Читайте также:
|
Категорія "соціологія права" в якості самостійного наукового напрямку була введена в науковий обіг відносно недавно – в 1962 р. на V Міжнародному соціологічному конгресі.
Питання про природу, предметі, об'єкті і місце соціології права серед інших соціальних і юридичних наук залишається досі відкритим. Щодо цього у літературі існують різні точки зору.
Підсумовуючи, можна віділиті наступні групи підходів до проблеми статусу соціології права:
1) соціологія права є допоміжною дисципліною в рамках правознавства (Карл Ллевеллін, Владімір Алєксандровічь Туманов, Владік Сумбатовічь Нерсесянц, Валєнтіна Вікторовна Лапаєва та ін);
2) соціологія права складає різновид загальної теорії права (Еміль Дюркгайм, Ніклас Луман, Аксель Хегерстрем, Владімір Міхайловічь Сирих та ін..);
3) соціологія права розглядається як галузь загальної соціології або як самостійна соціологічна дисципліна (Макс Вебер, Жорж Гурвич, Євген Ерліх, Жан Карбоньє ін.);
4) деякі автори відстоюють ідею про подвійну юридико-соціологічну природу соціології права. Так, В.В. Барчук вважає, що «становлення соціології права як галузі міждисциплінарних досліджень може відбуватися як на основі загальної соціології, так і на базі теорії права». Угорський соціолог Кальман Кульчар у книзі «Основи соціології права» також говорить про міждисциплінарне становище соціології права як науки, що розвивається на стику юриспруденції і соціології.
5) деякі автори розмежовують юридичну соціологію як науковий напрям в структурі юридичної науки та соціологію права як галузь соціології (С.В. Савчук). Юридична соціологія історично і методологічно виникла із загальної теорії права, в рамках якої тривалий час розвивалась як науковий напрям дослідження, поява якого була зумовлена широким впровадженням в правову науку і практику соціологічних методів. Юридична соціологія визначається як правова наука, що вивчає право як динамічний юридичний інститут у його соціальному прояві, в контексті соціальних зв’язків, з метою пізнання його внутрішніх, онтологічно-правових якостей та закономірностей. Увага акцентувалася на соціолого-юридичних аспектах пізнання загальних закономірностей права. На відміну від соціології права, об’єктом якої є суспільство як ціле, а право тут постає тільки окремим його елементом, об’єктом юридичної соціології є право як ціле, перш за все як самодостатній нормативний феномен, право у взаємозв’язках і взаємодії з іншими об’єктами (матеріальними та духовними), на які воно впливає і які чинять вплив на нього. Предметом юридичної соціології є специфічні закономірності мікросоціогенезу правових норм, соціодинаміка їх функціонування та безпосередні наслідки соціальної дії, як необхідна умова оптимізації правового регулювання. Гносеологічним обґрунтуванням специфіки методу юридичної соціології є соціолого-юридичний підхід до права як внутрішньої соціодинаміки його структурних елементів. Юридична соціологія є самостійною правовою наукою, на відміну від соціології права, яка є окремою галуззю загальної соціології. Виділяють три основні проблемні напрямки досліджень у сфері юридичної соціології: соціальна зумовленість права; соціальний механізм дії права; ефективність дії законодавства та правозастосовної діяльності.
Погляд на соціологію права як на галузь загальної соціології є одним із найпоширеніших в літературі.
Становлення і формування соціології права як науки є результатом досить тривалого історичного розвитку соціологічних знань, а також їх диференціації. Це насамперед зумовлено об’єктивними потребами юридичної науки, пов’язаними із вивченням права в реальній дійсності. Такі потреби юридичної науки формують попит на систему соціально-правових досліджень, які аналізують генезу і функціонування правовой системы, включая ее нормы и інститути.
Предмет соціології права досліджує саме соціальні чинники, пов'язані з правовими явищами, а також механізм і закономірності такого зв'язку. Такий підхід орієнтує конкретні дослідження на пошуки нових, неюридичних чинників, що впливають на право, на виявлення нових тенденцій, а відтак закономірностей у різних сферах суспільного буття.
Таким чином, метою соціологічних досліджень у праві виступає:
по-перше, аналіз зв'язку між правом, як соціальним феноменом і суспільною системою;
по-друге, виявлення соціальних функцій права і комплексних процесів реалізації юридичних норм у соціальній поведінці.
Предметом соціально-правових досліджень є суспільні відносини. Причому такі, які складаються як при формуванні правових норм (мається на увазі переклад соціальних відносин на мову юридичних норм), так і при трансформації правових приписів в соціальну поведінку індивіда і соціальних груп.
Конкретні соціологічні дослідження в праві орієнтовані, з одного боку, на аналіз соціальної обумовленості, а з іншого, – на соціальну дію, ефективність права та його інститутів; вплив моралі на суспільні відносини, на практику, а також і зворотний вплив соціальних чинників на право.
Правову науку насамперед цікавить правова форма певних соціальних відносин, зміст прав і обов'язків суб'єктів. А соціологія на будь-якому рівні з'ясовує соціальний генезис, соціальне місце і соціальні функції досліджуваного суспільного явища. Так, юрист, характеризуючи шлюбно-сімейні відносини, зверне переважну увагу на правовий статус подружжя, розгляне права та обов'язки дітей і батьків. У свою чергу соціолог досліджує фактичні взаємини членів родини: на симпатії і антипатії, взаємні почуття прихильності і їх реалізацію в поведінці людей, зв'язок сімейних відносин з мораллю, економікою і т. д.
Право досліджується на рівні субоб’єкта, як компонент соціальної системи, породжений соціальними потребами.
Отже, предметом соціології права є соціальні закономірності функціонування та зміни права, механізми взаємодії суспільства та права,форми виявлення, шляхи та механізми їх реалізації в поведінці особи, соціальних груп, організацій і всього суспільства,як необхідна умова забезпечення цілісності, існування та розвитку суспільства.
Тема 3. Світовий фінансовий ринок. Міжнародні інвестиції.
План
1. Світовий фінансовий ринок, його структура та функції.
2. Сутність та причини міжнародного руху капіталу. Форми та показники міжнародного руху капіталу.
3. Ринок міжнародних інвестицій.
3.1. Прямі іноземні інвестиції.
3.2. Портфельні міжнародні інвестиції.
4. Сучасні тенденції міжнародного руху капіталів: напрямки, структура та динаміка (СРС).
5. Інвестиційний клімат та фактори, які його визначають.
Література:
1. Міжнародна економіка. Навч.посібн. Видання 3-тє перероб. та доп.- К.: Центр учбової літератури, 2012.- 368 с.
2. Білоцерківець В.В., Завгородня О.О., Лебєдєва В.К. та ін. Міжнародна економіка. Підручник / За ред. А.О.Задої, В.М.Тарасевича.- К.: Центр учбової літератури, 2012.- 416 с.
3. Міжнародна економіка: навч.посібн. / В.Г.Герасимчук, С.В.Войтко.- К.: Знання, 2009.- 302 с.- (Вища освіта XXI століття).
4. Міжнародна економіка: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / [Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін.]; За ред. Ю.Г.Козака, Д.Г.Лук’яненка, Ю.В.Макогона [3-тє вид.].- К.: Центр учбової літератури, 2009.- 560 с.
5. Міжнародна економіка: Навчальний посібник / За ред. Ю. Г. Козака, Н. С. Лонгвінової, В. М. Осипова. – К.: Центр учбової літератури, 2008. - 1118 с.
6. Міжнародна економіка: Підручник / За ред. А. П. Румянцева. – К.:Знання, 2006. – 479 с..
7. Козик В., Панкова Л., Даниленко Н. Міжнародні економічні відносини: Навч.посібник.- К.: Знання-Прес, 2008.- 409 с.
1. Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу, що об’єктивно призводить до функціонування світового фінансового ринку. Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів національних фінансових ринків, зміцнення зв’язків та активного розширення контактів між ними
Світовий фінансовий ринок – організаційно-економічний механізм міждержавного руху та перерозподілу капіталів, придатних для використання за межами свого утворення, та на міграцію яких впливає ринковий попит та пропозиція, а також регулюючі заходи (функції) держави та міжнародних організацій.
Функції світового фінансового ринку:
· посередницька – взаємодія між інвесторами (експортерами) та імпортерами капіталу, кредиторами та позичальниками в глобальному економічному просторі;
· перерозподільча – спрямування капіталів у ті сектори економіки та в ті об’єкти, де є можливість їх найбільш продуктивного використання;
· ціноутворююча – визначення на основі взаємодії попиту та пропозиції ціни різноманітних фінансових активів, зокрема позикових ресурсів;
· регулююча – експорт/імпорт капіталів як інструмент регулювання платіжного балансу країни та коригування валютних курсів, підтримка стабільності національних, регіональних та світової валютних систем;
· інформаційна – поширення за допомогою цінових сигналів та агрегованих біржових індексів різноманітної інформації, на підставі якої економічні суб’єкти визначають свою поведінку у коротко- та довгостроковому періодах.
Структура світового фінансового ринку:
1. грошовий (валютний) ринок – забезпечує міжнародну ліквідність (можливість швидко залучати достатню кількість ресурсів на наднаціональному рівні для операцій із споживчими товарами та спекулятивних операцій з цінними паперами);
2. кредитний – міжнародний фінансовий ринок, на якому відбувається рух капіталів на умовах зворотності, терміновості та платності;
3. фондовий – міжнародний фінансовий ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу є цінні папери;
4. ринок страхового капіталу – механізм взаємодії учасників фінансового ринку, який передбачає їх добровільні або примусові внески у цільові страхові фонди, призначення для покриття ризиків, які можуть виникати у зв’язку з міжнародною інвестиційною діяльністю.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 72 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |