Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

За джерелами походження (або за ознакою власності на капітал)міжнародні потоки капіталу поділяються на державні (офіційні) і недержавні (приватні).

Державний капітал – це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

Недержавний (приватний) капітал – це засоби приватнихфірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це – інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

У першому випадку джерелом капіталу є засоби державного бюджету, а у другому – власні або залучені кошти приватних фірм. У першому випадку рішення про переміщення капіталу за кордон приймає уряд спільно з парламентом, а у другому – уряд має право його регулювати і контролювати.

За ознакою одержання прибутку на капітал (підприємницький прибуток або дохід на капітал) форми вивозу приватного і державного капіталу поділяються відповідно на:

· підприємницький;

· позиковий.

І. Вивіз підприємницького капіталу являє собою довгострокові зарубіжні інвестиції, які ведуть до створення за кордоном філій, дочірніх компаній та СП.

У свою чергу вивіз підприємницького капіталу поділяється на 2 форми:

1. прямі інвестиції - це капіталовкладення у підприємства за кордоном, які забезпечують контроль над ними з боку інвестора. До прямих інвестицій належать такі, що дозволяють зосередити у інвесторів не менше 25% акціонерного капіталу. Згідно поділу інвестицій, прийнятих МВФ, до прямих

· вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

· реінвестування прибутку;

· внутрішньо корпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

2. портфельні інвестиції – це капіталовкладення в іноземні цінні папери (акції) з метою одержання доходу на капітал, однак у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути: акціонерні цінні папери; боргові цінні папери (облігації, прості векселі, інструменти грошового ринку – казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо).

Чіткої межі між прямими і портфельними інвестиціями немає. Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для обох сторін (як експортерів, так і імпортерів). Експортери капіталу отримують прибуток (або свою частку прибутку), який вивозять з країни або використовують для інвестицій на місці. Імпортери капіталу мають можливість ефективно і раціонально використовувати зовнішні джерела коштів і технологій в національних інтересах. Однак необхідно зазначити, що коли прямими інвестиціями обмінюються розвинуті країни, то економічні відносини будуються на рівноправній основі. Водночас експорт капіталу в країни,

Що розвиваються, як правило, пов’язаний зі встановленням нерівноправних економічних відносин.

ІІ. Вивіз позичкового капіталу – це така форма вивозу капіталу, коли капітал віддається в позику під відсотки та формі придбання інструментів боргу (облігації) (з метою отримання доходів у вигляді).

Основні форми вивозу позичкового капіталу:

1. міжнародний кредит – це позика у грошовій або товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику іншої країни на умовах терміновості, повернення, виплати відсотків;

2. пільговий кредит – це міжнародний кредит, який надається: на пільгових умовах; на довгостроковій основі; за зниженими відсотковими ставками; безвідсотковий кредит (тобто кредит, який надається без умови оплати за використання кредиту)

3. міжнародні облігації – це цінні папери (інструменти боргу), які емітент продає за посередництва міжнародних фінансових інститутів міжнародним інвесторам, останні мають право періодично отримувати відсотки від номінальної вартості облігацій та пред’явити їх емітенту у визначений час для відшкодування вартості, а також продавати за ринковою вартістю на вторинних ринках.

Кредиторами можуть бути приватні фірми або банки, державні органи і міжнародні фінансові організації, а одержувачами – приватні особи, компанії, підприємства, уряди країн.

Експорт позикового капіталу набуває все більших масштабів і став основою сучасної системи міжнародного кредиту. У міжнародних масштабах як позиковий використовується здебільшого державний капітал, меншою мірою – приватний.

Ринок позикових капіталів або фінансовий ринок складається зі світового грошового ринку та світового ринку капіталів (рис. 2).

Рис. 2. Структура фінансового ринку

На обліковому ринку основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та інші види короткострокових зобов’язань (цінні папери).

На міжбанківському ринку тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів залучаються і розміщуються банками переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки. Найпоширеніші строки депозитів – 1, 3 і 6 місяців, а граничні - від 1 дня до 2 років (іноді 5 років).

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Отже, на першому з ринків позиковий капітал виступає у формі грошей, переважно депозитів. Позики на світовому грошовому ринку короткострокові й призначені, в основному, для обслуговування міжнародної торгівлі.

Ринок капіталів охоплює середньо- і довгострокові кредити, а також акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо і довгострокових) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів служить важливим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій і банків, а капітал використовується переважно для фінансування капіталовкладень.

Обидві складові світового ринку позикових капіталів тісно пов’язані між собою.

Основна частина міжнародних кредитних та інших операцій на світовому ринку капіталів здійснюється в міжнародних фінансових центрах. Провідним світовим фінансовим центром є Нью-Йорк, а європейським –Лондон. Великими фінансовими центрами є також Токіо, Париж, Люксембург, Гонконг, Сінгапур, Цюріх, Франкфурт-на-Майні. З’явилися фінансові центри і в країнах, які не займають провідних позицій у світовому господарстві (Бахрейн, Панама тощо).

Складовою частиною світового фінансового ринку є Євроринок – це сукупність грошових засобів в іноземних валютах, які функціонують як позиковий капітал за межами національних кордонів.

Євроринок практично став ядром світового ринку капіталів. Так, чистий обсяг Євроринку в 1988 р. становив понад 2,5 трлн.дол., а сукупний світовий ринок капіталів в цьому ж році – 3,2 трлн.дол.

Операції на Євровалютному ринку проводяться у євровалютах. Євровалюта – це іноземна валюта, в якій здійснюються операції за межами країн – емітентів усіх валют. Наприклад, долар США на рахунках у банках Великобританії, Німеччини чи інших країн називається євродоларом, фунт стерлінг на рахунках Франції, США – євро стерлінгом.

Зміст операцій на Євроринку полягає у тому, що банки, розміщені позами межами країни – емітента будь-якої національної валюти, приймають за певні відсотки депозити, виражені у цій валюті, а потім надають їх у кредит за вищі відсотки. Причому у кредит надається не сама ця валюта, а лише її доларовий вираз, зафіксований на рахунках банку.

У євроринок входять: єврогрошовий ринок (ринок короткострокових кредитів); ринок середньострокових банківських кредитів євро кредитів; ринок єврооблігацій, або ринок європозик.

Показники вивезення капіталу характеризують рівень економічного розвитку країни. До них належать:

1. обсяг зарубіжних інвестицій даної країни та його співвідношення з національним багатством країни (І/ ВВП, ВНП);

2. співвідношення обсягу зарубіжних прямих інвестицій даної країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території;

3. зовнішній борг країни і його співвідношення з її ВВП/ВНП.

Слід зазначити, що на сучасному етапі до головних факторів посилення і динаміки міжнародного руху капіталу і міжнародних інвестицій відносяться наступні:

· посилення диференціації між рівнями економічного розвитку та його структурі в різних країнах, що впливає на темпи і структуру міжнародної торгівлі та інвестицій;

· поширення інновацій та високих технологій, що стає вирішальним фактором інвестування та змін структури глобальної економіки;

· розвиток економічних інтеграційних союзів, що призводить до збільшення взаємного руху товарів та капіталів у рамках інтеграційних угруповань;

· багатосторонні угоди, які сприяють іноземним інвестиціям;

· стимулювання інвестицій на регіональному та багатосторонньому рівнях.

Глобальну інфраструктуру іноземного інвестування складає взаємодія таких основних сегментів, як глобальні ринки капіталів, міжнародний валютний ринок, міжнародні ринки акцій, фінанси транснаціональних корпорацій, міжнародні біржі, міжнародні фінансові інститути (банки, інвестиційні та фінансові компанії).

Глобальні макроекономічні та регулятивні умови стимулювання міжнародної інвестиційної діяльності здійснюють міжнародні економічні організації: МВФ; МБРР, який входить до групи Світового банку; Багатостороння агенція гарантії інвестицій, що надає гарантії для фінансування міжнародних інвестиційних проектів; Міжнародна фінансова корпорація, яка безпосередньо фінансує міжнародні та національні інвестиційні проекти тощо.

Мотиви інвестицій формуються під впливом сукупності факторів, перш за все очікуваної прибутковості та ступеня ризику.

Інвестиції з низьким ступенем ризику – це прямі інвестиції в країни зі стабільною законодавчою та економічною системами або в державні цінні папери розвинутих країн, такі, як наприклад, казначейські облігації США, які вважаються так званим “безризиковим” засобом отримання певного прибутку.

Інвестиції з високим ступенем ризику – це вкладення у країни з нестабільною економікою та правовою системою. Такими вважаються ризиковані цінні папери, що є спекулятивними стосовно можливостей отримання прибутку, тому його рівень має бути набагато вищим, ніж забезпечують “безризикові інвестиції”.

5. Економічні ефекти прямих закордонних інвестицій були предметом дослідження багатьох вчених. Відповідно на сучасному етапі відомі наступні теорії до пояснення мотивів та рушійних сил прямих іноземних інвестицій:

1. І -ша група підходів базується на розумінні ринку як досконалого, з досконалою конкуренцією та ліберальним (вільним) режимом руху капіталів між країнами:

· Диференціація рівнів прибутку як основний мотив руху капіталу, тобто прямі іноземні інвестиції є результатом руху капіталу з країн з відносно низьким рівнем доходу на вкладений капітал до країн з більш високим доходом на капітал. Цей підхід використовувався у 50-60-х роках ХХ ст., коли домінував рух американського капіталу до Європи, а прибутки американських компаній за кордоном були значно вищими, ніж удома. Зрозуміло, що структурні зміни в економіці та валютні фінансові кризи значно ускладнили реальність власне фінансового трактування іноземних інвестицій.

· Міжнародна диверсифікація інвестиційного портфеля шляхом інвестування у різні країни. Він базується на тому, що компанія може знизити ризик отримання очікуваних доходів шляхом здійснення вкладень у різні країни. При цьому загальний дохід компанії буде більш стабільним, оскільки систематичні ризики різних країн не є корельованими, тобто вони змінюються по-різному.

· Досягнення певною компанією значної частки внутрішнього ринку чи значних обсягів виробництва спричинює її зарубіжну експансію. Такий неокласичний підхід намагається пояснити прямі іноземні інвестиції компанії як природні на певній стадії її зростання.