Читайте также:
|
У сумарно-концептуальному вигляді творчість двох мислителів можна подати як перелік їх спільних рис і теоретичних підходів, що становлять підвалини сучасної західної політології.
1. Евристична розробка ідеальної моделі держави, здатної забезпечити справедливість і суспільний порядок. Тут слід зазначити, що пошукова творчість двох основоположників політичної науки здійснювалась різними шляхами. Платон вбачав в ідеальній державі максимально можливе втілення світу ідей у земному житті. Арістотель виходив з природної сутності держави. Держава існує за природою і передує кожній людині. Людина, як істота політична за своєю природою, ставиться до держави як частина до свого цілого. Політика не створює людей, а приймає їх у первісній якості. В Арістотеля методом політики як науки є аналіз, і він почав з розгляду складників держави. Учень перевершив учителя.
2. Типологія держав (на сучасній політичній мові — політичних систем) за критерієм підтримання соціальної рівноваги і здійснення прав громадян. Платон не вийшов за межі двох абстрактних проектів і не збагатив свою фантазію аналізом реальних відносин, а лише реалізував своє об'єктивно-ідеалістичне кредо в політиці.
Арістотель — основоположник порівняльно-історичного методу, в політичних дослідженнях. У нього емпірічне передує аналітичному усвідомленню і є невід'ємним «будівельним» матеріалом. Платон у конструкції ідеальної держави виходить із відповідності між космосом, державою і окремою людською душею. Арістотель вирізняє в державі три частини: законодавчу, адміністративну і судову. Але головне в державі, на його думку, — це громадянин.
3. Політика як технологія узгодження інтересів різних соціальних верств. Обидва дослідники були одностайні в тому, що соціальне призначення політики полягає в інтеграції людей в єдине політичне угруповання шляхом об'єднання їхніх суперечливих потреб та інтересів. Платон розглядав природу політики функціонально і трактував її як уміння і здатність досягати розподілу функцій людей при збереженні їх взаємодії і цілісності системи. Функція правління - монополія філософів-мудреців. Арістотель представляє комунікативне тлумачення політики. У Платона політика забезпечує суспільний порядок і долає недоліки людей, в першу чергу - третього стану, через розподіл функцій управління і матеріального виробництва. В Арістотеля політика випливає із самої сутності людини і її якостей як «політичної тварини».
4. Рівні участі громадян в управлінні державою. Тут позиції обох мислителів визначаються їх вихідними методологічними настановами: у Платона людина призначається в один з трьох нерівних суспільних станів залежно від якостей своєї душі і там виконує відповідну функцію щодо держави. В Арістотеля ідеальним є громадянин політії, а «варвари» розглядаються як люди з нерозвине-ною людською природою.
5. Призначення і реалізація законів (законності). У Платона закон - «визначення розуму», в його проектах розум надає законам крайньої жорсткості, скрупульозності, безапеляційності. Згідно з Арістотелем, закон - «врівноважений розум», його розробляють і приймають люди для здійснення політичного правління. Платон «ощасливлює» громадян законами; за Арістотелем реальні суспільні відносини об'єктивуються в закони.
6. Моральні основи політичного керівництва. Спільним у творчості обох мислителів була відсутність чіткої межі між філософією, етикою і політикою. Це визначило моралізаторський, повчальний характер розглянутих праць, особливо в Платона. В Арістотеля етичний момент (моральне переродження монархів і аристократії) є одним з вирішальних у зміні форм правління.
7. Проблема соціальної рівності. Тут Арістотель випередив свого вчителя: його підхід до розуміння рівності є універсальним і апробований у суспільній практиці. Платон проголошує рівність соціальних статусів у межах визначених для громадян «соціальних
ніш», до того ж відкидає інститути індивіда, сім ї і власності. Арістотель відстоює ідею поєднання формальної рівності громадян перед законом і фактичної нерівності людей за їх індивідуальними якостями («геометрична рівність»). По суті, це ідея про рівність стартових можливостей людей при нерівності результатів, яких вони досягають. Сучасний лібералізм сповідує саме цю ідею.
8. Обом мислителям можна дорікнути за їх соціальний аристократизм, бо вони піддають людей політичній дискримінації. Зокрема, Арістотель трактує рабство не за «правом війни», а як явище, відповідне «природі».
9. Платон синтезує ідеї, відірвані від соціальних реалій, його ученъ-опонент аналізує і порівнює факти, що стосуються політичних явищ. У Платона утопічне благо загального {«досконалої держави») не передбачає блага складових частин, навпаки, він відмовляє їм у цьому. Арістотель, критикуючи Платона, справедливо зазначає, що благо цілого зумовлене благом часткового. Платон принцип держави ставить вище принципу сім'ї, що суперечить арістотелевій концепції держави як сукупності сімей і найбільш досконалого спілкування. Сучасник Платона виглядає досить сучасним навіть за нинішніми мірками в тлумаченні соціальної низки «громадянин - сім'я — держава».
10. Філософсько-гуманістична і етична спрямованість політичних досліджень поєднує цих представників різних філософських поглядів, а розуміння справедливого як цільової настанови робить їх непримиренними суперниками. Арістотель набагато раціональніший за Платона: на його погляд уміле чергування «арифметичної» і «геометричної» рівності в різних соціально-політичних ситуаціях може нейтралізувати і звести до мінімуму соціальні конфлікти. «Справедливість» за Платоном приречена на неминучу конфронтацію штучно «облаштованих» громадян його ідеальних держав. «Соціальна інженерія» у формі комуністичного, фашистського і націонал-соціалістичного експериментів завершилась поразкою з украй тяжкими соціальними витратами.
11. Найбільш слабкою ланкою в політичній концепції Платона є повна відсутність громадянського суспільства. Відносно слабкий елемент у вченні Арістотеля — непереконливе пояснення поведінки суб'єктів політики: аргументи, які ґрунтуються лише на етичних засадах, без урахування комплексу інших чинників, не витримують критики.
12. Критичне ставлення обох мислителів до демократи в усіх її варіантах дає поживу для роздумів про її долю на сучасному соціальному матеріалі.
У цілому обидва мислителі стали піонерами у створенні підвалин натуралістичної, соціальної та раціонально-критичної парадигм політичної науки.
Питання для самоконтролю й проблемні завдання
1. Платон трактував природу політики функціонально, а Арістотель - комунікативно. Функція правління, згідно з Платоном, становить монополію філософів-мудреців, оскільки вона їм під силу. В Арістотеля політика випливає з колективістської сутності
людини та її природних політичних якостей. А в чому полягає
спільність їх підходів до аналізу політики?
2. У' чому відмінність у думках Платона і Арістотеля щодо тлумачення держави, суспільства та індивіда?
3. Що визначило моралізаторський характер політичних праць обох античних філософів?
4. Платон і Арістотель різними шляхами шукали ідеальну модель держави; перший створив абстрактний проект «держава благородної вигадки», другий надавав перевагу порівнянню реально існуючих полісів з метою знаходження оптимуму в реальному політичному житті. Якого головного спільного висновку дійшли обидва філософи, незважаючи на відмінність вихідних позицій?
5. Чи є актуальним визначення Арістотелем політики як публічної етики і моралі єднання?
6. Чи відповідає зміст діяльності соціальної правової держави уявленню Арістотеля про державу як політичне спілкування, створюване заради загальної користі?
7. У трактаті «Держава» Платон виступає за поєднання державної влади і філософії. Якому типу сучасної держави відповідає цей ідеал?
8. Платон і Арістотель проводили межу між демократією, регульованою законами, та демократією, позбавленою їх, за якої більшість, знаходячись під впливом демагогів, має необмежену владу. На який головний недолік сучасної демократії звернули б увагу античні мислителі?
9. Філософ-ідеаліст Платон характеризує найкращу державну систему таким чином:
- така держава повинна мати силу власної організації і засоби її захисту;
- вона повинна здійснювати систематичне постачання всім членам суспільства необхідних матеріальних благ;
- вона покликана спрямовувати духовну діяльність і творчість своїх членів.
Які структури і види діяльності сучасної держави передбачив Платон?
10. Яким чином владі сучасної демократичної держави відповідають «чесноти», властиві «державі благородної вигадки»?
11. У чому полягає принципова розбіжність двох мислителів у питанні державного облаштування?
12. Як розуміти максиму Платона: «політичне правління є наслідування істини речей»?
13. У чому полягає подібність і відмінність арістотелевої і конфуціанської концепції держави?
14. Чи можна вважати повним визначення громадянина за Арістотелем: «громадянин - це той, хто може брати участь у законодорадчій (законодавчій) і судовій владі держави»?
15. Чи можна назвати політичні системи в країнах «великої сімки» «удосконаленою політією»?
16. У чому причина соціального аристократизму в поглядах на суспільство і державу в обох мислителів?
17. У чому вбачає причину державних переворотів Арістотель? Чи надійна його аргументація?
18. Чи є в сучасному політичному світі держави, які реалізують ідеал Платона «держава в ім'я загального блага» та ідеал Арістотеля «держава в ім'я загальної користі»?
19. Творчість якого з двох грандів світової політичної думки є найбільш плідною для сучасних поколінь демократів?
20. Чи «дарує» сучасна цивілізація більше передумов для «псування людської натури», ніж за часів античності?
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 113 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |