Студопедия
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Види культури

Читайте также:
  1. Аналіз виробництва культури
  2. Атрибутивні ознаки і властивості культури
  3. Безпека людини, суспільства, національна безпека. Культура безпеки, як елемент загальної культури, що реалізує захисну функцію людства.
  4. Братства як феномен національної культури: роль братських шкіл у розвитку освіти та збережені етнокультурної ідентичності.
  5. В чому заключається сенс професійної культури
  6. Виділення науки в самостійну галузь духовної культури.
  7. Визначення культури.
  8. Вступ до дисципліни. ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
  9. Г. С. Сковорода як видатний діяч української культури.


Крім основних форм культури виділяють також різні її види. Серед безлічі класифікацій можна зупинитися на тій, яка спирається на поняття суб'єкта-носія культури, як найбільш узагальненої і універсальної. Застосовуючи все, що ми вже знаємо про це поняття, отримуємо такий розподіл видів культури:

· культура суспільства,

· культура колективу (організації),

· культура особистості.

Жоден з видів культури не зводиться до двох інших ані в сумі, ані по окремості.

І потрібно зазначити, що будь-яка класифікація форм і видів культури, певною мірою, відносна, і в реальній діяльності вони переплітаються, взаємопов'язані між собою. Складність соціокультурної реальності обумовлюється також історичною мінливістю (варіативністю) всіх її істотних характеристик. Тому теоретичні поняття суб'єкта, видів і форм культури потребують подальшого тлумачення за допомогою конкретного історичного матеріалу.

[ред.]Культура суспільства

Так, культура суспільства - це об'єктивна цілісність культурної творчості, структура і закономірності якої не залежать від діяльності окремих колективів або особистостей, первинних по відношенню до них.

[ред.]Культура колективу

Складається як результат накопичення досвіду, традицій спільної діяльності групи людей, об'єднаної однією метою.

[ред.]Культура особистості

Визначається не тільки мірою засвоєння суспільної і колективної культури, але і суб'єктивністю, унікальним характером кожного конкретного «Я».

[ред.]Інформаційна культура

Інформаційна культура характеризує її з точки зору інформації, що кумулюється,обробляється і транслюється в її рамках. [16] Її основою є знання про інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках, ефективної життєдіяльності в інформаційному суспільстві.

 

93. Предмет і об’єкт соціології релігії.

Соціологія релігії — галузь соціології, одна зі спеціальних соціологічних дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, ЇЇ вплив на соціальну поведінку індивідів та спільнот.

Предмет соціологи релігії — сукупність структур, процесів, пов'язаних із функціонуванням суспільства на різних рівнях, система контролю за соціальною поведінкою індивідів і груп.

Об'єкт — релігія як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце у духовному житті суспільства.

Одна з головних її проблем — з'ясування того, що належить до поняття «релігія».

Роль соціології релігії серед інших наук.

Соціологія релігії — одна з багатьох наук, які займаються вивченням релігійного феномена в різноманітних його аспектах. Не тільки соціологія, а й історія, філологія, психологія, майже всі науки, які мають справу з людиною та її культурою, так або інакше аналізують релігію. Однак до релігієзнавства належать лише ті науки, предметом яких є власне релігія. Розглядаючи релігієзнавство як сукупність різноманітних засобів осмислення релігійного феномена, не можна обійти увагою феноменологію релігії і теологію.

Релігія — явище складне, поліструктурне. Вона інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини, тому необхідні різні підходи і засоби її дослідження багатьма науками. Психолог має справу з релігією як психічним феноменом, а не соціальним, тобто його цікавлять не процеси, які відбуваються в суспільстві під впливом релігії, не функції, які виконує релігія в суспільстві, а суб’єктивний бік релігії — релігія у контексті людської психіки. Ці два підходи до вивчення релігії взаємодіють і доповнюють один одного.

Центральна тема соціології релігії — взаємодія релігії і суспільства. Соціологія концентрує свою увагу на соціальному «вимірі» релігії, її впливі на соціальну поведінку. Соціолог повинен при цьому спиратися й на історичні дані, але, на відміну від історика, його цікавлять загальні правила, стандарти поведінки, засоби релігійної мотивації, а не те, що є неповторним у тій чи іншій релігії.

Принцип опори на емпіричні дані є загальним для всіх наук про релігію, у тому числі й соціології. Водночас він є своєрідною межею, що розділяє соціологічне вивчення релігії від феноменологічного, філософського й теологічного. Соціолог, вивчаючи релігію, має справу з тим, що доступне для чуттєвого сприйняття. Тому до релігії як предмета соціологічного аналізу він не відносить надприродне, а обмежується тільки емпіричними даними. Соціолог займається тим, що можна спостерігати і перевірити. Він не задовольняється загальним враженням або теологічними аргументами на підтвердження, наприклад, тези про те, що релігійна віра зумовлює моральні засади людської поведінки. Тільки емпіричні дані можуть підтвердити або спростувати це твердження. Соціолог повинен отримати ці дані, і, тільки володіючи ними, будувати теоретичні моделі.

Соціологія релігії — емпірична наука, яка ґрунтується

на фактах, які можна чітко зафіксувати й описати. Для соціолога важливі сукупність актів поведінки індивідів і груп, вербальних дій людей і продуктів їхньої діяльності (матеріальної і духовної), тобто те, що роблять, висловлюють і думають люди. Отже, предметом вивчення соціології релігії є лише доступна спостереженню поведінка людини в широкому сенсі слова, у тому числі її діяльність (вчинки, відмова від дій, твердження або мовчання тощо), а також чинники, охоплені цією діяльністю (середовище проживання, клімат та ін.)„

За межами соціологічного дослідження залишається об’єкт, на який спрямована суб’єктивна релігійна поведінка — надприродне, Бог, трансцендентне тощо. Це зовсім не означає, що соціологія релігії вивчає лише зовнішній бік релігії, її зовнішні вияви, фіксує лише те, що на поверхні, і є байдужою до того, що становить «сутність» релігії. Плідність соціологічного аналізу релігії значною мірою залежить від того, наскільки ефективно він використовує дані, отримані в результаті дослідження релігії історією, антропологією, етнологією, психологією, лінгвістикою тощо. В свою чергу, соціологічна концепція релігії сприяє розвитку досліджень в інших наукових дисциплінах. Так, наприклад, теоретичні розробки М. Вебера в галузі соціології релігії виявилися дуже важливими для економічних досліджень, розвитку теорії модернізації, культурології.

94. Взаємозв’язок соціології релігії з релігієзнавством.

Релігієзнавство — комплекс наукових академічних (теоретичних, дослідницьких та навчальних) дисциплін, що вивчають суспільну природу релігії — її історію, розвиток та місце в культурі та соціумі, типологію та таке інше.

Релігієзнавство вивчає процес виникнення, функціонування й розвитку релігії, її будову, прояви в історії суспільства, роль у житті окремої людини, конкретних суспільств, взаємозв'язок і взаємодію з іншими царинами культури. Це комплексна галузь людського знання. Релігієзнавство сформувалося в результаті зусиль представників богословсько-теологічної, філософської і наукової думки.

Взаємозвязок соціології релігії з релігієзнавством.

Соціологія релігії - галузь релігієзнавства, яка досліджує взаємодію релігії та суспільства, вплив релігії на соціальну поведінку індивідів, груп, спільнот.

Головне для неї - соціальний вимір релігії, її вплив на соціальну поведінку. У сфері інтересів цієї галузі не релігія сама по собі, а те, як відбувається процес формування, функціонування релігійних об'єднань, інших інститутів, стосунки всередині них і між ними. Вона виходить з того, що належність індивідів до певної релігійної спільноти не завжди впливає на їх поведінку, а релігійні інститути нерідко визначають дії людей незалежно від їх вірувань, а то і і навіть усупереч їм. Поза межами її дослідження перебуває все, на чому зосереджена релігійна поведінка віруючих, - Бог, трансцендентне, надприродне. Не переймається вона й сутнісними особливостями релігії.

Засади соціології релігії були сформовані наприкінці XIX ст. старанням німецьких філософів, соціологів Макса Вебера (1864-1920), Георга Зіммеля (1858-1918), французького філософа, соціолога Еміля Дюркгейма (1858-1917), англійського соціолога польського походження, етнографа, антрополога Броніслава Малиновського (1884-1942).

Нині її погляд спрямований на соціальні аспекти розвитку нетрадиційних релігій та неорелігій; екуменістичні тенденції, процеси секуляризації, динаміку релігійності населення та ін.

Історія релігії. Будучи однією з базових релігієзнавчих дисциплін, вона акумулює знання від виникнення примітивних вірувань, первісних релігійних форм до становлення і розвитку національних і світових релігій, відтворює минуле різних релігій у конкретності їх форм, нагромаджує і зберігає інформацію про них.

 

95. Релігієзнавчі концепції (Е. Дюркгейм, О. Конт, Е. Кант, М. Вебер та ін.).

О. Конт в ХІХ ст. розглядав релігію як необхідний компонент суспільства, який дає людям почуття ідентичності та необхідний для забезпечення єдності соціального життя. Цей компонент необхідний для забезпечення єдності в соціальному житті. Він вважав, що в дослідженні соціального життя важливо з’ясувати соціальну роль релігії. В процесі еволюції суспільство долає три стадії розвитку, аналогічні періодам людського життя,- дитинство, юність, зрілість,. На першій, «теологічній» стадії людина марно намагається досягнути пізнання внутрішньої суті явищ і причин їх виникнення. Тому релігійна свідомість представлена фетишистськими, політеїстичними і монотеїстичними поглядами. Людина поступово переходить на другу метафізичну стадію. На третій стадії людина, спостерігаючи явища, намагається встановити між ними закономірні зв’язки, тобто переходить на наукові засади.

М. Вебер розглянув типологію релігійних організацій, проаналізував діяльність релігійних спільнот, розробив понятійний апарат соціології релігії. Вебер вважав релігію чинником соціальних змін. Він визнавав, що релігія може діяти як консервативна сила, перешкоджати соціальному розвитку, але усі суспільні інститути, структури і форми поведінки регулюються смислом, який вкладають в них люди. Головна функція релігії- раціоналізація людської діяльності. Релігія володіє потужним потенціалом впливу на людську діяльність, вона є чинником соціальних змін. У праці «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905) М. Вебер, проаналізувавши багато проповідей, письмових джерел епохи Реформації, проаналізував внесок християнства в історію Заходу, доводячи, що протестантизм сприяв пробудженню духу підприємництва. Перевіряючи свою гіпотезу про роль релігії в економічному розвитку суспільства, він, поряд з протестантизмом, проаналізував іудаїзм, іслам, індуїзм, буддизм, конфуціанство і довів, що великі релігійні традиції мали істотний вплив на особливості розвитку Заходу і Сходу. Занепад релігії в ХІХ- ХХ ст. він уявляв не як тріумф людського розуму і як наслідок поширення науки, а як симптом духовної хвороби суспільства, яка була спричинена раціоналізацією суспільства. Тобто технологія і бюрократія підпорядковують собі світ, колосально звужуючи людський досвід. У свідомості людини згасають поетична сила уяви, любов до прекрасного, героїчні почуття, релігійний досвід, поступаючись місцем прагматичному розрахунку, турботі про комфорт, банальному потягу до «корисності».

Є. Дюркгейма (ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) вважають основоположником соціології релігії. Він виходив з того, що релігія поширена в усіх відомих нам суспільствах і є універсальним соціальним феноменом, стабілізує суспільство і виконує комунікативну функцію. Е. Дюркгейм намагався відкрити спільну для всіх релігій структуру з метою зрозуміти сучасну людину. Він зосередився на трьох взаємопов’язаних темах:

1) загальна теорія суспільства, в якій релігії, як інтегруючому суспільному чиннику, належить центральне місце;

2) спеціальна теорія суспільства (соціологія релігії), в межах якої він намагався пояснити появу релігійних уявлень;

3)етнологія релігії –це теорія, що пояснює власне релігію аборигенів.

За думкою Е. Дюркгейма, релігія здатна забезпечити відчуття захищеності, надійності, усвідомленості існування, втрата яких приводить до розпаду системи цінностей, тобто до самогубства.

Наприкінці ХХ ст. погляди соціологів релігії, в тому числі й українських, зосереджені на аналізі процесів секуляризації у суспільстві, зростанні динаміки релігійності населення, розвитку нетрадиційної релігійності, процесах індивідуалізації та приватизації релігії. Соціологія релігії розглядає суспільство з таких позицій:

- релігійні відносини в суспільстві;

- релігійність населення;

- релігійна поведінка;

- належність до певної релігійної конфесії.

Таким чином, релігія розглядалася як важливий чинник суспільного життя, який впливає на усі сфери життєдіяльності суспільства.

96. Види релігій та форми релігійних організацій.

 

Види релігій

1.Хрістіанство

Найбільш поширена і одна з найбільш розвинених релігійних системсвіту - християнство, що з'явилося в I столітті нашої ери в Іудеї - східнійпровінції Римської імперії.

Основа християнства

Воснові християнства - вчення про боголюдина Ісуса Христа, сина
Дому, що прийшов до людей з добрими діяннями, і наказав їм закониправедного життя. Це релігія, в основі якої лежить віра в те, що двітисячі років тому Бог прийшов у світ. Він народився, отримав ім'я Ісус, жив в
Іудеї, проповідував і взяв до спокутування гріхів людей великі страждання імученицьку смерть на хресті. Його смерть і наступне воскресіння змертвих змінили долю всього людства. Його проповідь започаткуваланової, європейської цивілізації. Для християн же головним чудом було не слово
Ісуса, про Він Сам. Головною справою Ісуса було Його буття: буття з людьми,буття на хресті.

Християни вірять, що світ створено єдиним предвічним Богом, і створений беззла. Воскресіння Христа знаменує для християн перемогу над смертю і зновузнайдену можливість вічного життя з Богом. Звідси для християн починаєтьсяісторія Нового Заповіту з Богом

2. Православ'я

Православ'я утвердилося в Європі на території, що колись належала
Візантійської імперії чи країнам, які перебували під її впливом: на більшійчастини Балканського півострова і в Росії.

Визначення православ'я

Слово «православ'я» - переклад грецького «ортодоксія». «Ортос» -
«Правильний» (звідси, наприклад, «орфографія»), а слово «докса» має угрецькій мові два значення: «судження», «думка» і «слава», «славлення».
Таким чином, слово «ортодоксія» можна було б перекласти на російську мовуі як «правомисліе», і як «православ'я», тобто уміння правильно славити
Бога. Східна Церква вибрала для себе другий сенс, тим самимпідкреслюючи переваги етико-естетичного початку над розумовим. Устародавній Церкві словом «ортодоксальність» позначалося головна вимога довіру і життя християн. Визначення «православна» закріпилася за Східної
Церквою в пізньому середньовіччі.

3. Католицтво

У житті Західної Європи аж до XVI століття домінувала римсько -католицька церква. Догматичних і літургійних відмінностей католицизму відправослав'я небагато. Православ'я інакше трактує трійцю (вважає, що святийдух виходить тільки від Бога-батька), не визнає чистилища між раєм і пеклом,не практикує видачу індульгенцій, причащатися хлібом (причому не прісним, адріжджовим) і вином. Але за ці відмінності воно завжди трималося міцно,особливо після остаточного розриву з католицизмом в 1054 році.

Католицька Церква - значить загальна, вселенська, що претендує на те,що вона, і єдино лише вона, є істинним і повним втіленнямхристиянства. Католицька церква, навідміну від православної, маєєдиного главу - Папу. Глава церкви вважається намісником Христа на землі інаступником апостола Петра. Папа виконує потрійну функцію: єпископа Риму,пастиря Вселенської Церкви та глави Держави Ватикан. Нинішній Папа Іван
Павло II був обраний у 1978 році. Католицька церква, відповідно до навчання,несла в собі «запас добрих справ» і божественну благодать, які допомагалидосягти спасіння, зняти гріхи з душі людської. Католицизм зайняв провіднемісце в багатьох країнах Європи та Америки

4. Протестантизм

У цей час виникла нова різновид християнства, буржуазна посвоїм духом - протестантизм. Йому властивий індивідуалізм у справах віри: коженвіруючий має право читати та інтерпретувати одкровення Боже - Біблію.
Протестантизм учив, що важливі не стільки обряди, скільки сумлінневиконання кожним своїх обов'язків, тобто в сумлінну працюлюдина втілює християнські заповіді. Протестантизм (євангельськеучення) стверджує рівність усіх віруючих перед Богом, і проповідуєспасіння вірою вже в земному житті, заперечує чернецтво, а також безшлюбністьдуховенства (до речі, обов'язкове для католицьких священиків), неприймає церковні чини і визнає тільки авторитет біблії. Дляпротестантизму характерно прагнення розділити сфери впливу духовноївлади церкви та світської влади держави: Богу - богове, а кесарю --кесарево. Протестантизм переносив центр ваги релігійного життя зцерковних форм на окрему особистість, на її вдосконалення.

5. Іслам

Іслам - друга після християнства по числу послідовників світоварелігія, релігія покори і повної покірності всевишньої волі. Її заснував у
VII столітті на грунті арабських племінних релігій пророк Мухаммед. Вінпроголосив, що існує лише один великий Аллах і що всі повинні бутипокірні його волі. Це був заклик до об'єднання арабів під прапором єдиногобога. Мухаммед закликав арабів вірити в єдиного Бога і служити йому вочікуванні кінця світу, судного дня і встановлення «царства справедливості ісвіту»на Землі. В ісламській релігії Аллах - бог єдиний, безликий,вищий і всемогутній, мудрий, всемилостивий, творець всього сущого і йоговерховний суддя. Поруч з ним немає ніяких богів, ніяких би там не булосамостійних істот. Тут немає християнської трійці з її заплутанимивзаємовідносинами між богом-батьком, його сином Ісусом і містичноїфігурою бога-духа святого. В ісламі є вчення про рай і пекло, про гідноголюдині в потойбічному світі за його справи. На страшному суді сам Аллах будедопитувати кожного з живих і мертвих, і вони, голі, з книгою, в якійзаписані їхні справи, будуть в страху чекати його рішення. Грішники потраплять у пекло,праведні до раю.

Релігійна організація - виділяють чотири основні типи соціального існування релігійних організацій: церква, секта, харизматичний культ і деномінація.

Харизматичний культ - релігійний культ, який створюється на основі об'єднання прихильників конкретної особистості, яка визнає себе і визнається іншими носієм особливих божественних якостей (харизми). Засновник і керівник такої релігійної організації проголошується або самим богом або його безпосереднім представником (або якої-небудь іншої надприродної сили).

Деноміна́ція (від лат. denominatio — найменування, позначення) — зміна (збільшення) номінальної вартості грошових знаків з метою стабілізації валюти чи спрощення розрахунків. Деномінація відбувається шляхом обміну за встановленим співвідношенням (10:1, 100:1 і т. ін.) старих грошових знаків на нові.

Секта́нтство або Се́кти — релігійні об'єднання, які навчанням і обрядами відрізняються від панівних релігійно-церковних організацій. Секти складаються здебільшого з колишніх вірних головної церкви, які, покинувши її, перебувають найчастіше у гострій до неї опозиції.

Церква — культова споруда у православних, католицьких та окремих протестантських християн, у якій відбуваються релігійні богослужіння.

 




Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 123 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.186 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав