Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Теории происхождения денег.

Важливим елементом валютної системи, що пов'язує національну економіку із зовнішнім світом. є валютний курс, який опосередковує обмін товарами, послугами та рух капіталів між кордонами. Валютні відносини, хоч і є вторинними у відношенні до суспільного виробництва, мають певну самостійність і здійснюють зворотний вплив на виробництво. А в умовах глобалізації, коли обмінні курси почали справляти могутній і багатосторонній вплив на стан економіки окремих держав і світового господарства в цілому, проблеми курсоутворення набувають особливого значення.

Реалізація ефективної валютно-курсової політики в Україні є одним із основних завдань Національного банку України (НБУ), особливо в роки, коли вітчизняна економіка переживає періоди фінансово-економічних криз.

Перш за все зазначимо, що в економічній літературі досить часто ототожнюють поняття валютної та валютно-курсової політики. Насправді ж валютно-курсова політика є однією із форм проведення НБУ валютної політики.

Як бачимо з табл. 1.1, валютно-курсова політика є формою реалізації валютної політики держави. Валютна політика, відповідно, окрім курсової, охоплює низку інших форм, а саме: дисконтну, девізну, політику диверсифікації золотовалютних резервів, а також міжнародну кредитну політику. Додамо, що стратегічні і тактичні цілі цих двох політик відрізняються між собою. Валютна політика є комплексом економічних, організаційних і правових заходів, методів, форм, інструментів, які держава застосовує у сфері не лише валютно-фінансових, а й кредитних відносин для забезпечення стратегічних цілей. Відповідно, стратегічна ціль валютно-курсової політики – є однією із тактичних цілей валютної політики України.

Таблиця 1.1

Порівняльна характеристика валютної та валютно-курсової політики в Україні [11]

продовження табл. 1.1

Розглянемо детальніше, як визначають поняття валютно-курсової політики вітчизняні науковці. О. Пасічник трактує це економічне поняття як комплекс нормативно-правових, прогнозних, регулювальних і контролю вальних заходів щодо управління валютним курсом для досягнення цілей економічної політики держави [19].

Заслуговує на увагу визначення, дане А. Барсєгяном: «Валютно-курсова політика – це законодавчо закріпленні повноваження центрального банку щодо здійснення комплексу заходів у сфері регулювання, контролю й адміністрування валютного курсу, спрямованого на забезпечення його ефективної динаміки, для досягнення цілей грошово-кредитної політики держави» [1].

Повне й обгрунтоване визначення цього поняття навела О. Мелих: «Валютно-курсова політика – це комплекс заходів стратегічного і тактичного характеру, які здійснює держава в особі центрального банку через складові національної валютної системи (щодо вироблення механізму встановлення валютного курсу, прогнозування та оперативного управління ним, контролю за дотриманням валютного законодавства) з метою недопущення кон’юктурних дисбалансів валютного ринку» [16].

Ми поділяємо думку вітчизняного вченого О. Дзюблюка про те, що «валютно-курсова політика (політика обмінного курсу) є формою валютної політики держави, спрямованою на визначення порядку встановлення й особливостей регулювання курсу національної валюти стосовно валют інших країн» [8].

Проте вважаємо, що курсова політика є також складовою грошово-кредитної політики Національного банку України.

У Господарському кодексі України валютну політику визначено окремим напрямок економічної політики держави, як «політику, що спрямована на встановлення та підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, а також на стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання». Ми вважаємо, що валютна політика України (за логікою, валютно-курсова та інші форми реалізації валютної політики також) є особливою складовою грошово-кредитної політики України (рис. 1.4).

1. Валютно-курсова політика

2. Політика управління золотовалютними резервами

3. Девізна валютна політика

4. Міжнародна кредитна політика

5. Процентна політика (дисконтна валютна політика)

Рис. 1.4. Структура грошово-кредитної та валютної політики України

Суб’єктами реалізації валютно-курсової політики в Україні є Національний банк України, комерційні банки, суб’єкти господарювання та фізичні особи, валютні біржі, інвестиційні фонди тощо. Об’єкт валютно-курсової політики – валютний (обмінний) курс гривні.

Отже, валютно-курсова політика – важливий елемент грошово-кредитної політики України, об’єктом якої є обмінний курс гривні.

Теории происхождения денег.

Деньги издревле привлекали к себе внимание человеческой мысли. Австрийский экономист К.Менгер подсчитал, что по проблемам денег, начиная с древнейших времен и вплоть до начала 20 века, в мире было опубликовано 5-6 тыс. специальных работ. К настоящему времени их число, по крайней мере, удвоилось.

Однако многие вопросы теории денег до сих пор остаются не выясненными, в том числе и вопрос появления денег.

Существуют даже совершенно немыслимые утверждения. Так например, во французском религиозном издании 1554 года утверждается, что деньги выдумал Адам.

В экономической теории существует 2 теории происхождения денег:

• рационалистическая;

• эволюционная.

Первая объясняет происхождение денег как итог соглашения между людьми, которые изобрели их в виде специального инструмента, служащего для передвижения стоимостей в меновом обороте. Данная теория впервые изложена в работе Аристотеля "Никомахова этика". Он писал: "все, что участвует в обмене должно быть каким-то образом сопоставимо: по общему уговору появляется монета: оттого и имя её "номисма", что она существует не по природе, а по установлению". Аристотель утверждал, что для обмена должна существовать какая-то единица измерения, при чем основанная на условности.

Идея о деньгах как о договоре безраздельно господствовала вплоть до 18 века, пока достижения в области археологии не поколебали ее. Однако данный подход к пониманию вопроса происхождения денег присутствует и до настоящего времени. В частности американский экономист П. Самуэльсон определяет понятие "деньги" как искусственную социальную условность. Экономист Дж.К.Гелбрейт считает, что "закрепление денежных функций за благородными металлами и другими предметами - продукт соглашения между людьми".

Эволюционная теория объясняет появление денег как результат эволюционного процесса, который сам по себе, независимо от желания людей привел к тому, что некоторые предметы выделились из общей массы и заняли особое место. Открытием стали взгляды классиков экономической теории А. Смита и Д. Рикардо, обобщенные и развитые К.Марксом о происхождении денег из процесса обмена в результате разделения общественного труда.

К.Маркс объясняет происхождение денег объективным стихийным процессом развития определенной формы производственных отношений. Деньги есть необходимый продукт и непременное условие развития товарного производства. Возникая на основе стоимостной соизмеримости продуктов труда, деньги служат внешней формой для выражения их стоимостных пропорций.

Важным выводом этой теории является вывод о товарном происхождении денег.

В настоящее время вопрос о происхождении денег является открытым. С одной стороны, эволюционная теория подтверждается историей появления денег. С другой стороны, существование современных денег (бумажных и кредитных), не имеющих реальной стоимости, соответствующей их номинальной стоимости, указанной на банкнотах, подтверждает субъективистко-психологический подход к объяснению происхождения денег, основанный на форме общественного договора, выливающегося в необходимость признания за деньгами функции всеобщего эквивалента и повсеместного принятия их в качестве оплаты за товары и услуги.выкупа.