Читайте также:
|
Незважаючи на те, що міжнародне екологічне право є досить молодою галуззю міжнародного публічного права, воно має розвинуту систему джерел. Серед міжнародних договорів, які регламентують міжнародне співробітництво у сфері охорони довкілля, чільне місце посідають загальнополітичні договори, окремі розділи чи статті яких присвячені екологічним питанням. До таких договорів, зокрема, відносяться:
· Статут ООН;
· Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва у Європі 1975 р.;
· Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі та під водою 1963 р.;
· Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р.;
· Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів та в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1971 р.
Крім загальнополітичних, існує значна кількість міжнародних договорів, спеціально спрямованих на охорону навколишнього середовища. Згідно з реєстром ЮНЕП існує більше тисячі універсальних та регіональних договорів і близько чотирьох тисяч двосторонніх договорів, які стосуються охорони довкілля. Залежно від змісту ці договори можна умовно поділити на дві групи:
1) комплексні договори, спрямовані на охорону навколишнього середовища в цілому:
· Базельська конвенція про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх використанням 1989 р.;
· Конвенція про біологічне різноманіття 1992 р.;
· Конвенція про доступ до екологічної інформації та участі громадськості у прийнятті рішень у сфері навколишнього середовища 1998 р.
2) поресурсні договори, спрямовані на охорону окремих видів природних об’єктів:
· Конвенція ООН з морського права 1982 р.;
· Конвенція про забруднення моря скиданням відходів та інших матеріалів 1972 р.;
· Конвенція про попередження забруднення моря з суден 1973 р.;
· Конвенція про охорону дикої флори і фауни 1979 р.;
· Конвенція про міжнародну торгівлю видами флори і фауни, які перебувають під загрозою зникнення 1973 р.;
· Конвенція про збереження мігруючих видів тварин 1979 р.;
· Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р.;
· Віденська конвенція про охорону озонового шару 1992 р.;
· Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 р. та Кіотський протокол до неї 1997 р.;
· Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 р.;
· Конвенція про оперативні повідомлення про ядерні аварії 1986 р.;
· Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації 1986 р.
Рішення міжнародних організацій та конференцій у сфері охорони навколишнього середовища, як правило, мають рекомендаційний характер. До таких рішень, крім уже названих Стокгольмської декларації 1972 р. та Декларації Ріо-де-Жанейро 1992 р., відносяться Всесвітня хартія природи 1982 р., затверджена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1803 (XVII) 1962 р. „Невід’ємний суверенітет над природними ресурсами” тощо. У випадках, передбачених установчими документами міжнародних організацій, їх рішення можуть мати і обов’язковий характер. Прикладами таких рішень можуть бути Директива Парламенту та Ради ЄС від 20.12.1994 р. стосовно викидів летючих органічних сполук (ЛОС), що виникають зі сховищ нафти та при її транспортуванні з терміналів до сервісних станцій, а також Директива Парламенту та Ради ЄС від 23.03.1994 р., яка стосується заходів, що вживаються для запобігання забрудненню повітря вихлопами автотранспортних засобів.
Міжнародно-правовий звичай в якості джерела міжнародного екологічного права фактично не використовується. Зумовлено це, перш за все, незначним віком самого міжнародного екологічного права, а також значною кількістю відповідних міжнародних договорів, які з достатньою повнотою регулюють відносини у сфері міжнародної охорони довкілля і фактично унеможливлюють виникнення нових звичаєвих норм.
ЗАДАЧІ
1).
1. Товариство з обмеженою відповідальністю, що діє на території області, здійснює підприємницьку діяльність щодо ввезення на територію України та реалізації вторинної сировини з європейських країн. Міська Рада, на території якої функціонує підприємство, прийняла рішення про заборону його діяльності, оскільки вона суперечить чинному законодавству в частині завезення в Україну особливо токсичних та екологічно небезпечних відходів.
Юристи підприємства, звернулася до господарського суду з позовом про визнання цього рішення незаконним, оскільки воно обмежує його господарську діяльність.
Визначити коло суспільних правовідносин. Якими нормативно-правовими актами регулюються відносини щодо діяльності у сфері поводження з відходами? Чи підлягає позов задоволенню? Вирішити справу.
Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України «Про стан виконання законодавства у сфері поводження з відходами в Україні та шляхи його вдосконалення» особливо токсичні та екологічно небезпечні відходи відносяться до групи речовин і матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів, ввезення в Україну яких забороняється. Отже, підприємство повинне мати відповідний дозвіл на транзит та перевезення через територію України відходів. Цей дозвіл видаєтьсяМіністерством екології та природних ресурсів України. Без вищезгаданого дозволу перевезення та транзит забороняється, це суперечить чинному законодавству України. Згідно із П О С Т А Н О ВОЮ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності
Ч.1. Діяльність підприємств, що здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, може бути:
обмежена — на певний період (до виконання необхідних природоохоронних заходів) встановлюються зменшені обсяги викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів у цілому по підприємству чи по окремих його цехах (дільницях) і одиницях обладнання;
тимчасово заборонена (зупинена) — до виконання необхідних природоохоронних заходів зупиняється експлуатація підприємства чи окремих його цехів (дільниць) і одиниць обладнання;
припинена — повністю припиняється експлуатація підприємства чи окремих його цехів (дільниць) і одиниць обладнання.
При тимчасовій забороні (зупиненні) чи припиненні діяльності підприємств забороняються всі викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів по підприємствах в цілому чи окремих їх цехах (дільницях) і одиницях обладнання.
Ч.3. Рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) та припинення діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища приймають у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях, органи державного санітарно-епідеміологічного нагляду, інші спеціально уповноважені державні органи та органи місцевого самоврядування.
Ч.4. Діяльність підприємств обмежується або тимчасово забороняється (зупиняється) у разі перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, екологічних стандартів, а також вимог екологічної безпеки, зокрема:
а) введення в дію підприємств, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання екологічних вимог і виконання заходів, передбачених проектами на їх будівництво (реконструкцію);
б) відсутності споруд, устаткування і пристроїв для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, а також приладів контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та характеристиками шкідливих факторів на підприємствах, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, або порушення правил експлуатації зазначених споруд, устаткування, пристроїв і приладів;
в) використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, складування, захоронення, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів без відповідних дозволів;
г) перевищення гранично допустимих чи тимчасово узгоджених викидів і скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище, рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів, біологічного впливу та радіоактивного забруднення;
д) порушення екологічних вимог при виробництві, зберіганні, транспортуванні, знешкодженні, захороненні токсичних та інших речовин, небезпечних для навколишнього природного середовища, здоров’я та життя людей;
е) відсутності або нездійснення заходів, спрямованих на запобігання залповим викидам і скидам, що створюють високі та екстремально високі рівні забруднення повітряного та водного басейнів і грунтів, становлять небезпеку для здоров’я та життя людей, тваринного і рослинного світу;
є) виробництва й експлуатації транспортних та інших пересувних засобів і установок, у викидах і скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи;
ж) впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, що не відповідають екологічним вимогам;
з) порушення екологічних вимог при дислокації військових частин, проведенні ними військових навчань, маневрів, переміщенні військ і військової техніки (крім випадків надзвичайних ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України);
и) порушення інших вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Ч.5. Підставою для припинення діяльності підприємств є систематичне перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів та екологічних стандартів, що не можуть бути усунуті з технічних, економічних чи інших причин.
Ч.6. Рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємства підлягає виконанню в строки, зазначені у цьому рішенні.
Ч.7. Не допускаються термінові тимчасова заборона (зупинення)
чи припинення діяльності підприємства, якщо це може призвести до виникнення аварійної ситуації.
Ч.8. У разі невиконання рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств винні особи несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Ч.9. Державні органи, що прийняли рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств або скасування таких рішень, надсилають у тридобовий строк відповідну інформацію Радам народних депутатів, на території яких знаходяться підприємства.
Ч.11. Рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств може бути оскаржено в судовому порядку.
Доки підприємство не отримає відповідного дозволу його діяльність буде обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) чи припинена згідно. Згідно до вищевикладеного позов юридичної фірми, яка обслуговує підприємство не буде задоволено.
2). 2. Сільська рада прийняла рішення, на підставі якого оголосила через засоби масової інформації про проведення земельного аукціону.
Старший державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища звернувся до голови сільської ради з пропозицією не пропонувати на продаж земельної ділянки розміром 7400 кв. м для культурно-оздоровчого та рекреаційного призначення, оскільки в гумусному шарі ґрунтів, як свідчать дані останніх перевірок, виявлено перевищення в 26 раз радіонуклідів та деяких токсичних речовин понад норму в 70 раз.
Ця пропозиція була відхилена і вказана земельна ділянка за наслідками аукціону була продана товариству з обмеженою відповідальністю "Контакт", яке здійснює господарську діяльність по виробництву жіночих парфумів. На вказаній ділянці було збудовано літній комплекс відпочинку для працівників та акціонерів товариств. Перший літній сезон відпочинку показав, що значна частина відпочиваючих скаржилася на погіршення здоров’я від перебування в зоні відпочинку. Тому ТзОВ "Контакт" звернулося з позовом до господарського суду про визнання аукціону та договору купівлі-продажу недійсними, оскільки об’єктом цієї угоди стали екологічно небезпечні території.
Визначити коло суспільних правовідносин; чи підлягає позов задоволенню? Вирішити справу.
Щодо кола сусп. відносин, то я думаю,що це відносини з забезпечення екологічної безпеки, тобто запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людейВідповідно до Земельного кодексу України земля може бути предметом купівлі - продажу. Право продажу земельної ділянки належить власнику. Продавати можна земельні ділянки, як і ті, які знаходяться в приватній власності так і ті, що належать державі та територіальним громадам. Можна зазначити, що ст.47 ЗКУ відносить до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей, тоді коли ст.50 ЗКУ - до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.Згідно із ч.1 ст.127 ЗКУ органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
А ч 2. Ст.127 ЗКУ зазначає,що продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу, а саме ст.134 ЗКУ: земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно із ст.135 ЗКУ земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого може бути укладеним договір купівлі-продажу земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.
З вище зазначеного випливає, що аукціон, проведений сільською радою, відповідає законодавчим вимогам і не може бути визнаним недійсним.
Однак, стосовно самого договору купівлі-продажу, то старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища було зазначено факт екологічної небезпечності території, що в свою чергу дає право назвати її техногенно забрудненою.
Згідно із ч.1 ст.169 ЗКУ техногенно забруднені землі - це землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров'я людей.
Ч 2. цієї статті: До техногенно забруднених земель відносяться землі радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. При використанні техногенно забруднених земель враховуються особливості режиму їх використання.
Ч.1 ст.170 ЗКУ говорить,що техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації.
Ч 2. цієї статті зазначає, що порядок використання техногенно забруднених земельних ділянок встановлюється законодавством України.(Наказ Держкомітету по земельних ресурсах «Про Порядок консервації земель» від 14.02.2003р).
Ст.210 ЗКУ: Угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду. Оскільки у даному випадку слід керуватися загальними положеннями про договір купівлі-продажу, то посилаючись на ст.673 ЦКУ, де у ч.1 йдеться, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, а у ч.4 - якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам, то той факт, що міська рада приховала небезпечність території дає підстави визнати укладений договір недійсним. Тому позов ТзОВ "Контакт" часково підлягає задоволенню, а саме в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним.
3). 3. Громадяни, що проживають у районному центрі, звернулася до прокуратури району з проханням подати до місцевого суду позов про припинення діяльності українсько-німецького підприємства з виробництва шкіряних виробів, оскільки воно створює екологічно небезпечні умови для їх проживання.
У процесі підготовки матеріалів вказані дані підтвердили органи санітарно-епідемічного нагляду та державного екологічного контролю. Довідавшись про можливість закриття підприємства, його працівники влаштували страйк, вважаючи, що припинення діяльності єдиного в місті заводу позбавить їх робочих місць і засобів існування. Свої вимоги вони письмово довели до прокурора району.
Визначити коло суспільних правовідносин. Обґрунтувати наступні дії прокурора району. Вирішити справу.
________________________________________________________________________
Ст.1 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»: санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами;Ст.7 даного Закону встановлює обов’язки підприємств, а саме те, що вони зобов'язані:· за пропозиціями посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи;· у випадках, передбачених санітарними нормами, забезпечувати лабораторний контроль за виконанням вимог цих норм щодо безпеки використання (зберігання, транспортування тощо) шкідливих для здоров'я речовин та матеріалів, утворюваних внаслідок їх діяльності викидів, скидів, відходів та факторів, а також готовоїЧ.1.Псстанови: Діяльність підприємств, що здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, може бути:
обмежена — на певний період (до виконання необхідних природоохоронних заходів) встановлюються зменшені обсяги викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів у цілому по підприємству чи по окремих його цехах (дільницях) і одиницях обладнання;
тимчасово заборонена (зупинена) — до виконання необхідних природоохоронних заходів зупиняється експлуатація підприємства чи окремих його цехів (дільниць) і одиниць обладнання;
припинена — повністю припиняється експлуатація підприємства чи окремих його цехів (дільниць) і одиниць обладнання.
Ч.3.Постанови: Рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) та припинення діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища приймають у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях, органи державного санітарно-епідеміологічного нагляду, інші спеціально уповноважені державні органи та органи місцевого самоврядування.
Однак в будь-якому випадку прокурор зобовязаний звернутися до суду, як цого вимагає законодавство.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 38 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |