Читайте также:
|
Розглянемо деякі засоби залучення дитини до релігійної культури та способи їх використання для самокорекції, самоуправління.
Обрядова християнська культура є формою залучення дитини до релігійної дійсності у сім’ї, освітянському процесі, самовизначенні, самовихованні. Релігійний обрядовий контекст своєю дієвою культурою доброчинної самопрезентації спрямовує людину на активну життєву позицію, що переповнює її змістовну самовизначеність, знімає напруженість, стимулює здатність «рівняти дорогу Тому, Хто їде на хмарах». Засобами обрядово-релігійного контексту індивід отримує інформацію, що керована волею Божою й навчає обов’язку бути людиною. Обрядові дійства! В самих
словах цього терміну міститься часточка смислу, що вказує на порядок, гармонію, рух та дію. Обрядова дія (як рух і діалог) є реалізацією обрядової традиції, наприклад, складання різдвяного привітання. Обрядова християнська культура стимулює здатність на самоустановку у створенні безпеки своїх життєвих інтересів та моральної безпеки ближнього.
Обрядові дійства в циклі обрядовості свят річного релігійного циклу – це також гармонійність та ритм, адже власне слово “обряд” означає “ряд”, “порядок”. Звичай, традиція допомагають людині осмислити порядок та циклічність цього порядку у житті, побуті. У даному випадку під звичаєм розуміється не складова обрядовості, яка у своїй основі має досить багато засобів самовдосконалення особистості (підготовка до виконання духовної пісні, складання духовної пісні, підготовка вступного слова до пісні), а усталений спосіб поведінки. Обрядова культура, традиції релігійних свят завжди такими креативним засобами: словом, словом-риторикою, творчим дійством – саме у цьому виховний зміст державно-релігійних нинішніх свят.
Творче дійство застосовується під час виконання різдвяних пісень, щедрівок, вітання. Воно залучає індивіда до культури мовлення, а культура мовлення, як відомо, презентує власне людину – її духовні, розумові та культурні навички. Вухо маляти треба з дитинства тренувати на розрізнення як звука, тону, так і слова. Цьому сприяють різні пісні для різного періоду: колисанки, забавлянки, які дають розуміння схованого всередині значення. Діти, які зросли на образному духовному слові, духовній пісні, вміють розрізняти сарказм і щирість, розуміти різницю між доброзичливим схилянням і лестощами, відрізняти скромність від смирення, усмішку від насмішки, бундючність від гордості. Названі уміння – умова запобігання сварці, конфліктові, песимізмові, агресії, відчуженню від себе. Сказане є умовою усвідомленого ставлення до своїх слів, своїх можливостей, здатності самоустановки на безпеку своїх життєвих інтересів та ближнього.
Щоб жити в гармонії зі світом і з самим собою, людина повинна навчитися в певному тоні висловлювати певну думку. Назване визначається як умова гармонії в собі та гармонійних стосунків з іншими. Інколи вона (людина) повинна говорити гучним голосом; треба знати час, коли необхідний м’який та толерантний тон. Для кожного слова необхідна певна нота, а для кожної промови – певна висота тону і, звичайно, інтервал між словами (інтервал – це проміжок, відстань). Отже, культура мовлення, як і саме життя, – це ритм. Голос може вказати на характер людини. Гординю, самозалюбовання, агресивність треба переборювати ранковою молитвою. Голос слугує вираженням духу людського.
Голос не тільки можна чути – він, як вібрація, залишає відбитки на всіх планах. Учені, які спостерігають за голосом і проводять експерименти зі звуком, роблячи відбитки звуку на платівках, кажуть, що відбиток голосу має набагато більший ефект, аніж будь-який інший звук. Голос – це краса людини; це – вираження мудрості та духовності людини. Тембр мовлення однієї людини може викликати прекрасні почуття; другої – заспокоїти або навіть зцілити; голос третьої – надихнути або навіть піднести. Дуже важливо, щоб кожен знав, що гармонійним голосом можуть бути наділені ті, хто часто у молитві з Богом. Відповідно до рівня духовності людини, розрізняють різні якості голосу: збадьорливі, оп’яняючі, заспокійливі, дратівливі, страхаючі. Голос може бути окрасою людини, коли він є у гармонії з думкою; а думка гармоніює з голосом коли людина є молитвенна та щира. Важливим засобом корекції голосує пісня; вона має здатність нищити агресію, чим визначає безпеку інтересів ближнього.
Завдячуючи психолого-педагогічним підходам до тлумачення змісту поняття «формування здатності самоустановки на безпеку своїх життєвих інтересів та ближнього засобами реалізації релігійно-державних свят», необхідно визначити такі ключові напрями:
• повсякчасне здійснення особистого та громадського контролю щодо протидії винагороди за доброчинство;
• творення робочих (життєвих) ситуацій щодо навчання бути людинолюбцем (Христос полюбив кожну людину і за це пішов на муки хреста);
• забезпечення духовно-етичного вибору інформаційно-практичного шляху (путі) підростаючим поколінням щодо необхідності та бажання робити добро іншому, сіяти слово Боже (не тільки інформаційне донесення про християнські чесноти, а й їх практичний вияв у повсякденному житті);
Стимулювання життєздатності кожного до самоаналізу, самооцінки та доброчинного самовияву через молитву покаяння, взаємовибачення, а за необхідності – до розмови (консультації) зі священиком.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 105 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |