Читайте также:
|
Важливим елементом валютної системи, що пов'язує національну економіку із зовнішнім світом. є валютний курс, який опосередковує обмін товарами, послугами та рух капіталів між кордонами. Валютні відносини, хоч і є вторинними у відношенні до суспільного виробництва, мають певну самостійність і здійснюють зворотний вплив на виробництво. А в умовах глобалізації, коли обмінні курси почали справляти могутній і багатосторонній вплив на стан економіки окремих держав і світового господарства в цілому, проблеми курсоутворення набувають особливого значення.
Реалізація ефективної валютно-курсової політики в Україні є одним із основних завдань Національного банку України (НБУ), особливо в роки, коли вітчизняна економіка переживає періоди фінансово-економічних криз.
Перш за все зазначимо, що в економічній літературі досить часто ототожнюють поняття валютної та валютно-курсової політики. Насправді ж валютно-курсова політика є однією із форм проведення НБУ валютної політики.
Як бачимо з табл. 1.1, валютно-курсова політика є формою реалізації валютної політики держави. Валютна політика, відповідно, окрім курсової, охоплює низку інших форм, а саме: дисконтну, девізну, політику диверсифікації золотовалютних резервів, а також міжнародну кредитну політику. Додамо, що стратегічні і тактичні цілі цих двох політик відрізняються між собою. Валютна політика є комплексом економічних, організаційних і правових заходів, методів, форм, інструментів, які держава застосовує у сфері не лише валютно-фінансових, а й кредитних відносин для забезпечення стратегічних цілей. Відповідно, стратегічна ціль валютно-курсової політики – є однією із тактичних цілей валютної політики України.
Таблиця 1.1
Порівняльна характеристика валютної та валютно-курсової політики в Україні [11]
| Характеристика | Валютна політика | Валютно-курсова політика |
| Об’єкти | Валютний курс, платіжний баланс, грошовий обіг, зовнішньоекономічна діяльність, операції суб’єктів господарювання з іноземною валютою | Валютний курс |
| Головний орган організації | Національний банк України | Національний банк України |
| Інструментарій | Облікова ставка, золотовалютні резерви, операції за міжнародними торговельними розрахунками, а також усі інструменти валютно-курсової політики | Девальвація, ревальвація, валютні інтервенції,режим курсоутворення, валютне регулювання і контроль, ступінь конвертованості валюти |
| Форми реалізації | Дисконтна валютна політика, девізна валютна політика, політика управління золотовалютними резервами, міжнародна кредитна політика, валютно-курсова політика | - |
| Можливі стратегічні цілі | Забезпечення стабільного економічного зростання, стримування зростання рівня безробіття й інфляції, підтримання рівноваги платіжного балансу | Забезпечення курсової стабільності |
продовження табл. 1.1
| Тактичні цілі | Забезпечення курсової стабільності, регламентація міжнародних розрахунків і кредитування, оперативне регулювання валютного ринку, контроль за здійсненням валютних операцій | Згладжування різних коливань валютного курсу, поповнення золотовалютних резервів, експортна експансія, стимулювання припливу іноземних інвестицій |
Розглянемо детальніше, як визначають поняття валютно-курсової політики вітчизняні науковці. О. Пасічник трактує це економічне поняття як комплекс нормативно-правових, прогнозних, регулювальних і контролю вальних заходів щодо управління валютним курсом для досягнення цілей економічної політики держави [19].
Заслуговує на увагу визначення, дане А. Барсєгяном: «Валютно-курсова політика – це законодавчо закріпленні повноваження центрального банку щодо здійснення комплексу заходів у сфері регулювання, контролю й адміністрування валютного курсу, спрямованого на забезпечення його ефективної динаміки, для досягнення цілей грошово-кредитної політики держави» [1].
Повне й обгрунтоване визначення цього поняття навела О. Мелих: «Валютно-курсова політика – це комплекс заходів стратегічного і тактичного характеру, які здійснює держава в особі центрального банку через складові національної валютної системи (щодо вироблення механізму встановлення валютного курсу, прогнозування та оперативного управління ним, контролю за дотриманням валютного законодавства) з метою недопущення кон’юктурних дисбалансів валютного ринку» [16].
Ми поділяємо думку вітчизняного вченого О. Дзюблюка про те, що «валютно-курсова політика (політика обмінного курсу) є формою валютної політики держави, спрямованою на визначення порядку встановлення й особливостей регулювання курсу національної валюти стосовно валют інших країн» [8].
Проте вважаємо, що курсова політика є також складовою грошово-кредитної політики Національного банку України.
У Господарському кодексі України валютну політику визначено окремим напрямок економічної політики держави, як «політику, що спрямована на встановлення та підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, а також на стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання». Ми вважаємо, що валютна політика України (за логікою, валютно-курсова та інші форми реалізації валютної політики також) є особливою складовою грошово-кредитної політики України (рис. 1.4).
 |
 1. Валютно-курсова політика
|
 2. Політика управління золотовалютними резервами
|
 3. Девізна валютна політика
|
 |
| 4. Міжнародна кредитна політика
|
 5. Процентна політика (дисконтна валютна політика)
|
| 6. Політика обов’язкових резервів |
|
| 7. Політика відкритого ринку |
| 8.Політика рефінансування |
Рис. 1.4. Структура грошово-кредитної та валютної політики України
Суб’єктами реалізації валютно-курсової політики в Україні є Національний банк України, комерційні банки, суб’єкти господарювання та фізичні особи, валютні біржі, інвестиційні фонди тощо. Об’єкт валютно-курсової політики – валютний (обмінний) курс гривні.
Отже, валютно-курсова політика – важливий елемент грошово-кредитної політики України, об’єктом якої є обмінний курс гривні.
Теории происхождения денег.
Деньги издревле привлекали к себе внимание человеческой мысли. Австрийский экономист К.Менгер подсчитал, что по проблемам денег, начиная с древнейших времен и вплоть до начала 20 века, в мире было опубликовано 5-6 тыс. специальных работ. К настоящему времени их число, по крайней мере, удвоилось.
Однако многие вопросы теории денег до сих пор остаются не выясненными, в том числе и вопрос появления денег.
Существуют даже совершенно немыслимые утверждения. Так например, во французском религиозном издании 1554 года утверждается, что деньги выдумал Адам.
В экономической теории существует 2 теории происхождения денег:
• рационалистическая;
• эволюционная.
Первая объясняет происхождение денег как итог соглашения между людьми, которые изобрели их в виде специального инструмента, служащего для передвижения стоимостей в меновом обороте. Данная теория впервые изложена в работе Аристотеля "Никомахова этика". Он писал: "все, что участвует в обмене должно быть каким-то образом сопоставимо: по общему уговору появляется монета: оттого и имя её "номисма", что она существует не по природе, а по установлению". Аристотель утверждал, что для обмена должна существовать какая-то единица измерения, при чем основанная на условности.
Идея о деньгах как о договоре безраздельно господствовала вплоть до 18 века, пока достижения в области археологии не поколебали ее. Однако данный подход к пониманию вопроса происхождения денег присутствует и до настоящего времени. В частности американский экономист П. Самуэльсон определяет понятие "деньги" как искусственную социальную условность. Экономист Дж.К.Гелбрейт считает, что "закрепление денежных функций за благородными металлами и другими предметами - продукт соглашения между людьми".
Эволюционная теория объясняет появление денег как результат эволюционного процесса, который сам по себе, независимо от желания людей привел к тому, что некоторые предметы выделились из общей массы и заняли особое место. Открытием стали взгляды классиков экономической теории А. Смита и Д. Рикардо, обобщенные и развитые К.Марксом о происхождении денег из процесса обмена в результате разделения общественного труда.
К.Маркс объясняет происхождение денег объективным стихийным процессом развития определенной формы производственных отношений. Деньги есть необходимый продукт и непременное условие развития товарного производства. Возникая на основе стоимостной соизмеримости продуктов труда, деньги служат внешней формой для выражения их стоимостных пропорций.
Важным выводом этой теории является вывод о товарном происхождении денег.
В настоящее время вопрос о происхождении денег является открытым. С одной стороны, эволюционная теория подтверждается историей появления денег. С другой стороны, существование современных денег (бумажных и кредитных), не имеющих реальной стоимости, соответствующей их номинальной стоимости, указанной на банкнотах, подтверждает субъективистко-психологический подход к объяснению происхождения денег, основанный на форме общественного договора, выливающегося в необходимость признания за деньгами функции всеобщего эквивалента и повсеместного принятия их в качестве оплаты за товары и услуги.выкупа.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 101 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |