Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Кравець В. П. Історія Української школи і педагогіки. Тернопіль, 1994.

Читайте также:
  1. Акт відновлення Української держави (30 червня 1941 року).
  2. Акт проголошення незалежності української держави (1941р.) та його значення.
  3. В.О.Кравець, Ю.М.Колибін. Проектування та використання програм діагностики мереж.-Навч.пос. /Харків, НТУ “ХПІ”, 2004, -388с.
  4. Взаємозв’язок у навчанні української та російської мов
  5. Відновлення української державності як гарантії забезпечення усіх прав українського народу.
  6. Відродження української національної свідомості у першій половині 19ст. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
  7. ВОПРОС N 2. Яке трактування сутності грошей відповідає позиції класичної школи?
  8. Вступ до дисципліни. ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
  9. Г. С. Сковорода як видатний діяч української культури.
  10. Гетьманський переворот П. Скоропадського. Внутрішня та зовнішня політика Української Держави.

2. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (10 – поч.. 20 ст.): нариси. Відп. ред. М. С. Ярмаченко. К., 1991.

3. Любар О. О., Стельмахович М. Г., Федоренко Д. Т. Історія Української педагогіки: навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів. К., 1999. С. 83-116.

4. Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. – Київ: Наукова думка, 2001. – 912 с. С. 56-113.

 

 

ТЕМА 8. ОСВІТА В МОСКОВІЇ 14 – 17 СТ.

 

 

Як уже говорилось в лекції про Київську Русь, московська культура вороже ставилась до всього західного, а також насторожено до візантійського, замкнувшись у тих знаннях, які були одержані від Візантії ще в часи Київської Русі. В Московії не було створено крупних центрів освіти, подібних до західноєвропейських університетів. Розумова і духовна робота була направлена на пошук досконалого життя, “Царства Божого” на землі, і здійснювалась переважно в монастирях, заснованих учнями Сергія Радонежського (бл. 1321 – 1391) і Ніла Сорського (бл. 1433 – 1508) (а вони вбачали зміст життя в аскетизмі і молитвах).

Закріпилось негативне ставлення до раціонального знання, наук про зовнішній світ згідно формулі апостола Павла, що всі людські знання від Бога. Гносеологічні проблеми і питання дидактичного характеру не розглядались, інтерес становили лише етичні проблеми і моральне виховання. Книжні знання розглядали як духовний скарб, який слід накопичувати, а не ділитись з оточуючими. Прагнули не зрозуміти і дослідити, а слідувати Святому письму. В монастирях цінувалось не розумування, а слухняність. Моральний елемент культури цінувався набагато вище “зовнішніх знань”: граматики, риторики та інших дисциплін. Інтерес до людини і освіти залишався скутим рамками релігії і розумівся як моральне вдосконалення на шляху злиття з Богом.

В Московії було сприйнято чисто зовнішнє, обрядове розуміння християнства, а його духовну силу випустили з уваги. Турбота проявлялась про збереження в незмінному вигляді церковних обрядів, створилось враження, що православним варто помирати за букву віри. В церковній літературі 16 –17 ст. переважають описання самих дріб'язкових обрядів (що їсти в певний день посту, як кадити, тощо) і дуже мало говориться про питання моралі, теоретичну сторону християнства. Глибокого розуміння християнства не було ні в кого, тому що не було відповідної освіти. Віру вбачали в пунктуальному дотриманні обрядів. Так, церковний розкол почався з того, що в 17 ст. московські патріархи Йосиф і Нікон звернулись до константинопольського патріарха за розв'язком 31 питання. У відповіді було сказано, що ці питання дрібні, неістотні, однак розкол на цьому грунті відбувся. Педагогічні погляди були запозичені з старого завіту (див. Лекцію про Київську Русь).

Школи в нашому розумінні не було. Знатні люди одержували домашню освіту, причому вчителями виступали батьки, домашні священики, монахи. Навчанням також займались, за певну плату, священики, нижчі церковні служителі та чиновники державних установ (писці і піддячі приказів), які вдома навчали невеликі групи учнів на додачу до власних дітей. Якість такої освіти була дуже низькою, діти вміли лише читати, писати і рахувати – це вважалось достатнім. Вчили літероскладальним методом, навчальної літератури не було, тому вчили по церковним книгам, незрозумілим для учнів. Складність навчання посилювалась тим, що розділові знаки ще не набули поширення, і потрібно було добре поміркувати, щоб відділити речення від речення і слово від слова (слова часто писались підряд, без проміжків). Навчання було важким, щоб примусити дітей вчитись, застосовували тілесні покарання. Навчання елементарній грамотності розтягувалось на 3 – 6 років. При цьому грамотних людей було мало, 9/10 священиків були неграмотними і засвоювали молитви з голосу.

Необхідні для держави спеціалісти – дяки приказів, майстри дзвонарного і гарматного литва, будівничі одержували знання шляхом учнівства. Майстер своєї справи вчив власних синів і разом з ними інколи 2 – 5 учнів. Навчання йшло в процесі праці.

Тих, хто хотів навчатись за кордоном, відлучали від церкви.

Жіночої освіти не існувало, жінки не одержували навіть домашню освіту.

В Московії першу друкарню заснував Іван Федоров (народився близько 1510 року, був дяком) разом з Петром Тимофійовичем Мстиславцем, вихідцем з України, в часи Івана Грозного – у 1563 році. Ймовірно, що саме Мстиславець приніс у Московію саму ідею книгодрукування. У 1564 р. надруковано “Апостол”, у 1565 – “Часовник”. Ця друкарня більше ста років була єдиною на всю державу і випускала лише церковну літературу. Самі Іван Федоров і Мстиславець дуже швидко були змушені тікати з Московії через нападки на них духовенства – вже у 1566 році. Найбільш вірогідна причина нападок – видана література була написана згідно з прийнятими в Україні правилами граматики, яки трохи відрізнялись від московських – і в цьому вбачили єресь, спотворення слова Божого.

Певні зрушення почались у другій половині 17 ст., коли частина боярства зрозуміла, що відставання в освіті згубне для держави. В цей час, через загострення ситуації в Україні, чимало освічених людей емігрувало в єдиновірну Московію, давши кадри вчителів.

В 40-ві роки 17 ст. боярин Ртіщев заснував в московському Андріївському монастирі орієнтовану на грецькі традиції школу. Вчителями були випускники Києво-Могилянської академії Арсеній Сатановський, Єпіфаній Славінецький, Дамаскін Птицький.

В середині 60-х років Симеон Полоцький (випускник Києво-Могилянської академії) у Спаському монастирі в Москві відкрив школу підвищеного типу латинської! орієнтації. Школа готувала чиновників особистої канцелярії царя Олексія Михайловича, піддячих Приказу таємних справ. Основний ухил був на вивчення латинської мови, мови міжнародної дипломатії (вивчали за відомим в Європі методичним посібником єзуїта Альвара). Вивчали також піїтику, риторику, діалектику, філософію, богослів'я.

У 1685 р. в Богоявленському монастирі в Москві було відкрито школу, яку спробували зробити вищою. Її заснували доктори Падуанського університету, грецькі ієромонахи брати Іоанникій і Софроній Ліхуди. Школа проіснувала недовго.

У 1687 р. за ініціативою Симеона Полоцького в Москві засновано Елліно-грецьку академію, згодом перетворену у Слов'яно-греко-латинську академію. Курс починався з підготовчого класу – “руської школи”. Далі була “школа грецького книжного писання”, потім вивчали граматику. Риторику, логіку, фізику і піїтику вивчали і грецькою, і латинською мовами за підручниками, складеними братами Ліхудами. Учні філософського класу читали промови Цицерона, складали промови слов'янською і латинською мовами. Учні богословського класу складали проповіді і читали їх напам'ять в присутності філософів. Вичалась географія, карти і глобус. Також вивчали єврейську, французьку і німецьку мови, медицину. Характерно, що предмети викладались так, щоб допомогти учням навчитись захищати православні духовні цінності. Вийшло, що замість університету, Московія одержала духовну семінарію, де викладались ті дисципліни, що не суперечили православ'ю.

В академії одночасно навчалось від 200 до 600 учнів різних станів: діти священиків, дворян, канцеляристів, дяків, конюхів, солдат, хрещені інородці. Приймали учнів у віці від 12 до 20 років. Термін навчання невідомий, багато учнів по кілька років затримувались в одному класі (до 10 р.), а всього навчання могло затягнутись до 20 років. За лінощі і неуспішність багатьох виключали.

Випускники Слов'яно-греко-латинської академії мали знання в об'ємі західноєвропейського колегіуму (хто закінчив повний курс), і таких випускали менше 50 протягом року на всю величезну державу.

У 18 ст. академія була перетворена в духовну школу, а в 19 ст. переведена з Москви в Троїцьку Лавру.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 90 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав