Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Лекція 3. · the Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (CERD) (adopted on 21st of December 1965,[8] and entered into force on 4 January

· the Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (CERD) (adopted on 21^st of December 1965,^[8] and entered into force on 4 January 1969) - As of April 2013, it has 87 signatories and 177 parties;

· the Convention on the Elimination of All Forms of Discrimination Against Women (CEDAW) (adopted in 1979 and entered into force in 1981) – ratified by 188 state parties; 39 countries rejected the enforcement article 29, which addresses means of settlement for disputes concerning the interpretation or application of the Convention; the United States and Palau have signed, but not yet ratified the treaty;

· the Convention against Torture and Other Cruel, Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (adopted in 10.12.1984 and entered into force in 1987) – 155 state parties;

· the Convention on the Rights of the Child (CRC) (The UN General Assembly adopted the Convention and opened it for signature on 20 November 1989 (the 30th anniversary of its Declaration of the Rights of the Child). It came into force on 2 September 1990; 194 countries are party to it, including every member of the United Nations except Somalia and the United States. Two optional protocols were adopted on 25 May 2000. The First Optional Protocol restricts the involvement of children in military conflicts, and the Second Optional Protocol prohibits the sale of children, child prostitution and child pornography. Both protocols have been ratified by more than 150 states. A third optional protocol relating to communication of complaints was adopted in December 2011 and opened for signature on 28 February 2012. It came into effect on 14 April 2014;

· the International Convention on the Protection of the Rights of All Migrant Workers and Members of their Families (ICRMW) (Signed on 18 December 1990, it entered into force on 1 July 2003 after the threshold of 20 ratifying States was reached in March 2003. in 2014 - 47 state parties);

· the Convention on the Rights of Persons with Disabilities (CRPD) (The text was adopted by the United Nations General Assembly on 13 December 2006, and opened for signature on 30 March 2007. Following ratification by the 20th party, it came into force on 3 May 2008. As of May 2014, it has 158 signatories and 147 parties, including the European Union (which ratified it on 23 December 2010 to the extent responsibilities of the member states were transferred to the European Union).The United States Senate failed to ratify the Convention on December 3, 2012, as ratification received just 61 of the 67 votes (2/3 of the Senate) required for ratification);

· the International Convention for the Protection of All Persons from Enforced Disappearance (The text was adopted by the United Nations General Assembly on 20 December 2006 and opened for signature on 6 February 2007. It entered into force on 23 December 2010.^[4] As of July 2014, 93 states have signed the convention and 43 have ratified it)

· the Indigenous and Tribal Peoples Convention (addopted in 1989, came into force in 1991)

· the International Convention on the Suppression and Punishment of the Crime of Apartheid ( on November 30, 1973, the United Nations General Assembly opened for signature and ratification. As of July 2008, 106 countries are states parties (with Suriname and Cook Islands set to join in October 2008), and a further 40 countries have signed but not yet ratified the treaty ).

· The Convention relating to the Status of Refugees ( The Convention was approved at a special United Nations conference on 28 July 1951. It entered into force on 22 April 1954. As of July 2013 there were 145 parties to the Convention, and 146 to the protocol ) and the Protocol Relating to the Status of Refugees ((also known as the New York Protocol) entered into force on 4 October 1967. 146 countries are parties to the Protocol)

· The Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide ( adopted by the United Nations General Assembly on 9 December 1948 as General Assembly Resolution 260. The convention entered into force on 12 January 1951. The number of states that have ratified the convention is currently 146 ).

1.4 Регіональні інструменти забезпечення і захист управ людини:

- Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (підписана Україною 9.12.1995 p.; ратифікована Україною 17.07. 1996 p.);

- Американська конвенція про права людини 1969 р.;

- Африканська хартія прав людини і народів 1981 р.;

- Арабська хартія прав людини (переглянута) 2004 р.. і т д.

Лекція 3.

Тема: Основні завдання, принципи та етапи формування зони європейської вищої освіти.

Логіка викладу:

1.Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти.

2. Особливості модульно-рейтингової (кредитно-модульної) системи навчання у ВНЗ.

1. Основні завдання, принципи та етапи формування Зони Європейської вищої освіти

Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти як основне завдання Болонського процесу. Визначальні властивості європейської вищої освіти: якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів, сумісність структури освіти та кваліфікацій на доступеневому і після ступеневому рівнях, мобільність студентів, привабливість освіти.

Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу): уведення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.

1. Введення двоциклового навчання: додипломного та післядипломного. Додипломний цикл передбачає одержання 1-го академічного ступеня (бакалавр). При цьому тривалість навчання на додипломному циклі має бути не менше 3 і не більше 4 років. Успішне завершення 1-го циклу відкриває доступ до 2-го циклу — післядипломного. Навчання впродовж 2-го циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження системи кредитів на основі Європейської системи трансферу оцінок (ECTS). ECTS обумовлює кредитно-модульну організацію навчального процесу, яка базується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (кредитів). Зменшує навантаження на студентів, оскільки за умов її впровадження відсутні сесії. Система не передбачає обов'язкового семестрового екзамену для всіх студентів. Протягом навчального семестру студенти складають два модульні контролі під час тижнів, вільних від аудиторних занять, а їх знання оцінюються за 100-бальною шкалою. Студенти, які за результатами модульних контролів здобули з конкретних навчальних дисциплін не менше від встановленої мінімальної кількості балів, атестуються з цих дисциплін із виставленням їм державної семестрової оцінки («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно») відповідно до шкали переведення. Студенти, атестовані з оцінкою «незадовільно», зобов'язані складати семестрові іспити. Семестрові іспити можуть також складати студенти, які бажають покращити оцінку, отриману за результатами модульних контролів. Оцінювання знань на іспитах здійснюється у 100-бальній шкалі з наступним переведенням у державну оцінку.

3. Контроль якості освіти передбачається здійснювати акредитаційними агенствами, незалежними від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що їх отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності студентів, викладацького складу та іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

П

одальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу: прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів; прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання); запровадження системи кредитів (ECTS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функції накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів); забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із «європейським» змістом); навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Зони європейської вищої освіти.