Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Платон про державу і політику

Платон (427-347 до н.е.), учень Сократа, за­сновник Академії, учитель Арістотеля. Політична філософія Платона невідривно по­в'язана з його центральним ученням - теорією

«ідей» і несе на собі відбиток непохитності: ідеальне суворо проти­ставлене як зразок і як норма належного всій емпіричний дійсності.

У трактаті «Держава» Платон дає опис первісного типу людсь­кого співжиття як ідеального, перевершуючого сучасні йому фор­ми державного співжиття. Боги управляли окремими областями, а в житті суспільства спостерігався достаток, не було війн, роз­боїв і розбрату. Це замальовка «золотого віку» - додержавного співжиття людей.

У земному житті ідеальним для Платона був аристократич­ний устрій держави.

Ідеальному типу він протиставляв негативний тип суспільного ладу, в якому головним рушієм поведінки людей були їх матеріальні турботи і стимули. Суспільство розділене: у самій державі існує ще дві держави, ворожих одна одній. Одна - держа­ва бідних, друга - багатих.

Платон виділяє чотири можливі форми негативного типу дер­жави: 1 - тимократія (критсько-спартанський тип держави, схиль­ної до ведення безперервних війн); 2 - олігархія, 3 — демократія, 4 - тиранія.

Платон припускав, що коли ідеальна держава і буде створена, то вона не буде вічною і через неминучість псування людської натури заміниться іншими формами правління. Він уявляв і заміну різних державних форм як кругообіг всередині певного циклу і створив «цикл деградації». В ньому чотири згадані форми протиставлені ідеальній формі в порядку прогресуючого псування державності.

Порівняно з ідеальною державою кожна з цих форм є її послідовним погіршенням (перекрученням, спотворенням). У них

замість однодумства - розбрат, замість прагнення правителів до за­гального блага — жадоба влади заради власної наживи, замість зре­чення матеріальних інтересів — ненажерливість.

Виродження ідеальної аристократії приводить до появи приват­ної власності на землю і будинки та перетворення вільних у рабів. Замість розумної основи в державі починає царювати дух несамови­тості. Перша за часом негативна форма - влада честолюбців (тимократія). Понівечення захопленої війною і розбратом тимокра-тичної держави в результаті накопичення значних багатств у неба­гатьох приватних осіб приводить до олігархи.

Олігархічний устрій - це панування небагатьох над більшістю, правління, що ґрунтується на перепису й оцінці майна. В ньому владарюють багатії, бідні не беруть участі в правлінні. Платон особ­ливо підкреслював, що в олігархічній державі не виконується основ­ний закон життя суспільства - «кожний член суспільства робить своє, причому тільки своє» (це, можливо, висловлена ідея суверенітету особистості). Навпаки, частина людей перетворюється на зайвих людей (порівняй: «внутрішня еміграція» в СРСР).

Зростання суперечностей в олігархії приводить до ще гіршої форми державного устрою — до демократії. Це влада і правління більшості, але протистояння між багатими і бідними загострюється сильніше, ніж в олігархії. Збільшення заворушень бідняків проти олігархів закінчується повстанням. У разі успіху повсталі знищують частину багатіїв, інших виганяють, а функції управління розподіляють між собою. Платон ставиться до демократії як до «приємного і різноманітного» ладу, але без належного управління.

Найгірша форма відхилення від ідеального державного устрою - це тиранія, влада одного над усіма. Вона виникає, подібно до попередніх форм, як виродження передуючої їй демократичної форми правління. Соціальна хвороба, що вразила і знищила олігархію, ще сильніше вразила і поневолила демократію. Платон вважає, що все надмірне винагороджується зміною на протилежне. У демократії є надмірна свобода, демократія п'яніє, вживаючи її в «нерозбавленому вигляді» (тобто царює беззаконня). Відповідно подальшу участь демократії неважко передбачити: тиранія похо­дить саме з демократії - як найсильніше і найжорстокіше рабство із найвищої свободи.

Повчальним є зауваження Платона: тиран виростає із кореня, що називається представництвом. Він ініціатор постійних війн для нагнітання страху в суспільстві і для знищення своїх супротивників. Це звучить дуже своєчасно для багатьох прикладів.

Негативним формам державного устрою Платон протиставляє свою державну утопію - проект «держави благородної вигадки». Цією державою, як і в олігархії, керує невелика кількість людей,

але на відміну від олігархії це є люди, здатні добре управляти держа­вою завдяки природним здібностям і внаслідок багаторічної поперед­ньої підготовки. Основним принципом такої держави Платон вва­жає справедливість. Цікавим є тлумачення цього поняття: кожному громадянину надається особливе заняття і особливе становище, справедливість згуртовує різноманітні і різнорідні частини держави в єдине ціле на принципах єдності і гармонії. Як бачимо, громадянин не сам обирає собі заняття, і це принижує його як особистість. Оптимальну державну систему характеризують такі риси:

• Володіння силою власної організації і засобами її захисту (це, напевно, ідея політичної організації суспільства і правозахис-них органів).

• Систематичне постачання всіх членів суспільства необхідними для них матеріальними благами (це, вочевидь, прообраз соціальної політики).

• Керівництво і спрямування духовної діяльності і творчості (це, зрозуміло, прообраз культурної політики).

Реалізація цих заходів підкорена здійсненню ідеї блага як вищої ідеї, що править світом.

У такій державі необхідні для суспільства функції і види робіт розподілені між спеціальними розрядами його громадян по аналогії з господарчим розподілом праці.

У державі Платона три розряди громадян: правителі-філософи, воїни-охоронці і працівники виробничої праці - ремісники, земле­роби тощо; всі вони складають гармонійне ціле під керівництвом правителів. Платон захищ&є аристократичну позицію: моральні якості охоронців ставить набагато вище, ніж громадян з розряду працівників.

Джерелом такого розуміння держави були спостереження над суспільним ладом сучасного йому Єгипту. До обов'язків правителів Платон відносить дослідження моральних задатків дітей і розподіл їх відповідно з цими задатками серед трьох основних розрядів гро­мадян.

У державі «благородної вигадки», на думку Платона, гармонійно поєднуються чотири головні чесноти (якості): «мудрість», «мужність», «стримуюча міра» і «справедливість».

«Мудрість» у розумінні Платона - вище знання або здатність дати добру пораду про державу. Нею наділені лише філософи. У цій «чесноті» розпізнаються контури законодавчої гілки влади.

«Мужність» — друга за ієрархійною значущістю «чеснота». Вона властива невеликому колу осіб, зобов'язаних захищати устої держа­ви. У ній можна помітити обриси виконавчої гілки влади.

Третя «чеснота», на відміну від двох перших, не є прерогати­вою особливого розряду, а поширюється на всіх членів суспільства.

Наявність «стримуючої міри» означає визнання всіма громадянами прийнятого в досконалій державі закону і уряду, який стримує «погані поривання». Тут виражено ідею правосвідомості, законо­слухняності і функцій третьої гілки влади - судової.

Відокремленою від інших за сучасними мірками виглядає «справедливість». За Платоном, вона обумовлена «стримуючою мірою», тобто оформлена законодавчо. «Справедливість» не дозво­ляє змішувати функції громадян і надає кожному свою особливу справу на законній підставі. Ця «чеснота» перешкоджає соціальній мобільності як наслідку природної динаміки розвитку соціально-класової структури суспільства.

Філософ-ідеаліст, Платон пояснює цей розподіл таким чином: держава - це МАКРОСВІТ, йому відповідає МІКРОСВІТ у кожній окремій людині. А в душі співіснує і вимагає гармонійного по­єднання три її «начала»: розумне, афективне і нерозумне чи жа­даюче. Гармонія душі не порушиться за однієї умови: кожна із складових частин повинна виконувати свою справу під управ­лінням. Розумне, природно, буде панувати, афективне (несамови­те) виконуватиме обов'язки захисту, а жадаюче буде коритись і гамувати свої «погані» нахили. Дивний підхід: виявляється, ви­робники самореалізуються не зовсім пристойним чином.

В утопії Платона крізь обриси гармонії між матеріальним і духовним явно вимальовується протилежність вищих і нижчих класів, відокремлених один від одного. В ній не подолано розкол на бідних і багатих, і тим самим «ідеальна» держава від самого початку приречена на внутрішню нестабільність, а саме суспільство наближається до засудженого Платоном негативного типу.

Платонівський проект-утопія, на перший погляд, є абстракт­ним і позбавленим практичного змісту. Це неправильно: у схемі устрою ідеальної держави міститься позитивний матеріал, що має актуальне значення.

Платон передбачив базові умови стабільності державного уст­рою і впритул підійшов до ідеї панування матеріальних інтересів у соціально-політичному житті. Він одним з перших визнав за законом соціально-інтегруючий чинник і унікальну роль нейтралізації соціальних конфліктів. Держава в його схемі при­значена для гармонізації соціальних відносин, хоча він пропонує сумнівний у своїй основі ідеалізований спосіб її досягнення.

Нескороминуще значення має аналіз циклу деградації дер­жавних форм і висновок Платона: кожна форма держави гине внаслідок внутрішніх суперечностей, притаманних її власному принципу. Логіка зміни державних форм підтвердилась соціально-політичною історією.

Місткий вираз Платона «псування людської натури» стосуєть­ся відчуження людей від властивих певному суспільству соціальних цінностей, соціально-девіаційних явищ, породжуваних аполітичністю, соціальним індиферентизмом і масовою маргіналізацією. Сучасна цивілізація породжує набагато більше передумов для такого «псування» індивідів і суспільства в цілому.

Фраза «держава загине, якщо її охоронятиме мідний чи залізний охоронець», обумовлює необхідність підготовки спеціального персоналу, це ідея професійності урядовців.

«Чесноти» ідеальної держави з певним наближенням до істини можна розглядати як прообраз розподілу влади, хоча окремої вказівки Платона щодо цього немає.

Актуальною є максима Платона про сутність політичного правління як «наслідування істині речей»: у ній знаходиться ключ до наукового управління і до ідеї політичної суб'єктності. За Пла­тоном справедливий закон - «визначення розуму» - приймається в ім'я загального блага всієї держави (див. трактат «Закони»). Закон «розумний», оскільки в нього закладена стабілізуюча сила, що впливає на різнорідні інтереси соціальних верств.

У трактаті «Закони» Платон презентує свій «другий за до­стоїнством» державний лад. Цей проект особливу увагу приділяє деталізації державної конструкції та регламентації життя і побуту громадян. 5040 громадян за жеребкуванням отримують земельну ділянку і будинок і користуються ними на правах володіння, а не приватної власності. Наділ є спільною власністю держави. Залежно від розмірів майна громадяни поділяються на чотири класи. Діє закон про обмеження бідності і багатства, розкіш забо­ронена. Правами громадян не користуються раби та іноземці. Пе­редбачене рабовласництво громадян відповідно до можливостей держави. В державі насаджується однодумство і колективістські принципи. Виховання дітей регламентовано законами, хоча й ви­знається індивідуальна сім'я.

Громадяни рівноправні, але принцип рівності передбачає «ге­ометричну», а не просто «арифметичну» рівність. Багаторівневі вибори визначають 37 правителів, причому обмежується їх вік -від 50 до 70 років, термін перебування при владі не перевищує 20 років. Правителі перш за все є «охоронцями закону». Кожний клас громадян делегує 90 чоловік до виборної Ради (360) членів, яка має значні повноваження. Платон згадує і про народне зібрання, але його зобов'язані були відвідувати громадяни першого і друго­го класів. Представники двох інших класів не мали права на відвідання цього зібрання. Кандидати на більшість цивільних і військових посад проходять перевірку правомірності їх претензій.

У Платона передбачене створення наддержавного органу з 10 наймудріших літніх «охоронців», їм ввірено долю держави.

Основна ставка в проекті зроблена на детальні і суворі закони, що жорстко і скрупульозно регламентують приватне і публічне життя людей. У пропонованій державі передбачена ідеологічна об­робка населення прищепленням уявлень про божественність і непорушність запроваджених порядків і законів.