Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Психологія огляду місця події

Місце події як джерело пізнавальної інформації. Серед слідчих дій, у процесі здійснення яких слідчий одержує доказову інформацію, необхідну для розслідування злочину, особливе місце посідає огляд місця події. Сутність огляду місця події полягає в безпосередньому вивченні (сприйнятті) слідчим приміщення чи місцевості, де вчинено злочин або виявлені його сліди. Метою кожної слідчої дії є одержання доказів, які сприяють розслідуванню злочинного діяння і встановлен­ню об'єктивної істини. У цьому аспекті огляд місця події має певну специфіку, що виділяє його з-поміж інших слідчих дій. Ця специфіка полягає в такому: 1) кримінальна ситуація характеризується невизна­ченістю; 2) огляд місця події спрямовано на виявлення доказів, харак­тер яких диктується особливостями події злочину, способом його вчинення і приховування; 3) при одержанні тієї чи іншої інформації слідчий повинен вирішити питання про її відношення до розслідува­ного злочину і доказове значення.

Такі обставини дають змогу віднести огляд місця події до най­складніших слідчих дій, оскільки в процесі його проведення вирішу­ється велике коло питань, що вимагають інтелектуального напруження, аналітичного підходу до осмислення і визначення комплексу даних, що стосуються події і можуть згодом відіграти роль доказів у справі. Саме тому необхідно з'ясувати роль і функції психології, що можуть мати значення для вирішення конкретних завдань проведення огляду місця події і сприяти здійсненню його пізнавальних цілей. При цьому місце події слід розглядати як комплекс даних, що дають можливість виявити різну за обсягом і цінністю інформацію про подію злочину.

Місце події є фрагментом об‘єктивно існуючої події, де відображе­ні її окремі сторони, моменти. Більшою чи меншою мірою воно містить об'єктивну інформацію про подію злочину, виражену в зміні обстановки, слідах перебування злочинця, слідах його дій, їх наслідків, намірів злочинця та інших даних, що дають змогу побудувати уявну або част­ково матеріальну модель злочину, його обставин. Саме тому, що місце злочину зазвичай містить найбільш повну і різнобічну інформацію про подію злочину, теорія криміналістичної тактики, зокрема тактики огляду місця події, визначає перелік питань, що можуть бути вирішені в процесі огляду місця події: відомості про особу злочинця, час його перебування на місці події, мотиви і мету вчинення злочину тощо.

Інформація, що є на місці події, має різнобічний характер і різну доказову значущість. В її комплексі важливо знайти саме те, що сто­сується події злочину. Для цього необхідно розв'язати розумові за­вдання, пов'язані з відносністю виявленого до розслідуваної події. У складному формуванні даного процесу психологія постає в декількох аспектах, а саме: а) сприйнятті обстановки місця події; б) уявному аналізі виявлених слідів і речових доказів; в) установленні причинно­го відношення виявленого до події злочину; г) створенні уявної моде­лі події, що сталася. Проаналізуємо кожний із названих аспектів.

Сприйняття обстановки місця події, здійснюване слідчим, залежить від загальних закономірностей сприйняття, проте водночас має специ­фіку, зумовлену професійними особливостями, спрямованістю в сприй­нятті, підпорядкуванням останнього уявній моделі події, що формуєть­ся або вже узята як вихідна. Якщо розглядати сприйняття, здійснюване слідчим, із погляду його особливостей, зумовлених обраною ним про­фесією, можна побачити, що воно має специфічні риси. До них можна віднести зумовлену колишнім досвідом вибірковість, спрямовану на сприйняття слідів і речових доказів, пов'язаних із подією злочину, точну і швидку оцінку сприйнятого, здатність виявляти в сприйнятому таку інформацію, яка дає можливість знайти інші докази у справі.

Важливу роль у спрямованості сприйняття відіграє та уявна модель, що виникає у слідчого до огляду місця події, у час повідомлення йому про подію злочину. У виняткових випадках слідчий, виїжджаючи на місце події, не має жодного уявлення про подію злочину Це уявлення може бути уривчастим, неправильним, неточним, але воно існує, тому що увага слідчого зосереджується на певній події, він, природно, об­мірковує різні варіанти її можливого вчинення. Тобто виникає певна модель події, можливі варіанти якої слідчий уявно програє. Ця модель є уявною позначкою поведінки слідчого під час огляду місця події, зосередження його уваги на певних об'єктах, які є ключовими при розслідуванні в аналогічних ситуаціях. Пізнавальне значення такої моделі полягає в активізації мислення слідчого в заданому напрямі (зумовленому повідомленням про факт злочину).

Дія такої моделі обмежена початковими етапами огляду місця події. Наприклад, при зіставленні уявної моделі з реальною обстановкою події вона втрачає своє значення у разі, якщо суперечить останній або, навпаки, більш активно виконує пізнавальну функцію при збігу її ро­зумової схеми з дійсною обстановкою події злочину. Уявна модель, побудована на основі абстрактних відомостей про типові ситуації по­дії та окремих відомостей про дану подію, впливає на спрямованість сприйняття слідчого, і коли вона достатньо опанувала його мисленням, може в початкові періоди огляду місця події нав'язувати йому схему, що суперечить дійсності. У даному випадку слідчому не завжди вда­ється відразу звільнитися від моделі, що тяжіє над ним, яка іноді вже стала звичною, і він переборює її шляхом сприйняття та аналізу об­ставин, слідів, що суперечать його колишнім уявленням. Частими є ситуації, коли передчасна і недосконала модель тримає слідчого у по­лоні можливого припущення і, більше того, визначає його сприйняття в заданому нею напрямі. У цих випадках слідчий акцентує увагу на тому, що підтверджує модель, яка формується, і ігнорує дані, що супе­речать їй. У цьому може проявитися негативна роль названих моделей, які стримують вільне сприйняття слідчим об'єктивної дійсності, місця події. Тут вирішального значення набуває додержання тактичного правила об'єктивного підходу до сприйняття і оцінки всіх даних, відо­бражених в обстановці місця події, що гарантує найбільш повне зби­рання доказів у процесі огляду. Психологічна дія вимоги додержува­тися об'єктивності при огляді місця події така, що слідчий під її впли­вом відкидає, ігнорує або відволікається від побудованих раніше мо­делей можливого здійснення події чи її розвитку, зосереджуючи увагу на аналізі обстановки і доказах, що виявляються, або визначенні місць їхнього можливого перебування.

При огляді місця події вже в процесі сприйняття спостерігаються елементи уявного аналізу, що дають змогу відносити сприйняте до об'єктів, які мають значення для справи і містять доказову інформацію, або байдужих у плані пізнання події, відображеної у цьому місці. Такий уявний аналіз поширюється на всю обстановку місця події та окремі сліди, на предмети, що знаходяться на місці події і часто дають мож­ливість правильно її оцінити.

Оскільки для аналітичної діяльності, дійсної чи уявної, характерні вичленовування об‘єктів аналізу з їхньої сукупності і спочатку ізольований їх розгляд, то при огляді місця події застосування цієї функції аналізу має такі самі характеристики. Об'єкт, що виявляється в про­цесі огляду місця події, спочатку розглядається та аналізується з по­гляду його звичайної (в людському розумінні) субстанції і призначен­ня. Після цього аналітичне сходження думки спрямоване на встанов­лення у виявленому об'єкті таких ознак, що свідчать про його вико­ристання в події злочину. Подальший аналіз передбачає наявність в аналізованому об'єкті деяких інших даних, що дають змогу визна­чити роль і призначення цього об'єкта, місце його використання, спо­соби його застосування тощо. Таким чином, цей етап аналізу дозволяє установити зв'язки певного об'єкта з подією злочину і тим самим з'ясувати коло обставин, що мають значення у розслідуванні справи.

Сприйняття обстановки місця події та аналіз її об‘єктів – один зі ступенів пізнання, що здійснюється в процесі розслідування. Дані, одержані в результаті аналізу, в ізольованому та абстрактному вигляді не дають змоги одержати достатню інформацію про подію, простежи­ти її розвиток і виникнення.

Інструментом, що здійснює логічний зв‘язок виявленого з діями осіб та іншими доказами, є причинно-наслідкове відношення, яке від­новлює, нібито з мозаїчних фрагментів, картину події, де пояснені усі взаємозв'язки. Встановлення причинних відносин між виявленим і дією, що стала основою для його утворення, підпорядковується загальним закономірностям діалектики, а саме: категорії причини і наслідку як одному зі ступенів пізнання взагалі і здійснення пізнання щодо окремої галузі. Якщо в цьому аспекті розглядати обстановку події та її складо­ві об'єкти, взаємопов'язані з подією злочину, можна простежити, що усі вони є наслідками певних причин. Як такий аналіз виявлених наслідків є підставою до уявного сходження до причини, що його зу­мовила, а відтак, і до встановлення шуканого. Ретельність і глибина аналізу в усіх випадках забезпечують правильне встановлення при­чинних відносин об'єкта.

Сходження від аналізу до встановлення причинних зв'язків вияв­леного з подією злочину відбувається в процесі оцінки результатів цього аналізу і встановлення їхньої чіткої причинної залежності від дії, що мала певні наслідки. Тут дослідження, що здійснюється в про­цесі огляду місця події, піднімається на більш високий рівень і сприяє формуванню окремих і загальних версій, а в деяких випадках – і без­посередньому встановленню тих обставин, які проявилися в слідах або їхній сукупності, що складає обстановку події злочину. Проте у деяких випадках аналіз і його результати не дають можли­вості відразу зробити висновок про причинне відношення слідів чи предметів, виявлених на місці події, обмежуючи можливості слідчого лише висуненням версій, перевірка яких здійснюється проведенням тих чи інших слідчих дій. Так, сліди знарядь злому не дають змоги відразу встановити конкретне знаряддя, що залишило їх, але є можли­вість для певного припущення, що орієнтує слідчого на розшук цього знаряддя. Його подальше причинне відношення до події злочину з'ясовується експертним дослідженням, що виявляє ознаки, які свідчать про те, що тільки цим, а не іншим знаряддям може бути залишений даний слід.

Уявлення про подію злочину, його механізм, осіб, які його вчинили, формується на основі результатів аналізу виявлених слідів та пред­метів і встановлення причинних зв'язків між ними та зумовлюється наявною інформацією. Узагальнення результатів аналізу дає змогу на­громаджувати інформацію, синтезувати її за допомогою встановлення причинних зв'язків і є основою для формування уявної моделі події. Характер і обсяг доказової інформації зумовлюють повноту і обґрун­тованість тієї уявної моделі, яка у своєму пізнавальному розвитку пере­творюється не на мертву схему того, що відбулося, що нерухомо кон­статує ту чи іншу подію, а на рухому версію, яка визначає спрямова­ність подальшого пізнання.

Кожна уявна модель події, що відбулася, щодо розслідування будь-якої категорії злочинів має більший чи менший ступінь імовірності, зумовленої, з одного боку, наявною інформацією (її доказовою цінністю), а з другого – кількістю обставин, які необхідно з'ясувати для встанов­лення об'єктивної істини у справі. У тих випадках, коли обставини першої групи виражені більш чітко, ніж обставини другої групи, об­ґрунтованість висунутої версії щодо події злочину буде значнішою, а його уявна модель – більш повною. Повнота моделі істотно полегшує визначення шляхів виявлення тих подробиць, що перетворюють уявну модель на дійсно встановлені обставини. Оскільки висування версій є розумовим процесом, у перебігу якого здійснюється пізнання, то воно виконує пізнавальну функцію в процесі розслідування.

Вирішення розумових завдань при проведенні огляду місця події. Огляд місця події, що є за своїм характером дослідженням у широкому значенні, вимагає вирішення значної кількості розумових завдань. Різноманітні за своїм характером завдання можна згрупувати за їхніми цілями. При цьому слід розрізняти завдання розумового плану, що стосуються процесів збирання та оцінки доказового матеріалу на міс­ці події, і розумові завдання, пов'язані з організацією дій, що випли­вають з огляду місця події. До перших можна віднести завдання ви­явлення інформації, її оцінки, висунення загальних і окремих версій, до других – завдання щодо організації дій, пов'язаних із проведенням огляду місця події.

Розумові завдання першого типу і насамперед такі, що пов'язані з виявленням (відшукуванням) доказової інформації на місці події, у своєму конкретному тлумаченні визначаються переліком питань, що розв‘язуються у процесі огляду місця події. їхнє вирішення зумовлю­ється рекомендаціями криміналістичної тактики. Спрямованість кри­міналістичних рекомендацій з огляду місця події дає змогу розглядати їх як такі, що мають пізнавальний характер і зумовлюють пізнавальну сутність розумових завдань. Перелік питань, що розв‘язуються у про­цесі огляду, наочно ілюструється розглядом їхнього характеру. Звер­немося хоча б до таких з них, як «де мала місце подія», «шляхи про­никнення на місце події», «кількість осіб, які брали участь у вчиненні злочину», «час перебування їх на місці злочину», «яких предметів торкалися злочинці», «які могли залишитися сліди на злочинцях», «логіка їх поведінки на місці», «мета і мотиви вчинення злочину» тощо. Наведений витяг з переліку питань, що розв'язуються у перебігу огля­ду місця події, свідчить про спрямованість діяльності слідчого при огляді місця події для встановлення обставин, пов'язаних з предметом доказування у справі.

Другий тип розумових завдань, що вирішуються слідчим у процесі огляду місця події, передбачає оцінку виявленої інформації в аспекті її доказового значення. Оцінка доказів, виявлених у процесі огляду місця події, має певну специфіку, зумовлену тією обставиною, що виявлене не відразу може бути оцінене, а вимагає додаткового дослідження і з'ясування інших даних. Наприклад, це стосується слідів пальців рук. їх виявлення не відразу дає змогу визначити належність конкретній осо­бі, а відтак, встановити їхнє значення як доказу в справі.

Водночас оцінна діяльність слідчого має специфіку, зумовлену її часовим характером і необхідністю використовувати доказову інфор­мацію з метою організації оперативно-розшукових дій. Ця обставина впливає на оцінку доказового матеріалу в плані обрання з виявлених доказів таких, які можуть бути використані безпосередньо, і таких, визначення ролі і значення яких може бути відкладене на більш пізній період. Так, до доказів, орієнтуюча інформація з яких може бути одержана і використана відразу в процесі огляду місця події, належать сліди транспорту, аналіз і оцінка яких дають змогу організувати оперативно-розшукову діяльність із виявлення транспорту; сліди взут­тя, що дають можливість організувати переслідування по «гарячих слідах» і виявлення злочинця; сліди крові, боротьби, збройного опору, що дозволяють встановити особу злочинця за зареєстрованими звер­неннями до медичних закладів, тощо.

Чільне місце в оцінці доказів посідає її певний динамізм, що перед­бачає вибірковість у використанні доказів, які сприяють встановленню обставин, що мають значення для справи. Найшвидше вирішення ро­зумових завдань, пов‘язаних із оцінкою виявленої інформації, дає можливість у перебігу огляду місця події вирішувати також організа­ційні завдання з визначення оперативно-розшукових і слідчих дій, що випливають з огляду. Тому своєчасне вирішення розумових завдань з оцінки інформації сприяє більш оперативній організації подальшого розслідування. У тих випадках, коли оцінка виявленої інформації не дає підстав для негайного вирішення питань, пов'язаних із організацією подальшого розслідування, її слід використовувати для висунення різноманітних версій, а згодом здійснювати їхню перевірку у визна­чений строк і в послідовності, найбільш доцільній із погляду інтересів розслідування.

Оцінка виявленої інформації дає змогу здійснювати пізнавальні функції у зв‘язку з висуненням на її основі слідчої версії або взаємо­залежної і взаємозумовленої безлічі цих версій, що у своїй рухомій (динамічній) сукупності формують уявну модель події або таку її мо­дель, де уявні побудови поєднуються з фрагментами дійсності і ство­рюють варіанти моделей із частково реальним змістом. Тут і починає здійснюватися третій етап вирішення розумових завдань, у перебігу конструювання яких і виявляється пізнавальна роль психології. Склад­ність висування версій як побудови моделей картини події полягає в тому, що подібні побудови не є довільними процесами творчого уяв­лення, не обмеженого наявністю реального матеріалу. Побудова уявних розумових моделей у процесі огляду місця події обмежена наявною інформацією і тому не може бути цілковито вільною. Аналіз і оцінка доказового матеріалу обмежують діяльність моделювання, акцентую­чи мислення слідчого на низці встановлених обставин і визначенні можливого причинного відношення.

Найбільший інтерес з погляду пізнавальної функції моделей, які конструюються у процесі огляду місця події, становить те, що їх виникнення і згасання (руйнування) відбуваються у міру виявлення та оцінки доказової інформації. Тому вони є не тільки динамічними (ру­хомими, такими, що розвиваються), а й такими, що виникають і руй­нуються залежно від обґрунтованості компонентів моделі, які зумов­люють, зрештою, і її надійність. Розумові процеси, пов'язані зі ство­ренням моделей події або її окремих обставин, належать до поняття психологічного пошуку («пливучий силует», за В. І. Поповим). «Пли­вучий силует» можна розглядати як перманентну модель, точній кон­струкції якої сприяють аналіз і оцінка виявленого в процесі огляду. Така модель ще не є версією, а відіграє підготовчу роль на шляху до її формування і побудови. Однак «пливучий силует» як динамічна модель має певну реальність, оскільки його окремі фрагменти як основи для побудови моделі або реальні частини, що виконують функцію розумо­вої моделі, існують у дійсності і можуть щораз по-новому брати участь у створюваній картині, залежно від їхньої оцінки і ступеня з‘ясування причинного відношення до події злочину.

Модель, створювана щодо події, яка мала місце, відрізняється і збірним характером, поєднуючи в собі водночас дії злочинця, потер­пілого, обставини, що передують вчиненню злочину, і його наслідки. У цьому полягає не тільки її складність, а й її багатозначна пізнаваль­на цінність. Така модель нібито з'єднує розрізнені сліди, речі, обста­вини і доповнює їх типологією подій, їх логіки або інсценування, уявленнями про вчинки людей в аналогічних ситуаціях, швидко і у багатьох випадках остаточно дає змогу відновити уявну картину події злочину.

Взаємозв‘язок особи злочинця і відображень місця злочину. В процесі огляду місця події можна одержати інформацію про особу злочинця. Перебування злочинця на місці події передбачає його вплив на навколишнє середовище і залишення відображень (слідів злочину в широкому розумінні). Вчинення злочину пов'язане з матеріальними змінами первинної обстановки. Такі зміни передбачають порушення первинного положення, місцезнаходження, стану різних об'єктів, що утворюють речове середовище, в якому вчинено злочин. Відображен­ня, або сліди в широкому розумінні, охоплюють: комплекси елементів, притаманних певним подіям (сліди ДТП, сліди пожежі та ін.); зміну обстановки (поява чи зникнення предметів, зміна їхнього місця роз­ташування); зміну виду або стану предмета.

Зміни, що виникають у перебігу вчинення злочину, містять певні відомості про особу злочинця (відносно безперечні або такі, що мають імовірний характер). Під час огляду можна передбачити стать злочин­ця. У цьому аспекті важливе значення має оцінка виду злочину. Існують специфічно чоловічі (наприклад, хуліганство, розбій, зґвалтування, вбивство, поєднане із зґвалтуванням, та ін.) і специфічно жіночі (на­приклад, вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини тощо) зло­чини. Вивчення способу злочину (підготування, вчинення, прихову­вання) також може вказувати на стать злочинця. З певним ступенем імовірності про стать злочинця можуть свідчити і матеріально-фіксовані та інші сліди (наприклад, сліди губної помади на посуді чи недокурках). Водночас треба пам'ятати і про контркриміналістику (злочинці можуть створювати фальшиві сліди з метою заплутати слідство, спрямувати його на помилковий шлях).

У перебігу огляду місця події може бути одержана інформація про вік злочинця (неповнолітній, дорослий чи похилого віку). Про вік зло­чинця свідчать вид, характер і механізм злочину, предмет посягання, знаряддя злочину, особливості слідів та ін. Так, про вчинення злочинів неповнолітніми може свідчити предмет посягання. Зокрема, при вчи­ненні крадіжок з магазинів неповнолітні можуть вилучити ящик з цу­керками чи шоколадом і не торкнутися більш коштовних речей, що становитимуть для них труднощі в збуті.

Місце події містить інформацію про анатомічні ознаки злочинця: зріст (за слідами рук чи ніг), статура (за способом проникнення в при­міщення) тощо. Крім цього, місце події дає інформацію про кількість злочинців (груповий злочин чи злочин вчинено організованою зло­чинною групою), наявність злочинного досвіду (злочинний почерк), особливості звичок, нахили, аномалії психіки тощо.

З метою діагностики особи злочинця можливе запрошення спеці­алістів у галузі психології для участі в огляді місця події, а також інших спеціалістів (наприклад, психіатрів) для складання психологічного портрета (чи психологічного профілю). Портрет (профіль) розшукува­ного злочинця є системою відомостей про психологічні та інші ознаки даної особи, важливі для його виявлення та ідентифікації. Ця система охоплює не тільки психологічні, а й правові, соціально-демографічні, криміналістичні ознаки. Головним в психологічному портреті є те, що він відображає внутрішні, психологічні, а також поведінкові ознаки людини. Це один із різновидів розумових моделей. Його основна функ­ція – бути засобом розшуку, виявлення злочинця, особу якого не встановлено.