Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Добра воля людини та її рішення жити й самому так, щоб наближувати себе та інших своїм життям і своїми вчинками до тієї істоти.

Основним складником виступає “віра”, бо без неї неможливі два інших, і вона є фундаментальною рисою людини взагалі. “Якщо людина живе, то вона в щось та вірить”, – наголошував Лев Толстой.

Релігія безумовно пов’язана зі світоглядом людини. Але деякі філософи, особливо марксистського спрямування, спрощено трактують цей зв’язок. Вони не просто подають релігію як форму або тип світогляду, але й рішуче протиставляють її науковому світогляду. Проте людьми глибокої релігійності були великі вчені: Блез Паскаль, Ервін Шредінгер, Іван Павлов, Альберт Ейнштейн, Еммануїл Кант, Чарльз Дарвін та багато інших. Причини виникнення та функціонування релігії слід шукати не стільки в матеріальній (страх перед силами природи, залежність від неї, важкі умови життя), скільки в духовній сфері життя людини. Адже із усього живого світу людина вирізняється саме своїми духовними запитами. Зокрема, радимо звернути увагу на деякі фактори існування релігії: прагнення до гармонії людини з навколишнім світом; бажання вирішити проблему життя і смерті та виробити справедливі основи співжиття; філософські пошуки людей (сенс життя та ін.); усвідомлення громадської, політичної і, особливо, моральної значимості релігії (є формула: “Якщо Бога немає, то все дозволено”).

За даними науки відомо, що релігія виникла близько 25–40 тис. років тому, в епоху палеоліту, тобто, на відносно вже високому щаблі розвитку людського суспільства. У міру становлення людини розвивалася релігія, мінялися її форми. Схематично цей шлях можна окреслити як перехід від політеїзму (багатобожжя, язичництва) до абстрактного монотеїзму (єдинобожжя). Проте, найпоширенішими формами були перехідні: генотеїзм (енотеїзм) – визнається багато богів, але поклоняються одному в залежності від необхідності в його божественній “спеціалізації”; супремонотеїзм – визнається багато богів, але в певній ієрархії, відтак поклоняються вищому божеству. Розвиток релігії в її історичних формах можна подати схематично (рис. 1.1):

Історичні форми релігії мають відносний характер і в чистому вигляді не існують. Вони не відокремлені між собою глухою стіною, вищі форми містять видозмінені елементи попередніх. Разом з тим, вони дозволяють скласти уявлення про еволюцію релігії з одночасним збереженням її сутнісних ознак.

Серед ранніх або первісних форм релігії та пов’язаної з ними обрядовості виділяють такі:

– аніматизм (від лат. animatus – одухотворений) – віра в безособову натхненність живої і неживої природи;

– анімізм (від лат. anima – душа) – віра про існування в тілі людини її двійника – душі, що уявлялася в матеріальному вираженні;

– магія (від грец. – чаклунство) – віра в існування надприрод-них засобів впливу на довколишній світ;

– нагуалізм – віра в духа – особистого покровителя;

– тотемізм (від індіан. “ от-отем ” – його рід) – віра в спіль-не походження та кровну спорідненість між родом і видом тварин, ро-слин, явищем природи;

– фетишизм (від португ. fetico – зачарована річ) – поклоніння неживим предметам природи, віра в силу амулетів;

– шаманізм – віра в зв’язок людини і світу духів через посе-редника – шамана.

Історичні форми релігії мають відносний характер і в чистому вигляді не існують. Вони не відокремлені між собою глухою стіною, вищі форми містять видозмінені елементи попередніх. Разом з тим, вони дозволяють скласти уявлення про еволюцію релігії з одночасним збереженням її сутнісних ознак.

У релігієзнавстві релігію також класифікують (поділяють на групи) за типами. Є різні типологізаційні схеми. Зокрема, з урахуванням часу та умов формування, за етнічною ознакою, географією поширення, сутнісними особливостями релігій, ставленням держави до релігії тощо. Найчастіше використовують типологізацію за стадійним та просторовим показниками розвитку та поширення релігій і виділяють такі типи: родоплемінні, етнонаціональні (іудаїзм, синтоїзм), світові (християнство, іслам, буддизм). Проте часто їх поділяють й за іншими показниками: традиційні і привнесені, Західні і Східні, державні і недержавні, новітні й позакультові та ін. Новітні, або неорелігії, породжуються новими релігійними рухами (НРР). На думку фахівців, НРР є постійним елементом розвитку релігії і вони набирають динаміки в період криз. Одна і та сама конкретна релігія може відноситись відразу до кількох типів. Так, буддизм, крім того, що належить до світових релігій, в Японії стосовно синтоїзму є привнесеною релігією і має та- кож державний статус.

Релігія нагадує дерево, що розвинулося із одного кореня. Всі розвинені релігії мають спільні ознаки: починалися із віровчень та проповідницької діяльності, виникнення релігійних громад і набирали остаточного оформлення із появою розвиненої релігійної організації.

Як цілісне і змістовне явище релігія має свою структуру (рис. 1.2):