Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ЛІТЕРАТУРА. 1.Поняття, принципи та інформаційно-технологічні аспекти електронного урядування.

1.Поняття, принципи та інформаційно-технологічні аспекти
електронного урядування.

2. Нормативно-правове регулювання електронного урядування.

3. Завдання та етапи впровадження електронного урядування.

4. Архітектурні моделі електронного уряду.

5. Основні проблеми впровадження електронного урядування в Україні.

Література:

1. Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг”: Офіц. текст прийнятий Верховною Радою України 6 жовтня 1998 р. зі зм. та доп. станом на 1 вересня 2003 р. –– К.: Видавничий дім “Ін Юре” 2003. –– 10 с.

2. Закон України “Про електронний цифровий підпис” від 22 травня 2003 р.: Офіц. текст прийнятий Верховною Радою України 22 травня 2003 р. –– Офіц. вид. –– К.: Вид. Дім “Ін Юре”, 2003. –– 14 с.

3. Закон України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки” // Відомості Верховної Ради. –– 1992. –– № 48. –– 102 с.

4. Закон України “Про інформацію” // Відомості Верховної Ради. –– 1992. –– № 48. –– С. 658.

5. Діловодство та архівна справа. Терміни та визначення: ДСТУ 2732:2004 / розроб.: О. Загорецька, Л. Драгомірова, Л. Кузнєцова та ін. – на зміну ДСТУ 2732-94. –– К.: Держспоживстандарт України, 2005. –– 32 с. –– (Національний стандарт України).

6. Асеев Г. Г. Электронный документооборот: учебник / Г. Г. Асеев. –– К.: Кондор, 2007. –– 500 с.

7. Електронне урядування в Україні: аналіз та рекомендації / О. Баранов, І. Жиляєв, М. Демкова, Ю. Богачков, Л. Русіна, П. Ухань. Відпов. ред. І. Малюкова. –– К., 2007. –– 254 с.

8. Клименко І. В. Технології електронного урядування: Навчальний посібник / І. В.Клименко, К. О. Линьок. –– Київ: Вид-во ДУС, 2006. –– 225 с.

9. Концепція розвитку електронного урядування в Україні/ О. А. Баранов, М. С. Демкова, С. В. Дзюба, А. В. Єфанов, І. Б. Жиляєв, Е. Л. Клепець, Ю. Місников, О. Арво, Т. В. Попова, І. А. Рубан, А. І. Семенченко, С. А.Чукут. За ред. А. І. Семенченко. –– К., 2009 –– 16 с.

10. Матвієнко О. В. Основи організації електронного документообігу: навч. посіб. для студ. ВНЗ / О. В. Матвієнко, М. Н. Цивін. –– К.: Центр учбової л-ри, 2008. –– 112 с.

1. Сучасні інформаційні технології відіграють дедалі важливішу роль у системі державного управління розвинутих країн. Це зумовило трансформування державного управління з метою пристосування його до вимог інформаційного суспільства та інформаційної ери. Розвиток інформаційного суспільства стимулює країни й органи державного управління до прийняття концепції “електронного уряд”, спрямованої на досягнення таких цілей:

· надавати населенню інтегровані послуги в мережі Інтернет;

· перебудувати відносини з населенням;

· побороти інформаційну нерівність;

· забезпечити громадянам можливість навчатися протягом усього життя;

· сприяти розвитку економіки;

· розробляти ефективні нормативно-правові акти та здійснювати раціональну політику;

· створити форми управління з активним залученням громадськості;

· відкритість і широке охоплення;

· орієнтація на потреби споживачів;

· інтеграція послуг;

· партнерство між державою і приватним сектором.

З позиції управління соціальними системами, інформаційна система “ Електронний уряд ” – це система збору, введення, пошуку, обробки, збереження та надання на вимогу користувача згідно з визначеними критеріями інформаційних ресурсів, покликана забезпечити надання державними органами всіх гілок влади численних послуг бізнесу та всім категоріям громадян, а також інформування громадян про роботу державних органів.

Принципи створення і функціонування інформаційної системи “Електронний уряд”:

· системності;

· розвитку (відкритості);

· сумісності;

· стандартизації;

· ефективності;

· нових завдань;

· надійності;

· безпеки даних;

· єдиної інформаційної бази;

· принципу продуктивності системи;

· пристосування (адаптації).

2. На сьогодні час у сфері електронного урядування діють:

− закони України “Про електронний цифровий підпис”, “Про електронні документи та електронний документообіг”, “Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності”;

− постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи “Електронний уряд”, “Про Порядок здійснення видатків, передбачених Законом України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” на виконання завдань (проектів) Національної програми інформатизації органів державної влади”, “Про утворення Національного підготовчого комітету із забезпечення участі України у Всесвітньому саміті з питань інформаційного суспільства”, “Про затвердження порядку використання комп’ютерних програм в органах законодавчої влади”;

− розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів”, “Про затвердження переліку завдань (проектів) Національної програми інформатизації, їх державних замовників та обсягів фінансування”, “Про адміністрування домену “UA”.

3. Основні завдання:

1. налагодження інформаційних комунікацій між суб’єктами державної влади всіх рівнів, створення централізованих баз даних з технологіями розподіленої обробки даних для забезпечення електронного документообігу в усіх державних органах та установах;

2. забезпечення надання державними органами повного спектра інформаційних послуг електронними засобами всім категоріям громадян у доступній та зручній формі, без часових та просторових обмежень;

3. сприяння розвитку електронного ринку товарів і послуг для забезпечення державних замовлень, організації тендерів, ефективності управління виробництвом та реалізацією товарів і послуг з метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників на міжнародному ринку;

4. впровадження електронної демократії як форми забезпечення прозорості, довіри у відносинах між державою і громадянами, приватним бізнесом, громадськими організаціями та інституціями; відкритості державного управління для громадського й суспільного обговорення, контролю та ініціатив;

5. підвищення якості життя громадян через удосконалення надання соціальних послуг, системи охорони здоров’я, забезпечення гарантій правової, екологічної та особистої безпеки, розширення можливостей для освіти;

6. впровадження системи електронного голосування як форми забезпечення прозорості виборчого процесу, зворотного зв’язку відносин виборець – депутат та контролю за діяльністю депутатів з боку виборців.

Відповідно до практики застосування технологій електронного урядування у зарубіжних країнах, можна виділити 5 етапів його впровадження:

І етап – створення веб-сайтів різних міністерств, комітетів, які містять інформацію про їхню місію і напрями діяльності;

ІІ етап – поява елементів інтерактивності (наприклад можливість ставити запитаня і отримувати відповіді через електронну пошту);

ІІІ етап – реальна інтерактивність – можливість здійснювати деякі операції в онлайн режимі.

IV етап – створення об’єднаних порталів міністерств і комітетів, служб тощо, через які можна здійснювати будь-які види трансакцій.

V етап – створення електронної системи публічної адміністрації на основі єдиних стандартів, а також урядового порталу як єдиної точки доступу до всіх послуг.

4. Архітектура електронного уряду – це сукупність архітектур державних функцій та інформаційних технологій держави. У сукупності архітектура державних функцій (адміністративних регламентів) та архітектура інформаційних технологій становлять основу архітектури електронного уряду, яка робить інформаційні технології однією з основ всієї сучасної програми модернізації держави.

При цьому до даної моделі архітектури електронного уряду необхідно додати вертикальні елементи, що використовуються на кількох рівнях. До таких елементів на державному рівні належать методики моделювання державних процесів, які стосуються таких галузей, як систематичний, стандартизований опис процесів у рамках електронного уряду в цілому і окремих складових цих процесів.

Архітектура електронного уряду є цілісним поглядом на те, як функціонує держава, зокрема окремі її установи, і як інформаційно-комунікативні технології забезпечують необхідну підтримку їх функціонування.

Архітектура на рівні держави або на рівні окремої установи має доповнюватися структурами управління та набором процесів, які її підтримують і забезпечують, а саме архітектурою операцій або процесами управління архітектурою та інформаційними системами.

5. Основні проблеми впровадження технологій електронного урядування в Україні:

1. проблема доступу до мережі Інтернет;

2. кваліфікація державних службовців;

3. неналежне виконання обов’язків органів влади розміщувати на влалсих веб-сайтах необхідну інформацію;

4. питання фінансування.

ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Конституція України. - К., 1996.- ст.ст. 24,56,60,65,70.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. - К.: Атіка, 2001.- ст. ст. 109-114.

3. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій/ За ред. М.Й. Коржанського.-К.: Атіка, 2001.-432 с.

4. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти /М.І. Бажанов Ю.В., Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.- Київ-Харків: Юрінком Інтер –Право, 2002- 416с.

5. Харченко В.Б., Перекрестов Б.Ф. Уголовное право Украины. Особенная часть: новое законодательство в вопросах и ответах. Конспект лекций.- Харьков: Скорпион, 2001.- 272 с.

6. Про інформацію. Закон України від 02.10.1992 р. Із змінами від 25 червня 2005 р.

7. Про державний кордон України. Закон України від 4 листопада 1991р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992.- № 2.- Ст.5

8. Про державну таємницю. Закон України від 21 січня 1994р.// Голос України. - 194.- 10 березня. Із змінами від 21.05.2008 р.

9. Звід відомостей, що становлять державну таємницю України (ЗВДТ) Затверджено наказом Державного Комітету України з питань державних секретів від 31 липня 1995 р. № 47. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України. 3 серпня 1995р. за № 278/814

10. Наказ МВС №207 від 06.03.2003 «Про оголошення Розгорнутого переліку відомостей, що становить державну таємницю в системі МВС, та затвердження Переліку конфіденційної інформації в системі МВС України, якій надається гриф обмеженого доступу «Для службового користування»

Додаткова літертура:

1. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений - К., 1985.- 120с.

2. Кудрявцев В.И. Общая теория квалификации преступлений.- М.: Юрид. лит., 1972.- 352с.

3. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.- 184с.

4. Тарарухин С.А. Понятие и значение квалификации преступлений: Учебное пособие.- Киев: КВШ МВД, 1990.- 60с.

5. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике - Киев: "Юринком", 1995.- 208с.

Підрив суверенітету, незалежності, демократії в Україні, дії, спрямовані проти України як соціальної і правової держави, мо­жуть завдати значної шкоди конституційному ладу та іншим скла­довим національної безпеки, віддалятимуть нашу державу від до­сягнення сучасних ідеалів держави і суспільства. Тому посягання на ці блага є найбільш небезпечними як для самої держави, так і для суспільства та кожного його члена.

Злочини проти основ національної безпеки України посягають не тільки на безпеку держави, а й на національну безпеку загалом, яка, відповідно до Закону «Про основи національної безпеки Украї­ни», визначається як рівень захищеності життєво важливих інтере­сів людини і громадянина, суспільства і держави, за якого забезпе­чується сталий розвиток суспільства.

Саме завдяки своєму особливому значенню злочини проти основ національної безпеки України і розміщені в розділі І Особ­ливої частини КК.

Для інших злочинів, які також спрямовані тим чи іншим чином проти безпеки держави, на відміну від злочинів проти основ наці­ональної безпеки України, не є характерними відверто анти державницькі мотиви та мета підірвати або послабити Українську дер­жаву, змінити її конституційний лад, завдати істотної шкоди її безпеці.

1. Поняття, види і загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України

При визначенні видів злочинів проти основ національної без­пеки України слід виходити, передусім, із зазначеного вище Закону, згідно з яким загроза національній безпеці України може здійснюватися у різних сферах. Залежно від цього розрізняють злочини:

1) проти основ національної безпеки у політичній сфері: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110); по­сягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112);

2) проти основ національної безпеки в інформаційній, еконо­мічній, науково-технологічній і воєнній сферах: державна зрада (ст. 111), шпигунство (ст. 114);

3) проти основ національної безпеки в економічній, екологічній і воєнній сферах: диверсія (ст. 113).

Родовим об'єктом злочинів проти основ національної безпеки України є національна безпека України в різних її сферах, а основ­ним безпосереднім об'єктом кожного окремого злочину - націона­льна безпека у тій чи іншій її сфері. Додатковим безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 112, може бути життя люди­ни, а диверсії (ст. 1 13) - життя і здоров'я особи, власність, навко­лишнє середовище.

З об'єктивної сторони розглядувані злочини характеризують­ся переважно суспільно небезпечними діями. Час і обстановка вчинення злочину є обов'язковими ознаками лише однієї із форм державної зради: перехід на бік ворога може бути вчинений тільки в умовах воєнного стану або у період збройного конфлікту.

Суб'єктами злочинів проти основ національної безпеки Украї­ни є осудні особи, які досягли 16-річного віку (суб'єктом злочину, передбаченого ст. 112,- 14-річного).

Спеціальний суб'єкт є ознакою лише двох складів злочинів проти основ національної безпеки України: у злочині, передбаче­ному ст. 111,- це тільки громадянин України, а у злочині, перед­баченому ст. 114,- тільки іноземний громадянин або особа без громадянства. Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених статтями 109 і 110 КК, є вчинення їх спеціальним суб'єктом - представником влади.

З суб'єктивної сторони злочини проти основ національної безпеки України характеризуються лише прямим умислом. Пере­важна більшість із них вчинюється з метою ослабити державу, передбачає намір знизити економічний, науково-технічний, війсь­ковий тощо потенціал України.

Мотиви не є обов'язковими ознаками злочинів проти основ на­ціональної безпеки України. Вони можуть бути різними і мають кримінально-правове значення переважно як обставини, які пом'як­шують чи обтяжують покарання (статті 66 і 67 КК). Винятком є зло­чин, передбачений ст. 112: мотивом посягання на життя державно­го чи громадського діяча є бажання припинити діяльність певної особи як державного чи громадського діяча або помста за таку діяльність.

2. Злочини проти основ національної безпеки у політичній сфері

Ст. 109 Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення кон­ституційного ладу або на захоплення державної влади

З об'єктивної сторони злочин може виявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення консти­туційного ладу або захоплення державної влади; 2) змова про вчи­нення таких дій (ч. 1 ст. 109); 3) публічні заклики до насильниць­кої зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади; 4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109).

Конституційний лад - це встановлені Конституцією України основні засади життєдіяльності суспільства, держави і людини в Україні. Його складовими є: 1) суверенітет держави; 2) форма правління; 3) державний устрій та цілісність території; 4) держав­ний режим.

Державна влада - це система сформованих у порядку, перед­баченому Конституцією та законами України, органів, які уособ­люють собою владу глави держави, законодавчу, виконавчу і су­дову влади (Президент України, парламент, вищі, центральні та місцеві органи виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової влади), а також органи місцевого самоврядування і контрольно-наглядові та деякі інші органи, які, користуючись певною неза­лежністю, не належать до трьох головних гілок влади (прокуратура України, Національний банк України, Центральна виборча комісія, Вища рада юстиції тощо). Таким чином, існуюча в Україні державна влада є частиною її конституційного ладу.

До дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення кон­ституційного ладу або захоплення державної влади, можна віднес­ти створення з вказаною метою не передбачених законодавством воєнізованих або збройних формувань, захоплення й утримання бу­дівель, що забезпечують діяльність органів державної влади, органі­зацію великомасштабних масових заворушень (у цих випадках дії винних мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбаче­них ч. 1 ст. 109 і статтями 260, 341 або 294 КК), а так само фактичне створення незаконних органів державної влади тощо. Загалом таки­ми діями можна визнавати лише ті, вчинення яких фактично може бути засобом досягнення зазначеної мети.

Спосіб вчинення дій, спрямованих на зміну чи повалення консти­туційного ладу, завжди є насильницьким, а способом узурпації (за­хоплення) державної влади можуть бути також обман, підкуп тощо.

Змова у ст. 109 передбачає угоду між двома чи більше особами про вчинення спільних дій з відповідною метою та яка містить певні істотні умови, що стосуються способу, часу і місця їх вчи­нення, засобів і знарядь. Змова є закінченим злочином з моменту досягнення угоди із зазначених умов.

Публічні заклики - це хоча б одне відкрите звернення до неви- значеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій (представників влади, військовослужбовців тощо) схилити його (населення), до певних дій. Публічність є оціночною ознакою, і питання про наявність її має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуван­ням часу, місця, обстановки здійснення закликів тощо. Публічні заклики можуть мати місце на мітингу, зібранні, в інших місцях скупчення людей.

Розповсюдження матеріалів - це дії, метою яких є доведення змісту відповідних матеріалів до відома невизначеного чи певного кола осіб. Воно може здійснюватися шляхом підкидання листівок до поштових скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень, розсилання листів певним групам адресатів тощо.

Матеріали - письмові звернення, зафіксовані в оголошенні, листівці, плакаті, газеті чи на іншому носієві інформації - у цьому злочині є засобами вчинення злочину.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом. Насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади є кінцевою метою дій, зазначених у ст. 109.

Кваліфікуючими ознаками є вчинення відповідних публічних закликів, а також розповсюдження матеріалів із закликами особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою гру­пою, або з використанням засобів масової інформації (ч. З ст. 109).

Засобами масової інформації є друковані, аудіовізуальні та електронні засоби масової інформації. їх використання для вчи­нення вказаних вище дій означає виступи в них зі статтями, ін­терв'ю тощо.

Ст. 110 Посягання на територіальну цілісність

і недоторканність України

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 110 КК, характеризується діями, які можуть виявитися у таких трьох формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або дер­жавного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; 2) публічні заклики до вчинення дій, ме­тою яких є зміна меж території (державного кордону) України; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, ме­тою яких є зміна меж території (державного кордону) України.

Дії, вчинені з метою зміни меж території України на пору­шення порядку, встановленого Конституцією України,- це будь-які дії, спрямовані на передачу частини території України під юрис­дикцію іншої держави або на зменшення території України шляхом утворення на її території іншої суверенної держави. Прикладами можуть бути призначення всеукраїнського референдуму з даного питання не Верховною Радою України, а іншим державним органом чи службовою особою, або проголошення певної адміністративно-територіальної одиниці України суверенною державою тощо.

Щодо дій, спрямованих на зміну державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, то Конституція України не встановлює порядку зміни державного кордону. Державний кордон України - це лінія і вертикальна по­верхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України. Тому зміна державного кордону (як умовної лінії), навіть здійснена внаслідок збройного захоплення частини території краї­ни, водночас означає зміну меж її території.

Відповідні матеріали - письмові чи зафіксовані на іншому но­сієві інформації - є засобами вчинення злочину.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Для першої форми злочину характерною є також наявність мети - змінити межі території (державного кордону) Ук­раїни.

Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 110) є вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 110, особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб або поєд­нання відповідних дій з розпалюванням національної чи релігійної ворооїснечі.

Під розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі треба розуміти дії, спрямовані на граничне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, ненависті до представників інших етнічних груп чи конфесій або до атеїстів. У цьому випадку кваліфі­кація за сукупністю зі злочином, передбаченим ст. 161, не потрібна.

Особливо кваліфікуючими ознаками є настання в результаті вчинення злочину таких суспільно небезпечних наслідків, як заги­бель людей, або інших тяжких наслідків (ч. З ст. 110). Під іншими тяжкими наслідками треба розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, настання великої матеріальної шкоди, зруйнування прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів тощо. Психічне ставлення до вказаних наслідків може характери­зуватися умислом або необережністю.

Ст. 112 Посягання на життя державного чи громадського діяча

Специфічною ознакою злочину є потерпілий. Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, обраний (призначений) на посаду у встановленому Конституцією і законами України поряд­ку. Перелік осіб, які можуть бути потерпілими, міститься у ст. 112 і є вичерпним. Тому посягання на життя інших вищих посадових осіб України за мотивами їх державної діяльності не тягне відповідально­сті за ст. 112 і за відповідних обставин кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. І 15 або за іншою відповідною нормою Особливої частини КК.

З об'єктивної сторони злочин полягає у посяганні на життя - вбивстві або замаху (як закінченому, так і незакінченому) на вбив­ство державного чи громадського діяча, що можуть проявитися у діях (здійснення пострілу, вкладення радіоактивної речовини в ка­бінеті тощо) або у бездіяльності (наприклад, не вчинення необхід­ної медичної процедури). Злочин є закінченим з моменту здійс­нення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків (шкода здоров'ю державного діяча може бути не заподіяна зовсім).

Посягання на життя державного чи громадського діяча може бу­ти вчинено як в період виконання ним своїх повноважень, так і після складення повноважень з мотивів помсти за минулу діяльність.

3. Злочини проти основ національної безпеки в інформаційній, економічній, науково-технологічній

і воєнній сферах

Ст. 111 Державна зрада

З об'єктивної сторони державна зрада може проявитися у таких формах: 1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту; 2) шпи­гунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час пере­буває у стані війни або збройного конфлікту. Цей злочин може полягати у вступі на службу до військових чи інших формувань ворожої держави (поліції, розвідки), наданні допомоги агентам спецслужб іноземних держав тощо.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи за­грози нападу, небезпеки державній незалежності України, її тери­торіальній цілісності.

Поняття збройний конфлікт має самостійне правове значення для кваліфікації, якщо такий конфлікт відбувається поза межами воєнного стану - у разі фактичного початку воєнних дій, але ще до оголошення воєнного стану або ж у мирний час.

Перехід на бік ворога є закінченим злочином з моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду України. Надання згоди виконати такі дії (наприклад, поступити на службу до поліції) є готуванням до вчинення злочину і залишає можливість добровільно відмовитися від його доведення до кінця.

Поняття шпигунство, його предмет, об'єктивна і суб'єктивна сторони будуть розкриватися при висвітленні ознак злочину, перед­баченого ст. 114.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх пред­ставникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям за­подіяти шкоду державній безпеці України.

Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов'язану зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом, з втручанням у міжнародну або внутрішню політику України, зі спробою змінити її територію або знизити оборонозда­тність, з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав тощо. Допомога у проведенні такої дія­льності може надаватися шляхом організації чи виконання конкре­тного злочину, схилення до державної зради інших осіб тощо.

Іноземна держава - це будь-яка держава, крім України, неза­лежно від того, чи визнана вона Україною як суверенна і чи має Україна з нею дипломатичні відносини.

Під іноземною організацією слід розуміти державну чи недержав­ну установу, підприємство, об'єднання іншої країни, у т. ч. політичну партію, релігійну організацію, а також міждержавну чи міжнародну організацію, у т. ч. неофіційну, нелегітимну чи злочинну («тіньовий» уряд у вигнанні, терористична організація тощо), крім офіційної між­народної організації, членом якої є Україна. Іноземною організацією є також військова, політична, фінансова чи інша розвідка.

Представник іноземної держави або іноземної організації - це особа, яка уповноважена виражати інтереси тієї чи іншої іно­земної держави (іноземної організації) та діє від її імені або пред­ставляє її за спеціальним повноваженням, у т. ч. таємним (неофі­ційним). До представників іноземних держав слід відносити, зокрема, глав та членів дипломатичних представництв (послів, посланників, повірених у справах, радників, аташе), консуль­ських установ (консулів, консульських агентів), осіб, що включе­ні до парламентських і урядових делегацій іноземних держав як їх члени та перебувають на території України з офіційними чи неофіційними дорученнями.

Закінченим злочин у цій формі є з моменту вчинення відповід­ного діяння, яким особа надала допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.

Частина 2 ст. 111 визначає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності, можливий за сукупності трьох умов, коли громадянин України: 1) вступив у зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отри­мав їх злочинне завдання; 2) не вчинив жодних дій на виконання цього-злочинного завдання; 3) добровільно заявив органам влади України про свій зв'язок із зазначеними державою, організацією або їх представниками та про отримане завдання.

Ст. 114 Шпигунство

Предметом шпигунства, передбаченого статтями 111 і 114 КК, є відомості, що становлять державну таєм­ницю. Ними є інформація у сфері оборони, економіки, науки і тех­ніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопо­рядку, розголошення якої може завдати шкоди національній без­пеці України і яка рішенням державних експертів з питань таємниць визнана державною таємницею та включена до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ).

Зовнішньою (матеріальною) ознакою віднесення документа, виробу або іншого матеріального носія інформації до предметів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, є нада­ний йому гриф секретності - реквізит матеріального носія таємної інформації, який засвідчує ступінь її секретності («особливої важ­ливості», «цілком таємно», «таємно»),

З об'єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях: 1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх пред­ставникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) зби­рання з метою передачі вказаним адресатам відомостей, що стано­влять державну таємницю.

Передача відомостей означає їх усне повідомлення (телефо­ном, радіо тощо), вручення матеріальних носіїв інформації (пря­мо чи з використанням тайника) або надання доступу до них (скажімо, шляхом передачі ключа від камери схову), або їх пере­силання (з використанням поштового, електронного зв'язку то­що) безпосередньо адресату чи посереднику.

Іноземна держава у цьому випадку - поняття збірне. Передача іноземній державі певних відомостей передбачає передачу їх не державі як субстанції, а офіційному державному органу, у т. ч. розвідувальному.

Збирання відомостей полягає в їх пошуку і добуванні (шляхом розпитування певних осіб, візуального спостереження та підслу­ховування, зняття інформації з каналів зв'язку, проникнення до комп'ютерних систем, виготовлення копій документів тощо), при­дбанні будь-яким способом (таємне чи відкрите викрадення, ку­півля, обмін документів чи зразків зброї, макетів секретного об'єкта тощо) з наступним зосередженням їх в одному чи кількох місцях.

Шпигунство у вигляді передачі певних відомостей вважається закінченим злочином з моменту їх фактичного повідомлення (вру­чення, відправлення, закладення в тайник тощо), а у вигляді зби­рання - з моменту вчинення дій, спрямованих на набування (на­громадження, зосередження тощо) хоча б частини відповідної інформації за наявності мети передати її відповідному адресатові.

Частина 2 ст. 114 передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вже передала чи зібра­ла для передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомості, що становлять державну таємницю.

Таке звільнення можливе за сукупності трьох умов, із яких тільки дві цілком залежать від волі вказаної особи: 1) особа припинила раніше розпочату шпигунську діяльність; 2) вона доб­ровільно повідомила органи державної влади України про вчине­не; 3) внаслідок виконання особою перших двох умов і вжитих ор­ганами державної влади України заходів (у т. ч. за участю цієї ж особи) було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

4. Злочини проти основ національної безпеки в економічній, екологічній і воєнній сферах

Ст. 113 Диверсія

Предметом диверсії можуть бути: 1) будівлі, споруди та інші об'єкти, які мають важливе народно­господарське чи оборонне значення, від яких залежить життєдія­льність регіонів чи інших великих територій, належне функціону­вання певних галузей економіки, структур державного управління (електростанції, мости, дамби, греблі, вокзали, порти тощо), у т. ч. підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні підприємства, пожежа-небезпечні ви­робництва тощо); 2) стада тварин, риба у водоймищах; 3) посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.

Об'єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна з яких передбачає вчинення суспільно небезпечних дій (зо­крема, вибухів і підпалів), спрямованих на: 1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здо­ров'ю; 2) зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важ­ливе народногосподарське чи оборонне значення; 3) радіоактивне забруднення; 4) масове отруєння; 5) поширення епідемій; 6) по­ширення епізоотій; 7) поширення епіфітотій.

Вибух - це процес вивільнення великої кількості енергії в обме­женому об'ємі за короткий проміжок часу внаслідок миттєвого хі­мічного розкладання відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення сильно нагрітих газів, а підпал - це свідоме викликання пожежі шляхом застосування джерела вогню до певних об'єктів.

До інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподі­яння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю, на зруйну­вання або пошкодження певних об'єктів можна віднести, скажімо, пошкодження дамби гідроелектростанції, яке потягло затоплення населеного пункту, або пуск ракети, спрямованої на важливий во­єнний об'єкт, або організацію катастрофи поїзда тощо.

Масове знищення людей - це позбавлення життя багатьох лю­дей (конкретна їх кількість визначається судом з урахуванням об­ставин справи).

Під тілесними ушкодженнями розуміється порушення анато­мічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як на­слідок дії одного чи кількох ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних, а під іншою шкодою здоров'ю людей - неврологічний розлад, втрата працездатності тощо.

До дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, можуть бу­ти віднесені зруйнування чи пошкодження джерел іонізуючого випромінювання, порушення агрегату чи виробу, де містяться радіоактивні речовини, тощо.

Масові отруєння - це заподіяння шкоди життю чи здоров'ю більш-менш широких кіл населення шляхом їх отруєння. Дії, спрямовані на масове отруєння, полягають у домішуванні токси­чних речовин до води, повітря, продуктів харчування тощо.

Епідемія - це процес поширення заразних захворювань людей (чуми, холери тощо), що відбувається на значній території у від­носно короткий проміжок часу, коли показник інфекційної за­хворюваності серед населення певної місцевості у певний час пе­ревищує звичайний рівень, характерний для даної інфекційної хвороби, і відзначається відповідною динамікою.

Епізоотія - це такий, що характеризується безперервністю на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес по­ширення заразних (інфекційних та паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру тощо) свійських чи інших тварин.

Епіфітотія полягає у значному поширенні грибкових, вірус­них чи бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рос­линних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин. Такі захворювання можуть бути спричинені дією шкідників (комах, кліщів) чи фітопатогенів (вірусів, бактерій).

Дії, спрямовані на поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії, можуть полягати у розповсюдженні будь-яким способом на тери­торії України збудників чи переносників відповідних хвороб (гри­зунів, комах, кліщів тощо) чи у спробі такого розповсюдження.

Диверсія, вчинена у будь-якій із її форм, є закінченою з момен­ту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу чи інших дій від­повідної спрямованості, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки.

Суб'єктивна сторона диверсії характеризується прямим умис­лом і метою ослаблення держави. Саме за ознакою мети (не вра­ховуючи деяких інших ознак) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя бага­тьох осіб, терористичний акт, екоцид тощо.