Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

НКВС УСРР приділив серйозну увагу забезпеченню ретельного і грамотного застосування норм Виправно-трудового кодексу.

Читайте также:
  1. I. Сфера застосування
  2. VІІ. Організації контролю застосування СУР
  3. Акти застосування норм права, їх ознаки та види
  4. Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий, спеціальний, контокорентний (поточний рахунок з овердрафтом).
  5. Вдосконалення виправно-трудового законодавства після його кодифікації.
  6. Візитні картки дипломата та їхнє застосування
  7. Гігієнічні правила та норми що до застосування інформаційних технологій
  8. Економічні методи менеджменту, специфіка їх застосування підприємствами туристичної сфери
  9. Загальна характеристика Цивільного кодексу.
  10. Застосування заходів прокурорського реагування за наслідками прокурорського нагляду за додержанням законодавства щодо житлових прав громадян.

Дуже напружена ситуація в місцях позбавлення волі України склалась на кінець 1925 р. із кадровим забезпеченням. Так, наприклад, у «Доповіді про діяльність Чернігівської виправно-трудової інспекції за час з 1 липня по 15 грудня 1925р.» зазначалось: «Утримання службовці місць позбавлення волі одержували з місцевого бюджету. Постанова Ради Народних Комісарів від 8 травня 1924 р. у відношенні порівняння ставок службовців БГПР зі ставками працівників міліції повністю не була виконана. У відношенні забезпечення обмундируванням співробітники ОкрВТІ також не були порівняні з працівниками міліції. Пайок службовцям БГПР не видавався за відсутністю коштів, а квартирами задоволено було не більш 35 відсотків службовців Чернігівського БГПР, а співробітники інших БГПР жили на приватних квартирах, за які і сплачували зі своїх коштів. У зв’язку з тяжким матеріальним становищем співробітників, вони завжди влаштовувались на дешевих квартирах, тобто на окраїнах міста, що було в інтересах охорони БГПР небажаним, тому що у випадку тривоги їх не можливо було своєчасно зібрати. Усі ці обставини, тобто низька зарплата, відсутність казенних квартир і обмундирування несприятливо відображались і на якісному складі співробітників, тому що особи, які б відповідали умовам служби в ОкрВТІ, йшли туди на службу лише в крайньому випадку і з першою нагодою звільнялись».

З метою забезпечення нормального функціонування виправно-трудових установ на території України 25 листопада 1925 р. постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів УСРР був затверджений «Статут служби у виправно-трудових установах», який вступив в дію з грудня 1925 р. Статут визначав умови проходження служби особами адміністративно-стройового складу виправно-трудових установ та органів управління, до яких, згідно з Додатком до статті 1 Засад Статуту, відносилися начальник Виправно-трудового відділу НКВС УСРР, його заступник, інспектори ВТВ, окружні інспектори виправно-трудових інспекцій, начальники ВТУ, їх заступники та помічники, старші, окремі та молодші наглядачі. В Статуті також передбачались загальні права та обов’язки адміністративно-стройового складу місць ув’язнення, порядок призначення їх на посади, переводів на інші посади, надання відпусток, усунення та звільнення з посад, а також подавався перелік дисциплінарних стягнень і порядок їх застосування відповідними посадовим особами.

На підставі вимог «Статуту служби у виправно-трудових установах» ВТВ НКВС УСРР була розроблена «Інструкція про службу робітників адміністративно-стройового складу Виправно-трудових установ УСРР» від 11 травня 1926 р., яка вже детально регламентувала посадові права і обов’язки співробітників місць позбавлення волі.

Таким чином, в 1925-26 рр. Виправно-трудовим відділом НКВС УСРР, керівництвом місць позбавлення волі були проведені значні організаційні заходи для підвищення рівня культурно-просвітницької роботи, що дозволило їй стати дійовим інструментом ідеологічного впливу на ув’язнених, активним засобом їх виправлення і перевиховання, актуальність якого цей напрямок діяльності ВТУ не втратив і сьогодні.

У перші роки після прийняття Виправно-трудового кодексу 1925 р. НКВС УСРР разом з іншими державними інституціями була проведена певна робота для уточнення і розвитку окремих положень ВТК, а також тих напрямків діяльності місць позбавлення волі, які не були регламентовані кодексом. Факт прийняття в Україні Виправно-трудового кодексу та впровадження в практику необхідних заходів для здійснення закріплених ним положень, дозволяє зробити висновок, що становлення радянського виправно-трудового права на території України загалом отримало своє завершення, і також були створені необхідні умови для його подальшого розвитку.

Згідно з даними, наведеними у «Списку виправно-трудових установ НКВС УСРР» у підпорядкуванні Народного Комісаріату Внутрішніх Справ на початок 1926 р. знаходилося 58 місць позбавлення волі закритого типу, з них 44 будинки примусових робіт (9 центральних, 6 міжокружних, 27 окружних і 2 районних), 1 ізолятор спеціального призначення, 1 перехідний трудовий будинок, 8 будинків попереднього ув’язнення і 4 реформаторіуми для утримання неповнолітніх правопорушників. Також в Україні на той час було 42 сільськогосподарські колонії, більшість з яких була створена при БПР і виконувала завдання забезпечення постачання місць позбавлення волі сільськогосподарською продукцією.

У цей період з'являються перші загальносоюзні акти, що регламентують діяльність виправно-трудових установ. Так, 25 лютого 1927 р. на 3 сесії ІІІ скликання Центральний Виконавчий Комітет СРСР своєю Постановою вніс істотні зміни до тексту статті 38 «Основних засад кримінального законодавства СРСР та союзних республік» 1924 р., скасувавши передбачений раніше судовий порядок умовно-дострокового звільнення засуджених. Союзним республікам було надано право самим вирішувати питання про порядок застосування умовно-дострокового звільнення». В УСРР право умовно-дострокового звільнення було передано від судів Розподільчим комісіям при адміністративних відділах Окружних Виконавчих Комітетів (ст. 21 ВТК УРСР в редакції від 5 березня 1927 р.).

3. Завдання та нормативно-правові засади діяльності органів та установ виконання покарань України за часів перших п’ятирічок та у передвоєнний період (1929 ─ 1939 рр.)

Зміни економічного курсу СРСР наприкінці 20-х років були головною передумовою реформування системи місць виконання покарань. Ці зміни були зумовлені:

§ по-перше, прийняттям у середині 1929 р. першого п’ятирічного плану,

§ по-друге, повною колективізацією, проведеною наприкінці 20-х ─ на початку 30-х років.

Перехід до соціалістичної індустріалізації країни вимагав від органів управління виправно-трудовими установами та безпосередньо ВТУ України перебудови всіх ланок діяльності відповідно до загальнодержавних завдань, які полягали в соціалістичній реконструкції народного господарства на базі нової техніки та сучасних технологій. З'явилася необхідність тісно ув'язати виробничу діяльність ВТУ з промисловим будівництвом, розпочатим в країні. З цією метою розширяється мережа трудових колоній за рахунок загального скорочення числа будинків примусових робіт та інших місць позбавлення волі закритого типу. Залучення виправно-трудових установ до виконання державних промислових завдань повинно було сприяти підвищенню ефективності праці як одного з найважливіших засобів виховного впливу на засуджених

Відмова від принципових позицій НЕПу, економічний курс на форсування індустріалізації, створення жорсткої командно-адміністративної системи, проведення політики суцільної колективізації сільського господарства не могли не знайти своє відображення в діяльності правоохоронних органів України, і, зокрема, виправно-трудових установ. У цих умовах перед радянськими каральними органами політичним керівництвом СРСР було поставлене завдання значно підвищити ефективність своєї діяльності.

Початком реформи стала прийнята 11 липня 1929 р. Радою Народних Комісарів СРСР постанова № 16 «Про використання праці кримінальних арештантів», згідно з якою створювалась подвійна система місць позбавлення волі, перша частина якої підпорядковувалась Об’єднаному Державному політичному управлінню, а друга ─ залишалась в підпорядкуванні НКВС союзних республік. Мета створення такої системи була визначена у другому пункті постанови: «ОДПУ для прийому цих ув’язнених розширити існуючі та організувати нові виправно-трудові табори (на території Ухти і інших віддалених районів) з метою колонізації цих районів і експлуатації їх природних багатств шляхом використання праці позбавлених волі». До цих таборів повинні були направлятись всі ув’язнені, які були засуджені на строк від 3-х років і більше, але за умови їх придатності до фізичної праці. Згідно з п’ятим пунктом постанови друга паралельна структура системи місць позбавлення волі залишалась «у віданні НКВС союзних республік, які повинні були переглянути свою мережу місць позбавлення волі з метою правильного їх територіального розміщення».

Діяльність наркоматів внутрішніх справ союзних республік спрямовувалась на повне працевикористання осіб, позбавлених волі на строк від 1 року до 3 років, як правило, в спеціально створених сільськогосподарських колоніях з метою скорочення чисельності місць позбавлення волі.Перше Управління північних таборів було створене ОДПУ СРСР 28 червня 1929 р., тобто ще до підпису липневої постанови РНК СРСР, однак вже з посилкою на цей документ. 5 квітня 1930 р. було створене Управління таборів Об'єднаного Державного Політичного Управління (ОДПУ) СРСР, яке менш чим через рік отримало статус Головного Управління.

Згідно з «Положенням про виправно-трудові табори», затвердженим постановою РНК СРСР від 7 квітня 1930 р., виправно-трудові табори мали своїм завданням «охорону суспільства від особливо соціально небезпечних злочинців, перш за все з класово ворожих і декласованих елементів, шляхом їх ізоляції, поєднаної із суспільно-корисною працею, та пристосування цих правопорушників до умов трудового гуртожитку».

28 грудня 1930 р. ВУЦВК і РНК УСРР прийняли Постанову «Про ліквідацію НКВС УСРР» на підставі загальносоюзного акту про ліквідацію НКВС союзних і автономних республік. Управління місцями ув’язнення, організацією заслання, а також вивчення злочинності та розробка методів боротьби з нею покладалось на Народний Комісаріат юстиції УСРР. На підставі цієї постанови НКЮ УСРР прийняв під свою юрисдикцію органи і установи виконання покарань. У складі НКЮ було утворено управління ВТУ (УВТУ). У зв'язку з скасуванням в Україні в 1930 р. адміністративних округів і переходом на систему управління з двох ланок (район ─ центр) виправно-трудові установи знаходилися в безпосередньому підпорядкуванні УВТУ НКЮ УСРР.

Таким чином, до ліквідації НКВС в 1930 р. призвели наступні причини:

§ не відповідність юридичного статусу НКВС як республіканського наркомату інтересам формування централізованої галузевої системи управління СРСР;

§ значна пливучість його організаційно-структурної побудови в 20-х роках, яка переобтяжувала апарат наркомату, ускладнювала його діяльність та відносини з місцевими органами;

§ набрання обертів процесом централізації державних органів, що мали право здійснювати репресивну діяльність.

На початку 1930 р. в системі місць позбавлення волі пройшли корінні зміни. Були ліквідовані всі будинки примусових робіт, що залишились на той час, і в НКЮ УСРР розпочалась діяльність з організації виправно-трудових колоній згідно із змінами в загальносоюзному і республіканському кримінальному законодавстві. Виправно-трудові колонії стали не тільки основним, але і єдиним, якісно новим типом так званих загальних місць утримання на території України. Режимні вимоги у ВТК були значно обмежені. Зрозуміло, виправно-трудові колонії не переставали бути місцем позбавлення волі, але елементи ізоляції в них були обмежені до мінімуму.

Липня 1934 р. згідно з Постановою ЦВК та РНК СРСР був створений загальносоюзний Народний комісаріат внутрішніх справ, до складу якого увійшло Об'єднане державне політичне управління. Після створення Народного комісаріату внутрішніх справ України необхідно було відтворити систему органів, що здійснювали керівництво виправно-трудовими установами. Тому 29 жовтня 1935 р. було затверджено Положення про функції відділів місць ув'язнення (ВМУ) обласних управлінь НКВС УРСР та міськрайапаратів системи виконання покарань.

У 1934 р. вперше в історії кримінально-виконавчої системи СРСР був створений внутрівідомчий позасудовий орган, наділений функціями, які згідно із законом могли належати тільки органам правосуддя. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 10 липня 1934 р. при Народному комісарі внутрішніх справ Союзу РСР була створена Особлива нарада, якій, відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 5 листопаду 1934 р. надавалося право застосовувати до осіб, які були визнані суспільно-небезпечними:

а) заслання на термін до 5 років під гласний нагляд в місцевостях, перелік яких встановлюється НКВС СРСР;

б) висилку на термін до п’яти років під гласний нагляд із забороною проживання в столицях, великих містах та промислових центрах СРСР;

в) ув’язнення до виправно-трудових таборів на строк до п’яти років;

г) висилку за межі СРСР іноземних підданих, які були суспільно-небезпечними.

Отримання органами НКВС цих функцій привело до значного обмеження контролю їх діяльності в галузі виконання кримінальних покарань з боку судових органів, а в подальшому, майже до повної безконтрольності, наслідком чого і стали численні порушення законності в місцях позбавлення волі в наступні десятиріччя.

У зв'язку з проведеними організаційними змінами в 1935-1936 рр. система виправно-трудових установ СРСР об'єднувала такі види місць позбавлення волі: виправно-трудові табори, виправно-трудові колонії, тюрми, трудові колонії для неповнолітніх, спеціальні установи для хворих ув'язнених. Але в Україні серед місць ув’язнення переважали тюрми та сільськогосподарські виправно-трудові колонії. На вересень 1935 року на її території налічувалось 37 тюрем, 5 виправно-трудових промислових колоній, 29 сільськогосподарських колоній, 8 будівельних колоній. На 1 вересня 1935 р. в Україні діяли 18 приймальників, розраховані на 2 110 дітей, які в них утримувалась, 12 трудових колоній (на 5 200 дітей), дві трудові комуни (на 1 750 дітей). Крім того в радгоспах системи НКВС утримувалось 1 100 дітей.

Діяльність органів держбезпеки та внутрішніх справ в 1937-1938 рр. була спрямована на ліквідацію неіснуючого антирадянського підпілля та боротьбу з «ворогами народу», пошук яких відбувався в усіх галузях суспільно-політичного та економічного життя.

Після возз’єднання Західної України з УРСР, на її терени була перенесена радянська система органів та установ виконання покарань з її принципом суворого покарання замість перевиховання засуджених. До цієї системи входили тюрми, виправно-трудові промислові колонії, сільськогосподарські колонії, будівельні колонії та спеціальні установи для неповнолітніх осіб.


Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 8 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав