Читайте также:
|
|
Економічний елемент — це економічно однорідна первинна витрата, яку не можна розкласти на складові. Виділяють такі економічні елементи витрат:
матеріальні витрати (витрати операційної діяльності сировини і матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, тари і тарних матеріалів, будівельних матеріалів, запасних частин тощо);
витрати на оплату праці (витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, оплата відпусток, компенсаційні та інші виплати);
відрахування на соціальні заходи;
амортизація (сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів);
інші операційні витрати (вартість робіт і послуг сторонніх організацій, сума податків і зборів, витрати від курсових різниць, знецінення запасів, списання та уцінка активів, сума фінансових санкцій тощо).
Облік витрат за елементами здійснюють всі без винятку підприємства, організації. Для цього у Плані рахунків бухгалтерського обліку передбачено окремий клас рахунків 8 "Витрати за елементами".
Групування витрат за статтями калькуляції передбачає групування витрат за їх призначенням витрат і роллю у процесі виробництва. Відповідно до положення (стандарту) 16 "Витрати" підприємство самостійно обирає перелік калькуляційних статей.
Виділяють такі статті калькулювання (витрат):
1 Прямі матеріальні витрати
2 Прямі витрати на оплату праці
3 Інші прямі витрати
4Загально виробничі витрати:
* Витрати на управління виробництвом
* Амортизація основних засобів
* Амортизація нематеріальних активів
* Витрати на утримання основних засобів
* Витрати на удосконалення технології та організації виробництва
* Витрати на утримання виробничих приміщень
* Витрати на обслуговування виробничого процесу
* Витрати на охорону праці
* Інші витрати
Витрати класифікують за такими ознаками.
1. За економічним змістом: витрати засобів праці, предметів праці, живої праці.
2. Щодо фаз кругообігу виробничих засобів: постачальницько-заготівельні витрати, виробничі, витрати на збут.
3. Щодо технологічного процесу: основні — витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням продукту, які виникають в однократному процесі виробництва; накладні — витрати на обслуговування та управління.
4. За способом віднесення на собівартість: прямі — включаються до собівартості безпосередньо, непрямі — включаються до собівартості шляхом розподілу за певними критеріями.
5. Щодо обсягу виробництва: постійні витрати (не залежать на певному проміжку часу від обсягу виробництва), змінні витрати (змінюються (пропорційно, прогресивно, регресивно) при зміні обсягу виробництва).
6. За складом: одноелементні (прості), комплексні — містять декілька економічних елементів витрат.
7. За роллю у процесі виробництва (за сферою виникнення): виробничі, невиробничі.
8. За календарними періодами: поточні, майбутніх періодів, минулих періодів.
9. За періодичністю виникнення: повсякденні, одноразові.
10. Щодо готового продукту: витрати в незавершене виробництво, витрати на готовий продукт.
11. За запланованістю: плановані, неплановані.
12. За ступенем нормування: нормовані, ненормовані.
13. За можливістю контролю в даному підрозділі й на даному рівні управління: контрольовані, неконтрольовані.
14. За місцем виникнення і центрами відповідальності: виробництва, цехи, дільниці, служби.
Калькулювання включає такі частини: калькуляційний облік та калькуляцію.
Калькуляція — це спосіб розрахунку, визначена сукупність розрахункових процедур собівартості продукту.
Класифікації видів калькуляцій
Ознака класифікації | Види калькуляцій |
За призначенням і часом складання | Попередні (проектні, планові, кошторисні), виконавчі (звітні, нормативно-звітні) |
За охопленням витрат або місцем здійснення | Галузеві, повні, виробничі, внутрішньогосподарські, змінні витрати, технологічні |
За характером виробництва | Масові (періодичні), індивідуальні, проміжні |
За характером вихідних даних | Технічні, планові, нормативні, фактичні |
За методами калькулювання | Позамовні, попередільні, попроцесні, нормативні |
К алькуляційний облік — система аналітичного обліку витрат на виробництво в інтересах достовірного й точного калькулювання.
Методи калькулювання відрізняються:
1 методика калькуляційного обліку, яка складається з таких методів:
*простий метод використовується в однопродуктових виробництвах де всі витрати відносяться на один продукт.
* попередільний метод використовується у послідовних виробництвах де технологічний процес розподіляють на окремі частини —процеси, і за кожним із них окремо обліковують витрати.
* позамовний метод використовують у складних паралельних виробництвах. При цьому методі всі витрати збираються (групуються) за замовленнями, для виконання яких вони здійснені.
* нормативний методом полягає в тому, що витрати обліковуються за нормами, а фактична собівартість визначається як сума витрат за нормами, відхилень від норм, а також змін норм.
2 спосіб калькулювання — конкретний перелік та порядок розрахунків для отримання остаточних відомостей та складання безпосередньо калькуляції як результату процесу калькулювання. Виділяють такі способи калькулювання: прямого розрахунку, сумування витрат, виключення витрат, розподілу витрат, нормативний спосіб.
ТЕМА. Страховий ринок
Страховий ринок – особлива соціально-економічна структура, певна сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу є страховий захист, формується пропозиція і попит на нього. Страховий ринок можна розглядати також як форму організації грошових відносин з формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства; як сукупність страхових організацій (страховиків), які беруть участь у наданні відповідних послуг.
Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституційному та територіальному аспектах.
В інституційному аспекті вона має приватну і публічну основу, представлену акціонерними, корпоративними, взаємними та державними страховими компаніями. У територіальному аспекті можна виділити місцевий (регіональний) страховий ринок, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки.
Залежно від масштабів попиту та пропозиції на страхові послуги можна виділити внутрішній (регіональний), зовнішній і міжнародний страхові ринки.
Внутрішнім (регіональним) страховим ринком називають місцевий ринок, у якому є безпосередній попит на страхові послуги.
Зовнішнім страховим ринком називають ринок, який виходить за межі внутрішнього ринку.
Під світовим (міжнародним) страховим ринком розуміють пропозицію і попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.
За галузевою ознакою розрізняють ринок особистого страхування і ринок майнового страхування, в якому виділяють ринок страхування відповідальності.
Загальну організаційну структуру страхового ринку характеризують його суб’єкти та об’єкти. Головними суб’єктами страхового ринку є страховики, страхувальники та страхові посередники, кожний з яких виконує певну функцію, має свою специфіку та механізм реалізації економічних інтересів.
Страховик – організація, котра згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату зобов’язання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яких він назвав, завданий збиток або виплатити страхову суму.
За характером роботи страховики поділяються на три групи:
1) такі, що страхують життя;
2) здійснюють інші види страхування;
3) надають виключно перестрахувальні послуги.
Важливим суб’єктом страхового ринку є страхувальники. Ним визнають юридичних осіб та дієздатних громадян, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.
Основними страховими посередниками на страховому ринку України є страхові агенти та страхові (перестрахові) брокери.
Страхові агенти – це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком.
Страхові брокери – це громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у визначеному порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та виконують посередницьку діяльність на страховому ринку від імені на підставі доручень страхувальника або страховика.
Учасниками страхового ринку є:
1) страхові компанії – виробники страхових послуг, котрі переважно виступають їх продавцями;
2) продавці страхових послуг (страхові посередники) – страхові агенти та страхові брокери;
3) споживачі страхових послуг – юридичні та фізичні особи;
4) органи державного нагляду і контролю за страховою діяльністю;
5) добровільні об’єднання страховиків – ліги, асоціації, бюро, пули;
6) інформаційно-освітні структури – спеціалізовані газети, журнали, вищі та середні навчальні заклади, курси підвищення кваліфікації, центри підготовки.
Об’єктами страхового ринку є страхові продукти – специфічні послуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування (пропонуються на страховому ринку). Ціна на них формується на основі конкуренції і відображається у страховому тарифі. Купівля-продаж оформляється страховим договором (страховим свідоцтвом або полісом).
Особливості страхової послуги:
– носить нематеріальний характер і пропонується покупцям на ринку як обіцянка, обумовлена великою кількістю застережень;
– віддалена від виконання тривалим строком;
– може бути невиконаною, якщо при ризиковому страхуванні не відбудеться подія, від якої покупець страхувався, внісши платіж.
Законодавство визначає об’єкти страхування як майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю, володінням, користуванням, розпорядженням майном, а також з відшкодуванням шкоди, заподіяної страхувальником третій особі.
Стан і розвиток страхового ринку характеризується такими основними показниками:
– кількістю страхових товариств;
– кількістю страхових продуктів (видів страхування);
– обсягом збору страхових платежів і їх питомою вагою у валовому внутрішньому продукті;
– обсягом виплат страхового відшкодування і їх питомою вагою в обсязі зібраних страхових платежів;
– середнім розміром статутного фонду на одну страхову компанію;
– структурою страхових платежів (співвідношенням між надходженням страхових платежів з різних видів страхування або їх груп до загальної суми надходжень;
– величиною прибутку страхових компаній та їх рентабельністю.
На розвиток страхового ринку впливають такі основні фактори:
– рівень розвитку економіки та стабільність національної валюти;
– рівень матеріального добробуту населення;
– рівень страхової культури;
– доступність страхових послуг;
– досконалість страхового законодавства.
Розвиток страхового ринку в Україні потребує вирішення багатьох актуальних питань:
– стабілізація фінансового становища всіх суб’єктів економіки та населення;
– розвиток законодавчої бази в сфері страхування, яка б враховувала б сучасну ситуацію на страховому ринку;
– формування стійких та надійних страхових компаній;
– активізація ролі держави та її органів у зміцненні і розвитку страхового ринку, формуванні державних пріоритетів у розвитку страхування, створенні конкурентного середовища на страховому ринку;
– удосконалення організаційної структури та створення інфраструктури страхового ринку на рівні світових вимог;
– інтеграція страхового ринку України до світового ринку страхування і створення сучасної моделі ефективного управління страховими резервами;
– подальший розвиток перестрахування;
– розвиток практичного маркетингу і організація ризик-менеджменту в страховій діяльності.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 78 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |