Читайте также:
|
Нині практично усі країни світу тією чи іншою мірою регулюють міжнародні економічні відносини, зовнішньоторговельні також.
Зовнішньоторговельна політика - це сукупність форм,методів та інструментів, що використовують уряди для регулювання торговельних зв'язків між країнами відповідно до загальнодержавних і національних інтересів. Виділяють два основних види зовнішньоторговельної політики - протекціонізм та (фритредерство.
Фритредерство — це політика вільної торгівлі, за якої державні органи виконують лише реєстраційні функції, не обмежуючи зовнішньоторговельного обороту. Водночас політика протекціонізму проводиться для того, щоб захистити національних товаровиробників від іноземної конкуренції на внутрішньому ринку. Найпоширенішим інструментом зовнішньоторговельної політики є мито - податок, який накладається на кожну одиницю товару, яку перевозять через кордон країни. Виділяють ввізне і вивізне мито. Перше нараховують при ввезенні товару на митну територію країни, інше - при вивезенні з неї.
Залежно від способу накладання мита розрізняють три його основні види:
- адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товару;
- специфічне - встановлюється у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, об'єму і т. д.);
- комбіноване - поєднує ставки обох видів митного обкладання.
За функціями, яке виконує мито в національній економіці, розрізняють фіскальне, захисне, заборонне та компенсаційне мито.
Фіскальне мито накладається на вироби іноземного виробництва, в щоб забезпечити державний бюджет додатковими податковими ^ надходженнями. Ставки фіскального мита здебільшого невеликі.
Захисне мито призначене для захисту національних виробників від іноземної конкуренції. Воно призводить до подорожчання імпортованих у країну товарів та зниження їх конкурентоспроможності на цьому ринку. Різновидом захисного мита є заборонне мито, за якого ставка митного податку настільки висока, що ввезення іноземними виробниками товарів у країну є збитковим. Компенсаційне мито застосовує країна-імпортер певного товару для нейтралізації переваг, які здобуває її торговельний партнер, використовуючи експортні субсидії.
Іншими поширеними інструментами зовнішньоторговельної політики, зокрема політики протекціонізму, є немитні торговельні обмеження - прямі адміністративні заходи щодо визначення кількості й номенклатури товарів, дозволених для імпорту. До немитних торговельних обмежень належать передовсім квоти та ліцензії.
Квотування - це обмеження кількості або сумарної вартості імпортних товарів певного найменування. Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється через її ліцензування, коли уряд видає ліцензії на ввезення обмеженого обсягу продукції та водночас забороняє неліцензовану торгівлю. Ліцензія видається на певну кількість товару і діє упродовж визначеного терміну. Якщо квоту вичерпано - імпорт товарів припиняється. Квота є ефективнішим за мито інструментом обмеження зовнішньоторговельного обороту.
Новою формою немитих торговельних бар'єрів є добровільні експортні обмеження. У цьому випадку іноземні фірми "добровільно" обмежують обсяги свого експорту в певні країни з надією уникнути складніших торговельних обмежень країни-імпортера.
Чималу роль в обмеженні імпорту відіграють і немитні технічні бар'єри — інструменти зовнішньоторговельної політики, за допомогою яких імпорт до країни певних виробів утруднюється. До них належать надмірні стандарти якості товару, норми пакування, маркування, санітарні обмеження, бюрократична тяганина під час митних процедур тощо.
Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі можуть не лише обмежувати імпорт, а й стимулювати експорт. Зокрема експортні субсидії - це пільги вітчизняним експортерам для розширення вивозу товарів за кордон. Подібні заходи підвищують конкурентоспроможність вітчизняних виробів на зовнішньому ринку, оскільки знижують витрати виробництва та відповідно здешевлюють товар.
Продаж товарів за кордоном за нижчими цінами, ніж на вітчизняному ринку, називається демпінгом. Демпінг є одним із інструментів конкурентної боротьби на світових ринках, оскільки дає змогу фірмі збільшити свою частку на ринку через зростання обсягів продажу та витіснення конкурентів. Для боротьби з цим явищем у багатьох країнах розробляють антидемпінгове законодавство. У цьому випадку країні-імпортерові дозволено запроваджувати компенсаційне мито, аби нейтралізувати переваги експортера.
Експортні субсидії бувають прямі та непрямі. Перші здійснюють у вигляді виплати дотацій вітчизняним фірмам при їх виході на зовнішній ринок, стимулюючи комерційну, а подеколи і виробничу діяльність, інші - у формі пільгового оподаткування, страхування, кредитування тощо.
Стимулювання експорту у формі його субсидування здійснюється в певних галузях світової економіки, зокрема для стимулювання збуту сільськогосподарської продукції та промислових товарів, що вимагають значних фінансових капіталовкладень (авіа- та суднобудування зокрема).
Надзвичайною формою обмеження зовнішньоторговельного обороту запровадження- торговельного ембарго, яке означає заборону урядом ввезення до певної країни або вивезення із певної країни товарів. Ембарго вводять здебільшого з політичних, а не економічних мотивів.
У той час, як країни загалом виграють від вільної міжнародної торгівлі, окремі галузі можуть постраждати від неї. Ось чому деякі групи населення вимагають від уряду запровадження протекціоністських заходів.
Однак аргументи на користь торговельного протекціонізму - підтримання галузей, які випускають стратегічні товари, потрібні для економічної безпеки та оборони країни, зростання вітчизняного виробництва і зайнятості, поповнення державного бюджету, захист молодих галузей, використання митних бар'єрів як засобу боротьби з іноземним демпінгом - не є вагомими, на думку більшості економістів, оскільки здебільшого наголошують миттєвий ефект від запровадження торговельних бар'єрів та ігнорують довгострокові наслідки.
Дослідження показали, що країни із закритою економікою розвиваються повільніше, ніж країни з відкритою економікою. Наприкінці 1990-х років у країнах, що проводили політику вільної торгівлі, показник економічного зростання сягав 3,2% ВВП на душу населення щорічно, а в країнах, що обмежували імпорт - 0,7 % ВВП на душу населення.
У другій половині XXст. у світі простежується позитивна тенденція щодо лібералізації торгівлі. Важливу роль в цьому процесі відіграють міжнародні організації, створені для регулювання світових торговельних відносин. Однією з таких впливових організацій була Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГА ТТ), що функціонувала упродовж 1947-1995 рр. її наступницею є Світова торговельна організація (СТО), куди увійшли всі члени ГА ТТ. Нині СТО налічує понад 150 країн і територій.
Головним завданням СТО є забезпечення вільного доступу до напівзакритих ринків країн-учасниць. Своєї черги на вступ до СТО очікує й Україна. Для цього вона має: відмовитись від використання експортних субсидій, державних закупівель та інших видів підтримування виробників, нетарифних технічних бар'єрів; поступово знизити митні тарифи; відкрити внутрішній ринок для міжнародної торгівлі; послабити протекціонізм; запровадити міжнародний контроль виконання санітарних стандартів тощо.
Перші кроки на шляху вступу до цієї міжнародної організації уже зроблено. Україна 1997 р. розпочала процес двосторонніх переговорів з країнами-членами СТО стосовно виходу на ринки товарів і послуг.
Ніні існує ряд інших міжнародних організацій щодо міжнародної торгівлі. У 1964 р. було створено Конференцію ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Основним завданням ЮНКТАД є сприяння укладенню багатосторонніх торговельних угод і координація міжнародної торгівлі в рамках ООН. Під егідою ЮНКТАД розробляються міжнародні стабілізаційні угоди, що укладаються між експортерами та імпортерами сировини і передбачають підтримання цін на сировину в узгоджених межах.
Того ж, 1964 р. було створено Міжнародний торговельний центр (МТЦ) як спільний допоміжний орган СТО та ООН. Відповідно його членами є країни-члени СТО та ЮНКТАД. Основною метою " МТЦ є сприяння розвиткові торгівлі в країнах, що розвиваються, зокрема розроблення та втілення національних і регіональних програм розвитку торгівлі, надання консультацій з національної зовнішньоторговельної політики тощо.
Основним правовим органом ООН у галузі міжнародної торгівлі є Комісія ООН з прав міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). ЮНСІТРАЛ була заснована 1966 р., щоб розробляти й ухвалювати конвенції щодо визначення норм, принципів і стандартів у галузі міжнародного торговельного права. Діяльність цієї міжнародної організації спрямована на уніфікацію національних законодавств, що регулюють зовнішньоторговельні відносини.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 130 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |