Читайте также:
|
Фінанси (франц. finance — платити) — сукупність відносин економічної власності між фізичними і юридичними особами з приводу формування фінансових ресурсів у сфері обміну та розподілу і їх використання у всіх сферах і галузях суспільного виробництва.
З одного боку, вони виражають відносини привласнення частини необхідного та додаткового прибутку, що виникають між державою, суб'єктами підприємницької діяльності і громадянами, з іншого — це грошові фонди, які опосередковують рух матеріальних, інформаційних, людських та інших ресурсів.
Основними суб'єктами фінансової системи в межах окремої країни є державні фінанси, фінанси суб'єктів господарювання (підприємств, фірм, компаній) і фінанси домогосподарств. З урахуванням фінансових зв'язків країни з іншими країнами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями виокремлюють і міжнародні фінанси.
Державні фінанси є системою відносин економічної власності між державою, з одного боку, та суб'єктами господарювання, домогосподарствами — з іншого, з приводу акумулювання фінансових ресурсів у держави і їх використання для виконання нею соціально-економічних та інших функцій.
Фінанси суб'єктів господарювання є сукупністю фінансових ресурсів, необхідних для здійснення процесу відтворення (тобто виробництва, обміну, розподілу і споживання) на підприємстві та відносин економічної власності, які виникають і розвиваються при цьому.
Фінанси домогосподарств — це грошові ресурси, що формуються у громадян країни з доходів, отриманих від трудової та індивідуальної діяльності і спрямовуються на відтворення робочої сили і примноження їх власності.
Міжнародні фінанси — відносини економічної власності між державою і національними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, з одного боку, та міжнародними організаціями (в тому числі фінансово-кредитними) та іншими державами — з іншого, з приводу виплати обов'язкових платежів, а також функціонуванням і розвитком валютного ринку.
Сутність фінансів повніше розкривають виконувані ними функції:
1) нагромадження необхідної кількості фінансових фондів (у тому числі капіталу) для здійснення процесу розширеного відтворення продуктивних сил і насамперед основної продуктивної сили (людини-працівника);
2) регулювання державою за допомогою фінансів розвитку економічної системи, зокрема технологічного способу виробництва та відповідних відносин власності;
3) розподіл значної частки національного доходу через державний бюджет з метою виконання різноманітних функцій держави (економічної, соціальної, оборонної та ін.). Акумулювання значної частини фінансових ресурсів та їх спрямування на конкретні цілі Дає змогу впливати на співвідношення між нагромадженням і споживанням, між І і II підрозділами суспільного виробництва, між попитом і пропозицією та ін.;
4) контроль, що передбачає здійснення перевірки дотримання підприємствами та організаціями процесів акумулювання і використання грошових ресурсів, виконання зобов'язань перед державою. Фінансовий контроль у розвинутих країнах здійснюють парламенти, спеціальні відомства державного контролю, міністерства фінансів та їх окремі управління, контрольно-ревізійні відділи місцевих органів влади та ін. Контроль з боку парламенту здійснюється в процесі розгляду і затвердження проекту державного бюджету, а також звіту про його виконання. Так, спеціальними органами здійснення фінансового контролю у США є Контрольно-ревізійне управління, у Франції, в Україні — Розрахункова палата тощо.
У процесі діалектичної взаємодії окремих ланок фінансів, виконання ними своїх функцій та наявності відповідного господарського механізму формується і розвивається фінансова система.
Фінансова система — сукупність відносин економічної власності, зумовлених утворенням, розподілом і використанням фінансових ресурсів держави, суб'єктів господарювання і домогосподарств фінансовими установами відповідно до вимог економічних законів.
Найважливішою складовою фінансової системи є підсистема відносин економічної власності, пов'язаних з акумульованими державою з метою виконання своїх соціально-економічних функцій грошовими фондами. Радикальне погіршення виконання цих та інших функцій (наприклад, оборонних) з часу проголошення незалежності України зумовлене передусім майже подвійним зниженням частки одержавленого ВВП, зменшенням ефективності податків. Унаслідок цього видатки з бюджету України на душу населення становили у 2002 р. — 232 дол., тоді як у Литві — 524, в Росії — 447 дол.
Перше місце серед затрат держави займають затрати на соціальні цілі (розвиток освіти, охорона здоров'я, виплати безробітним, пенсіонерам та ін.); друге — затрати на економічні цілі (житлове будівництво, транспорт, наука, зв'язок, державне регулювання економіки тощо); третє — затрати на військові цілі; четверте — виплата відсотків за державним боргом.
Зростає питома вага коротко- і довгострокової заборгованості, що загострює суперечності фінансової системи" Ускладнення фінансової системи на вищій стадії розвитку капіталізму відобразилось у появі її нових ланок — фінансів державних підприємств і галузей, спеціальних фондів, у певному зростанні ролі місцевих податків. З середини 50-х років XX ст. виникає принципово нова ланка — фінанси наднаціональних економічних угруповань.
До спеціальних урядових фондів належать фонди соціального страхування, цільові фонди (наприклад, кон'юнктурний фонд у Франції) і фонди окремих державних і напівдержавних фінансово-кредитних організацій. До фінансів місцевих органів влади належать місцеві бюджети, спеціальні фонди місцевих органів влади і фінанси підпорядкованих місцевій владі підприємств. За швидкого зростання затрат місцевих бюджетів в останні десятиліття збільшується частка затрат, що покривається за рахунок субсидій і кредитів з центрального бюджету.
Структуру місцевих фінансів визначає форма державного устрою (федеративна або унітарна держава) і будова місцевих органів влади. Так, у Великобританії до місцевих фінансів належать лише бюджети графств й округів, у США — бюджети штатів, графств, спеціальних округів, міст; у Німеччині — земель, общин і міст.
Фінанси державних підприємств набули значного розвитку в окремих розвинутих країнах (Великобританії, Франції, Італії та ін.) у повоєнний період. Це зумовлено масштабним розширенням державної власності на засоби виробництва через націоналізацію базових галузей промисловості, державного будівництва та ін. Проте внаслідок політики "ножиць цін" (занижених на продукцію державних підприємств і завищених на товари і послуги великих капіталістичних компаній) фінанси державних підприємств були, як правило, збитковими, незважаючи на високий рівень техніко-економічної ефективності.
До фінансових установ належать міністерство фінансів (казначейство), місцеві фінансові управління, фінансові відділи державних підприємств, спеціальних фондів і контрольно-ревізійні управління. Ці установи складають і виконують бюджети, збирають податки і витрачають фінансові кошти, випускають державні позики, управляють державним боргом, розробляють фінансове законодавство тощо. Фінансовою системою також управляють парламенти (затвердження бюджету та звіту про його виконання, зміна існуючих ставок податків і впровадження нових, встановлення граничних розмірів державного боргу тощо). У США безпосереднє управління фінансами здійснює міністерство фінансів та адміністративно-бюджетне управління. Міністерство фінансів розробляє фінансову і податкову політику, контролює дотримання фінансових законів і грошовий обіг, управляє державним боргом тощо. Адміністративно-бюджетне управління розробляє фінансові програми і складає федеральний бюджет, здійснює управління і контроль за фінансуванням державних програм та їх виконанням та ін.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 107 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
|