Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

КРИТЕРІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ І ПЕРЕДУМОВИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ТРЕНЕРА

Читайте также:
  1. VІІІ. Критерії оцінювання знань і вмінь студентів з дисципліни
  2. А. Підвищення стійкості будівель і споруд.
  3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
  4. Аналіз ефективності використання короткострокових кредитів
  5. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ НАДАННЯ КРЕДИТНИХ ПОСЛУГ БАНКОМ
  6. Аналіз ефективності надання ПАТ КБ «Приватбанк» кредитних послуг
  7. Аналіз зовнішньої діяльності підприємства на основі системного підходу
  8. АНАЛІЗ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН ТА ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ
  9. Аналіз основних економічних та фінансових показників діяльності підприємства
  10. Аналіз основних показників виробничо-господарської діяльності підприємства
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Тренер зможе виконувати свої функції в педагогічній системі лише володіючи професійними знаннями, уміннями і навичками, а також визначеними властивостями особистості.

Загальними ознаками професіоналізму в різних професіях є:

1) володіння спеціальними знаннями про мету, зміст, об'єкт і засоби праці;

2) володіння спеціальними уміннями в здійсненні процесу діяльності на всіх його етапах: підготовчому, виконавчому, підсумковому;

3) спеціальні властивості особистості і характеру, що дозволяють здійснювати процес діяльності й одержувати бажані результати.

Ефективність діяльності тренера залежить від багатьох факторів: економічного, соціального, наукового, організаційного й інших. Показник ефективності діяльності тренера — успішне досягнення мети при найбільш раціональному використанні сил і засобів. Іншими словами, ефективність припускає відповідність структури і функціонування психіки тренера структурі і динаміці його діяльності. Великий вплив на ефективність діяльності тренера роблять особливості його особистості, світогляд, здібності, характер, темперамент, психічний стан (Б Г. Ананьєв, А. Г. Ковальов, Е. С. Кузьмін, А. Н. Леонтьев, В. С. Мерлин, А. Ц. Пуни, Н. С. Лейтес, В. Е. Чудновський, В. С. Магун, Е. В. Шорохова).

Важливою умовою ефективності діяльності тренера є уміння творчо визначати цільові настанови занять відповідно до програми навчання конкретному видові спорту. Однак дослідження показують, що тренери часто не вміють у цільовій настанові відбити виховні можливості всієї програми або окремих занять. Вони прагнуть дати юним спортсменам побільше спортивних знань, умінь, недостатньо спілкуючись з ними, а також не вміють організувати роботу юних спортсменів з метою їх виховання.

Передумови підвищення ефективності діяльності тренера поділяються на особистісні (базові) і ситуативні (процесуальні).

До особистісного відносяться: позитивні риси спрямованості особистості тренера (стійкий інтерес до занять з юними спортсменами, почуття відповідальності за роботу й ін.); прояви темпераменту, адекватні вимогам педагогічної діяльності; сприятливі особливості характеру (такі риси, як доброзичливість, тактовність, чуйність, вимогливість, справедливість, витримка, уважність, наполегливість, рішучість, спритність); педагогічні й організаторські здібності. Будучи сформованими, особистісні передумови допомагають тренерові виявляти стійкість у практичному здійсненні цілей діяльності, зберігати сталість стилю роботи.

До ситуативних передумов відносяться: ясне розуміння поточних задач своєї діяльності і діяльності юних спортсменів; досить сильні ситуативні мотиви, що спонукують до досягнення цілей; адекватно протікаючі психічні пізнавальні процеси; стенічні (позитивні) психічні стани. Ситуативні передумови з'являються в результаті усвідомлення виникаючих задач, під впливом роботи по підготовці до занять і їх проведення.

Формування передумов підвищення ефективності діяльності тренера залежить від того, наскільки добре володіє тренер конкретним видом спорту, від його ерудиції, культури і рівня педагогічної майстерності і фізичної підготовленості.

Тренери по-різному визначають задачі спортивно-масової роботи з підлітками. Одні вважають, що творцями всієї спортивно-масової роботи повинні бути самі хлопці. З цією метою, вони формують суспільно-колективістську спрямованість особистості підлітків, сприяють правильному розвиткові їх спортивних здібностей, ініціативи і самостійності, визначеного устою життя і діяльності, що в остаточному підсумку перетворює дитячий колектив у вихователя окремого юного спортсмена. Інші тренери вважають, що їх основна задача — як можна повніше, цікавіше і яскравіше побудувати навчально-виховний процес. Вони удосконалюють його, відбирають найбільш ефективні форми, методи і прийоми виховання і перевиховання, є джерелами великої інформації. Нарешті, досить численну групу складають тренери, що через недостатнє знання основ педагогіки не можуть цілеспрямовано керувати навчально-виховним процесом.

Таким чином, ми виділяємо три рівні майстерності тренерів у роботі з юними спортсменами: високий, середній і низький. При цьому діяльність тренерів характеризується по: 1) відношенню до спорту і педагогічної діяльності взагалі і до роботи з юними спортсменами зокрема; 2) характеру визначення змісту діяльності з юними спортсменами; 3) знанням закономірностей навчально-виховного процесу в роботі з юними спортсменами.

Для діяльності тренерів високого рівня майстерності характерно стійке позитивне ставлення до своєї діяльності, інтерес до справи, визначена система в роботі. Вони ясно розуміють оздоровчі, освітні і виховні задачі, уміють намітити шляхи свого рішення і бачать кінцеві результати роботи. Враховують особливості віку, статі, стану здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості підлітків. Знають свій вид спорту. Успішно формують у дітей стійкий інтерес до спорту. Уміють яскраво і захоплююче розкривати перспективи систематичних учбово-тренувальних занять, переносити на тренування з юними спортсменами принципи технічної і тактичної підготовки сучасного спорту. Раціонально використовують час, відведений на виконання задачі, діють чітко і впевнено. Такі тренери вміють організувати суспільну активність підлітків, формуючи в них визначені суспільні і моральні уявлення і поняття. Вони прагнуть, щоб ці ідеї ставали мотивами, що спонукують і направляють поводження і діяльність юних спортсменів. Вони відрізняються багатою вигадкою, ініціативою, гарними педагогічними здібностями. При організації спортивно-масової роботи обґрунтовують необхідність участі юних спортсменів у тому або іншому виді діяльності, активно керують тренуванням, сполучаючи роботу із сильними, слабкими і середніми спортсменами, виявляють творчу ініціативу в конкретизації вправ, розробляють їх нові варіанти. Тренери самокритично оцінюють результати своєї роботи, піклуються не про зовнішній ефект, а про виховну доцільність кожного заходу. Уміють контролювати, вчасно поправляти і заохочувати вихованців, об'єктивно оцінювати діяльність, не впадати у відчай при невдачах, не зазнаватися при удачах і перемогах. Вони постійно в курсі нових досліджень в області теорії і методики фізичного виховання і спорту, психології, педагогіки, охоче відгукуються на речення по удосконаленню навчальної і виховної роботи в команді. Легко оперують специфічними формами і методами діяльності юних спортсменів. Мають тісний контакт із батьками і громадськістю, знають положення в родинах вихованців, їх інтереси, запити і потреби.

У цієї групи тренерів моральні переконання виявляються в різних формах. Одні тренери активно реагують почуттями на всі події в команді (у всій системі взаємин з юними спортсменами). При цьому емоційний вплив може різко змінити спрямованість поводження юних спортсменів. Іншим тренерам властиві самостійність суджень, критичність. Третім — практичні дії, вчинки.

Педагогічна діяльність таких тренерів виразна, багата внутрішньою вольовою активністю і цілеспрямованістю. У них яскраво виявляються організаторські уміння. Вони відрізняються високою вимогливістю до юних спортсменів і до себе, привчають вихованців до правильного режиму навчання, праці, відпочинку, харчування, сну, до виконання санітарно-гігієнічних правил. Моральний вплив вони роблять насамперед особистим прикладом. Такі тренери уміло враховують конкретні педагогічні ситуації, обирають найбільш доцільні прийоми впливу. На прикладах із практики спорту формують у хлопців почуття товариства, уміння у важких умовах змагань домагатися перемоги. У команді створюють невимушену обстановку, сприяють розвиткові ініціативи і самостійності підлітків, тобто, по-перше, навчають їх знаходити і планувати справи свого колективу, здійснювати їх у житті й аналізувати для того, щоб накопичувався досвід самостійної організації діяльності юних спортсменів; по-друге, діють через актив і разом з ним домагаються, щоб органи самоврядування діяли систематично, мали авторитет у підлітків; по-третє, розвивають у кожного вихованця самостійні навички спортивно-масової роботи, використовуючи доручення. Планують роботу таким чином, що від доручень виконавчого характеру підліток переходить до доручень, що вимагають від нього творчості, прояву своїх індивідуальних здібностей і умінь організатора .

Для тренерів середнього рівня майстерності характерно позитивне відношення до спортивно-масової роботи з юними спортсменами. Вони розуміють її задачі, але випробовують труднощі в їх практичному рішенні. Їх більше залучає сам процес навчально-виховної діяльності, чим її кінцевий результат. Вони не завжди усвідомлюють послідовність своїх дій, не можуть пояснити їх доцільність, використовують випадкові прийоми і способи дій. Їм подобається живе спілкування з дітьми, напруженість повсякденної роботи. В основі їх відносин до навчально-виховної роботи лежить захопленість справою. Вони охоче беруться за ті види діяльності, що більше люблять, що їм краще вдаються, ігноруючи малоцікаві, але необхідні ділянки роботи. Виявляють творчість у проектуванні справ команди, але дії їх носять індивідуальний характер. У роботу утягують лише активістів команди. Раціонально розподіляють час, відведений на виконання задачі, але діють найчастіше непевно, утрудняються в пошуках нових прийомів активізації діяльності юних спортсменів. Правильно оцінюють педагогічну ситуацію, є ініціаторами більшості справ у команді. Формально використовують прийоми педагогічного впливу по розвитку самостійності й ініціативи підлітків. У діяльності ряду тренерів переважає мотив твердження своєї переваги над іншими. Він втілюється у відповідних йому способах дій: прагненні продемонструвати перед усіма спортивні успіхи, замовчувати про невдачі, труднощі і недоліки. Такі тренери охоче беруться за ту діяльність, результати якої зможуть побачити всі, недооцінюючи часом повсякденну роботу. Вони вміють добре оформити, яскраво подати результати навіть там, де вони не позначаються на поводженні дітей. Стиль виховної роботи, обумовлений даним мотивом, особливо згубно відбивається на вихованні юних спортсменів.

У тренерів низького рівня майстерності ціль у роботі з юними спортсменами чітко не визначена. В основі їх діяльності, як правило, лише тактичні, невідкладні задачі. Вони не ставлять досить конкретно перед собою і вихованцями далеких перспектив діяльності, уся їх робота складається із сукупності близьких і середніх перспектив діяльності, при цьому останні часто виникають зненацька для тренера. Тому результат діяльності таких тренерів залежить від цілого ряду випадкових факторів. З задоволенням використовують різноманітні "розробки" учбово-тренувальних занять, виховних заходів, але до методичних рекомендацій і навчальних посібників відносяться скептично. Недостатньо уважно відносяться до виховання в юних спортсменів почуття боргу й особистої відповідальності за виконання своїх обов'язків. Вихованці часом не приховують свого недоброзичливого відношення до тренера, допускають іронічні репліки у його адресу. Найбільш гарні організатори серед юних спортсменів воліють приймати участь у спортивно-масових справах поза командою, і неохоче включаються в її життя. Актив команди діє формально. Тренери затрачають багато сил і часу на виконання задачі, діють непевно. Методами учбово-тренувальної і виховної роботи володіють слабко. Зміст своєї педагогічної діяльності чітко визначити не можуть. Не вміють установити контакт з окремими хлопцями і створити обстановку невимушеності, довірливості. Зрілі моральні переконання тренерів виявляються недостатньо діючими через обмеженість спортивних і педагогічних здібностей і умінь. Майже не виявляють самостійності в роботі. Дії їх сковані і не завжди мають виражену психолого-педагогічну спрямованість. Юні спортсмени позбавлені можливості виявляти свою активність і особисту відповідальність через вимоги беззаперечного підпорядкування. У такій ситуації нерідко велике місце займають примусові заходи адміністрування при слабко поставленій роз'яснювальній роботі з вихованцями. У результаті юний спортсмен або перетворюється в сумлінного, але пасивного виконавця чужої волі, безвідповідального споживача готових істин, здатного при обставинах, що змінилися, потрапити під вплив будь-якої іншої, більш сильної особистості або відкрито протестує і вступає в конфлікт із тренерами, іде з команди.

Результати порівняльного аналізу діяльності тренерів різних рівнів майстерності привели дослідників до висновку, що процес перетворення педагогічних умінь у предметну діяльність у майстрів і немайстрів здійснюється по-різному.

Цілісність, взаємозалежність компонентів властиві тільки діяльності тренера-майстра. Загальна логіка його дій така: осмислення державних задач виховання і навчання і співвіднесення їх із задачами дитячого спортивного колективу; аналіз з цих позицій вихідної інформації про роботу дитячого спортивного колективу; формулювання цілей і задач конкретного дитячого колективу, моделювання засобів педагогічного впливу, сфери взаємин з юними спортсменами; планування реалізації намічених цілей і задач; ухвалення рішення, організація конкретної діяльності; регулювання області взаємин у команді; оцінка досягнутих результатів, формулювання нової мети на наступному етапі навчально-виховної роботи. Таким чином, у логіку дій тренери-майстри залучають усі компоненти структури діяльності тренера.

У тренерів-немайстрів виявилося неможливим виявити цілісну, взаємозалежну картину дій.

В основі вищих рівнів майстерності лежить цілеспрямована і взаємозалежна система знань і умінь у роботі з юними спортсменами. Було встановлено, що критеріями педагогічної майстерності тренера можуть виступати: а) якість знань, умінь, навичок і рівень вихованості юних спортсменів, тобто психологічні результати його праці; б) способи діяльності тренера, що приводять до позитивних результатів (до високого рівня вихованості і діяльності юних спортсменів, тобто функціональні результати його праці).

Психологічним критерієм педагогічної майстерності є високий ступінь сформованості в юних спортсменів: 1) стійкого інтересу до спортивної діяльності; 2) спортивних здібностей і творчого ставлення до спорту; 3) гарної фізичної підготовки; 4) глибокого знання конкретного виду спорту; 5) міцних навичок і умінь виконання окремих спортивних вправ і комбінацій; 6) уміння переборювати труднощі в спортивній діяльності; 7) інтересу до спортивної діяльності.

Визначальна роль в оцінці майстерності тренера належить психологічним критеріям. При цьому важливо вичленити основний показник успішної діяльності тренера, свого роду індикатор рівня його майстерності. Таким психологічним критерієм є рівень сформованості в юних спортсменів конкретних спортивних умінь і моральних рис особистості. У цьому критерії відображається ступінь досягнення тренером основної мети навчання. Варто мати на увазі, що критерій знання спорту і практичного володіння включає ряд інших критеріїв. Отже, психологічні критерії — це загально педагогічні критерії, що мають більш загальний характер, чим функціональні, і застосовуються при оцінці результативності діяльності тренера .

Функціональними критеріями майстерності є: 1) володіння основами конкретного виду спорту; 2) володіння засобами, формами і методами навчання юних спортсменів спортивним умінням; 3) система навчально-виховної роботи з юними спортсменами; 4) система контролю за діяльністю вихованців, уміння визначати особливості функціонального стану їх організму й у зв'язку з цим дозувати навантаження на тренуваннях і змаганнях; 5) уміння виявляти особливості індивідуальної підготовки, здібностей і схильностей до конкретних вправ, місця в команді і т.п.; 6) високий рівень сформованих загально педагогічних умінь; 7) систематичний аналіз власної діяльності і витяг уроків з помилок і невдач, тобто перебудова діяльності в напрямку удосконалювання.

Визначення критеріїв педагогічної майстерності дозволяє, по-перше, одержати єдиний інструментарій для оцінки кваліфікованості тренерських кадрів, по-друге, орієнтир для самооцінки праці тренера.

Визначивши роль і місце тренера в педагогічній системі "тренер — дитячий спортивний колектив", критерії майстерності і передумови підвищення ефективності його діяльності, можна сформулювати вимоги до діяльності тренера.

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 30 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.019 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав