійності, дисциплінованості, відповідальності у став­ленні до своїх обов'язків, вимог викладачів, батьків. Педагогічна оцінка формує і самосвідомість школяра, на основі якої створю-

Сухомлинский В.А. Избранньїе произведения в 5-ти томах. — Т. 2. — С. 497.

2.7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів

ється адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх досяг­нень і досягнень однокласників, що сприяє формуванню таких якостей, як правдивість, чесність, працелюбство. Все це вимагає виховання позитивних мотивів діяльності, бо саме вони визнача­ють ставлення суб'єкта до світу. Для того, щоб знання виховува­ли, як зазначав О.М. Леонтьєв, слід виховувати ставлення до са­мих знань. І необхідно моделювати, створювати умови для взаємо­дії суб'єктів процесу. Так, наприклад, перевіряючи знання та певні уміння учнів, учитель пропонує рецензування відповідей однокла­сників. У цій ситуації виявляється не тільки рівень знань, а й сту­пінь оволодіння засобами діяльності того, хто рецензує, а і його людські якості: повага до чужої думки; прагнення не принизити гідність товариша, визнавати свої помилки; уміння приймати то­чку зору іншого, тобто відбувається засвоєння певних правил мо­ральної поведінки.

Ці ідеї висловлював французький мислитель епохи Відродження М. Монтень, розкриваючи моральні цінності спілкування: «...замість того, щоб прагнути пізнати інших, ми турбуємося про те, як би ви­ставити себе напоказ...» М. Монтень дає поради щодо виховання дитини: «...хай навчать її схилятися перед істиною і складати перед нею зброю, як тільки він побачить її — незалежно від того, чи від­крилась вона його супротивнику, чи осяяла його самого... Ніщо не зобов'язує його захищати думки, з якими він не погоджується»¹.

Цінний досвід у цьому напрямі мають окремі зарубіжні педа­гоги. Наприклад, у штаті Мен у табелі успішності школяра (4 клас) відбивається не лише рівень знань, а і рівень навичок спілкування і навчальної роботи: старанність, ввічливість, самоволодіння, від­повідальність, ставлення до шкільного майна, повага до почуттів і прав оточуючих, увага. Всі ці якості оцінюються як «8» — задові­льно, зараховано і «№> — необхідно покращити.

Такий підхід дає можливість пред'являти певні вимоги до шко­ляра, які б дозволяли формувати повагу до себе і до інших, аналі­зувати свої людські якості, досягнення в пізнанні.

Педагогічні вимоги до оцінювання навчальних досягнень учнів

1. Об'єктивність оцінювання. Успішність кожного учня повинна бути оцінена з максимальною точністю й об'єктивністю. Учитель повинен дати справедливу оцінку досягненням кожного учня за тією чи іншою частиною вивченої програми. Оцінка в очах учня мусить бути справедливою і переконливою. З цією метою необхідно вилу­чити випадки суб'єктивних помилкових суджень, які перекручують

Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. — М., 1971. — С. 83.

Розділ 2. Дидактика

дійсну успішність учня і тим самим знижують виховне значення оці­нювання. Суб'єктивне ставлення до учня може знайти вияв: у надмір­ній суворості або лібералізмі, симпатії чи антипатії до учня (не мож­на мати «улюбленців», слід бути об'єктивним до відмінника і не-встигаючого). Ось деякі приклади необ'єктивності оцінювання:

Ю. Азаров¹ розповідає про ефект Розенталя. Експеримент зводився до того, що психологи обманули вчителя, коли сказали, що п'ятеро його невстигаючих учнів володіють видатними математичними здіб­ностями. Учитель почав по-іншому ставитися до цих дітей, і через деякий час ці учні стали вчитися набагато краще. Що сталося? Дітей позбавили страху, недовіри.

Таким чином, визначення рівня навчальних досягнень не може бути випадковим, його треба забезпечити даними для оцінюван­ня. Об'єктивність якого міститься у науково обґрунтованому змі­сті питань, завдань, вимог, неупередженому ставленні вчителя до учнів, додержанні критеріїв оцінювання навчальних досягнень з конкретного предмета.

2. Індивідуальний характер оцінювання. Необхідно враховува­ти рівень знань кожного окремого учня, його досягнення й труд­нощі роботи, що дозволяє виявляти фактичний стан знань, умінь учня, а також характер індивідуальної допомоги, що повинна бути йому надана.

3. Гласність контролю. Учню необхідно повідомляти результати оцінювання, пояснювати ту чи іншу оцінку, вказуючи на сильні й слабкі боки в його роботі з тим, щоб школяр міг сам аналізувати свої знання, тобто оцінку необхідно мотивувати. Ця вимога спону­кає до виховання у школярів навичок самоконтролю й самооцінки. «Розуміння дитиною оцінки, — зазначає Д.Б. Ельконін, — вистав­леної учителем, потребує досить високого рівня самооцінки, а це відбувається не одразу. Без цього діалог учителя з учнем шляхом оцінок схожий на розмову двох глухих». Ш.О. Амонашвілі закликає вчителів націлювати учня на те, яким він може стати при витраті певних зусиль, ніж повідомляти, яким він не став. Більш важливо навести як приклад не стільки встигаючого у навчанні товариша, скільки його ж особисті поки що окремі досягнення. Така стратегія в найбільшій мірі відповідає до теорії перспективних ліній розвит­ку дитини (А.С. Макаренко), досвіду В.О. Сухомлинського про за­лучення дитини до радості пізнання світу.

Шаталов В.Ф. для реалізації принципу гласності використовує метод відкритого обліку знань².

4. Всебічність оцінювання, тобто воно повинно охоплювати всі
розділи програми, щоб не перекривати позитивною оцінкою з од-

¹ Азаров Ю. Новий мир. — 1977. — № 2. — С. 134

² Шаталов В.Ф. Куда и как исчезли тройки. — С. 119—126.

2. 7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів

ного розділу програми незадовільну — з іншого, що, зрештою, по­роджує прогалини в знаннях учнів. Важливо оцінювати всебічно знання, вміння школярів з різних розділів програми як у теоретич­ному плані, так і в плані застосування набутих знань на практиці, оволодіння навичками самостійної роботи, що знайшло відбиття в документі «Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів».

6. Диференційованість оцінювання, котре передбачає врахування специфіки програмового матеріалу, предмета, індивідуальних особли­востей учнів (боязкість, заїкання). Залежно від особливості школярів, їх нервової системи, стану здоров'я під час контролю можна дати уч­ням можливість заздалегідь подумати біля дошки перед відповіддю, зробити замальовки, скористатися наочністю, планом відповіді, що був складений у школі або вдома, вчасно підбадьорити, поставити додаткове питання. Інколи можна відкласти виставляння певного балу, якщо вчитель бачить бажання учня покращити своє навчання, тобто вчитель повинен враховувати, що перед ним особистість з її особли­востями, які треба враховувати, але при цьому дотримуватися об'єк­тивності, вимогливості, яка стимулює активність учнів. Учні повинні знати, що для всіх них завжди відкрита дорога до успіху.

6. Різноманітність форм, методів контролю, що створює умови для реалізації функцій контролю, підвищення інтересу учнів до його проведення і результатів.

7. Етичність ставлення до школяра, повага до нього. Сутність вимоги розкрита в роботах Ш.О. Амонашвілі, німецького дидакта X. Века, в працях В.О. Сухомлинського.

Реалізація вимоги передбачає:

1) віру в можливості й перспективи кожного школяра, що може
виявлятися в тому, щоб:

— переконувати клас у цілому і кожного учня окремо, що всі вони здібні і можуть подолати складності навчання;

— перед поясненням нового матеріалу попереджувати школя­рів про можливі прийдешні труднощі й висловлювати надію, що всі вони зможуть їх подолати, але одночасно показати, як діяти, на що особливо звернути увагу, як упоратися з труднощами, що виникли;

— оптимістично ставитися до навчальних успіхів і невдач¹;

2) педагогічний такт, делікатність учителя, що виключає із прак­
тики вчителя крик, лайку, неувагу, зарозумілість, гордовитість,
погрозу, приниження гідності учня. Про характер цих стосунків
писав ще Я.А. Коменський: «Якщо вчителі будуть привітними,
ласкавими, не будуть відштовхувати від себе дітей своїм суворим
зверненням, а будуть привертати їх своєю батьківською прихиль-

Амонашвили Ш.А. Воспитательная и образовательная функции оценки учення школьников. — М., 1984. — С. 178.

Розділ 2. Дидактика

ністю, манерами та словами,... якщо вчителі будуть ставитися до ^! учнів з любов'ю, тоді вони легко завоюють їх серця так, що дітям буде приємніше бути в школі, ніж вдома...»¹. Етичність педагога впливає на загальну атмосферу взаємоповаги, на виховання мораль­ної поведінки учнів у суспільстві, сприяє підвищенню авторитету школяра серед товаришів, у сім'ї.

8. Важливою вимогою є підготовка школярів до здійснення контролю і самоконтролю знань, що передбачає навчання учнів при­йомам роботи з підручниками, посібниками під час повторення, узагальнення навчального матеріалу (визначення головного; ве­дення записів: опор, цифр, схем, графіків; підбір аргументів та ін.). Щоб навчати школярів таким прийомам, Д. Хамблін² дає, наприклад, такі рекомендації:

— вчитель протягом 10 хвилин говорить на вільну тему, а учні записують конспект. У кінці заняття школярі порівнюють свої конспекти і в парах обговорюють їх;

— учні слухають протягом 10 хвилин магнітофонний запис на певну тему. Вчитель ставить питання, на яке учні відповідають письмово, але не розгорнуто. Вони фіксують лише головні думки та порядок їх викладу.

У книзі В.О. Сухомлинського «Сто порад учителю» наведені ^; інші прийоми ведення записів школярами: всі учні III—X класів використовують зошити-чернетки...» Досвід доводить, що така перевірка привчає до стислого, економного відбиття думки, за­стерігає від зубріння...»³

Велике значення для підвищення якості перевірки знань шко­лярів має їх уміння запам'ятовувати. Важливо, щоб учні самі зами­слилися над тим, які мають труднощі запам'ятовування:

— швидко читають, але не запам'ятовують прочитане;

— читають уважно, добре пам'ятають, але не вистачає часу читати до кінця;

— під час читання, як правило, важко визначити, що важливо, а що — ні;

— читають, складають конспект, але через деякий час не мо­жуть відтворити навіть за допомогою конспекта прочитане тощо.

Виявлення індивідуальних особливостей сприяє оптимально­му вибору прийомів запам'ятовування. Загальні рекомендації мо­жуть включати такі поради школярам:

— записувати коротко все, що згадають з конкретного питання;

— уважно читати навчальний матеріал з теми, визначити голо­вні думки;

¹ Хрестоматия по истории зарубежной литературн. — С. 142—143.

² Хамблин Д. Формирование учебннх навьїков. — М., 1986. — С. 78.

³ Сухомлинський В.О. - Київ, 1979. - Т. 2. - С. 495.

2. 7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів 369

— виділяти декілька хвилин для самоперевірки того, що за­своєно шляхом переказу, складання плану, конспекту, схеми, таб­лиці або запису своєї відповіді на магнітофон та ін.

Щоб навчати молодших школярів слухати і відтворювати, що почули, можна проводити деякі вправи:

а) клас розбивається на пари. Один учень розповідає, а інший —
уважно слухає. Через 3 хвилини вчитель зупиняє тих, хто розпові­
дав, а тих, хто слухав, просить розказати, яке було повідомлення.
Ті, хто говорив, доповнюють переказ, виправляють помилки;

б) підліткам можна запропонувати послухати магнітофонний
запис цікавої розповіді, яка переривається паузами для фіксації
того, що почули. Потім вчитель коротенько перераховує основні
моменти розповіді, щоб учні перевірили свої записи;

в) для старшокласників необхідно ускладнювати завдання,
поєднуючи прослухування з розвитком логічного мислення, фор­
муванням умінь питати про прочитане. Цьому можуть сприяти
такі завдання вчителя: коли будете слухати, вирішіть, що могло
відбутися, якщо б..., сформулюйте питання, які б спонукали до
дискусії, висунення контраргументів.

У педагогічних дослідженнях, шкільній практиці не вирішу­ється таке важливе для індивіда питання, як запобігання страху, тривоги перед контролем, екзаменом, заліком тощо, що приво­дить до зниження результатів навчання.

Як свідчать опитування учнів, перед екзаменом вони відчува­ють занепокоєння, яке не можуть подолати; невпевненість у своїх силах; їм здається, що вони нічого не пам'ятають, у них немає своїх думок у голові; що нічого за відведений термін до екзамену не встигнуть підготувати; не можуть визначити головне і другорядне тощо. Такий стан учнів може відбиватися на рівні знань, а також сприяти негативній реакції, що може знайти відбиття в байдужо­сті до наслідків контролю, в імітації відповідального ставлення до підготовки, щоб батьки співчували їм. Можна спостерігати в цей час і агресивну поведінку дітей, коли почуття незадоволення, об­рази переноситься на вчителів, батьків, і вони звертаються до ін­ших осіб у пошуках співчуття, щоб перекласти відповідальність і провину на інших тощо.

Все це вимагає від учителів конкретної допомоги учням, що передбачає вивчення індивідуальних особливостей, позитивних і негативних боків підготовки школярів до контролю.

З цією метою можна проводити опитування учнів за допомо­гою анкет, бесіди, творів-діалогів. (Наприклад, твір на тему «Під­готовка до екзаменів». Ведуть діалог П — педагог, У — учень (умовні скорочення).

П: Чому ти відчуваєш страх перед екзаменами?

Розділ 2. Дидактика

У: Мабуть, тому, що не встигаю підготуватися як слід, а та­кож...

На основі аналізу діалогу вчитель робить висновки про про­блеми, які хвилюють школярів.

Виявлення факторів, що зумовлюють успішність учіння шко­лярів, позбавляє їх від почуття страху, тривоги, сприяє об'єк­тивності виявлення навчання, успіхів навчання¹.

Знання особливостей учнів допомагає вчителю оптимально вибирати способи впливу на них, серед яких — проведення так званих «пробних екзаменів», які дозволяють учням побачити недо­ліки своєї підготовки, з'ясувати, з чим вони пов'язані, і внести відповідні корективи. Аналіз відповідей учнів на запропоновані вчителем запитання може дати можливість педагогу провести не­обхідну роботу з учнями. Запитання:

І.Як ви готувались до пробного екзамену? Відомо, що одні учні працюють за раніш складеним планом, інші сподіваються на інтуїцію, «везіння». Як дієте ви?

2. Чи задоволені ви своїми результатами? Наскільки? Щоб ви змінили в методах підготовки, коли б екзамени можна було по­вторити?

3. Як ви готувались до екзамену (розподіл часу, підготовка від­повідей на запитання, складання плану та ін.)?

4. Почуття хвилювання перед екзаменами — природне, але необхідно навчитися його долати для досягнення високих резуль­татів. Як ви реагували на почуття тривоги, пригнічення, невпев­неності перед екзаменами? Чи могла бути, на вашу думку, реакція більш конструктивною? Якщо так, у чому саме?

5. У деяких школах однокласники збираються невеликими гру­пами, щоб разом готуватися до екзамену. Якщо б ви були в такій групі, яку б конкретну допомогу могли надати один одному?

Справлятися з хвилюванням може допомагати створення груп взаємодопомоги при підготовці до екзаменів, коли учень не зали­шається один на один із своїми сумнівами, невпевненістю.

Велике значення має спонукання особистості до самонавіювання. Для цього необхідно не лише пояснювати причини, закономірності стану тривоги, а і дати можливість учням самим шукати шляхи по­долання напруження (тут може мати місце і групова робота, і скла­дання гумористичних оповідань, малюнків), обирати самостійно спо­соби підготовки (час, тривалість занять, форми підготовки).;гі

Ці способи спрямовані на спонукання школярів до самоконт­ролю, що дозволить їм аналізувати причини своїх успіхів або не­вдач. В.О. Сухомлинський зазначав, що саме поняття «успіхи в на-

Хамблин Д. Формирование учебньїх навьїков: Пер. с англ. — М., 1986. — С. 131—132

2.7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів

вчанні» — річ відносна: в одного показником успіхів є «п'ятірки», для іншого й «трійка» — велике досягнення. Уміння правильно визначити, на що здатний кожен учень у даний момент, як розви­вати його розумові здібності, в подальшому — це надзвичайно важлива частина педагогічної мудрості...

Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкривати сили й можливості кожної дитини, дати їй ра­дість успіху в розумовій праці.

Успіх у навчанні — це, образно кажучи, стежка, що веде до того куточка дитячого серця, в якому горить вогник бажання бути гарним. Бережіть цю стежку й цей вогник»¹.

Реалізація визначених вимог сприяє гуманізації оцінювання навчальних досягнень школярів, яка передбачає:

1. Встановлення гуманних взаємовідносин між педагогом і уч­
нем та між школярами, що вимагає:

—об'єктивності оцінювання, але одночасно врахування реаль­них навчальних можливостей учнів, вивчення причин невиконан­ня завдань, запобігання негативних оцінок;

—віри у можливості кожного школяра засвоїти необхідний зміст освіти на більш високому рівні;

—допомоги окремим учням у досягненні поставленої ними мети;

—формування норм і правил моральних взаємовідносин шко­лярів у процесі спілкування.

2. Здійснення взаємозв'язку: вчитель—діти—батьки, спрямованого на створення доброзичливої атмосфери життєдіяльності школяра;

3. Підготовку школярів до контролю, самоконтролю;

4. Оптимальний вибір засобів здійснення контролю, які б відпові­дали потребам дитини, сприяли формуванню позитивної мотивації.

5. Єдність у вимогах учителів.

Види оцінювання навчальних досягнень учнів

У залежності від дидактичної мети використовуються такі види оцінювання: попереднє, поточне, тематичне, підсумкове.

Призначенням попереднього оцінювання є встановлення, діаг­ностика навчальних досягнень учнів на певний момент його пізна­вальної діяльності (на початку навчального року, в новому для вчи­теля класі), що дозволяє дидактично цілеспрямовано враховувати індивідуальні особливості школярів для подальшої з ними роботи.

■Поточне оцінювання здійснюється під час повсякденної на­вчальної діяльності учнів, що дає можливість учителю виявляти, як здійснюється процес опановування нових знань, умінь, нави-

Сухомлинський В. О. - Київ, 1979. - Т. 2. — С. 437-438.

Розділ 2. Дидактика

чок, які зустрічаються труднощі. У відповідності до одержаних результатів учитель або впевнено йде далі, або вносить певні ко­рективи, тобто основною функцією поточного оцінювання є за­безпечення зворотного зв'язку в навчанні.

Проте в «Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів...» відзначено, що «поточне оцінювання на кожному уроці в тради­ційному розумінні (виставляння оцінок у класному журналі) не є обов'язковим, хоча й може здійснюватися за бажанням учителя, чи з урахуванням особливостей того чи іншого предмета.

При цьому поточне оцінювання...має виконувати заохочуваль­ну, стимулюючу та діагностично-корегуючу функції¹.

Тематичне оцінювання пов'язане з виявленням рівня навчаль­них досягнень учнів у засвоєнні певного розділу чи об'ємної теми конкретної навчальної дисципліни.

У документі про критерії оцінювання навчальних досягнень відзначено, що результати вивчення теми (розділу) визначають­ся вчителем на основі вимог навчальної програми і мають бути відомі учням від самого початку її опрацювання, слугуючи орієн­тиром у процесі роботи над темою, тобто учні мають бути озна­йомлені з тривалістю вивчення теми (кількість занять), кількіс­тю і тематикою обов'язкових робіт і термінами їх проведення, питаннями, що відносяться на атестацію, орієнтовними завдан­нями (задачами), терміном і формою проведення атестації, умо­вами оцінювання.

У цьому документі підкреслюється: якщо темою передбачено виконання практичних, лабораторних робіт та інших обов'язко­вих практичних завдань, то їх виконання є обов'язковою умовою для виставлення тематичного балу.

Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці семестру або навчального року за результатами поточного і тематичного оці­нювання, а за рік — на основі семестрових балів.

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

З метою гуманізації освіти, переорієнтації процесу навчання з інформативної форми на розвиток особистості людини Міністер­ством освіти і науки України, інститутом педагогіки АПН Украї­ни було розроблено критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, які вимагають, щоб оцінювання ґрунтувалося на позитивному принципі, враховувало рівень досягнень учня, а не ступінь його невдач.

Навчальна діяльність, у відповідності до цього документа, повинна не просто дати людині суму знань, умінь і навичок, а сформувати її

¹ Газета «Освіта України». - № 6 від 7 лютого 2001 р. - С. 4. }-;■;.

2.7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів

компетентність, тобто загальну здатність, «що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню». Визначено групи компетентностей:

—соціальні, пов'язані з готовністю брати на себе відповідаль­ність, бути активним у суспільному житті;

—полікультурні, що стосуються взаємоповаги до мови, релігії, культури інших людей;

—комунікативні, що передбачають опанування усним і писем­ним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;

—інформаційні групи передбачають оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, оволодіння учнями інформаційними технологіями, вміннями здобувати, кри­тично осмислювати і використовувати різноманітну інформацію;

—саморозвитку і самоосвіти, що пов'язані з потребою і готовні­стю постійно навчатися як у професійному відношенні, так і в особ­ливому і суспільному житті;

—компетентності, що реалізуються у прагненні й здатності до раціональної продуктивної творчої діяльності.

При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підлягають:

—характеристика відповіді учня (цілісність, повнота, логіч­ність, обґрунтованість, правильність);

—якості знань (осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, си­стемність, узагальненість, міцність);

—ступінь сформованості загальнонавчальних і предметних умінь і навичок;

—рівень оволодіння розумовими операціями (вміння аналізу­вати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, класифікувати, уза­гальнювати, робити висновки тощо);

—досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми, фор­мувати гіпотези, розв'язувати проблеми);

—самостійність оцінних суджень.

Указані орієнтири покладено в основу визначення чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початковий, середній, достат­ній, високий.

Перший рівень — початковий. Відповідь учня фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про предмет вивчення.

Другий рівень — середній. Учень відтворює основний навчаль­ний матеріал, здатний виконувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності.

Третій рівень — достатній. Учень знає істотні ознаки понять, явищ, зв'язки між ними, вміє пояснити основні закономірності, атакож самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, во­лодіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагаль­ненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені по-

Розділ 2. Дидактика

милки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована хоча їй бракує власних суджень. Він здатний самостійно здійсню­вати основні види навчальної діяльності, застосовувати знання не лише у відомих, а й змінених ситуаціях.

Четвертий рівень — високий. Знання учня є глибокими, міц­ними, узагальненими, системними. Учень уміє застосовувати їх для виконання творчих завдань, його навчальна діяльність позна­чена вмінням самостійно оцінювати різноманітні ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.

Визначеним рівням відповідають розроблені науковцями кри­терії оцінювання навчальних досягнень учнів (див. табл. 28).

Методи і форми контролю

Методи і форми контролю — це способи, за допомогою яких забезпечується зворотній зв'язок між учнем і учителем у навчаль­ному процесі.

1. Спостереження за навчальною роботою учнів. Враховуються увага, старанність учня, його реакція на запитання вчителя, від­повіді учнів, бажання взяти участь у роботі щодо доповнення, ре­цензування відповідей однокласників, характер запитань учите­лю, товаришам, загальний інтерес до пізнавальної діяльності, участь у підготовці дослідів, наочних посібників, систематичність вико­нання домашніх завдань.

2. Усне опитування. Воно може бути індивідуальним і фронта­льним. При індивідуальному опитуванні вчитель формулює пи­тання з найбільш суттєвих проблем того, що вивчається, а потім називає того учня, який буде відповідати. Учень викладає суть питання у формі розповіді, повідомлення про виконаний дослід, доповіді про спостереження. Це вимагає активності учня, який відповідає, і вчителя, який його слухає.

Для активізації пізнавальної діяльності учнів можна практикувати:

а) рецензування відповідей, яке оцінюється як і відповідь учня
на запитання.

Для рецензування можна запропонувати такий план:

— Чи все суттєве висвітлено (коротко сказати, що саме)?

— Чи зумів учень додати щось до підручника? (Що?) •^;і

— Наскільки послідовно, логічно викладений матеріал?

— Характер аргументації.

— Чи вірно зроблено висновок?

— Мова учня;

б) складання учнями класу плану відповіді однокласника, тез,
коротких записів, за які вчитель вибірково може оцінювати (тут
важливо враховувати зміст матеріалу, характер запитання і рівень
знань учня);

2.7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів

Таблиця 28 Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів за 12-бальною шкалою

Розділ 2. Дидактика

в) використання проблемних запитань і завдань для перевірки,
що підвищує інтерес школярів до самого процесу перевірки, роз­
виває самостійність, активність, творче мислення учнів;

г) використання засобів наочності (коментар діафільму, аналіз
відповіді, що записана на магнітофонній стрічці);

д) організація взаємоперевірки. Взаємоконтроль сприяє тому, що
вимоги до знань учителя стають вимогами самих учнів. Це розви­
ває критичність думки, підвищує інтерес до перевірки^ розвиває
певні уміння (аналізувати відповідь, оцінювати її, вміти формулю­
вати питання). Форми взаємоперевірки можуть бути різними:

1. Учитель викликає учня. Учні задають раніше підготовлені питання, слухають відповідь і висловлюють думку про якість від­повіді, доповнюють і виправляють помилки тощо.

2. Учитель викликає двох учнів, які по черзі задають один од­ному питання із запропонованої вчителем теми. Потім рецензу­ють відповіді один одного, доповнюють.

3. Клас поділяється на дві групи. Учень однієї групи ставить питання і називає учня другої групи, який повинен відповідати. Право задавати питання другій групі переходить після правильної відповіді. При такій організації контролю велике навантаження припадає на учнів, що не встигають, але одночасно підвищує їх відповідальність за свої знання перед колективом класу.

При фронтальному опитуванні учні відповідають з місця, допов­нюючи один одного. Спостереження за учнями при фронтально­му опитуванні можуть дозволити вчителеві оцінити його роботу можуть стати одним із компонентів при загальному оцінюванні роботи учня на уроці.

Групове опитування проводиться з метою повторення і закріп­лення матеріалу після вивчення розділу програми. У книзі М.Д. Ви­ноградової та І.Б. Первіна¹ розкрита методика проведення такого опитування: вступне слово вчителя про мету та організацію робо­ти в групах (4—5 чоловік); опитування консультантом (попере­дньо вчитель прийняв у них залік) усіх членів своєї групи. Відпо­віді учня коментують, доповнюють і оцінюють разом. Перелік питань до такого заняття складає вчитель. На закінчення заняття групи звітують про отримані результати.

3. Письмовий контроль: диктант, перекази, твори, відповіді на запитання, розв'язання задач, виконання вправ, графічних робіт (таблиць, схем, графіків), написання рефератів тощо. Цікава форма письмового контролю — рецензування письмових відповідей, тво­рів, взаємоперевірка письмових робіт.

Виноградова М.Д., Первин И.Б. Коллективная познавательная деятельность и вос-питание школьников. — М., 1977. — С. 44—45.

2.7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів 377

4. Комбіноване опитування (ущільнене), при якому вчитель од­ночасно запрошує для відповіді одразу кількох учнів, один із яких відповідає усно, один-два готуються до відповіді біля дошки (ро­бота за картками, складання плану відповіді), три-чотири чолові­ки працюють за картками на місцях. З рештою учнів проводиться інший вид роботи або подібний тому, що роблять біля дошки, але на іншому матеріалі. Перевага цього виду опитування в тому, що дозволяє охопити контролем велику кількість учнів, вада — в тому, що знижується навчальна функція перевірки. Тому ущільнене опи­тування доцільне тоді, коли матеріал засвоєно і необхідно зафік­сувати рівень засвоєння його окремими учнями.

5. Тестовий контроль. Тест у вузькому значенні розуміється як короткочасний, технічно просто поставлений експеримент, ком­плекс завдань, що відповідають змісту навчання і забезпечують виявлення ступеня оволодіння навчальним матеріалом. У педаго­гічній теорії і практиці прийнято розрізняти дві групи тестів: тес­ти досягнень, успішності засвоєння знань і тести інтелекту.

6. Програмований контроль, під час якого використовуються перфокарти, сигнальні картки, посібники з друкованою основою, машини-контролери.

7. Практичний контроль. Він дозволяє впевнитися в тому, на­скільки учень опанував знаннями і вміннями, як він уміє застосо­вувати одержані знання у практичній роботі (проведення дослідів, робота в майстернях, на пришкільних ділянках, розв'язання еко­номічних задач).

8. Самоконтроль забезпечує внутрішній зворотній зв'язок: одер­жання учнями інформації про свої навчальні досягнення, про тру­днощі, які виникли. Значення самоконтролю в тому, що він може самостимулювати навчання, формувати критичність думки. Фор­мою виявлення самоконтролю можуть бути авторецензування пись­мових творчих робіт.

9. Заліки та екзамени — це форми здійснення підсумкового
оцінювання навчальних досягнень учнів, суспільного і державно­
го контролю за роботою учнів, учителів, школи в цілому.

Перші відомості про екзамени датуються XVIII ст. Упорядку­вання і посилення ролі екзаменів пов'язані з ім'ям М.В. Ломоно-сова, який запровадив перевідні і вступні екзамени і час для них. Екзамени були двох видів — закриті, які проводилися вчителем в присутності директора, і відкриті, на яких були присутні пред­ставники влади, духовенства, дворяни, батьки.

В історії педагогічної думки знаходимо і прихильників екза­менів, і їх противників. З одного боку, екзамени сприяють більш міцним систематизованим знанням, підвищенню відповідальності учнів за результати своєї роботи, а з іншого — створюють певну напружену ситуацію для дитини.

378_______________________________________________ Розділ 2. Дидактика

Проведення екзамену потребує ретельної підготовки до нього, завдання якої - привести в систему весь курс, усвідомити його^ закріпити навчальний матеріал. Повторювати слід найбільш важ­кі, найменш засвоєні розділи програми. Тому доцільний оглядо­вий розгляд проблем.

Аналіз результатів оцінювання дає вчителю змогу виявити силь­ні і слабкі сторони в роботі. Часто результати контролю сигналі­зують учителю про певні недоліки в його власній роботі. Вияв­лення причин неуспішності — одне із завдань контролю.

Короткі висновки:

Одним із компонентів процесу навчання є контроль навчаль­но- пізнавальної діяльності школярів (перевірка, оцінювання, об­лік). Основні вяди контролю: попередній, поточний, тематичний, підсумковий. Успішність його проведення визначається реаліза-' Цією функцій контролю (контролююча, навчальна, діагностико-коригуюча, стимулюючо-мотиваційна, виховна), основних вимог до його організації (об'єктивність, регулярність проведення, глас­ність оцінювання, етичність ставлення до школяра, підготовка шко­лярів до оцінювання результатів їх навчально-пізнавальної діяль­ності), оптимальним вибором форм здійснення контролю (спо­стереження, усне опитування, письмовий, тестовий, програмований самоконтроль, взаємоконтроль, екзамени).

Міністерством освіти і науки України, Інститутом педагогіки АПН України розроблено критерії оцінювання навчальних досяг­нень учнів у системі середньої загальної освіти, визначено рівні навчальних досягнень: початковий, середній, достатній, високий.

Питання для обговорення

1. Учитель з повною відповідальністю вирішує в кожному окре­мому випадку питання про оцінку.

Яка відповідь школяра відповідає достатньому рівню навчальних досягнень?

2. Чи не гальмують розвиток особистості дітей визнання пози­тивними 1 або 2 бали успішності? Чому?

3. Однією із важливих вимог до оцінювання результатів навчаль­но-пізнавальної діяльності є об'єктивність контролю. Як поєдна­ти цю вимогу з необхідністю врахування індивідуальних особли­востей учнів? і]

4. Вчительки підготовчої групи однієї із шкіл штата Мен (СІЩ)
Щотижня інформуі°^ть батьків про досягнення дитини, а також про
те, чим вона займалася в школі. Наводимо як приклад ту, що від­
биває тиждень підготовки дітей до свята з гарбузами — свята Хел-
лоуіна:

2,7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів 379

«Ми користувалися великою книжкою «Час Гарбуза» для вивчення описових слів-прикметників. Ми зробили костюм примари із наво­лочки і зображали примар. Ми говорили про літеру «Од». У нас була капелюшка, плащ і маска відьми. Ми зображали відьм, вимовляли наші імена голосом відьми. Вивчили вірша про відьму, говорили про літеру «\ЛЛл/».

Деякі з нас не знають деяких літер і цифр. Коли у вас з'явиться можливість, будь ласка, покажіть Вашій дитині літеру та цифри, по­говоріть про них.

Ми дивилися фільм «Каспер, дружелюбна примара». На математи­ці ми рахували і записували цифри. У нас було свято Хеллоуіна. Дякую, що передали необхідне для нього. Особлива подяка і за те, що ви вирізали гарбуза для нас, за пластилін, який підготували для нас...

У листопаді ми вчимося писати літеру «Г\1п»...

— Яка, на вашу думку, мета такого інформування?

— У чому полягає значення її?

— На що ви звернули особливу увагу?

Додаткові завдання

1. У період педагогічної практики проведіть спостереження за тим, як учитель під час контролю стимулює розвиток учнів.

2. У бесіді з досвідченими вчителями з'ясуйте, як часто, яки­ми засобами вони перевіряють знання, вміння школярів?

3. Виявіть причини неуспішності одного з учнів класу і визначте заходи щодо подолання її.

4. Англійський педагог Д. Хамблін радить проводити опиту­вання учнів перед перевіркою знань. Наприклад, учні одержують такий текст¹:

«Почуття, які викликають у мене екзамени».

Завдання: «Будь ласка, постав галочку в графі, яка найбільш повно відбиває твою особистість. Коли закінчиш роботу, вчитель пояснить сутність кожної запропонованої поради».

Хамблин Д. Формирование учебньїх навьїков. — М., 1986. — С. 107—108.

Розділ 2. Дидактика