Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Загальна характеристика способів забезпечення виконання договірних зобов’язань

Читайте также:
  1. Amp;Сравнительная характеристика различных методов оценки стоимости
  2. I. Доказывание, понятие и общая характеристика
  3. II. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ЖИЗНИ
  4. II. Характеристика отдельных типов половых гормонов.
  5. II. Характеристика распределения населения по доходу.
  6. III. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНДАРТОВ ВТОРОГО ПОКОЛЕНИЯ ПО ИНФОРМАТИКЕ
  7. III. Характеристика стандартов второго поколения по физике
  8. IV. Характеристика профессиональной деятельности бакалавров
  9. IV. Характеристика профессиональной деятельности бакалавров
  10. IХ. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КУРСУ

Забезпечення виконання договірних зобов’язань та умов договору є важливим інститутом. У широкому розумінні, щодо забезпечення виконання зобов’язань можуть розглядатись всі ті правові, економічні, організаційні та інші механізми, які спонукають боржника до належного виконання зобов’язання. В об’єктивно-правовому розумінні забезпечення виконання зобов’язання є системою правових норм, які регулюють додаткові правовідносини (зобов’язання), спрямовані на стимулювання боржника до точного та неухильного виконання основного зобов’язання і попередження та/або зменшення негативних наслідків від його можливого порушення.

Основними джерелами, які регулюють відносини щодо забезпечення виконання зобов’язання є ЦК та ГК, закони України «Про заставу» від 2.10.1992 р., «Про іпотеку» від 5.06.2003 р., «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 р., «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1.07.2004 р., «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р.

Відповідно до ст. 546 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Цей перелік способів не є вичерпним, інші можуть бути встановлені законом або договором.

Науковці розглядають також можливість встановлення інших способів забезпечення виконання зобов’язання, які, водночас, не знайшли на сьогодні одностайної підтримки:

1) субсидіарна відповідальність:

– учасників ПТ та повних учасників КТ (ч. 1 ст. 119 та ч. 1 ст. 133 ЦК);

– учасників ТДВ (ч. 2 ст. 151 ЦК);

– членів виробничого кооперативу (ч. 2 ст. 163 ЦК);

– держави як власника казенного підприємства (ч. 7 ст. 77 ГК);

– управителя в договорах управління майном (ч. 2 ст. 1043 ЦК);

– право володільця у договорах комерційної концесії (ст.. 1123 ЦК);

2) визначення моменту переходу права власності, розподіл між сторонами ризиків загибелі і пошкодження майна в договорах купівлі-продажу, найму, підряду тощо;

3) право кредитора в простроченому грошовому зобов’язанні стягнути з боржника суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за час прострочення, а також відсотки (ст. 625 ЦК);

4) право продажу ломбардом речі, яку поклажодавець не забрав після спливу 3 місяців від дня закінчення строку договору (ст. 968 ЦК);

5) право одержувача ренти вимагати від платника ренти виплаченої суми ренти у разі розірвання договору ренти (ст. 741 ЦК) тощо.

Забезпечення виконання зобов’язання в договірних відносинах виконує такі функції:

– стимулюючу (забезпечення виконання зобов’язання стимулює боржника до належного його виконання; спрямована на боржника, але в інтересах кредитора);

гарантуючу (полягає у попередженні або зменшенні негативних наслідків від невиконання зобов’язання шляхом надання кредитору додаткових прав задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника; спрямована безпосередньо на кредитора).

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій (у т.ч. простій) формі (ст. 207 ЦК) навіть тоді, коли основне зобов’язання закріплене в усній формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчинений з недодержанням вимоги щодо письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦК). Наприклад, для забезпечення виконання договору купівлі-продажу житлового будинку може бути укладено додатковий простий письмовий договір про неустойку (штраф, пеню).

Законом можуть бути встановлені вимоги щодо обов’язкового нотаріального посвідчення окремих видів договорів щодо забезпечення виконання зобов’язання. Так, відповідно до ч. 1 ст. 577 ЦК, якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Правочин може бути нотаріально посвідчений також на вимогу будь-якої із сторін.

Певні правочини щодо забезпечення виконання зобов’язання повинні пройти реєстрацію, зокрема ті, що стосуються накладення обтяження на майно боржника або третіх осіб (т.зв. забезпечувальні обтяження).

Вибір способу забезпечення залежить від змісту зобов’язання (для забезпечення виконання зобов’язання з виконання робіт або надання послуг найбільш підходящим способом буде неустойка (пеня, штраф); для передачі майна або грошей – гарантія, порука, застава).

Виконання зобов’язання може бути забезпечене кількома способами, а може і не забезпечуватися взагалі. Застосування забезпечення виконання зобов’язання не є обов’язковим. Виконання зобов’язання забезпечується договором або законом, його забезпечення встановлюється за домовленістю сторін або на підставі закону в односторонньому порядку кредитором (наприклад, притримання).

Види забезпечення виконання зобов’язань класифікуються за різними критеріями. Вони можуть бути поді лені на:

особисті ( неустойка, порука, гарантія) – кредитор покладається на ділову репутацію, порядність боржника або третьої особи (поручителя чи гаранта), від яких має отримати задоволення своїх вимог у разі порушення зобов’язання боржником;

речові (застава та притримання) – кредитор зважає на наявність певного майна, на яке у разі необхідності буде звернене стягнення для задоволення його інтересів.

Забезпечувальне зобов’язання має акцесорний (додатковий) характер щодо основного (забезпеченого) зобов’язання. Акцесорність означає, що забезпечувальне зобов’язання не може існувати саме по собі, без зв’язку з основним зобов’язанням. Воно виникає виключно для забезпечення певного зобов’язання і поділяє долю останнього (ст. 548 ЦК). Єдиним винятком щодо акцесорності серед видів забезпечення виконання зобов’язання є гарантія, сконструйована законодавцем у ЦК як самостійне, не залежне від основного зобов’язання, забезпечення.

Кредитор за основним і забезпечувальним зобов’язанням – це завжди одна й та ж особа. Реалізація його прав і, відповідно, виконання боржником свого обов’язку за забезпечувальним зобов’язанням пов’язані з моментом порушення боржником основного зобов’язання, забезпечення виконання якого і гарантувалося певним видом забезпечення виконання зобов’язання.

Способи забезпечення:

1. Неустойка – грошова сума або інше майно (рухоме та нерухоме), яке боржник має передати кредитору в разі порушення боржником зобов’язання (ст. 549 ЦК).

Неустойка може бути договірною або законною. Договірна неустойка встановлюється за домовленістю сторін. Законна неустойка визначається законодавством і не залежить від домовленості сторін.

Залежно від співвідношення із збитками розрізняють такі види неустойки:

– штрафна (стягується по над збитки, згідно зі ст. 624 ЦК застосовується в усіх випадках, якщо сторони в договорі не передбачать інший вид неустойки);

– залікова (сторони передбачають обов’язок по відшкодуванню збитків боржником лише у тій частині, у якій вони не покриті неустойкою);

– виключна (обмежує відповідальність боржника сплатою тільки неустойки і виключає вимоги щодо відшкодування збитків);

– альтернативна (кредитору дозволяється на свій вибір вимагати від боржника стягнення неустойки або відшкодування збитків).

2. Завдатком згідно ч. 1 ст. 570 ЦК є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

Він виконує такі функції:

платіжну (у разі виконання зобов’язань сторонами);

посвідчувальну (виникає у разі спору щодо усного договору, коли не було укладено письмовий);

забезпечувальну (стимулювання сторін до належного виконання зобов’язання під страхом втра ти завдатку боржником або повернення завдатку та додаткової сплати суми в розмірі завдатку або його вартості кредитором) функції.

Згідно ст. 571 ЦК якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

3. Порука має складну теоретичну природу, оскільки є способом забезпечення зобов’язань, а також має договірний характер. Згідно зі ст. 553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Функції поруки як способу забезпечення зобов’язань:

– забезпечувальна – створити умови для реального виконання зобов’язання;

– стимулююча – стимулювати боржника до виконання зобов’язання;

– компенсаційна – компенсація невиконаного в грошовому еквіваленті, якщо у договорі передбачено, що поручитель має відшкодувати збитки або сплатити неустойку;

– захисна (гарантійна) – покликана захищати інтереси кредитора у випадку порушення зобов’язання.

Види поруки:

1. Залежно від змісту основного обов’язку поручителя:

– заміщающа порука або порука-відповідальність (поручитель зобов’язаний виконати обов’язок боржника в натурі (сплатити гроші, виконати роботу, надати послуги замість божника);

– компенсаційна порука або порука-відповідальність (поручитель тільки відшкодовує заподіяні збитки тощо, але не виконає зобов’язання в натурі);

– заміщаючи-компенсайна порука (поручитель і забезпечує виконання в натурі, і відшкодовує збитки, сплачує неустойку тощо).

2. Залежно від обсягу зобов’язання поручителя:

– повна порука (поручитель повністю має виконати зобов’язання божника);

– часткова (поручитель поручився за певну частину зобов’язання божника).

3. Залежно від черговості задоволення вимог кредиторів:

– солідарна (кредитор може вимагати виконання як від боржника та поручителя разом, так і окремо з кожного; до кого пред’явлена вимога повинен виконати зобов’язання повністю);

– субсидіарна (кредитор звертається спочатку до боржника, якщо той не виконує зобов’язання, вимагає виконання від поручителя).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків (ч. 2 ст. 554 ЦК), тобто несе повну відповідальність за боржника. За домовленістю сторін обсяг відповідальності поручителя може бути зменшений.

Боржник, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити поручителя, щоб не відбулося подвійного виконання. Поручитель, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, у зв’язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов’язку, має право або стягнути з кредитора безпідставно одержане, або пред’явити зворотну вимогу до боржника.

Поручитель, який виконав за боржника його зобов’язання, набуває усіх прав кредитора за основним зобов’язанням (ч. 2 ст. 556 ЦК). У свою чергу, кредитор, який одержав виконання від поручителя, зобов’язаний вручити йому документи, що посвідчують вимоги до боржника (розписку).

4. Гарантія як вид забезпечення виконання зобов’язання полягає в тому, що банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку (ст. 560 ЦК). Відповідно, у відносинах за гарантією беруть участь три суб’єкти – гарант, бенефіціар (кредитор за основним зобов’язанням) та принципал (боржник за основним зобов’язанням). При цьому гарантами можуть виступати лише фінансові установи. Бенефіціарами ж та принципалами можуть бути як фізичні особи, в тому числі підприємці, так і юридичні особи.

Гарантія – односторонній правочин, змістом якого є обов’язок гаранта сплатити кредитору грошову суму відповідно до умов гарантії.

Форми гарантії:

– відклична (її умови можуть бути в будь-який час змінені і вона може бути відкликана банком-гарантом за заявою принципала без повідомлення бенефіціара);

– безвідклична (її умови не можуть бути змінені);

– умовна (банк-гарант у разі порушення зобов’язання сплачує кошти бенефіціару на його вимогу в разі виконання ним певних умов);

– безумовна (банк-гарант сплачує кошти бенефіціару за першою вимогою безумовно).

Оскільки гарантія діє протягом строку, на який вона видана (ст. 561 ЦК), вимога кредитора до гаранта може бути пред’явлена лише в межах встановленого в гарантії строку (ст. 565 ЦК).

Відмовитися від задоволення вимог кредитора гарант може тільки у разі, якщо останні не відповідають умовам гарантії або сплинув строк її дії.

Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняються у разі: а) сплати кредитору суми, на яку видано гарантію; б) закінчення строку дії гарантії; в) відмови кредитора від своїх прав за гарантією через повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією (ст. 568 ЦК).

Після сплати кредитору грошової суми відповідно до умов гарантії гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредитору (ст. 569 ЦК).

5. Застава – це вид забезпечення виконання зобов’язання, при якому кредитор-заставодержатель має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (ст. 572 ЦК).

Крім ЦК (ст. 572-593) за ставні відносини регулюються законами України: «Про заставу» від 02.10.1992 р., «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 р., «Про іпотеку» від 05.06.2003 р., «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 р. та ін.

Згідно з ч. 2 ст. 589 ЦК застава забезпечує вимоги кредитора-заставодержателя в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого май на, а також витрат, понесених у зв’язку з пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 574 ЦК застава виникає на підставі: договору, закону, рішення суду.

До видів застави відносяться:

1) іпотека – застава не рухомого майна, яке залишається у володінні та користуванні заставодавця;

2) заклад – застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателю або за його наказом – у володіння третій особі;

3) застава товарів у обороті та переробці;

4) застава цінних паперів;

5) застава майнових прав.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Предметом застави також може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Не можуть виступати предметом застави:

– національні культурні та історичні цінності, які є об’єктом державної власності і занесені до Державного реєстру національної культурної спадщини;

– що мають особистий характер (наприклад, про стягнення аліментів);

– інші вимоги, застава яких заборонена законом (наприклад, кошти благодійних організацій, посвідчення особи, паспорт).

Сторонами договору застави є заставодержатель – кредитор за основним зобов’язанням та заставодатель – боржник або третя особа (майновий поручитель) – власник майна, що передає його у заставу.

Договір застави (ст. 547, 220 ЦК) укладається в письмовій формі, а щодо нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 577 ЦК та ст. 4 Закону України «Про іпотеку» застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації. Застава рухомого майна може бути за реєстрована відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» на підставі заяви заставодержателя з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Реалізація заставленого майна, на яке звернене стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа за рішенням суду, наказу господарського суду або виконавчого напису нотаріуса з аукціону (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором. Позасудове звернення стягнення може передбачати передачу заставодателем права власності на предмет застави в рахунок виконання основного зобов’язання, продаж заставодержателем предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу та ін.

6. Правова природа притримання згідно зі ст. 594 ЦК зумовлена тим, що кредитор, виконавши власний обов’язок за договором і чекаючи виконання зустрічного обов’язку від боржника, строк виконання якого порушено останнім, має право притримати у себе річ, якою правомірно володіє на підставі укладеного між сторонами договору, до виконання боржником зобов’язання. Об’єктом права притримання можуть бути лише речі.

Обов'язки кредитора, який притримує річ у себе:

– зобов'язаний негайно повідомити про це боржника;

– він відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини;

– не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе.

Для виникнення у кредитора права на притримання необхідна одночасна наявність таких умов:

– притримання можливе лише стосовно чужої речі, тобто такої речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору;

– річ повинна знаходитися у володінні кредитора;

– кредитор має володіти річчю на законній підставі;

– кредитор вправі притримувати річ боржника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі.

Підставою виникнення права притримання є невиконання боржником в строк зобов’язання щодо:

– оплати речі та відшкодування кредиторові пов’язаних з річчю витрат та інших збитків (грошові зобов’язання, пов’язані з притриманою річчю);

– інших вимог кредитора (вимоги не пов’язані з оплатою притримуваної речі, відшкодуванням збитків).

Згідно зі ст. 597 ЦК, якщо притримання не забезпечило стимулюючого ефекту на боржника, вимоги кредитора задовольняються з вартості речі, яка притримується. При цьому за рахунок реалізації предмета притримання, на який звернене стягнення, інтереси кредитора задовольняються в повному обсязі (відшкодування збитків, стягнення неустойки, процентів, витрат кредитора на утримання речі та ін.).




Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 89 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав