Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ТЕМА. Страховий ринок

Читайте также:
  1. Cтратегiя виводу новинки на ринок.
  2. IV. Эндокринная система.
  3. Административно-командная экономическая система.
  4. Административное право как отрасль права: понятие, предмет и система.
  5. Банковская система.
  6. Банковская система. Банки и их операции.
  7. Будівельний ринок
  8. Бюджетная система. Государственный долг
  9. Бюджетная система. Принципы организации бюджетной системы России.
  10. В. СЕРДЕЧНОСОСУДИСТАЯ СИСТЕМА.

Економічний елемент — це економічно однорідна первинна витрата, яку не можна розкласти на складові. Виділяють такі економічні елементи витрат:

матеріальні витрати (витрати операційної діяльності сировини і матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, тари і тарних матеріалів, будівельних матеріалів, запасних частин тощо);

витрати на оплату праці (витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, оплата відпусток, компенсаційні та інші виплати);

відрахування на соціальні заходи;

амортизація (сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів);

інші операційні витрати (вартість робіт і послуг сторонніх організацій, сума податків і зборів, витрати від курсових різниць, знецінення запасів, списання та уцінка активів, сума фінансових санкцій тощо).

Облік витрат за елементами здійснюють всі без винятку підприєм­ства, організації. Для цього у Плані рахунків бухгалтерського об­ліку передбачено окремий клас рахунків 8 "Витрати за елемента­ми".

Групування витрат за статтями калькуляції передбачає групування витрат за їх призначенням витрат і роллю у процесі виробництва. Відповідно до положення (стандарту) 16 "Витрати" підприємство само­стійно обирає перелік калькуляційних статей.

Виділяють такі статті калькулювання (витрат):

1 Прямі матеріальні витрати

2 Прямі витрати на оплату праці

3 Інші прямі витрати

4Загально виробничі витрати:

* Витрати на управління виробництвом

* Амортизація основних засобів

* Амортизація нематеріальних активів

* Витрати на утримання основних засобів

* Витрати на удосконалення технології та організації виробництва

* Витрати на утримання виробничих приміщень

* Витрати на обслуговування виробничого процесу

* Витрати на охорону праці

* Інші витрати

Витрати класифікують за такими ознаками.

1. За економічним змістом: витрати засобів праці, предметів праці, живої праці.

2. Щодо фаз кругообігу виробничих засобів: постачальницько-заготівельні витрати, виробничі, витрати на збут.

3. Щодо технологічного процесу: основні — витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням продукту, які виникають в однократному процесі виробництва; накладні — витрати на обслуговування та управління.

4. За способом віднесення на собівартість: прямі — включаються до собівартості безпосередньо, непрямі — включаються до собівартості шляхом розподілу за певними критеріями.

5. Щодо обсягу виробництва: постійні витрати (не залежать на певному проміжку часу від обсягу виробництва), змінні витрати (змінюються (пропорційно, прогресивно, регресивно) при зміні обсягу виробництва).

6. За складом: одноелементні (прості), комплексні — містять декілька економічних елементів витрат.

7. За роллю у процесі виробництва (за сферою виникнення): виробничі, невиробничі.

8. За календарними періодами: поточні, майбутніх періодів, минулих періодів.

9. За періодичністю виникнення: повсякденні, одноразові.

10. Щодо готового продукту: витрати в незавершене виробництво, витрати на готовий продукт.

11. За запланованістю: плановані, неплановані.

12. За ступенем нормування: нормовані, ненормовані.

13. За можливістю контролю в даному підрозділі й на даному рівні управління: контрольовані, неконтрольовані.

14. За місцем виникнення і центрами відповідальності: виробництва, цехи, дільниці, служби.

Калькулювання включає такі части­ни: калькуляційний облік та калькуляцію.

Калькуляція — це спосіб розрахунку, визначена сукупність розрахункових процедур собівар­тості продукту.

Класифікації видів калькуляцій

Ознака класифікації Види калькуляцій
За призначенням і часом складання Попередні (проектні, планові, кошторисні), виконавчі (звітні, нормативно-звітні)
За охопленням витрат або місцем здійснення Галузеві, повні, виробничі, внутрішньогос­подарські, змінні витрати, технологічні
За характером виробництва Масові (періодичні), індивідуальні, проміжні
За характером вихідних даних Технічні, планові, нормативні, фактичні
За методами калькулювання Позамовні, попередільні, попроцесні, нормативні

К алькуляційний облік — система аналітичного обліку витрат на виробництво в інте­ресах достовірного й точного калькулювання.

Методи калькулювання відрізняються:

1 методика калькуляцій­ного обліку, яка складається з таких методів:

*простий метод використовується в однопродуктових вироб­ництвах де всі витрати відносяться на один продукт.

* попередільний метод використовується у послідовних виробництвах де технологічний процес розподіляють на окремі ча­стини —процеси, і за кожним із них окремо обліковують витрати.

* позамовний метод використовують у складних паралельних виробництвах. При цьому методі всі витрати збираються (групуються) за замов­леннями, для виконання яких вони здійснені.

* нормативний методом полягає в тому, що витрати обліковуються за нормами, а фактична собівартість визначається як сума витрат за нормами, відхилень від норм, а також змін норм.

2 спосіб калькулю­вання — конкретний перелік та порядок розрахунків для отриман­ня остаточних відомостей та складання безпосередньо калькуляції як результату процесу калькулювання. Виділяють такі способи каль­кулювання: прямого розрахунку, сумування витрат, виключення витрат, розподілу витрат, нормативний спосіб.

ТЕМА. Страховий ринок

Страховий ринок – особлива соціально-економічна структура, певна сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу є страховий захист, формується пропозиція і попит на нього. Страховий ринок можна розглядати також як форму організації грошових відносин з формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства; як сукупність страхових організацій (страховиків), які беруть участь у наданні відповідних послуг.

Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституційному та територіальному аспектах.

В інституційному аспекті вона має приватну і публічну основу, представлену акціонерними, корпоративними, взаємними та державними страховими компаніями. У територіальному аспекті можна виділити місцевий (регіональний) страховий ринок, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки.

Залежно від масштабів попиту та пропозиції на страхові послуги можна виділити внутрішній (регіональний), зовнішній і міжнародний страхові ринки.

Внутрішнім (регіональним) страховим ринком називають місцевий ринок, у якому є безпосередній попит на страхові послуги.

Зовнішнім страховим ринком називають ринок, який виходить за межі внутрішнього ринку.

Під світовим (міжнародним) страховим ринком розуміють пропозицію і попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

За галузевою ознакою розрізняють ринок особистого страхування і ринок майнового страхування, в якому виділяють ринок страхування відповідальності.

Загальну організаційну структуру страхового ринку характеризують його суб’єкти та об’єкти. Головними суб’єктами страхового ринку є страховики, страхувальники та страхові посередники, кожний з яких виконує певну функцію, має свою специфіку та механізм реалізації економічних інтересів.

Страховик – організація, котра згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату зобов’язання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яких він назвав, завданий збиток або виплатити страхову суму.

За характером роботи страховики поділяються на три групи:

1) такі, що страхують життя;

2) здійснюють інші види страхування;

3) надають виключно перестрахувальні послуги.

Важливим суб’єктом страхового ринку є страхувальники. Ним визнають юридичних осіб та дієздатних громадян, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Основними страховими посередниками на страховому ринку України є страхові агенти та страхові (перестрахові) брокери.

Страхові агенти – це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком.

Страхові брокери – це громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у визначеному порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та виконують посередницьку діяльність на страховому ринку від імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Учасниками страхового ринку є:

1) страхові компанії – виробники страхових послуг, котрі переважно виступають їх продавцями;

2) продавці страхових послуг (страхові посередники) – страхові агенти та страхові брокери;

3) споживачі страхових послуг – юридичні та фізичні особи;

4) органи державного нагляду і контролю за страховою діяльністю;

5) добровільні об’єднання страховиків – ліги, асоціації, бюро, пули;

6) інформаційно-освітні структури – спеціалізовані газети, журнали, вищі та середні навчальні заклади, курси підвищення кваліфікації, центри підготовки.

Об’єктами страхового ринку є страхові продукти – специфічні послуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування (пропонуються на страховому ринку). Ціна на них формується на основі конкуренції і відображається у страховому тарифі. Купівля-продаж оформляється страховим договором (страховим свідоцтвом або полісом).

Особливості страхової послуги:

– носить нематеріальний характер і пропонується покупцям на ринку як обіцянка, обумовлена великою кількістю застережень;

– віддалена від виконання тривалим строком;

– може бути невиконаною, якщо при ризиковому страхуванні не відбудеться подія, від якої покупець страхувався, внісши платіж.

Законодавство визначає об’єкти страхування як майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю, володінням, користуванням, розпорядженням майном, а також з відшкодуванням шкоди, заподіяної страхувальником третій особі.

Стан і розвиток страхового ринку характеризується такими основними показниками:

– кількістю страхових товариств;

– кількістю страхових продуктів (видів страхування);

– обсягом збору страхових платежів і їх питомою вагою у валовому внутрішньому продукті;

– обсягом виплат страхового відшкодування і їх питомою вагою в обсязі зібраних страхових платежів;

– середнім розміром статутного фонду на одну страхову компанію;

– структурою страхових платежів (співвідношенням між надходженням страхових платежів з різних видів страхування або їх груп до загальної суми надходжень;

– величиною прибутку страхових компаній та їх рентабельністю.

На розвиток страхового ринку впливають такі основні фактори:

– рівень розвитку економіки та стабільність національної валюти;

– рівень матеріального добробуту населення;

– рівень страхової культури;

– доступність страхових послуг;

– досконалість страхового законодавства.

Розвиток страхового ринку в Україні потребує вирішення багатьох актуальних питань:

– стабілізація фінансового становища всіх суб’єктів економіки та населення;

– розвиток законодавчої бази в сфері страхування, яка б враховувала б сучасну ситуацію на страховому ринку;

– формування стійких та надійних страхових компаній;

– активізація ролі держави та її органів у зміцненні і розвитку страхового ринку, формуванні державних пріоритетів у розвитку страхування, створенні конкурентного середовища на страховому ринку;

– удосконалення організаційної структури та створення інфраструктури страхового ринку на рівні світових вимог;

– інтеграція страхового ринку України до світового ринку страхування і створення сучасної моделі ефективного управління страховими резервами;

– подальший розвиток перестрахування;

– розвиток практичного маркетингу і організація ризик-менеджменту в страховій діяльності.

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 78 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав