Студопедия
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Метод третейського розгляду

Читайте также:
  1. A. гностическим методам
  2. Amp;Сравнительная характеристика различных методов оценки стоимости
  3. C) Методы стимулирования поведения деятельности
  4. c.) Метод, в котором лежит Продолжительность, Ответственность, Приверженность, Усилие
  5. E) мировоззренческая, гносеологическая, методологическая.
  6. I Анализ состояния и эффективности методической работы
  7. I ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ КУРСОВОЙ РАБОТЫ
  8. I. Из истории развития методики развития речи
  9. I. Методические рекомендации
  10. I. МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ КОНТРОЛЬНОЙ РАБОТЫ

Метод використання посередництва;

 

Стратегії виходу з конфлікту:

- Компроміс;

- Співробітництво;

- Домінування;

- Пристосування.

Засоби вирішення конфлікту:

- усунення причин конфлікту;

- зміна вимог однієї з сторін;

- боротьба до перемоги однієї з сторін;

- консенсус – згода значної більшості учасників конфлікту;

 

65.Основні передумови виникнення економічної соціології як окремої галузі соціології

 

Економічна соціологія є однією з наймолодших галузей соціологічної науки, що заявила про себе наприкінці 50-х років XX ст. у США у зв'язку з пошуком шляхів ефективного управління людським фактором як найціннішим ресурсом виробництва в умовах науково-технічного прогресу, ускладнення економічних відносин, загострення соціальних проблем. Становлення і розвиток її стимулювали такі чинники:

— бурхливий розвиток науки і техніки, що створив умови впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, результатом яких стали підвищення технічної озброєності і спеціалізації суспільної праці, інтенсифікація виробництва, зміна ролі людини у системі «природа — суспільство» тощо. Це породило багато проблем (організаційних, управлінських тощо), які мали економічний і соціальний характер;

— посилення впливу соціальної сфери на функціонування і розвиток економіки;

— підвищення ролі людини у розвитку суспільства;

— підвищення рівня освіти і культури економічно активного населення, що позитивно позначилося на соціальній активності працівників;

— розвиток емпіричних соціологічних досліджень, зокрема досліджень промислової соціології, теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності, соціології організацій, управління людським фактором, мотивації економічної поведінки, трудової мобільності тощо.

Отже, виникнення економічної соціології зумовлене соціальною потребою створення спеціального знання про нові соціальні явища і процеси, накопичення специфічних наукових ідей, концепцій, факторів, вироблення нових підходів, методів дослідження соціально-економічної реальності.

 

66.Основні етапи становлення соціології

Перший етап (сер. - поч. 20-х pp. XX ст.), представлений роботами К. Маркса, Т. Веблена і М. Вебера, був етапом становлення економічної соціології. Вперше були поставлені і теоретично проаналізовані найважливіші проблеми "на стику" економіки й суспільства, розроблена альтернатива чистому "економізму" щодо розвитку економіки. На цьому етапі було здійснено теоретичну підготовку економічної соціології

Другий етап (поч. 20 - сер. 50-х pp. XX ст.) проходить під знаком бурхливого розвитку емпіричних соціологічних досліджень: 1) індустріальної (промислової) соціології; 2)соціології організацій; 3) теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності.

Третій етап (50-60-ті pp. XX ст.) пов'язують із домінуванням структурно-функціонального напряму теоретичної соціології (Г. Парсонc, Н. Смелзер, К. Девіс, Д. Мур та ін) і спробами зв'язати економіку з іншими підсистемами суспільного життя.На цьому етапі відбулась інституалізація економічної соціології як одного з напрямів соціологічної науки.

Четвертий етап (кін. 60 - кін. 70-х pp. XX ст.) оцінюється як кризовий, зумовлений критикою методології структурного функціоналізму.

П'ятий етап (із кін. 70-х до сьогодення). Визначається як етап "нової економічної соціології", яка, за Р. Сведбергом, набуває характеру "порівняльної макросоціології". На цьому етапі вона набуває характеру не стільки цілісної мононауки, як наукового руху, спрямованого на дослідження "стикових" економіко-соціальних проблем, притаманних розвинутим капіталістичним країнам.

 

67.Предмет та об`єкт дослідження економ.соціології

Обєкт екон.соц-економіка як соціальне явище,її виникнення та розвиток в житті суспільства.

Об'єктом вивчення економічної соціології виступають люди - учасники економічного життя суспільства, які об'єднуються в групи, організації, інституції, що пронизані стосунками соціально-економічного характеру.

Предметом економічної соціології є різного роду соціально-економічні відносини, які виникають в економічній сфері суспільного життя і котрі відображають різноманіття стосунків людей різних соціальних груп, прошарків, з різними соціальними позиціями.

 

68.Проблеми емпірічних досліджень економ.соціології

Економічна соціологія – інтегральна наукова дисципліна, яка досліджує соціальні процеси та явища, що відбуваються у сфері економіки.

Емпіричні дослідження охоплюють проблеми:

– стабілізація зв’язків елементів економічної й соціальної сфер;

– ефективне функціонування компонентів соціального механізму;

– організаційна побудова соціальної структури суспільства;

– форми та види соціально-економічної діяльності й поведінки соціальних груп;

– система управління економічною та соціальною сферами;

– вплив на соціально-економічну діяльність соціальних груп та культурних факторів (цінностей і норм).

69.Напрямки розвитку теоретико-методологічних досліджень екон.соц.

 

Сучасний рівень розвитку соціології економіки характеризується пріоритетністю вивчення такого кола проблем:

- вивчення складу і якісних особливостей тих суспільних груп, взаємодія яких становить основу соціального механізму розвитку економіки;

- дослідження економічних закономірностей, форм і способів економічної поведінки суспільних груп, включаючи ведення приватного підсобного і домашнього господарства, а також епізодичні форми зайнятості;

- аналіз умов, від яких залежить економічна поведінка груп;

- вивчення соціально-економічної свідомості людей і соціальних груп, їхніх інтересів, запитів,, громадської думки, життєвих планів, уявлень про шляхи вдосконалення суспільних відносин, у т. ч. розвитку демократії, самоствердження і соціальної ініціативи тощо;

- розроблення системи соціально-економічного управління господарством, яка забезпечує інтеграцію інтересів різних груп; обґрунтування конкретних шляхів ефективного використання трудового, виробничого та соціального потенціалу особистості і колективів;

- забезпечення зворотного зв'язку господарського і соціального механізмів у стані їхнього розвитку, соціологічне забезпечення підвищення ефективності їхнього функціонування.

 

70.Соціальні механізми функціонування економіки

 

Економічна соціологія виявляє такі основні риси соціальних механізмів:

• наявність системного характеру дії соціального механізму, що проявляється у зовнішніх функціональних зв'язках і внутрішніх зв'язках між елементами, які утворюють цей механізм;

• в соціальних механізмах містяться як ті елементи, що підлягають управлінню, легко трансформуються, так і ті елементи, які слабо або зовсім не підлягають управлінню (наприклад, демографічні процеси);

• суб'єктом соціальних механізмів виступають певні соціальні групи, від взаємодії яких залежать характер і активність функціонування цих механізмів;

• основною функцією, що виконується соціальними механізмами відносно суспільства, є регулювання соціальних процесів у відповідності із суспільними потребами;

• соціальні механізми базуються на історично сформованих структурах, які в соціології називають соціальними інститутами — сукупності соціальних норм і культурних зразків, що визначають сталі форми економічної поведінки;

• до складу соціального механізму відносяться як явища матеріальні, так і духовні, як такі, що відносяться до суспільного буття, так і такі, що належать до суспільної свідомості.

Під соціальним механізмом регулювання розвитку економіки розуміється стала структура типів економічної поведінки соціальних суб'єктів з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

 

71.вплив людського фактору на розвиток економіки

 

Людський аспект в економіці, з нашого погляду, займає центральне місце. Бо саме в індивідуально-психологічних особливостях кожної людини криється безмежний енергетичний потенціал, спроможний активізувати діяльність у різних виробничих і невиробничих сферах. Тому будь-які проблеми, що виникають на шляху переходу нашої держави до ринкових відносин, мають розглядатися крізь призму людського фактора.

Запровадження людського фактора до системи економічних понять — не доповнення її ще одним розділом. Це передбачає радикальні зміни логіки, структури й змісту основних її складових. До системи додаються нові сфери, до кожної підсистеми входять елементи і процеси, які до цього часу здебільшого трактувалися як зовнішні чинники. Це, передовсім, якісний аспект усіх економічних індикаторів, виявлення потреб і мотивів, що виступають як джерела розвитку економічної системи.

Як економічне поняття "людський фактор" узагальнює економічні аспекти усіх властивостей і видів діяльності людини. Цей аспект відображає кінцеву результативність, ефективність відтворювальної діяльності. Цю тезу вчені вважають аксіомою. Звідси випливає, що вибір доцільної мети діяльності завжди взаємозумовлений спрямованістю на мінімальні витрати, які потребує її виконання. Однак відособлено поняття "мінімальність витрат" має суб'єктивний характер, тому потребує самостійного розгляду, аби визначити можливість використання певних показників його розвитку.

 

72. Виникнення і розвиток економічної соціології (А.Сміт, О.Конт, К.Марк, Е.Дюркгейм та ін.).

Економічна соціологія – інтегральна наукова дисципліна, яка досліджує соціальні процеси та явища, що відбуваються у сфері економіки.

Економічна соціологія виникла в сер. 50-х рр. ХХ ст. в США з метою осмислення складних процесів управління і пошуку ефективних моделей господарювання. Засновники – Н. Смелзер, Т. Парсонс, К.Девіс).

Особливий інтерес виявляє вона до взаємодії економічної та соціальної

Відповідно економічна соціологія покликана досліджувати економічне життя, розвиток економіки як соціальний процес, спонукуваний активністю соціальних суб'єктів, інтересами, взаємодією соціальних спільнот.

У своєму розвитку економічна соціологія пройшла 5 етапів:

І етап

Д. Рікардо – 1817 р. Праця «Основи політичної економії та оподаткування» присвячена проблемам економічної діяльності людини. Він виробив теорії розподілу та відтворення, які мають за своєю природою соціальний характер.

У ХІХ ст. першим звернув увагу на соціальні протиріччя капіталістичного суспільства швейцарський економіст Жан-Шарль-Леонарде Сісмонді (1773—1842), поставивши питання про взаємодію капіталістичної системи виробництва і споживання, законодавче обмеження розвитку великого капіталу, підтримку дрібних виробників.

Огюст Конт одним з перших вказав на характерні особливості індустріального суспільства, сформував закони його функціонування та розвитку.

Карл Маркс розглядав закономірності економічного розвитку з позиції інтересів, діяльності й відносин між класами, які займають різне становище в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту. Стрижнем соціального механізму розвитку капіталістичної економіки він вважав класову боротьбу пролетаріату і буржуазії, в основі якої лежить протилежність класових інтересів щодо власності на засоби виробництва і, відповідно, до політичної влади.

Макс Вебер розробив теорію соціальних інститутів та визначив їх роль у регулюванні економіки. Визначальним він вважав вплив на розвиток економіки трьох інститутів – політики, етики та релігії. Він розробив такі категорії, як влада, авторитет, бюрократизація, адміністрація та ін. Вебер намагався виявити вплив економіки на політику та інші сфери соціального розвитку.

На думку американського соціолога Торстейна Веблена (1857—1929), соціальними регуляторами людських дій є інстинкти, схильності, звички, зумовлені способом споживання. Під час їх аналізу часто вдаються до категорії «економічна поведінка».

Еміль Дюркгейм – 1983 р. Праця «Про розподіл суспільної праці», в якій подано тлумачення соціальних процесів у економічній сфері. Він вперше описав працю як соціальний процес інтеграції суспільства, довів, що соціальні протиріччя є причиною анемічності відповідних відносин.

Економічний процес розподілу праці має не лише соціальні наслідки, але й сам обумовлений соціальним станом суспільства.

ІІ етап – поч. 20-х – сер. 50-х р.р. ХХ ст. – збігся з бурхливим розвитком емпіричних соціологічних досліджень. У становленні економічної соціології найважливішу роль відіграли індустріальна соціологія, соціологія організацій, теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності.

Відзначається важливість людських відносин, формальних та неформальних груп в організаціях; теорія малих груп, лідерства та керівництва; проблематика соціальної диференціації.

ІІІ етап – 50 – 60 р.р. ХХ ст.

Структурно-функціональний напрям теоретичної соціології (Т. Парсонс, Н. Смелзер, К. Девіс, Д. Мурі), який намагався пов’язати економіку з іншими підсистемами суспільного життя.

У працях Т. Парсонса «Економіка та суспільство» (1956 р.) та Н. Смелзера «Соціологія економічного життя» (1962 р.) вперше здійснена спроба описати предмет, розглянути історію економічної соціології. Економіка є однією з підсистем соціальної системи, яка виконує функцію адаптації суспільства до навколишнього середовища.

Підсистеми економіки: виробництва, капіталовкладення, природні та людські ресурси, підприємництво, яке виконує головну функцію інтеграції.

IV етап – кінець 60-х – 70-ті р.р. ХХ ст. оцінюється як кризовий, пов’язаний з різкою критикою методології структурного функціоналізму. Дослідникам не вдалося досягти належного рівня синтезу економічного та соціального аналізу, створити концепцію, що органічно поєднувала б усю множину різнотематичних досліджень, ставлячи їх на міцну теоретичну основу.

V етап – кінець 70-х – кінець 90-х р.р. ХХ ст.

Характеризується в літературі як етап «нової економічної соціології», яка орієнтується на аналітичні, порівняльні дослідження між окремими регіонами, розглядає проблеми цілих соціальних систем, проблеми світової екології, розвитку технології і т. д.

 

73. РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ В УКРАЇНІ (М.ТУГАН-БАРАНОВСЬКИЙ, М. ГРУШЕВСЬКИЙ, В. ВИННИЧЕНКО ТА ІН.)

 

Наприкінці XIX - на початку XX ст. стрімко розвивалися соціально-економічні дослідження і в Україні завдяки старанням М. Вольського, М. Грушевсько-го, В. Винниченка, В. Садовськото, М. Тугана-Барановського, І. Янжуля, Г. Цехановського, які здебільшого розглядали практичні проблеми економіки в єдності з системою певних соціальних цінностей.

Обстоюючи необхідність «соціального консенсусу для забезпечення економічного і соціального прогресу», М. Грушевський, В. Винниченко, В. Садовський доводили відсутність економічних і соціальних передумов соціалістичної революції в Україні, розвивали ідеї еволюційного соціалізму та поступового накопичення елементів майбутнього соціального ладу шляхом демократизації існуючого.

М. Туган-Барановський створив теорію циклів та криз, яка була покладена в основу сучасної теорії економічної кон'юнктури, а також широко визнану в світі соціальну теорію розподілу. Предметом досліджень суспільних наук він вважав матеріальний аспект соціального буття. За його ініціативи в 1918 р. було засновано інститут економічної кон'юнктури, а в 1919 р. - Демографічний інститут, які, щоправда, проіснували недовго.

До середини XX ст. розвиток вітчизняної соціології, відповідно й нагромадження знань про взаємозв'язок економічної та соціальної сфер суспільного життя, було перервано внаслідок панування централізовано-адміністративних методів управління економікою.

У 60-ті роки відбулося часткове поновлення соціологічної традиції. Проведені емпіричні дослідження давали цікавий матеріал, який, однак, з ідеологічних причин не мав належного наукового обґрунтування.

 

 

74.Основні структурні елементи економ.сфери

Структура економічної системи: 1.Продуктивні сили. 2. Виробничі відносини. 3. Господарський механізм. Продуктивні сили – матеріальна основа економічної системи. Включає 2 елементи: робочу силу і засоби виробництва. Робоча сила: 1. Особистий фактор виробництва. 2. Сукупність фіз. І духовних здібностей людей до праці. 3. Підприємницькі здібності людини. Засоби виробництва – речовий фактор суспільного виробництва: 1.Предмети праці: а) дані природою. Б)перероблені людською діяльністю (сировина). 2.Засоби праці: а) машини, устаткування, інструменти. Б) технологічні процеси і енергопостачання. В) інформація, інформаційне забезпечення. Виробничі відносини є об’єктивні і матеріальні, адже складаються незалежно від волі і свідомості людей і є суспільною формою проявц продуктивних сил. Вони поділяються на соціально-економічні і організаційно-економічні.

 

75.Основні складові соціології політики.Принципи політичної організації суспільства

Дослідники вирізняють такі внутрішні складові соціології політики, як:

· соціологія політичних рухів і партій,

· соціологія держави,

· соціологія політичної свідомості і політичної поведінки,

· соціологія міжнародних відносин тощо.

Визначальне місце в політичній організації суспільства посідає держава як форма організації суспільного життя. Без держави немає політичної організації і політичної системи суспільства в цілому. Держава і влада її —та вісь, на якій виникає, тримається і функціонує політична система. Навколо держави формуються інші організаційні структури. Поза зв'язком з державою вони не мають політичних властивостей. А тому держава є фундаментальною, базовою організаційною структурою в політичній організації суспільства й у всій його політичній системі.
Місце держави як визначального елемента політичної організації суспільства визначається призначенням її в суспільстві. Вона виступає як:
> політична організація громадянського суспільства;
> носій влади в суспільстві;
> представник усього населення на даній географічній території;
> форма політичного панування, що виражається у прийнятті владних рішень, які стосуються всього суспільства й обов'язкові для виконання всім населенням;
> джерело всього політичного в суспільстві, його стрижневий елемент;
> виразник загального інтересу;
> інструмент реалізації загальної волі в суспільстві;
> творець загальних цілей у суспільстві;
> основний стабілізатор суспільного життя;
> головний суб'єкт політичного суверенітету.
Отже, держава має складний механізм, а функціонування її багатогранне.
Усі ми живемо в державі, відчуваємо на собі її вплив, підкоряємося її владі, користуємося послугами державних органів, тому, здавалося б, визначення держави для кожного має бути простою справою. Однак політична література ще зі стародавніх часів наводить безліч визначень держави. І це не випадково, оскільки держава — надзвичайно складне політичне явище і вмістити в поняття таку багатоскладність надто важко. Багатоваріантність визначення держави зумовлена також і тим, що, розвиваючись, вона набуває нових рис і поглиблює зміст свого функціонування.

 




Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 107 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.759 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав