Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Деякі правила української літературної вимови

Читайте также:
  1. Cтенограмма из лекции 4 правила,лектор Руслана абу Ибрахима,подробный разбор о запрете фото и видео.
  2. I. Правила ведения дневника
  3. I. Правила оформления отчета по практике
  4. I. Правила оформления отчета по практике
  5. I. Правила терминов
  6. I. Прочтите слова и объясните правила чтения буквы е
  7. II. Правила оформления курсовой работы
  8. II. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕНИЯ РАБОТЫ
  9. III. Общие правила заполнения рецепта.
  10. IV. Упражнения пауэрлифтинга и правила их выполнения.
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

1. Голосний [а] як під наголосом, так і в ненаголошеній позиції вимовляється чітко, виразно, не зближується з іншими голосними: калина, машина, арка.

2. Голосний [о] вимовляється чітко, виразно не тільки під наголосом (чорний, море), а й у ненаголошеній позиції (молоко, голова). Ненаголошений звук [о] в літературній мові ніколи не змінюється на [а].

Ненаголошений звук [о] у деяких позиціях може наближатися до [у], наприклад: [зо зуля], [ко жух].

3. Голосний [у] вимовляється виразно в усіх позиціях: вухо, дубовий.

4. Голосний [е] в українській літературній вимові чітко і виразно вимовляється лише під наголосом: степ, клен. Ненаголошений [е] наближається до [и] перед наголошеним складом з [е], [о], [а], наприклад: [не сла], [ме та]. Перед наголошеним складом з [и], [і] звук [е] вимовляється як [и ]: [би ри]. Звук [е] в українській мові не пом’якшує попередній приголосний і вживається після твердих, за винятком окремих позицій: заднє, життєвий.

5. Голосний [и] виразно вимовляється лише під наголосом: тин, мило. У ненаголошеній позиції за звучанням наближається до ненаголошеного [е]: [пле ве], [ме не].

6. Голосний [і] як наголошений, так і ненаголошений вимовляється чітко, виразно після всіх приголосних: дід, зірка. У ряді слів (інший, інколи, іноді, істина) початковий голосний [і] наближається до [и]: [і нколи].

7. Дзвінкі приголосні перед глухими не оглушуються, вимовляються дзвінко: [ве зти]. Закономірністю сучасної української мови є збереження дзвінкості вимови приголосних на кінці слова: дуб, хліб. У словах нігті, кігті, легко, дігтяр, вогкий приголосний [г] оглушується: [ніхті], [кіхті], [лехко], [діхтяр], [вохкий].

Прийменник і префікс з зберігає дзвінку вимову тільки перед голосними та сонорними й шумними дзвінкими.

Перед глухими приголосними він послідовно оглушується: з гори, з хати.

8. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова вимовляються дзвінко: [приз’ба], [молод’ба].

9. Губні, шиплячі (неподовжені) та задньоязикові приголосні вимовляються твердо в усіх позиціях, наприклад: важити, бачити, помста, шугати, жаліти, чисто, гора, куток, ходити. У позиції перед і вони вимовляються як напівм’які приголосні: [у в’іч’і], [х’іба], [г’ін’ц’а], [к’іт], [ж’інка]. Подовжені шиплячі вимовляються тільки як м’які: [н’іч’:ю], [зб’іж’:а].

10. Свистячий африкат ц у кінці слова вимовляється м’яко: [бойец’], [палец’]. Лише у запозичених словах та в деяких вигуках ц в кінці слова твердий: [пайац], палац; бац, клац.

11. Передньоязикові приголосні д, т, з, с, ц, н(зубні) перед наступними м’якими приголосними або перед і вимовляються м’яко: [народ’н’і], [мо гут’н’і], [лаз’ня].

12. Завжди пом’якшуються с, з, ц у прикметниках на -ський, -зький, -цький: [пол’іс’кий], [риз’кий], [донец’кий].

13. Сполучення -шся у дієсловах 2 особи однини теперішнього часу вимовляється як с’:я: [бйес’:а], [с’м’ійес’:а].

14. У дієсловах 2 особи однини наказового способу сполучення -жся і -чся вимовляються як [з’с’а] і [ц’с’а]: [намаз’с’а], [не мороц’с’а].

15. У дієсловах 3 особи однини і множини теперішнього часу та в 2 особі множини наказового способу сполучення -ться вимовляється як [ц’:а]: [с’м’ійец’:а], [л’убл’ац’:а], [уч’іц’:а].

16. У давальному і місцевому відмінках однини іменників жіночого роду (перша відміна), в називному відмінку множини іменників чоловічого роду (друга відміна) і в місцевому відмінку однини іменників середнього роду сполучення жц, шц і чц перед закінченням і вимовляються відповідно [зц], [сц] і [ц]. Наприклад: [н’із’ц’і], [пл’ас’ц’і], [кац’:і] - ніжці, пляшці, качці; [таганроз’ц’і], [у йаблуц’:і] - таганрожці, у яблучці.

17. Слід розрізняти у вимові африкати дз, дж - дзвінкі злиті звуки від сполучень д і з, д і ж. Пор.: дзижчати, [дзв’ін] - [в’ідзи вати], надземний, [п’ід] захистом; ходжу, бджола, джерело - [в’іджи вати], [п’іджак], [п’ідже ну].

 

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.03 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав