Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Теоретичне 5. Роль судової практики у регулюванні екологічних відносин

Судовий прецедент майже не застосовується в екологічному праві як джерело права (ПИЛИПЕНКО)

БУЛО РАНІШЕ (з підручника Шемшученка 2005 року): Судова практика, не будучи джерелом екологічного права, вод­ночас відіграє позитивну роль у правильному його застосуванні й зміцненні законності у сфері екологічних відносин. Особливе зна­чення тут має передбачене Законом України «Про судоустрій» (2001 р.) право Пленуму Верховного Суду України і Пленуму Ви­щого господарського суду України надавати судам роз'яснення з питань застосування законодавства при розгляді відповідних справ на основі узагальнення судової практики. Пленуми Верховного Су­ду України та Вищого господарського суду України за роки неза­лежності неодноразово приймали постанови про практику розгля­ду судами справ про відповідальність за порушення екологічного, земельного, лісового законодавства тощо. Ці постанови не містять нових правових норм, а надають тлумачення чинних законів і підзаконних актів. Вони орієнтують суди на одноманітне застосу­вання законів судами України. Певною мірою це компенсує засто­сування судового прецеденту, властивого для англосаксонської си­стеми права.(ЗАРАЗ Пленум Верховного суду не надає роз»яснення.ВІДПОВІДНО ДО СТ.36 ЗУ «ПРО СУДОУСТРІЙ І СТАТУС СУДДІВ» ПЛЕНУМ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ узагальнює судову практику, дає роз’яснення рекомендаційного характеру)

Cудові прецеденти – рішення суду у конкретній справі, що є обов’язковими для судів при розгляді аналогічної справи: у вітчизняній правовій системі мають обмежене застосування: відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства від 6 липня 2005 року: судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права (аналогічну норму містить п. 1 ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року); відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПКУ висновки і мотиви суду касаційної інстанції є обов’язковими для судів нижчих інстанцій; п. 3 ст. 111 15 Господарського процесуального кодексу України від 6 листопада 1991 року передбачає, що Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України у випадках, якщо вони оскаржені у зв’язку з виявленням різного застосування останнім одного й того самого положення закону в аналогічних справах.

Не слід плутати судовий прецедент з роз’ясненнями, що містяться у постановах Пленуму Верховного Суду України чи Президії Вищого господарського суду України –такі документи не містять норм права і не є обов’язковими до застосування; окрім вітчизняних судових прецедентів, Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо визнання судових прецедентів міжнародних судів, зокрема, Європейського суду з прав людини згідно з Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 року) та протоколами до неї: так, Конституційний Суд України іноді приймає рішення з посиланням на судові прецеденти Європейського суду з прав людини.

Рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, згідно зі ст. 150 Конституції України, є обов’язковими до виконання на території України; такі рішення не можна віднести до судових прецедентів, тому що це не рішення у конкретній справі, а тлумачення норм Конституції чи законів України; хоча такі тлумачення не повинні творити нових норм права, часто офіційні тлумачення КСУ містять нові норми, що регулюють правовідносини.

--Постанова Пленуму Верховного суду України від 10.12.2004 №17 «Про судову практику у справах про злочини та ін.. правопорушення проти довкілля»

--Розяснення Вищого арбітражного суду України від 23.06.1995 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов»язаних із застосуванням ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища

--Постанова пленуму Вищого ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»

Отже, роз»яснення Пленумів Верховного суду (видані до 2010 року) і Вищого господарського суду впливають на удосконалення екологічних відносин і належать до документів правозастосовного тлумачення. Проте вони не є джерелом екологічного права, оскільки суди не наділені правотворчою функцією.

6 Міжнародно-правові норми у системі джерел екологічного права.

З підручника Кобецької:

Особливе мiсце серед джерел екологiчного права займають мiжнародно-правовi акти, зокрема, мiжнароднi угоди за участю України. Згiдно з Конституцiєю України i Законом України «Про мiжнароднi договори України» укладенi i ратифiкованi мiжнароднi договори становлять невiд’ємну частину нацiонального законодавства України. Серед них, наприклад, Конвенцiя ООН «Про охорону бiологiчного рiзноманiття», прийнята у 1992 р. в Рiо-де-Жанейро i ратифiкована Україною 29.11.1994 р., Конвенцiя про водно-болотнi угiддя, що пiдписана у 1971 р. в Рамсарi (Iран) i ратифiкована 29.10.1996 р. Мiжнародно-правовими угодами регулюються екологiчнi питання, що мають планетарний характер i не можуть ефективно регулюватись лише законодавством однiєї чи декiлькох країн. Проте слід зазначити, що існують і екологічні проблеми, що мають регіональний характер. Для їх вирішення укладаються міжнародно-правові угоди між державами відповідного регіону. Так, 21 квітня 1992 року на Конференції причорноморських країн, що відбулася в Бухаресті (Румунія), була підписана Конвенція про захист Чорного моря від забруднення5, яка ратифікована Верховною Радою України 4 лютого 1994 року і теж є джерелом екологічного права України. Тенденції виникнення та вирішення екологічних проблем у сучасних умовах свідчать, про те, що питома вага міжнародно-правових актів як джерел національного екологічного законодавства країн світу, у тому числі й України, поступово зростає.

З підручника Шемшученка:

Належність міжнародних договорів до джерел права України, в то­му числі екологічного, випливає з КонституціїУкраїни. Відповіднодо ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно з Законом «Про міжнародні договори України» (2004) під міжнародним договором України розуміють укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) (ст. 1).

Цим же Законом передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства України. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного права (ст. 19). У цьому випадку Україна виходить з принципу пріоритетності норм міжнародного права перед нормами національного законодавства.

Чинні міжнародні договори України реєструються в Міністерстві закордонних справ України, а за його поданням — й у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй відповідно до її Статуту. Ці договори включаються в установленому порядку до Єдиного державного реестру нормативних актів і друкуються в «Зібранні чинних міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України.

В екологічному законодавстві України частка міжнародно-правових угод є досить вагомою і з кожним роком зростає.

Водночас Україна не є байдужою й до тих міжнародних договорів, які не ратифіковані парламентом. Це зумовлено конституційним визнанням Україною загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 18 Конституції України). Отже, відповідні принципи і норми міжнародного права навколишнього середовища також є джерелами екологічного права України.