Читайте также:
|
|
У лінгвістичній науці поняття “неологізм” незважаючи на давню традицію його вивчення, залишається досить суперечливим. До визначення цього мовного явища існує два підходи – вузький і широкий, в основі яких лежать різні ознаки неологізмів.
Так, прихильники вузького підходу, ґрунтуючи свої міркування на денотативному критерії, основне призначення неологізмів вбачають лише в позначенні нових реалій (понять, предметів, явищ).
Деякі словники визначають неологізм як слово чи мовний зворот, що недавно з’явилися в мові для позначення нового або вже усталеного поняття, предмета тощо [Куньч 2005, с. 496], як “слово або зворот, створені для позначення нового (раніше не відомого) предмета або для вираження нового поняття” [Ахманова 1966, с. 261]. Подібні думки спостерігаємо також у лінгвістичних дослідженнях Н. М. Шанського, який тлумачить неологізми як нові лексичні утворення, які ще не ввійшли або ще не входили в загальнолітературне вживання, і які виникають через суспільну необхідність для позначення нового предмета або явища, зберігаючи відчуття новизни для носіїв мови [Шанский 1968, с. 158-161]. О.П. Єрмакова, підкреслюючи місце неологізмів у лексиці нашого часу й найближчого майбутнього, визначає цей клас слів як “лексичні одиниці, які ще не загальновживані, але можуть ними стати, які з’явилися в мові в певний період і не існували раніше, які відчуваються як нові в мовній свідомості носіїв мови” [Ермакова 1984, с. 56].
Виходячи в своїх міркуваннях із соціолінгвістичного підходу до вивчення сутності мови, ці лінгвісти пояснюють будь-які зміни в лексичній системі мови позамовними чинниками. На їх переконання, мова, як перше найважливіше й найнеобхідніше надбання людини, є “продуктом суспільства” й засобом спілкування у зв’язку з її суспільним статусом і роллю (А. Мейє, Л. Щерба, Є. Поливанов, Б. Ларин та ін.). Висуваючи так екстралінгвальну детермінованість лексичного збагачення як визначальну ознаку поняття “неологізм”, вони стверджують, що словникові інновації зумовлені ускладненням соціальних відносин – розвитком науки й техніки і, відповідно до цього, потребою у позначенні нових реалій, понять і явищ. Не заперечуючи важливу роль зовнішніх факторів у розвитку словникового складу мови, прихильники комунікативного підходу стверджують, що не завжди лексичні зміни залежать виключно від них [зовнішніх факторів]. Адже, будучи одним із проявів життя мови, поповнення словника, як і еволюція мови загалом, регулюється чинниками не лише зовнішнього, а й внутрішнього порядку. Саме функціонування мови як засобу комунікації здатне “породити імпульси таких змін, які самі по собі не залежать від історії народу” [Серебренников 1968, с. 40].
Погоджуючись з таким твердженням, зазначимо, що на лексичне збагачення словника будь-якої мови впливають як позамовні, так і внутрішньомовні фактори. До того ж розглядати їх слід лише у взаємодії, оскільки автономні процеси, які відбуваються всередині лексичної підсистеми мови й направлені на удосконалення системи номінації, зумовлені зовнішнім стимулом, зокрема актуалізацією певних суспільних явищ або понять. Останнє породжує мовний механізм, який прагне дати вже відомому поняттю зручне для даного стану мовної системи позначення, яке б відповідало тим чи іншим тенденціям у її сучасному розвиткові. У такий спосіб зовнішні стимули ніби “оформлюють” внутрішньомовні фактори й тенденції, серед яких насамперед вирізняються такі, як тенденція до мовної економії, тенденція до семантичної регулярності й регулярності внутрішньомовних відношень, а також протилежна їм тенденція до диференціації мовних засобів, прагнення до урізноманітнення й виразності мовлення. Тому, під час визначення поняття “неологізм”, поряд з екстралінгвальними факторами, які зумовлюють появу нових слів, необхідно враховувати також внутрішньомовні процеси (розширення й звуження значення, метафоризація і метонімізація значення, нашарування різних конотативних і стилістичних відтінків на основне узуальне значення слова), внаслідок яких творяться неолексеми. Іншими словами, неологізмами слід вважати не лише власне нові слова, які позначають нові реалії, а й слова, вживані з новим значенням з різними комунікативними цілями.
Неологізми визначаються як слова, значення слів або словосполучення слів, які з’явилися в певний період у мові або використані один раз (“оказіональні” слова) в тексті або акті мовлення [Горшков 1979, с. 131; Ярцева 1990, с. 331]; як “слово чи сполука, використані мовою в певний період на позначення нового або вже наявного поняття або в новому значенні й усвідомлюються як такі носіями мови” [Селіванова 2006, с. 417]; нові слова й словосполучення з новими значеннями, які з’явилися в мові в результаті запозичення, калькування, словоскладання, абревіації, переносу, розширення або звуження значення [Martincové 2004, с. 15].
Подібні міркування спостерігаємо також у лінгвістичних дослідженнях. За визначенням О.С. Кубрякової, неологізм – це “нове слово (стійке словосполучення), що відповідає потребам спілкування, нове за значенням і за формою (або лише за значенням, або лише за формою), що було створене за словотворчими законами даної мови або запозичене з іншої мови і що сприймається носіями даної мови в якості нового протягом певного часу” [Кубрякова 1965, с. 35].
Отже, на наш погляд, неологізмами слід вважати нове слово або стійке словосполучення, нове за значенням або за формою і значенням, створене за останні 10-20 років за словотворчими законами даної мови, або запозичене з іншої мови за потреб спілкування, або яке перейшло з пасивного складу мови, яке сприймається носіями даного мовного суспільства як нове й зафіксоване в словнику нових слів.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 139 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |