Читайте также:
|
|
Основними фукціями-задачами інноваційного менеджменту виступають:
Аналітично-прогностична діяльність менеджера пов'язана із глибоким аналізом стану системи, вивченням невідкладних для вирішення проблем, відстеженням тенденцій та закономірностей, виявленням перспектив та прогнозованих змін у майбутньому; передбачає розробку прогнозів щодо доцільності оновлення та методів модернізації систем, наповнення новим змістом діяльності.
Функція планування в інноваційному менеджменті передбачає розробку стратегічних та тактичних планів щодо впровадження інновацій.
Функція організації покликана забезпечити упорядкування діяльності людей під час періоду впровадження інновацій, розподіл повноважень та відповідальності за окремі ланки роботи. Домінуючими стають такі види діяльності, як координація та стимулювання. Координація в інноваційному менеджменті дозволяє уникнути надмірного хаосу, аритмії у період розвитку організації. Стимулювання забезпечує високий рівень зацікавленості персоналу в інноваційній роботі та її результатах.
Функція контролю дозволяє перевіряти хід впровадження інновації, результативність інноваційного підходу до діяльності. Основними засобами інноваційного контролю виступають моніторинг, експертиза, аналіз інформації.
Регулювання в інноваційному менеджменті передбачає корекцію діяльності з упровадження інновації за наслідками контролю, створення ситуації відносної стабільності та рівноваги, запобігання відхиленням від запланованих інноваційних стандартів.
Схематично структуру інноваційного менеджменту представлено нарис. 37.
Рис. 37. Структура інноваційного менеджменту
Засоби інноваційного менеджменту
З теорії та практики управління найбільш відомими та поширеними є наступні засоби інноваційного менеджменту:
Маркетинг інновацій (від англ. тагкеі — ринок) передбачає вивчення ринку споживачів інновацій, їх запитів, інтересів; передбачає систему дій з реалізації інновації, забезпеченні її рекламою, організації «паблік рілейшнз».
Інжиніринг інновацій (від англ. еп§іпеегіп§ — винахідливість, знання) означає проектно-консультаційні послуги щодо розробки проектів, програм, впровадження інновацій.
Інжиніринг передбачає комплекс робіт, до яких входять:
—проведення попередніх досліджень;
—обґрунтування вибору інноваційних ідей;
—розробка рекомендацій щодо оновлення діяльності;
—визначення обсягу та змісту робіт щодо впровадження інновацій;
—розробка та оформлення програм розвитку та цільових проектів;
—консультування з проблем впровадження програм.
Реінжиніринг інновацій — це інженерно-консультаційні послуги, які передбачають проектування діяльності для досягнення кардинальних, рішучих змін. Реінжиніринг буває кризовим — він пов'язаний із необхідністю радикальних змін унаслідок кризових явищ або з метою їх попередження. Реінжиніринг розвитку пов'язаний із необхідністю забезпечити розвиток як стратегічну потребу, прорив у якості.
Бенчмаркінг інновацій являє собою засіб вивчення діяльності конкурентів з метою використання позитивного досвіду. Бенчмаркінг може бути спрямований на вивчення досвіду організації, яка вже впроваджувала подібні інновації. Він також може стосуватись аналізу характеристик результатів новацій та організації роботи з інноваціями.
Бранд-стратегія інновацій (від англ. Ьгапйі — клеймо, марка) означає управління реалізацією інновації, просування її на ринку попиту, формування свідомості споживачів нового продукту. Бранд-стратегія покликана формувати повне уявлення про інновацію: надійність, гарантії, якість, результативність і т. д. Засіб бранд-стратегії є доречним на усіх етапах інноваційного процесу, починаючи від версії програмування до етапу дифузії, тобто поширення інновації на інші системи організації та поза її межами.
Фронтування інноваційного ринку передбачає захоплення або відвоювання ринку діяльності інших організацій. Основними джерелами для фронтування виступають дані досвіду конкурентів, спостереження за інноваційними процесами та їх результативністю, науково-методична література, матеріали конференцій та семінарів, узагальнений передовий досвід, результати дисертаційних досліджень, звіти про роботу експериментальних майданчиків тощо.
Об'єкти інноваційного менеджменту
Об'єктами управлінського аналізу інноваційної діяльності виступають:
1— мета інновації (в ім'я чого народжується інновація — педагогічна мода, демонстративність вчителя, бажання реальних змін);
2— розвиток творчого мислення педагогів під впливом інноваційної діяльності (необхідна допомога, консультації, семінари, курси);
3— зміни в навчальному процесі школи (відстеження результатів, моніторинг);
4— вплив інновації на педагогічний колектив, мікроклімат колективу (чи набула прихильників? Чи викликала нові ініціативи? Чи стала поштовхом до професійного зростання вчителів?);
5— включення самого керівника в інноваційний режим (оновлення власної діяльності).
Методи вибору інноваційної діяльності 1) Метод сценаріїв
Сценарій (від італійського — зсепагіо) означає сюжетну схему, тобто детальний план здійснення чогось.
Сценарій інноваційної діяльності — це послідовність логічно пов'язаних між собою епізодів щодо вибору та впровадження інновацій. Метод сценаріїв передбачає створення групи людей, які беруть участь у виборі та подальшій реалізації інновації, з'ясовують потенційні наслідки, умови впровадження. Головна мета методу сценаріїв полягає у висвітленні гіпотетичної майбутньої ситуації, пов'язаної з інновацією. Як правило, заздалегідь формулюються спеціальні питання, добираються вірогідні ситуації. Під час роботи над сценарієм вимальовується логічна та правдива послідовність дій, які пов'язані між собою у часі та іншими наявними ресурсами. Великого значення надають критичним точкам розгалуження, в яких певні події, фактори, умови можуть змінити хід подій та суттєво вплинути на результат Переваги методу сценаріїв:
—дозволяє мислити не традиційно, а інноваційно;
—дозволяє розглядати не прості проекції теперішнього у майбутнє, а складні явища;
—дозволяє спеціалістам приділити увагу деталям, розрахункам, пошукам оптимальних шляхів, відмовившись від загальних абстрактних уявлень про кінцеві результати.
2) Ділова гра
Можливості ігрових форм роботи невичерпні: вони дають шанс випробувати себе в різних ролях; відтворюють структури та функції управлінської діяльності в моделі гри; розвивають сам процес спілкування; створюють умови для розкриття індивідуальності, прояву творчості, кмітливості.
Ознаками гри слід вважати, передусім, наступні: створення певних умов; створення ситуації невизначеності; неможливість повної формалізації ситуації; динамічність, зміни обставин, умов; наявність зворотних зв'язків ведучого гри з її учасниками.
Більш детально слід зупинитись на вимогах до підготовки та проведення ділових ігор. Ділова гра передбачає превентивне змалювання таких чинників, як: змалювання ігрового комплексу; деталізований опис об'єкта управління; уточнення умов діяльності об'єкта управління; виокремлення збуджувальних факторів, які діють (протидіють), впливають на діяльність; визначення системи зворотних зв'язків під час гри. Цінність ділової гри полягає в колегіальності прийняття рішень. Публічний захист своїх, аналіз та критика інших рішень викликає в учасників гри відчуття єдиного колективу та разом з тим персональну відповідальність за це.
Розробка гри передбачає такі обов'язкові елементи: мета та завдання гри; формулювання проблеми та розробка задуму (в чому сутність проблеми, яка саме діяльність повинна моделюватись тощо); вибір об'єкта ігрового моделювання; розробка ігрового комплексу (учасники, сценарій); технічне та навчально-методичне забезпечення; система оцінювання (гри, учасників, рішень і т. д.).
Структура гри складається із наступних компонентів:
1. Підготовка учасників до сприйняття змісту гри (лекційно-семінарський блок та спеціальний інструктаж).
2. Введення в гру: комплектування груп, висування та вибір лідерів, розподіл ролей та знайомство з ними учасників, ознайомлення із сценарієм, завданнями.
3. Проведення гри — реалізація сценарію.
4. Рефлексія гри — аналіз та самоаналіз результатів гри, підведення підсумків.
Поширеними формами ділових ігор під час навчального процесу є наступні: «мозкова атака», ринг, аукціон, конгрес, конференція, «діамант», «вертушка», «акваріум», фестиваль, управлінська вітальня, майстерня, творча лабораторія, майстер-клас тощо.
Найбільш суттєвими недоліками в організації ділових ігор є такі:
1. Нав'язування гри — викликає небажання грати, спричиняє відсутність інтересу, гальмує прояви творчості.
2. Штучно утворені, нереальні ситуації — відривають теорію від практики, знижують продуктивність роботи.
3. Надмірна прив'язаність до сценарію — стримує ініціативу, виключає елементи емоційного напруження, пошуку.
4. Відсутність правил, регламенту — веде до конфліктів, нетактовної поведінки, невиправданого збільшення часу гри.
5. Не відповідає інтересам персоналу з огляду на відсутність зв'язку сюжету з їхньою реальною професійною діяльністю та закладу освіти.
6. Гравці не залучаються до її підготовки, тим самим не спрацьовує мотиваційний елемент в організації гри.
7. Некомунікабельність, нетактовність, некомпетентність ведучого.
8. Тривалість породжує втому, втрачається інтерес, падає настрій.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 149 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |