Читайте также:
|
ГЛАВА ХX. ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ
| До прийняття Цивільного процесуального кодексу України 2004 року цивільне процесуальне законодавство не містило такого консолідованого інституту, як заходи процесуального примусу, хоча в процесуальній літературі у різні часи ставилось питання про необхідність дослідження проблематики цивільної процесуальної відповідальності. |
| Досліджуючи проблему процесуальної відповідальності, усі автори погоджувалися з тим, що вид відповідальності доцільно виділяти на підставі галузевих критеріїв та розглядати цивільну процесуальну відповідальність як різновид юридичної відповідальності. Так, М.Й. Штефан зазначає, що вихідною основою для правильного розуміння цивільної процесуальної відповідальності є норми цивільного процесуального права, що передбачають відповідальність за окремі види цивільних процесуальних правопорушень |
| Доктринальну адаптацію таких методологічних підходів можна знайтиупостанові Міжпарламентської асамблеї держав - учасників СНД від 16 червня 2003 р. №21-6,якою затверджений перепрацьований варіант концепції та структури Модельного кодексу цивільного судочинства для держав - учасників СНД. У Модельному кодексі пропонується спеціальна глава - «Підстави та заходи процесуальної відповідальності», яка має містити поняття та склад процесуального правопорушення, підстави та заходи відповідальності, порядок розгляду заяв про застосування заходів відповідальності. |
| Проблема заходів процесуального примусу знайшла своє відбиття у Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів. Згідно з п.6 розділу 4 Концепції необхідно посилити відповідальність учасників процесу за недобросовісне користування процесуальними правами та за невиконання процесуальних обов'язків (наприклад, за навмисне зволікання процесу). Формами відповідальності можуть бути не лише існуючи заходи процесуального примусу, а й застосування судом стягнень за невиконання вимог суду, покладання на учасників процесу відшкодування судових витрат у підвищеному розмірі. |
| Деякі автори, враховуючи невдалі спроби довести необхідність регламентації інституту процесуальної відповідальності у попередні роки, знову підтримують розробку доктрини цивільної процесуальної відповідальності. Так, Д.Д. Луспеник вважає необхідним доповнити ЦПК нормою, яка б передбачала цивільну процесуальну відповідальність особи, що зловживає своїми процесуальними правами або не виконує покладені на неї процесуальні обов'язки. |
| В більшості країн Європи, США такий інститут, як процесуальна відповідальність чи заходи процесуального примусу, відсутній. Так, ЦПК Франції, Німеччини, Польщі, Росії передбачають окремі заходи процесуального примусу, як правило, у главі, яка регулює судовий розгляд. ЦПК Франції, закріпивши принцип належної поваги до суду, передбачає можливість головуючого видалити із зали будь-яку особу, яка не виконує його розпоряджень, і можливості порушення проти такої особи кримінального чи дисциплінарного переслідування (ч.2 ст.439 ЦПК Франції). |
У правовій теорії під «правовий примусом» розуміють конкретні засоби впливу, які пов'язані з обмеженнями в тій чи іншій формі свободи особи. Як і правовий примус, «цивільний процесуальний примус» теоретично має бути спрямований на обмеженням в тій чи іншій формі свободи осіб – учасників цивільного процесу. При цьому слід відмітити, що примус в цивільному судочинстві має місце не тільки в тих випадках, коли той чи інший засіб впливу направлений на обмеження передбачених законом прав та свобод, але і тоді, коли самим законом обмежується можливість вибору поведінки. Тобто примус в цивільному судочинстві може мати різну ступінь визначеності.
| Правовий примус як такий, перш за все, виявляється: |
| 1)у різних формах юридичної відповідальності: кримінальної, адміністративної, дисциплінарної і майнової, | 2) у застосуванні уповноваженими державними органами та посадовими особами інших заходів примусового впливу щодо осіб, які не виконують вимоги правових норм. |
  Правовий примус охоплює:
|
| 1)Заходи юридичної відповідальності | 2) Заходи захисту (відновлення) правопорядку. | |
| Юридична відповідальність полягає у застосуванні заходів правового примусу до правопорушників з метою покарання особи, яка вчинила правопорушення. | Заходи захисту (відновлення) правопорядку - це різновид правового примусу, який застосовується для поновлення нормального стану правовідносин через спонукання суб'єктів права до виконання тих чи інших обов'язків. |
| Відмінність юридичної відповідальності від заходів захисту (порівняльна таблиця). | ||
| Юридична відповідальність. | Заходи захисту. | |
| а)За спрямованістю. | Відповідальність направлена передусім до порушника. | Захист права направлений не тільки та скільки до порушника, скільки до управомоченого. |
| б)За підставами застосування. | Наступає лише при наявності правопорушення (винне, осудне діяння, яке завдає шкоду суспільству) | Застосування заходів правового захисту допускається і в силу об'єктивно-протиправного діяння, а в деяких випадках і при відсутності протиправності; |
| в)За функціями. | Функція юридичної відповідальності - штрафна, карна. | Функція заходів захисту - забезпечення виконання юридичного обов'язку. |
| г)За способами впливу на поведінку суб'єктів права. | Юридична відповідальність завжди передбачає морально-психологічний вплив на особу та пов'язана з осудом правопорушника, спричиненням певних позбавлень. | Заходи правового захисту забезпечують поновлення права і мають більш загальний характер, наприклад, визнання права, його примусовим виконання. |
| Правовий примус, що застосовуються в цивільному процесуальному судочинстві, можна умовно розділити на два поняття: |
| Родове поняття | Видове поняття |
| I.“Примус у цивільному судочинстві” | II.“Процесуальний примус”. | |||||||||||||||||||||||
При цьому, говорячи про юридичну відповідальність у цивільному судочинстві, як різновид правового примусу, слід відмітити, що підстави для застосування такого заходу правового примусу виникають у цивільному процесі, але вона потребує певних самостійних процедур реалізації відповідальності (кримінальної, адміністративної, дисциплінарної). Так, питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується судом негайно після вчинення порушення, для чого у судовому засіданні із розгляду цивільної справи оголошується перерва (ч. 3 ст. 162 ЦПК). І тому у механізмі власно цивільного процесуального регулювання підстави існування процесуальної відповідальності відсутні. Виходячи з цього, не можна погодитись із пропозиціями щодо необхідності і доцільності регламентації тих чи інших форм цивільної процесуальної відповідальності і, зокрема, виділяти таку її підставу, як зловживання процесуальними правами. Припускаючи існування цивільної процесуальної відповідальності особи, що зловживає своїми процесуальними правами, або не виконує покладені на неї обов'язки, слід виходити з існування самостійного виду правопорушення - цивільного процесуального, однак законодавство такого не передбачає. При цьому встановлення процесуальної відповідальності має пов'язуватися з наслідками нездійснення або неналежного здійснення особистого інтересу, що в цілому не відповідає теорії юридичної відповідальності. Крім того, примус щодо сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, і які мають юридичну заінтересованість у вирішені справи, до реалізації своїх прав та виконання своїх обов'язків під загрозою застосування заходів процесуальної відповідальності, не відповідає ні методу правового регулювання цивільних процесуальних відносин, ні принципам цивільного процесу та протирічить загальній конструкції юридичної відповідальності.
|
Процесуальний примус включає різні за ступенем правові обмеження.
| |||||||||||||||||||||||
| 1)Скасування незаконних судових рішень. |
| Скасування або зміна незаконного або необґрунтованого рішення це найбільш типова санкція, яка носить примусовий, обов'язковий характер для режиму цивільного судочинства. Оскільки в рішеннях об’єктивується воля суду, яка вливає на розвиток процесуальних відносин і через них – на матеріально-правову сферу головних участників процесу, то у поновлені режиму законності судочинства та правопорядку в цілому санкція скасування має найбільшу вагу. Її потенціал полягає і в тому, що вона самим безпосереднім чином забезпечує реалізацію завдань передбачених ст. 1 ЦПК. Ця санкція має більш загальне значення у правовому регулюванні, ніж інші процесуальні санкції за цілями застосування. Значення вказаної санкції полягає в тому, що вона характеризує режим процесуального регулювання в цілому, максимально сприяє здійсненню функції правосуддя по цивільним справам, захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. |
| 2)Процесуальні тяжкості. | |
Особливість процесуальних тяжкостей полягає в тому, що вони покладаються на особу як наслідок здійснення належного їй права без додержання вимог процесуального закону. До процесуальних тяжкостей відносяться: відмова у відкритті провадження (ст.122 ЦПК), залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст.121 ЦПК), повернення заяви (ч.3 ст.121 ЦПК), залишення заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК), закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК), позбавлення права та деякі інші процесуальні наслідки. Основний зміст регулювання цивільних процесуальних відносин проявляється саме в аспекті зазначених санкцій, які характеризують значну послабленість правового примусу у процесуальному регулюванні. Єдиним процесуальним засобом, який дозволяє уникнути таких негативних наслідків для зацікавлених осіб – це дотримання ними форм судочинства, які базуються на засадах змагальності та диспозитивності.
|
| 3)Превентивні заходи | |
Їх система закріплена в ст. 91 ЦПК. Вони не переслідують мету покарання правопорушника, хоча й застосовуються у зв'язку з порушенням встановлених в суді правил або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства. |
| Таким чином, вперше закріпивши на законодавчому рівні заходи процесуального примусу, їх зміст та систему (ст.ст.90,91 ЦПК) законодавець звузив систему засобів процесуального примусу тільки до тих, які мають превентивну функцію. Все це ставить під сумнів необхідність виділення в окрему главу заходи процесуального примусу, оскільки в такому вигляді вони в цілому не відтворюють окремий інститут цивільного процесуального права. Глава 9 ЦПК має назву «Заходи процесуального примусу», а по суті в ній закріплені тільки превентивні заходи, які є лише одним з різновидів заходів процесуального примусу. |
| Ознаками заходів процесуального примусу які передбачені главою 9 ЦПК є: 1) це різновид правового примусу; 2) їх застосування можливе тільки в рамках цивільного процесу; 3) суб'єктом застосування заходів процесуального примусу виступає суд; 4) види примусових процесуальних заходів визначені законом; 5) застосування заходів примусу допускається тільки до суб'єктів, вказаних в законі; 6) застосування заходів примусу здійснюється на підставі та в порядку, вказаному законом; 7) державно-владний характер відносин; 8) процесуальний примус може проявлятися у фізичному або психологічному впливі на певного учасника судочинства; 9)примус застосовується на підставі процесуального акта-ухвали; 10) сфера застосування процесуального примусу має обмежений характер і в цілому не характеризує специфіку правового регулювання у сфері цивільного судочинства. |
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 99 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
Процесуальний примус повинен:
