Читайте также:
|
Рис 5.. Основні моменти процесу праці
Праця виступає як процес функціонування робочої сили.
Робоча сила - це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. Іншими словами, робоча сила - це здатність до праці, а праця є процесом функціонування робочої сили.
Предмети праці - всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.
Засоби праці - це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.
Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва, які є одним з елементів продуктивних сил.
Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництво (рис. 5.3).
Суспільне виробництво має і галузеву структуру (рис. 5.4).
У нематеріальному виробництві особливе місце належить духовному виробництву: праця художника, скульптора, письменника, кінорежисера, фотографа тощо. Результатом їхньої праці, як і в матеріальному виробництві, є створення матеріалізованих благ - книг, картин, скульптур, кінострічок, фотографій. Але все ж таки духовне виробництво відносять до нематеріального виробництва, оскільки головним у ньому є не матеріальна частина створення речі, а її естетична ціннісність, глибина духовного відображення реального світу через талант людини.
5 питання:
Фактори виробництва - це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. В економічній науці поряд з поняттям "фактори виробництва" використовується і така категорія як "ресурси виробництва". Вони становлять сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, фактори виробництва - це "працюючі ресурси".Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об'єднанні у певні групи. В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва.Так, марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи: особистий фактор виробництва та речовий фактор виробництва. Під особистим фактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуаль-вих здібностей людини до праці. Під речовим фактором виробництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.Однак такий розподіл факторів виробництва не визнається сучасною економічною наукою. По-перше, тому, що він має занадто спрощений характер і не враховує тих змін, котрі відбулися в структурі факторів виробництва за останні півтора століття. По-друге, марксистський розподіл факторів виробництва має яскраво виражену соціальну спрямованість, він виходить з класового підходу до аналізу природного процесу виробництва. Відповідно до цього підходу єдиним фактором, що створює прибуток, є праця найманого робітника. Власники ж інших факторів виробництва виступають як нестворюючі суб'єкти суспільства.Згодом економічна теорія звільнилась від соціально-класових, ідеологічних поглядів на фактори виробництв, розширила їх межі і досліджує їх як загальні техніко-економічні елементи, без яких процес виробництва неможливий в будь-якому суспільстві.
Вперше назва "політекономія" була вжита французом Антуа-ном Монкретьєномі5! у "Трактаті політичної економії", який побачив світ у 1615 р. Чому саме так Монкретьєн назвав свій твір, а не просто "економія" або "економіка", як це робили давньогрець кі мислителі або його сучасники? Річ у тім, що починаючи з Ксенофонта й Аристотеля, всі, хто вживав ці слова (економія, економіка), вкладали в них первісний зміст - це домоводство, управління особистим господарством, сім'єю. Але Монкретьєн пише не про таке господарство. Його думки були скеровані на процвітання господарства як державної, національної спільності. Підкреслюючи саме це, він і поставив перед словом економія визначення політична.Проте головна заслуга Монкретьєна не в тому, що він дав назву новій науці, а в тому, що в своєму "Трактаті", спеціально присвя ченому економічним проблемам, він вперше виділив особливий предмет дослідження, відмінний від предмета інших суспіль них наук. Саме з цього моменту в загальному понятті "економіка" починають виділяти два аспекти: економіку як систему господар ської діяльності та економіку як систему наукових знань про господарську діяльність. А в самій економічній науці почався процес диференціації знань. З одного боку, формуються теоретичні економічні науки, з іншого - прикладні. Тепер економічна наука • це система дисциплін про економіку, провідною з яких є полі тична економія, яка відіграє роль теоретичного фундаменту, виконує по відношенню до всіх інших економічних дисциплін методологічну функцію
Залежно від тривалості періоду і характеру проблем, які потрібно розв’язати, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.
Фінансова стратегія покликана виробляти головні напрями використання фінансів, передбачати форми й види організації фінансових відносин. Її характерною ознакою є вибір стратегічної мети шляхом складання довготермінових цільових програм, що передбачають концентрацію фінансових ресурсів на головних напрямах економічного і соціального розвитку держави.
Фінансова тактика спрямовується на розв’язання конкретних завдань на певному етапі розвитку, які реалізуються шляхом оперативних змін у способах, методах і формах організації фінансових зв’язків, господарської, комерційної та фінансової діяльності.
Податки — це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального й місцевого бюджетів, що здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавчими актами тієї чи іншої країни.
Головними функціями податків є:
♦ фіскальна, яка полягає в тому, що податки забезпечують фінансування державних витрат;
♦ соціальна, яка полягає в тому, що за її допомогою здійснюється підтримування соціальної рівноваги через зменшення надто великої розбіжності в реальних доходах окремих соціальних груп населення;
♦ регулювальна, яка полягає в тому, що за їх допомогою здійснюється регулювання економічної кон’юнктури, секторної, галузевої та регіональної структур економіки, інвестиційної активності, зовнішньоекономічних зв’язків, науково-дослідних робіт, охорони навколишнього природного середовища та інших об’єктів.
Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, а також сукупність державних податкових органів та їх компетенція становлять податкову систему. Податкова система складається із системи оподаткування та системи податкових органів.
►► Податкова система має ґрунтуватись на засадних принципах.
1. Принцип обов’язковості сплати податків передбачає встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.
2. Принцип рівності суб’єктів оподаткування та недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації забезпечується однаковим підходом до суб’єктів господарювання щодо визначення зобов’язань зі сплати податків.
3. Принцип соціальної справедливості означає організацію соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого оподаткування, тобто встановлення неоподатковуваного мінімуму та диференційованого і прогресивного оподаткування доходів громадян.
4. Принцип стабільності означає незмінність податків та їхніх ставок, а також податкових пільг упродовж бюджетного року.
5. Принцип наукової обґрунтованості передбачає встановлення податків на підставі реальних показників стану та фінансових можливостей національної економіки. При цьому враховується необхідність досягнення збалансованості між видатками бюджету та його доходами.
6. Принцип доступності забезпечує відкритість норм податкового законодавства для платників податків.
Система оподаткування — це нормативно акти, права та обов’язки, об’єкти оподаткування, види податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків.
Платник податку — це юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладається зобов’язання сплачувати податки.
Об’єкт оподаткування — це кількісно виміряний економічний феномен, що підлягає оподаткуванню (прибуток, додана вартість, майно, дохід тощо).
Податкова база — це частка об’єкта оподаткування, на яку нараховується податок (податкова база зазвичай менша за об’єкт оподаткування, оскільки законодавством може бути встановлений розмір неоподатковуваного доходу, надані різні пільги тощо).
Ставка податку (норма оподаткування) — це частка податкової бази, що вилучається у формі податків і вимірюється у відсотках.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 108 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |