Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

УГРУПОВАНЬ ТА ЇЇ ПРИНЦИПИ

ПОНЯТТЯ ПРО КЛАСИФІКАЦІЮ РОСЛИННИХ

Однією з основних фундаментально-наукових проблем сучасної фіто­ценології, без сумніву, є класифікація рослинних угруповань, тому їй приділяється значна увага дослідників. Класифікація рослинності - це вчення про принципи і методи виділення умовно однорідних груп рослинних угруповань у рослинності, та про їхню субординацію у синтаксономічній ієрархічній системі. Вчення часто ще називають синтаксономією, хоча більш коректно останнім терміном позначати лише сукупність принципів номенклатури синтаксонів, або одиниць класифікації рослинності.

Усю різноманітність фітоценозів у природі можна звести до певних типів. Фундаментальний напрямок класифікації рослинності покликаний системати­зувати уявлення про різноманітність фітоценозів, упорядкувати цю різноманіт­ність і виразити її у вигляді системи з однорідних і закономірних груп. Спираючись на уявлення про систему типів та рангів рослинних угруповань, можна аналізувати та класифікувати біогеоценози або екосистеми, в основі яких функціонують фітоценози. Класифікація рослинності разом з типологією місцезростань виступають основою для картування рослинного покриву природних територій, розроблення прикладних типологічних схем важливих у господарському відношенні типів фітоценозів, наприклад у лісівництві, схем геоботанічного районування та прикладного зонування, інвентаризації рослин­них ресурсів з метою їхнього раціонального використання і відновлення.

Класифікація рослинності - надійний інструмент і метод для аналізу, ран-жування, систематизації та узагальнення показників ценотичної фіторізноманітності. Класифікація рослинності має відповідати таким принциповим вимогам:

А) Бути природною, тобто враховувати основні ознаки, притаманні самій рослинності, її компонентам - фітоценозам та її взаємозв'язкам із середовищем існування. Чим вищий ступінь врахування таких ознак, тим природнішою вважають класифікацію.

Б) Бути всеохоплюючою і динамічною, здатною об'єднати не тільки сучасний фітоценофонд, але й ті синтаксони, які вже були раніше виділені, а також нові, що будуть описані в майбутньому.

У фітоценології розв'язання проблеми класифікації рослинності тісно пов'язане із проблемою екології рослинного покриву, зокрема, його екологічною типологією. Екологічна типологія - це вчення про виділення типів місцезростань усієї різноманітності рослинних угруповань. Типи місцезростань - це групи відносно однорідних і повторюваних умов середовища, в яких формуються певні групи / типи рослинних угруповань.

Кожна група/тип рослинних угруповань має властиві їй екологічні, біологічні та фітоценотичні особливості, відповідний їй особливий тип місцезростання, що завжди поєднує величезну сукупність природних умов (екологічний гіперпростір): показники макроклімату, особливості ландшафтів, тип, склад і родючість фунтів, особливості водно-мінерального живлення, ріст і продуктивність деревостану, особливості впливу інших компонентів біоти тощо. Отже, оскільки можна класифікувати рослинні угруповання, то можна класифікувати і типи місцезростань, а на підставі об'єднаних знань за результатами цих класифікацій - створювати ісгіасифікації екотопів та екосистем. Останнє завдання сьогодні є особливо актуальним і покликане інтегрувати знання багатьох наук.

У табл. представлені 10 описів фітоценозів за трьома будь-якими ознаками або їхніми фупами. В якості останніх можуть виступати різноманітні аспекти будови фітоценозів: флористичний склад рослин-домінантів у кожному ярусі, їхні кількісні співвідношення (рясність чи проективне покриття), ярусна розчленованість фітоценозів, ступінь вираженості синузіальності тощо.

Цей приклад дозволяє зрозуміти наступні положення класифікації рослинних угруповань:

1) Однорідні групи фітоценозів, які називають фітоценонами, виділяють на основі принципу подібності фітоценозів за їхніми внутрішніми ознаками.

2) Для порівняння і встановлення подібності можна застосовувати будь-які ознаки фітоценозів. Проте, далеко не всі з них мають однаково високу інформативність. Найбільш інформативними є ознаки флористичного складу, і чим більша частка флористичного складу фітоценозів залучена до порівняння, тим вища значущість таких ознак у встановленні подібності.

3) Подібність фітоценозів зменшується в порядку зменшення кількості подібних високо значущих ознак між ними.

4) Порівняння великих масивів геоботанічних описів з метою встанов­лення в них груп подібних фітоценозів вимагає комп'ютерної обробки.

На кінцевих етапах класифікації рослинних угруповань виділеним однорідним групам рослинних угруповань - фітоценонам - надають статусу певних одиниць класифікації рослинності, або синтаксономічних одиниць. Синтаксономічні одиниці розташовують систематизовано, ко­ристуючись принциповими ознаками-критеріями, у визначеній ієрархічній підпорядкованості, в порядку зростаючої значущості. Таким чином, кожне рослинне угруповання принципово може бути віднесене до однієї основної синтаксономічної одиниці, підпорядкованої одиницям вищого рангу. Не варто ототожнювати класифікацію рослинних угруповань з класифікацією видів рослинних організмів, хоча принципи,.на перший погляд, подібні, і навіть подібно до Кодексу ботанічної номенклатури існує Кодекс фітосоціологічної номенклатури. Складність синтаксономії рослинності в тому, що рослинні угруповання - це в значній мірі умовності, які складають багатовимірний континуум (безперервність) різноманіття рослинного покриву і не мають чітких меж. Фітоценози як надвидові системи є досить мінливими навіть у своїх найважливіших ознаках, їхні внутрішні системні зв'язки значно слабші, ніж на видовому рівні, набори діагностичних ознак - не такі універсальні й стабільні, і складання однозначного типологічного діагнозу фітоценозів ускладнене. Особини одного виду рослин мають набагато більше спільного і постійного, ніж фітоценози одного й того ж типу рослинності. Більше того, чим більше ви пізнаєте структуру рослинності, тим очевиднішим стає той факт, що у приро ді не існує двох однакових фітоценозів, якими б подібними не були умови їхніх місцезростань. Етапи розвитку фітоценозів, частота та ймовірність занесення зачатків окремих видів рослин, віковий склад популяцій видів обумовлюють унікальність кожного окремого фітоценозу навіть в межах найнижчої синтаксономічної одиниці, наприклад субасоціації.

Однак, відносна подібність складу фітоценозів одного типу та умов їхніх місцезростань дають підстави вважати класифікацію рослинності припустимою і природною.

Різноманітність рослинного покриву величезна. Кожен тип рослинності вимагає особливої методологічної бази при розробці класифікаційних і типологічних схем, відображенні територіальних особливостей поширення рослинних угруповань, а також залучення великої кількості спеціалістів.

Навіть на етапі попереднього вивчення рослинних угруповань робилися перші спроби їх систематизації. Так, в Україні результати такої роботи підсумовані в першому варіанті вищих одиниць рослинності України за домінантною, або еколого-фітоценотичною класифікацією (Афанасьєв та ін., 1956). Цей варіант, доповнений підпорядкованими одиницями та виправле­ний, був покладений в основу створеної капітальної серп "Рослинність України" («Луки...», 1968; «Ліси», 1971; «Болота», 1969; «Степи...», 1973), в окремих томах якої характеризуються закономірності поширення різних типів та нижчих класифікаційних одиниць природних рослинних угруповань. Підсумком цього видання є відображення ботаніко-географічних закономірностей рослинного покриву України (Шеляг-Сосонко и др., 1978).

Значні здобутки класифікації рослинності на той час пов'язані майже виключно із природною, відносно мало порушеною рослинністю. Класичним зраз­ком пошуку того періоду можна вважати наукові розробки ЮД Клеолова (1986). Дані дослідження характеризуються всеосяжністю робіт на першому етапі формування фітоценології, коли виконувався аналіз розподілу рослинних угру­повань із застосуванням методів близьких наук - систематики та географії рослин.

У подальшому розроблені класифікаційні схеми доповнювались новими типами рослинності чи синтаксонами з нових досліджених територій. Підсумком синтаксономічних досліджень є видання продромусу рослинних угруповань України, виконаного за принципами домінантної класифікації, в якому з достатньою повнотою відображена різноманітність усіх описаних класифікаційних одиниць різного рангу.

Фундаментальним результатом цих розробок є наведення першого повного варіанту системи рослинних угруповань рослинного покриву України та укомплектування значних масивів геоботанічних описів, які зберігаються у фітоценотеках різних ботанічних установ України та наведені в дисертаціях, наукових працях дослідників.

Відкриваються досить великі перспективи широкого використання цих геоботанічних матеріалів для визначення синтаксономічних завдань. Але вони, за окремими винятками, не були повноцінно використані. Так, типізація рослинних угруповань різних типів рослинності для практичних цілей не виконувалась. У створених типологіях лук, болгг та лісів ці матеріали лише частково використовувалися в ході підготовки до широкомасштабного осушення боліт і заболочених земель України, у розробленні заходів із поліпшення природних кормових угідь колгоспів та радгоспів, проектів створення мережі лісосмуг, організації природно-заповідних об'єктів. Багато класифікаційних схем і систем первинних геоботанічних матеріалів залишились не завершеними і не використаними. Інвентаризація рослинних ресурсів виконувалась на рівні характеристики окремих видів зі складу груп корисних рослин. Ці матеріали не стали також основою для розроблення різних екологічних схем та зонувань територій за розподілом синтаксонів у складі рослинного покриву.

Фундаментальні підрозділи фітоценології та її практичні аналогічні галузі часто розвивались автономно, через що досягнення, які, наприклад, мали спеціалісти-лукознавці, не використовувалися в практичній роботі працівниками сільського господарства стосовно рослинного покриву сінокосів та пасовищ. Таким чином, автономний розвиток різних наукових та практичних напрямків не сприяв їх тісному контакту. Проте, існуючі одиниці типології лісів (Погребняк, 1955) були досить інформативними для подальшого їх широкого впровадження у лісознавство та лісове господарство. Чимало дослідників робили спроби сумісного розв'язання проблем класифікації рослинних угруповань і екологічної типології, результати чого представлені у методах ординацн рослинності (Миркин, Розенберг, 1978) та фітоіндикації (Дідух, Плюта, 1994).