Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Інноваційний процес

Комплексну діяльність щодо створення, засвоєння, використання та розповсюдження новацій називають інноваційним процесом.

Інноваційний процес можна представити у вигляді спіралі розвитку (рис. 36). З нього наочно видно, що інноваційна спіраль забезпечує прогресивний розвиток:

3^а З

I^а 1

Рис. 36. Інноваційна спіраль розвитку

Періоди розвитку (1, 2, 3...) відповідно змінюються періодами опти­мального функціонування (I^а, 2^а, 3^а...). Період розвитку складається з трьох основних елементів:

—виникнення ідеї;

—розробка нововведення;

—процес впровадження інновації.

Певний час (I^а, 2^а, 3^а...) нововведення дають оптимальні результати, задовольняють користувачів. Проте наявність нової інформації про стан роботи створює поштовх до пошуку засобів його удосконален­ня. Виникають нові ідеї, які знову провокують зародження інновацій в цілях, організації, змісті діяльності. Таким чином, прогрес, завдяки інноваційній спіралі, є нескінченним.

Інноваційний процес являє собою певну систему, яка в основі своїй поліструктурна.

Діяльнісна структура представлена сукупністю компонентів: моти­ви — цілі — задачі — зміст — форми — методи — результати.

До суб'єктної структури належать суб'єкти інноваційного процесу: керівник, заступники, педагоги, учні, батьки, консультанти, експерти, спонсори тощо.

Інноваційний процес вміщує сім елементів, поєднання яких у лан­цюжок створює його змістовну структуру: ініціація — маркетинг іннова­цій — випуск інновацій — реалізація інновацій — моніторинг інновацій Н оцінка ефективності — дифузія інновації.

Ініціація (від лат. іпіііаііо — здійснення таїнств) — це діяльність, яка полягає у виборі мети інновації, постановці задач інновації, пошуку ідеї інновації, її обґрунтуванні та матеріалізації.

Маркетинг інновації передбачає вивчення попиту на інновацію, на за її допомогою оновлений продукт тощо.

Випуск інновації передбачає підготовку інновації до впровадження, її експертизу, розробку плану впровадження.

Реалізація інновації — це діяльність щодо впровадження інновації у систему роботи, адаптація інновації.

Моніторинг (просування) інновації передбачає комплекс заходів, пов'язаних з відстеженням інновації, аналізом інформації про неї, рекламою.

Оцінка ефективності інновації передбачає вивчення результатів її впровадження.

Дифузія інновації (від лат. йі/Тизіо — розповсюдження) передбачає розповсюдження інновації у нових умовах, ситуаціях, колективах, регіонах тощо.

Управлінська структура інноваційного процесу передбачає реалізацію керівником управлінського циклу: аналіз — планування — організа­ція — контроль — регулювання — аналіз.

Російські вчені А. Г. Поршнєв, 3. П. Румянцева, Н. А. Соломатін порівняли основні характеристики стабільного та інноваційного про­цесів (таблиця 29) [23]. Аналіз представлених даних засвідчує не тільки позитивні, але й проблемні моменти інноваційної роботи.

Таблиця 29

Порівняльна характеристика стабільного та інноваційного процесів

Продовження табл. 29

Спираючись на дослідження інноваційної практики в галузі освіти Д. Гопкінза, ми виокремили чинники, які впливають на впровадження нововведень як основи поліпшення роботи школи:

1. Зовнішні чинники інноваційної політики:

• розвиток психолого-педагогічної науки і практики;

• замовлення суспільства на освітні результати;

• демографічні показники;

• фінансування освіти;

2. Характерні риси інноваційної практики на місцевому рівні:

• традиції інноваційних спроб;

• навчання директорів шкіл управлінню інноваційними проце­сами;

• професійний розвиток вчителів щодо впровадження новацій;

• залучення зовнішньої підтримки для інноваційної діяльності шкіл;

• планування змін у районі (регіоні);

3. Характерні риси інноваційної діяльності на рівні школи:

• дії директора школи щодо* поширення новацій;

• взаємовідносини і дії на рівні вчитель—вчитель під час іннова­ційного процесу;

залучення батьків і спонсорів до вирішення проблем інноваційної діяльності

4. Характерні риси нововведення:

• потреба змін (актуальність);

• зрозумілість і комплексність сфери змін;

• якість і наявність умов для змін;

• характер рішень про зміни.